четвер, 1 серпня 2013 р.

Чорногірський хребет – найвищі гори України.

Мармароші пройдено, попереду Чорногора з її відомою кожному Говерлою, відомими більшості Петросом та Попом Іваном й усіма іншими назвами, орієнтується в яких уже далеко не кожен. Місця найвищих в країні вершин, високогірних озер, альпійських лугів, мальовничих панорам та масових сходжень на вершину 2061 м. н. р. м.
image



Чорногірський хребет розпочався з чергового Попа-Івана! В Карпатах якось прийнято по кілька вершин називати одним іменем: знаю про два Попа Івана, два Петроси, два Стоги, навіть Говерлу другу помітили на карті – правда не таку високу, але все ж.

Вказівники на маршруті, які попереднього дня радували своєю білосніжною пустотою чи несподіваним напрямком «на Боярку», завершились найпідступнішим знаком перед підйомом на ПІЧ: невідомо “брак на виробництві” чи покрутили «добрі люди», але він вказує на широку, добре проторену дорогу, яка веде кудись не туди, в той же час малопомітна стежка у вірному, на яку вказує тільки викладеною «перед нами потерпілими» стрілкою з каміння. Але після нетривалої «еміграції» у Мармарошах, на еран GPS ми тепер куди частіше дивимось! Так що вже скоро повернулись на підйом.

Цікавий коментар щодо цих вказівників без написів зустрівся на одному туристичному форумі: «мені пощастило застати їх ще коли там були надписи, повірте нехай вони краще будуть чисті».

Підйом тривалістю в два переходи й 500 м. набору висоти. Партія любителів усього, крім походів, відчутно набрала сили  Цей підйом йде через гору Васкул, на якій починаються жереп, каміння та неймовірні краєвиди. Внизу підйому на дереві висить скромний вказівничок «вода –200 м». Води там не густо й у вигляді струмків, а не джерел, але рекомендую користуватись – наступні джерела будуть уже перед Бребенескулом..
image

На вершині відчули різницю між Мармарошами і Чорногорою – вона не у краєвидах і не у рельєфах, а у кількості людей. Відому обсерваторію то і діло відвідували групи різного рівня тури стичності, піднімаючись, переважно з Дземброні чи Зеленого. Деякі були схожі на туристів, у яких тривалий маршрут, інші на туристів, у яких нетривалий маршрут, а більшість – виперлась культурно відпочити з бухельцем, дітьми, тваринами, м’ячами і ще казна чим.

На Обсерваторії ж відбулись певні «покращення» - вікна тепер замуровані цеглою, а поруч стоїть знак, що восени розпочато реконструкцію! Дивне рішення, як на мене? Відбудова такої споруди на вершині гори без нормального транспортного сполучення вийде дорогущою і екологія хребта теж відчує на собі усі радощі “масштабного” будівництва. Та й, наскільки мені відомо, серйозні дослідження космосу вже тривалий час здійснюються з орбіти чи радіотелескопами… Правда, на цю тему знайомий астроном запевнив, що користь з такої обсерваторії буде – для дрібних досліджень. А поки що у стінах обсерваторії стало відчутно більше сирості й неприємних запахів, якім нема куди вивітрюватись.

Після злету на гору група уважила свої досягнення приготованим тут же чаєм й почимчикувала далі. Посперечались з Ленчіком на цукерку, за скільки переходів дійдемо до озера Бребенескул. Я зіграв роль оптиміста й поставив на два переходи (як кілька років тому, під моїм керівництвом), керівник оцінив обличчя деяких учасників групи й песимістично поставила на 4 переходи. Перемогла Саша, якій, опинившись поруч, нічого не залишалось, як ставити на три переходи.
image
D1PоP2_39272 D1PоP2_39267 

Хребет далі йдеться зовсім легко – підйоми нетривалі, а вершини завжди, при бажанні, можна обійти стежкою по схилу. Сонечко, правда, мабуть увійшло в змову з виробниками «Пантенолу» припекло конкретно, залишаючи неповторну засмагу на відкритих частинах тіла. Літо, як не як. Відпочинок.

Чорне море, Чорне море, гей!
Гарне море, гарне море, гей, гей!
Чорне море, гарне море, а все єдно Чорна Гора,
Неня моя Чорна Гора, гей, гей, гей!

“Вася Клаб”
image
image

Озеро! Красиве! Вода! Нелімітовано! То була дуже приємна новина. Озеро безстічне, тому пранням та відмиванням себе у ньому ми не займались, але тіла таки не на довго окунули. А різні водно-пральні процедури приняли на себе  навколишні струмки.

У долині було людно й гамірно – не так, як на Несамовитому, але все ж. Найбільший табір наповнювали кілька десятків підлітків, які, судячи з голосних криків, грались в індіанців. Проте, чим більше сутеніло, тим більше центр галасу переміщувався до нашого табору....

Нехай підождуть невідкладні справи. 
Я надивлюсь на сонце і на трави.
Наговорюся з добрими людьми.
Не час минає, а минаєм ми.
Ліна Костенко


Ось так виглядає найвисокогірніше озеро України й туристи поруч з ним:
D1PоP2_39315 
image
image image

В поході туристи втрачають будь-яку гидливість, й вже в часи “екватору” , випадково розсипана на землю каша з казана абсолютно не втрачає в своєї апетитності та необхідності. Жарт. В кожному жарті є доля жарту. :-)
image

Група у нас явно мистецька, тому спроби поспівати при збиранні рюкзака переростають у концерт з “бек-вокалом” й підтанцьовкою.
D1PоP2_39307


Озеро не хотіло відпускати, але нездолані вершини теж манили до себе. Далі слідували “класичним” маршрутом – піднялись знову на хребет й почергово долали вершину за вершиною, переважно – траверсуючи без набору висоти. За перехід помилувались красивою долиною з озером Несамовитим й ще за два переходи зупинились на обід на вершині гори Брескул – звідки, нмсд, найкрасивіший вид на Говерлу. 
image
image D1PоP2_39327

Несамовите, кажуть, схоже на серце. Мені нагадувало більш “приземлені” органи – не то нирку, не то печінку, але медик авторитетно заявив “некроз правого пересердя”.
image

Стежки Чорногірського хребта балують краєвидами, панорамами, мальовничістю - а деякі ракурси дуже навіть асоціативні. ;-)
image image

Говерла – ще одне велелюдне місце в Карпатах. Групи людей на схилі, при розгляданні їх з вершини Брескула, виглядали як ліс худеньких повільних дерев. Підйом дався за перехід, а на вершині нарешті з’явилась негода (вперше, якщо не рахувати невеликого дощику на старті). Тому фотосесії (в тому числі в екстравагантних «ніштяках» від друзів) були швидкоплинними, а спуск ще швидшим… Під час спуску намагались уважніше дивитись під ноги, так як погляд весь час норовив відволікатись на споглядання навколишньої красоти – негодуючі Карпати заворожували грізною красою та потужністю.
image
D1PоP2_39357
image
image
image

За Говерлою виявилось, що у нас багато вільного часу, тому вирішили «зрізати короткою дорогою», у результаті чого дуже близько познайомились з хащами жерепу. А на «Перемичці» «познайомились» з дуже неприємним єгерем, який збирав гроші за прохід заповідником. Карпати стають схожими на Крим з найгіршої точки зору? Сподіваюсь, це за межі Говерли не розповсюдиться.



Ще помітили, що коли один з учасників надягає кросівки, групу починають переслідувати якісь оказії. Кросівки в Київ не повернуться. Інша прикмета – розтягнутий тент майже відразу зупиняє дощ. З вищими силами у горах потрібно шукати спільну мову своїми шляхами, ритуальними. А ось так туристи долають жереп.
image


На ніч зупинились під самим Петросом, як і кілька років тому. Коло співаючого ночами народу суттєво виросло, а репертуар урізноманітнився достатньо неочікуваними піснями. Найбільш несподіваним було майже хорове виконання ексцентричної «Натахи» від Скрябіна. Запам”ятались „Старі фотографії” від Скрябіна. Хітом походу, здається, стала застільно-запальна народна пісня про «курку-шаботурку», після кількох виконань якої, один з учасників заявив, що такий «концерт» нейтралізує його ерекцію. Деталей не уточнював.
День наступний обіцяв бути найтривалішим та найскладнішим (набрати пів кілометра висоти крутим схилом, скинути кілометр з гаком не самими хоженими місцями й набрати ще скількись там до табору). Тому дівчата активно розминаються перед “злетом” на Петрос, хлопці насолоджуються процесом, а проходячі повз чехи роблять вигляд, що не помічають цю “спортивну” групу.
image
image D1PоP2_39393
D1PоP2_39388 D1PоP2_39399
D1PоP2_39375 D1PоP2_39380

Сам злет дався не легко – як і очікувалось, це була фізично найскладніша ділянка нашого маршруту. Знадобилось два переходи й безліч вивалених язиків та захеканих виразів облич, перш ніж група змогла помилуватись краєвидами з вершини Петросу. Говерла з Петросу теж чудово виглядає, як і усе решта навколо.


Долі кращої не відшукати,

Як по світу білому блукати.

В дружнім гурті не страшні тривоги,

Манять, манять нас нові дороги.


“красивий переклад відомої пісні невідомим автором”

D1PоP2_39408

image
image D1PоP2_39418

На Петросі у групи прокинулась екологічна свідомість – після фоток та відхекування взялись за збирання сміття, яке красномовно свідчило про популярність вершини серед “туристів”, хай і не таку високу, як у Говерли. Зібрали величезний пакунок різного непотребу й навантажили ним нашого юного еколога, сподіваючись спалити чи викинути у смітник, коли будемо проходити “населенку”. Доля вирішила вкотре “грайливо посміхнутись”: так як спалити купу сміття може будь-хто, знести в долину теж не складно, нам, як “тру” туристам, належало….. винести його на Близницю – найвищу точку сусіднього хребта Свидовець (перепад висот – більше кілометра, між іншим)! 

Але поки що ми про це ще не знаємо й сміливо шукаємо не особливо хожені стежки на спуску з гори. З перемінним успіхом. Спочатку – стежки є, потім – рух навпростець й “важко прохідні” хащі чорниць. Далі залита дощем катавасія з існуючих доріг, неіснуючих доріг, кабанячих стежок, прокладання стежок траверсом на крутих схилах, переправ, успішного виходу в необхідному місці! Усі задоволені, хай і дещо виснажені.

Наш килим — заквітчана поляна,
Наші стіни — сосен горді стани,
Синє небо — дах над головою,
Любо мандрувати нам з тобою


А ось так група “застрягла” на вкритій афинами галявині
image

Дощ та брак світла в цей час фотосесіям не сприяли. Ближче до вечора група вийшла в Кваси й крізь стіну дощу розшукукала місце для табору на сінокосі відразу над селом. Вечір видався на славу, але про це – в наступній частині, так як знаходимся ми уже на схилах хребта Свидовець

Поклик свого серця не забудем.
Сміх і радість ми приносим людям.
Нам палаци кришталеві зроду
Не замінять гордої свободи

Далі буде