Якщо ви потрапили до Ворохти?

Ворохта - відоме селище у Карпатах, куди часто потрапляють до чи після походів у навколишні гори. Якщо ви там вже опинились і є якийсь час, то можна оглянути кілька архітектурних цікавинок – старовинну церква та солідний міст-віадук, або ж відвідати кілька генделиків.

Лижники Ворохту люблять за  Буковель та менш помпезні місця для катання поруч, туристи - за Чорногірський, Кукул, Кострич... Та й Горгани не те щоб далеко. Відпочиваючі ж у Карпатах люди тут знайдуть гори навколо, себе в них, ряд різнорідних атракції  - за чим, власне, і їдуть. Отже, якщо ви потрапили до Ворохти... 

Що це? Ворохта це таке смт у Карпатах, на висоті 850 м на рівні моря, звідки є дорога до Говерли й багато куди ще і де росташовується досить багато готелів, садиб, гестів, готових прийняти відвідувачів в усі сезони. Туристи люблять Ворохту за близкість Чорногірського хребта, Кукула та Кострича, лижники – за Буковель неподалік й деякі гірки “місцевого масштабу”, інші – за те що це Карпати й там за визначенням красиво та можна відпочити.

Як дістатись до Ворохти? Їдуть до Ворохти потягами з Києва, Харкова, Львова - "рахівськими" та навіть прямими, де Ворохта кінцева. Є ще відомий "раховоз" - ранковий приміський дизель з Франика до Рахова через безліч карпатських сіл. Ним, наприклад, можна підскочити до Вороненко й швидко піднятись на пейзажний Кукул! Ще їдуть автобусами з Франківська чи Коломиї та власним транспорторм звідки завгодно. Ми приїхали "не як люди" - автостопом з повороту на Заросляк, куди спустились з хребта Кукул.

Що це за назва така – Ворохта? - був собі якийсь Ворохта років штириста тому, втікач, на честь нього й назвали місце  бо закріпилось в мові "йти до Ворохти". З якою метою - історія замовчує. Ворохта відома з 18 століття. Є цікава версія, що в 60-х розкопали пляшку 18 ст з записами про 16 ст., коли ніби як один чоловік Ворохту заснував. Крім дослідника, який йе описав, ніхто тієї пляшки не бачив. Часто такі історії трапляються, насправді. Клинописи Кам'яної могили там... Велесова книга...

Пам'ятки Ворохти. З тих часів (які б вони не були) лишилось не багато "людського сліду" - легенди, перекази, та старезна дерев'яна церква Богородиці зразка 1615 року, нмсд, найкрасивіша будівля селища. Стояла церква перші 165 років в Яблуниці, а потім чомусь сюди перенесли. Відрізняється тим, що її не закували в бляху й можна насолодитись естетичністю старовинного карпатського зодчества. Поруч із церквою у дзвіниці музею, по неділях служба й можна усередину потрапити. Від залізничного вокзалу прогулятись хвилин 10 в напрямку “на Рахів”. На шляху до тієї церкви пройдете іншу - велику й теж дерев'яну, але менш цікаву, не таку “ніжну”. Ще один храм – кам'яний католицький костел, стоїть зовсім поруч біля залізничного вокзалу, лиш колію перейти й пройти метрів 200.

Бурхливий розвиток (за неспішними карпатськими мірками, звісно) прийшов до Ворохти в кінці 19 ст., коли сюди проклали залізницю й селище стало чимось типу курорту.  А от з тих часів у місті є на що подивитись - симпатичні дерев'яні будиночки та величезний кам'яний віадук, колись один з найбільших в Європі. Збудували ще "за Австрії" полонені італійці. Взагалі іх тут цілих три, але один зовсвім в селі - знайти оту дерев'яну церкву Богородиці з два абзаци тому й пройти 300 м до річки. Споруда ефектна й нетипова для України. Є місце для "фоточок у інста" - на березі за мостом, під опорою ЛЕП.

Інший віадук знаходиться прямо над автодорогою перед в'їздом до центру й виділяється красивими графіті. Кажуть ще десь є.. Мабуть уже можна називати пам'яткою гірськолижний трамплін, збудований для тренувань спортсменів ще у далекому 1967 році, й ще до недавна діючому. Розвалені тренувальні бази для різних видів спорту, на жаль, не рідкість (згадую бобслейну трасу у Вишгороді й те, як рідко бачимо досягнення у зимових видах спорту).

Кафе та ресторани Ворохти. Пам'ятки пам'ятками, але, як правило, туристів більше тягне до генделиків - і на цю тему є декілька закладів. За останній раз у Ворохті ми багато чого у центрі облазили. Вердикт - найбільше в місті сподобалась піцерія “Золотий ріг”, кухня більше італійська, ніж гуцульська, зате помірно смачно і без ексцесів. Тортики сподобались особливо (грн 40, здається), кава норм. Друге місце – пивнушка в складі ресторану “Стара Ворохта”, за цікаве пиво в такій же тарі, наявне капучино (20 грн), привітність й мотоцикль над входом. Недоліки - десертів не виявлено. В це місце захотілось прийти ввечері і довго пити пиво (але у нас вже не було вечора). На цьому рейтинг можна було б закінчувати, але ще було кафе "Оксамит", де нічого особливого, але їсти цілком можна (деруни з м'ясом за 60 грн були смачними) і кафе-їдальня "Говерла" -  з рогами на стіні й авторським бограчем. Смак страв  звичайний, ціни нижчі за решту (26 грн за борщ типу). В авторському бограчі (вже за 68 грн) виловили гусінь, у зв'язку з якою заклад радити не можемо. Бограч нам не порахували, ми подумали що це ж такий лайфхак замутити можна - приходити зі своєю гусінню в генделі Кафе “Могул” виглядало солідно, але з першого погляду не помітили вхід а до другого погляду вже проскочили повз. Ну й ще багато чого є по околицях, готелях, гестах… Часто їжу можна замовити там же, де живете й це досить непоганий варіант, з шансом нарватись на “домашній колорит” і щось особливе –) Фуд-блогери мабуть по іншому ці генделі оцінюють, ніж з моїм туристичним підходом))

UPD 2019 року: надзвичайно смачний ресторан виявили поруч із КПП на Говерлу. Називається "Вепр" й там нам сподобалось усе. Попередні генделі й порівняти не можна. Запам"ятайте цей абзац (Ні, я не отримую за такі рядки бонуси, виключно враження )

Житло у Ворохті. Взагалі не проблема – його багато, ціни й умови різні, букінг в поміч. Хто приїжджає відпочивати,часто хоче жити подалі в гори – щоб красиво, а нам навпаки – поближче до зал вокзалу треба було, щоб не ходити багато. Гори ми вже бачили) а між генделиками великі відстані туристи не дуже люблять) 

Оту їдальню "Говерлу" нам порадив чувак, з яким під'їжджали  до Ворохти, де  мало бути "дешевше, ніж то все". Він же порадив готель "Оксамит"... де вийшло все навпаки – ціни за номер нескромні 600 – 800 грн...ну їх. Запам'ятався напис на вході "в лижних ботінках не заходити". Прикинули, що на наше туристичне взуття лижі натягнути то вдастся, але оскільки маємо черевики а не ботінки, то йти можна.

А з житлом в Ворохті розібрались за допомогою букінга. Зустрічайие лідера наших пошуків: гест " У Стасюка", 360 грн за кімнату з чудовими умовами й розташування “через паркан” від залізничного вокзалу. Все що потрібно – працює, в кімнатах тепло й затишно, є речі “побутового комфорту” й інтер'єр весь витримано у стилі. Газда говіркий й веселий, про щось розповідає постійно й каже, що з "суточніків" йому толку нема й мороки більше ніж вигоди). Вивіски нема, від вокзалу пройти повз водонапірну вежу з варениками й орієнтуватись на зграї курей на вулиці. Ги, виглядає як реклямка в блозі, але ні - я ще нічого не рекламував, це власний вибір)

Якщо зовсім бюджетно потрібно - турбаза тут же у центрі, де 90 грн коштує ліжко в загальній кімнаті. Вийти від зал вокзалу до центральної дороги, покрутити головою.

Розваги у Ворохті? Якщо деруни з пивом вже не лізуть, фото з віадуком вже в інстаграмі, а час все ще є, можна спробувати пошукати краєзнавчий музей. Він десь є, але я не бачив. Ще є канатна дорога й 600-метровий тролей, в наш час не унікальні для України об'єкти, але все-одно цікаві. Є сувенірний ринок – неподалік турбази Авангард (це там де трампліни), є сувенірна торгівля в центрі (карпатський чай, там, шкарпетки, магнітики).

Розваги у Ворохті: взимку це лижі, а влітку походи в гори. Найпопулярніший напрямок – Заросляк та Говерла. Без власного транспорту дістатись проблемо, але ми якось зганяли туди й назад. Там же знаходиться стежка до озера Несамовите й підйом до Прутського водоспаду. Дуже рекомендую Кукул – невисокий хребет з чудовими пейзажами. Підійматись можна прямо з Ворохти (довго), чи підскочити поїздом/автобусом до села Вороненко (5 км) й звідти вже рукою подати. Про все це я розповім вже зовсім скоро - у мене натхнення до карпатських тем зараз!

Околиці Ворохти в різі сезони

Насправді У Ворохті можна багато чого з карпатських розвах знайти – купання в чані, покатушки на конях чи квадрациклах, орендувати лижі чи сноуборд, просто насолоджуватись горами. А подивіться як смачно вони масаж рекламують?

На цій позитивній ноті прощаємось з Ворохтою на деякий час, але сюди ще повернемось. Занадто вже в гарному місці це селище знаходиться!

До невих зустрічей!