Ясіня: церква зі спадщини ЮНЕСКО, кіркут, музей, красиві Карпати й приємні люди
Ходили якось ми в похід на Петрос, але розповідь не про нього. А про кілька чудових днів у селищі Ясіня перед походом - з відпочинком, розвагами й проходженням не самих простих, зате досить кумедних, «квестів». Оглянули пам'ятки Ясині - дерев'яну церкву зі спадщини ЮНЕСКО, старовинний єврейський цвинтар, невеликий краєзнавчий музей. Ясіня запам'яталась приємними людьми - абсолютно усюди було люб'язне спілкування й бажання допомогти.
Про цю приємну подорож я розповідав у відео на своєму Ютуб-каналі. А розповідь про "квести" у Ясіні умудрилась зайняти призове місце на конкурсі "Історії ясинянської долини" Після чого я повернувся в Ясіня з часом, і знав ще одне відео - ось це.
Дерев'яна церква зі спадщини ЮНЕСКО
Найголовніша, найвідоміша й, на мою думку, найкрасивіша пам'ятка селища Ясіня - дерев'яна Вознесенська церква, вона ж "Струківська" церква. Церква входить до пам'ятки ЮНЕСКО "Дерев'яні церкви Карпатського регіону", разом їх 8 в Україні й 8 у Польщі.
"Струківська" церква розташована у дуже мальовничому місці, коли красиві форми храму поєднуються з пейзажем - горами, видами на вершини й на село - та створюють певну ідилію. Тут чудовий огляд на долину, а якщо відійти на сусідній горб - то можна побачити Петрос.
І красивий ракурс на цю саму церкву.
Церкву збудовано близько 1830 року й від багатьох інших церков Карпат відрізняється крутезним дерев'яним декором усюди. А не бляхою. Покривати церкви бляхою чи отією стилізацією під золото це, можливо, дешево й зручно, але ж вбиває усю естетику.
Коло церкви дзвіниця й невеликий цвинтар. Ще є хрести й металева добудова до храму. Цікаво, як ЮНЕСКО ставиться до такого?
Як знайти церкву? Не так щоб просто, вказівників немає. Від центру Ясіня йдемо центральною вулицею до повороту на залізничний вокзал, проходимо його й ще трохи, бачимо вказівник на початок туристичного маршруту. Вам туди. Коло невеликого магазинчика повертаємо й за хатами видно підвісний міст, а за ним, на пагорбі, церкву. Церкву також видно від залізничного вокзалу, якщо маєте лишню годинку перед поїздом - дуже рекомендую прогулятись.
Єврейський цвинтар (кіркут).
Прямо посеред Карпат. Дуже нетипова пам'ятка. Точнісінько таких кіркутів дуже багато по Україні, але от на тлі гір бачу вперше. Як і багато де - на горбі, за річкою від центру.
Євреї з'явились в Ясині на початку ХІХ століття разом із німецькими колоністами й обслуговували їх - тобто, надавали певні послуги. Ряди кам'яних мацев з вирізаними на них написами й зображеннями, деякі на двох мовах.
Знайти кіркут теж вдалось не відразу. Йшли по навігатору, тому пропустили вхід й виперлись вище цвинтаря, де здалось що входу цього самого немає взагалі, тому скористались старим добрим перелазом. Дорога після дощу досить сильно затягувала в себе черевики, ноги, нас. Проте, воно було того варте. Красиве місце, безумовно. Вхід потім знайшли, лізти через паркан було не обов'язково.
Дорога до кіркуту починається в тому місці, де в Ясині знаходиться парк, стоять перевізники на Драгобрат й знаходиться невелика кафешка "У різьб'яра". У самому центрі, біля мосту. Потрібно піднятись поміж хатів й праворуч побачити вхід на цвинтар.
Краєзнавчий музей в Ясині
В Ясині є краєзнавчий музей. І це чудово. Я реально люблю ходити в музеї, дивитись на різні старі речі, нові речі, якесь мистецтво й все те, що може якось розкрити відвідуваний край.
Музей досить помітний, двоповерховий. на першому поверсі - інтер'єр оселі традиційний, багато різних артефактів, реманенту, побуту й трохи тварин.
Речі справжні - зібрані з околиці й досить старі. Мені особливо снігоступи сподобались - такі, схожі на ракетки для великого тенісу.
На другому поверсі - галерея місцевих художників і артефакти часів існування Гуцульської республіки. Так, Ясіня свого часу цілком собі столицею була. Цілий рік. Гуцульська республіка виникла в часи Перших визвольних змагань й згодом приєдналась но ЗУНР. Історія не те, щоб тривала, але все ж. Статус столиці в поселення забрати, здається, не можливо ніколи.
Вхід до музею вільний. Є можливість сплатити пожертву, чим ми і скористались.
Як і багато де на Закарпатті є декілька симпатичних церков, старих будиночків і атмосфери призабутої Європи, загалом. З цієї церкви, наприклад, ми чули звук трембіти.
Кумедні квести й приємні люди
Першим «квестом» було – знайти кілька десятків варених яєць, живучи в готелі без кухні, пальника та навіть чайника, зате маючи на проходження цілих два дні. Легкоходство, мобільність, сучасна "споряга" – все так! Але в «розкладці» на похід у нас зелений борщ на 52 туриста.
Уявили? Складно? Ну, це поки не берешся за вирішення цього завдання. А далі виявляється, що в гірському селищі все якесь несподівано дружнє до туриста з дивними забаганками.
На базарі домовились купити яйця наступного дня вже вареними! Чоловік щось пробурмотав про мало часу, але не відмовився від клопоту і несподіваного доходу, який був таким невеликим, насправді, що в Києві сирих яєць на те не купиш.
Наступного дня чоловік не просто віддав нам варені яйця, а дбайливо запакував їх в судочки, докинув жовте яйце з кіндера із сіллю і чималий шмат копченого сала який "вам жінка зробила все як треба". Від грошей відмовився.
Чомусь відчув себе десь на Сході, де прийнято незнайомців годувати з приводу і без. Ба ні 🙂
Наступний квест - купити бринзи, або ж бриндзі - на місцевий манер. Це вже не "розкладка", а просто хочеться. Купували, звісно, в найбільш зручний час - коли Святий вечір, все навколо закривається о третій і треба встигнути до цього "дедлайну" .
В магазин?! У магазинах кажуть, що у магазинах такого немає і треба йти на базар. Жіночка з черги, почувши запити, намагається російською сказати "что ж ви так позно". З певною трудністю в неї виходить. Наступна фраза, розчувши відповідь, вже українською - так ще ж самогонки до бриндзі треба!
- Та ок, у нас "егерь" в готелі, а от бриндзі ще нема.
На базар? Базар є, захований за стінами й калюжами і виглядає трохи "для своїх".
Чоловік, вже пакуючи майонези до коробки:
- у нас немає, ви походіть по хатах де є вівці, у них спитайте!....
....уявив процес вияснення чи є по хатах вівці ...
- ну або у Василька спитайте! Й тицяє рукою на сусідній ряд.
Василька ледве видно за розкладеними копченими свинячими ніжками й іншими помірно спокусливими м'ясами:
- та була, але вже немає, може там через дорогу спитайте, там теж базар є. Теж кудись тицяє.
Йдемо...
- ех, треба було нам раніше подумати про бринзу!
- та ладно, для нас цей пошук розвага, а не необхідність!
На другому базарі багато зачинених і кілька "живих" точок з овочами, фруктами та усім на світі. На тлі засніжених вершин далеко і осяяних сонцем схилів близько, дуже органічно лежать мандарини, авокадо, імбир й інші радощі глобалізованого світу)
- як думаєш, що це таке?
- не знаю, схоже на черв'ячків або якусь сушену траву.
- бриндза є?
- є, остання!
Далі ми отримуємо півлітрову, законсервовану банку з чимось білим усередині й супутнє з цим відчуття щастя. Квест пройдено!
На обід ми довго їли смачний - ну а який ще після такого пошуку й у горах взагалі? - крихкий, дуже солений сир. Їли з хлібом, лавашем, "єгерем" і задоволенням. Переконували Луну, що то не її смаколик.
Після тривалої трапези зрозуміли, що вже ситі по вуха, а бриндзі в банці якось і не дуже зменшилось. Ще нам вага в гори буде? Думка про те, що з Києва вже виїхав поїзд, де сидить мінімум 52 "потенційно дотичних" до нашої їжі туриста підказує, що лишньої їжі у нас не буде!
Ще нас чекало безліч дрібних «квестів», частину з яких треба було б «пройти» задовго до останнього передпоходнього вечора: відремонтувати тросик на кішці, зашити штани, пересипати й перелити все як треба, зрозуміти, як використовувати узяті непотрібні речі замість забутих потрібних. Ми шукали вечерю коли усі розбігались на свято, вишукували де б з собакою прогулятись, пили каву по-віденськи в несподівано позитивній кав'ярні з приємною музикою, купували різні необхідності й приємності, відвідали музей і усі пам’ятки міста, валялись на теплому різдвяному сонечку на зеленій травичці з видом на гори.
Звісно, наші зустрічі й взаємодії не відображають усю палітру можливих в Ясіні вражень, але усі ті кілька десятків людей, з якими поспілкувалися в різних ситуаціях за цей виїзд, це про привітність і люб’язність. Якось так
Інші розповіді про походи й подорожі в Карпати.
СХОДЖЕННЯ НА ЗИМОВИЙ ПЕТРОС
ПОХІД У ВІДДАЛЕНІ КАРПАТИ: РЛС ПАМІР ТА ГРИНЯВСЬКІ ГОРИ
НОВИЙ РІК НА КУКУЛІ - ЛЕГКИЙ ПОХІД В ЗИМОВІ ГОРИ