Похід у віддалені Карпати: РЛС Памір та Гринявські гори
Весняний похід не самим популярним шматком Карпат - Гринявськими горами, з відвідуванням давно бажаної й дуже нетипової як для гір локації - радіо-локаційної станції "Памір" на вершині Темнатик. А ще - засніжені схили, чудові краєвиди й море крокусів в цей час. Маршрут походу: село Шепіт - "Памір" - присілок Перкалаба - хребет Пнів"є - Дуконський монастир - село Шибене. Щось близько 65 км за 4 дні. Поїхали!
Відео-розповідь про цей похід в IGTV:
https://www.instagram.com/tv/Bx7ObbbDF9c/?utm_source=ig_web_copy_link
Тривалість 6.40 хв, то майже повнометражний фільм :-) Відео вертикальне. Частина коментарів текстом, частина голосом - тому краще зі звуком дивитись. Приємного перегляду!
Схематична мапа й координати основних точок знаходяться в кінці звіту.
Отже...
Весна у Карпатах то завжди різноманітність: дощ, хмари, вітер, обгорілий ніс, сонце, сніг, зелень, каша під ногами, крашанки на свято, глухарі, море квітів, крокусів особливо, мокре все по кілька разів, несподівано малолюдні стежки, пейзажі чудові, колиби якоїсь нереальної комфортабельності, кордон на замку (навісному), злива на фініші, хороші люди навколо.
Відвідати "Памір" хотілось ну дуже вже давно, але все руки (чи ноги?) не доходили в похід саме сюди! Тепер от дійшли, і враження не зіпсувала навіть суцільна хмарність й дощ коли оглядали станцію. Похід до цієї станції поєднали з хребтом Пнів"є у Гринявах - вийшов чудовий ненапряжний маршрут на 4 дні, з мальовнчими видами й ночівлями в комфортних місцях.
https://www.instagram.com/tv/Bx7ObbbDF9c/?utm_source=ig_web_copy_link
Тривалість 6.40 хв, то майже повнометражний фільм :-) Відео вертикальне. Частина коментарів текстом, частина голосом - тому краще зі звуком дивитись. Приємного перегляду!
Схематична мапа й координати основних точок знаходяться в кінці звіту.
Отже...
У нього душа літає у вітрі,
Він чує звуки небесних послань,
Шукає розраду десь в повітрі,
Відкриє досі невидиму грань...
Боб Ділан
Весна у Карпатах то завжди різноманітність: дощ, хмари, вітер, обгорілий ніс, сонце, сніг, зелень, каша під ногами, крашанки на свято, глухарі, море квітів, крокусів особливо, мокре все по кілька разів, несподівано малолюдні стежки, пейзажі чудові, колиби якоїсь нереальної комфортабельності, кордон на замку (навісному), злива на фініші, хороші люди навколо.
Відвідати "Памір" хотілось ну дуже вже давно, але все руки (чи ноги?) не доходили в похід саме сюди! Тепер от дійшли, і враження не зіпсувала навіть суцільна хмарність й дощ коли оглядали станцію. Похід до цієї станції поєднали з хребтом Пнів"є у Гринявах - вийшов чудовий ненапряжний маршрут на 4 дні, з мальовнчими видами й ночівлями в комфортних місцях.
РЛС "Памір": Технологічні карпатські "Писанки".
Добиратись до "Паміру" не те щоб дуже просто. Це вам не Петрос чи Боржава, де вийшов з поїзда й пішов в гору, від "Паміру" до найближчої залізниці декілька годин їзди.
Стартували з Чернівців на Шепіт - село на самому кордоні. З автостанції туди бувають автобуси, але для великого гурту з рюкзаками найманий бус, все ж, простіше. Про автобуси краще на самій станції цікавитись, а то скільки джерел читаєш - стільки й версій :-)
.
Їхати з Чернівців години чотири. Зв Долішнім Шепотом дорога переходить в побитий гірський серпантин, а перед Селятином справжніми полонинами пролягає - аж дивуєшся, що в таких місцях дорога є й транспорт ходить. Є й інша дорога - через Вижницю, але, підозрюю, не дарма водій переконав через Берегомет ломитись.
Цікаве питання: реєстрація в прикордонників. Ніби як потрібно додзвонитись в Чернівецький прикордонний загін, надіслати їм запит з паспортними даними й отримати на місці якісь перепустки. Ця схема збивається на етапі додзвонитись. На місці ж прикордонники просто перевіряють документи й записують дані (тому для групи добре мати список учасників, ну й самі документи). Якось так.
Назад вибирались вже з Шибеного, звідки автобус в Коломию через Верховину двічі на день ходить - о 6 ранку й о 2 дня. Таке собі сполучення, насправді. Скористались тим, що нас гурт, й викликали таксі-бус в Верховину - то не дуже накладно. Прикордонник в Шибеному просто глянув список учасників.
З Шипота до Паміру десь 12 км, дорога досить очевидна, маркована не лиш знаками маршруту, а й свіжофарбованими майданчиками для відпочинку (банки з-під фарби подібного кольору якось підозріло валялись за кордоном :-( ) Спочатку шлях йде вздовж кордону, згодом забирає до гори.
На старті походу було кілька перепходів річки.
Маршурт починається стежкою уздовж колючого дроту прикордонних загороджень й так іде кілька кілометрів. Порадувала хвіртка у тому кордоні. На замку.
Трохи вище - ліс все ще завалений снігом, стежки замерзлі й хочеться "кішок" на ноги, є переходи через струмки й зверху оцей сніг поливається дощем. Міжсезоння в Карпатах, як воно є.
Перед станцією є колиби, майданчики для посидіти, галявини для наметів, свіжа капличка й навіть якийсь "прайс" про послуги (в т.ч. й відвідування) - можливо влітку тут ще й гроші якісь збирають.
На тлі колиби на фото нижче можна роздивитись куполи "Паміру". Тут нас застав Великдень. Щоб не бути відірваними від традицій, прикрашали яйця - як уміли, крапали свічками, варили в цибулі з прив"язаними листочками. Так, у нас були яйця, курячі, в нескладних походах доцільно таскати з собою взагалі все, що задоволення приносить ;-) Й у складних теж багато чого такого доцільно, хоча й на вагу треба зважати ;-)
В самій колибі - величезна пічка й кімната з добротними стінами та вікнами, спали гуртом на дерев"яній підлозі.
Радіо-локаційну станцію "Памір" збудували на горі Темнатик десь близько 1960 року, разом із однотипною станцією на "Боржаві". Завдання - помічати літаки, й на той час це були нереально круті технологічні об'єкти. Куполи, як я зрозумів, слугували для захисту обладнання від негоди, особливо взимку. В найбільшому куполі до сих пір збереглась антена, тип якої називається приємним іменем "Лєна". Все було повністю секретно, звісно. Тут служило більше сотні вояків. Десь у середині 90-х військові покинули станцію (хоча вона до сих пір на балансі якоїсь частини). Кілька років тому тут знімали кліп Джамали на пісню "1944".
Станція поступово валиться й розтягується. Минулого року навколишні бункери спробували на металобрухт розпиляти - встигли не багато. Але майбутнє сумнівне - без догляду куполи скоро розваляться, матеріали розберуть "на сувеніри". Власне, що й сталось із станцією на Боржаві.
Певну надію дають зусилля адміністрації щодо перетворення станції на туристичну атракцію - куполи розписали як писанки, фестиваль проводиться влітку.
Місця тут досить віддалені, добиратись не дуже просто й туристів не густо. Але це й створює якусь неповторну атмосферність, відчуття віддаленості, отого "ведмежого кута" десь на самісінькому краю країни.
Загалом, красиве й нетипове місце, треба бачити поки ще є :-)
З "Паміру" йшли до присілка Перкалаби. Біля РЛС є вказівник, який не дав блуканути навіть в негоду. З гори є красивий шлях хребтом - з видом на румунські гори. Але в умовах ніякої видимості й дощу з холодом зрулили просто до низу долиною якогось струмка. Вказівник з усіма шляхами є на підході, йти 10-12 км, дорогою буде невеликий водоспадик. З Перкалаби порулили далі в гори, але то інший хребет й інша історія :-)
Кляуза принца Рудольфа.
За цією дивною фразою ховається чимала гребля 150-річного віку, яка утворює справжнє озеро неподалік присілка Перкалаб у Карпатах. Кляуза - слово німецького походження, означає "ущелина", а не "донос", як хочеться думати :-) Сама споруда досить масштабна - з дерева та каменю. Вода проривається вниз гучним водоспадом й мимоволі проникаєшся повагою до будівничих, творіння яких зберігається у горах ось вже півтора століття. Греблі слугували для сплаву лісу: рівень води підіймався, колоди збирались в плоти й спеціальні "погоничі" - бокораші, гнали їх до міст в долинах річок.
Принц Рудольф персона теж нетривіальна - син імператора, наступник престолу, людина вільних ліберальних поглядів якій було тісно в своєму часі, любитель п'янок і подружніх зрад (точніше - просто любощів, у шлюб з бельгійською принцесою його мало не силою заштовхали, тому крутився як умів), любитель подорожувати й розповідати про свої подорожі. В 30 років закінчив життя самогубством й вмовив(!) на це ж свою тодішню коханку.
Можна зробити фото в стилі "для інстаграм".
За озером є криниця з мінералкою, сірководневий запах якої важко сплутата. Невдовзі стартує підйом на хребет - не те щоб тривалий, але досить ухекувальний. В 5 км від Перкалаби вийшли до красивої полонини "Прелучна" з кількома колибами, досить таки "цивільними" - пічка, кімнат багато, ліжка, вода поруч, кімнат багато. Прикинули, що це щось таке, що здається туристам в більш теплий сезон, але зараз було пусто. До нас. Згодом ще якась комерційна група підвалила. Загалом, в будинку помістилось більше 20 чоловік.
Наступного дня вирушили власне на Пнів"є (Пневе), здолали за день 17 км й вийшли до Дуконського монастиря.
Хребет Пнів'є - частина Гриняв, одним краєм впирається в Перкалабу, іншим - в Шибене. Особливості - комфортні колиби й панорамні пейзажі на високі гори (Мармароси особливо ефектні). На тлі фото можна роздивитись Попа Івана Чорногірського. Йти легко - наїждженою дорогою. Стежку так і не загубили. На схилах досить багато снігу, є нескладні оглядові вершини, смішні назви гір, різноманітні панорами й купа крокусів.
Крокуси не фоткав - в Карпатах навесні не був :-) Крокус, він же шафран - красивий первоцвіт, який вкриває полонини після того, як зійде сніг. Відразу після - найкрасивіші крокуси часто поруч із сніжниками, деякі крізь сніг пробиваються.
Фото зроблене на полонині зі стрьомною назвою - Глистувата. Зате там було сонячно, досить нечастий стан в поході. Поруч непогані колиби проглядались, але нам то ще навіть не обід був.
На полонинах й у різних ключових місцях - вказівники.
На хребті монастир розташовується - дещо в стороні від основної стежки. Там є вчений кіт (не жарт), і монахи з хорошим зором. Сказали, що ми перші туристи в цьому році, які до них завітали...
На полонині поруч із стежкою на монастир планували заночувати. На фото - гора (здається, Дуконя) й колиба під нею. За спиною - стежка до монастиря. Пейзажне і красиве місце. Але колиба виявилась закритою. Поцілували замки й пішли далі.
Проте, відразу на горі виявили притулок. Маленький, але з 4-ма кімнатами, по конфігурації подібними до купе поїзда (кожна по 4 нари, тобто) й дивною круглою пічкою, на якій сушили шмотки (готувати на вогні привабливіше). Притулок добре захований у лісі. Якщо йти з монастиря, то за тією негостинною колибою на фото вище буде роздоріжжя, потрібна дорога правим схилом підіймається, а от зі стежки через вершину гори притулок помітити важк. Вода - метрів 200 вниз від дороги, там ще маленьке озерце є.
Від притулку до Шибеного кілометрів з 10 найпейзажнішої частини. Уже видно Чорногору й інші хребти, в яких ми намагались впізнати то Мармароси, то румунські гори. Навесні все дуже солідно. Ще й квіти під ногами.
Пообідали в ще більш навороченій колибі - з вуличним освітленням, тарілкою, пластиковими вікнами й закритими деякими кімнатами. Нарешті кавусю зварили.
Ще трохи оглядових місць.
Перед спуском крокусів було особливо багато.
Спуск в Шибене - широка дорога, заблукати важко. З цікавого - окрім ночівлі над Перкалабою за два дні до того, ми не зустріли інших туристів. При тому що гори не складні й ходити тут легко та цікаво. Можу припустити, в травні є більш попсові місця, та й складнощі з транспортом дещо відлякують.
В долині - повноводний весняний Черемош.
Вийшли до КПП, привітались з прикордонником й замовили таксі в Верховину. Можна підсумувати, намети не використовували - район сповнений гостинних колиб виявився. Останню ніч в гест-хаусі у Верховині провели. Як виявилось, дуже вчасно - звечора почалась злива, яка тривала ніч й наступний день. Зверху все ще складніше було, подекуди й сніг випав. На Чорногорі - по коліна. На дорозі до Шибеного трапились зсуви. Це все цілком нормально для весняних Карпат, насправді. Але своєчасному виходу з гір ми таки зраділи.
Далі було відмивання, ігри, пиво, традиційні прогулянки весняним Франківськом й повернення до Києва!
Десь по дорозі до власного додому,
Можна сотні разів помилятись,
Набити на цьому велику оскому,
Та все ж нізащо, нізащо не здатись"...
Боб Ділан
Ні, оскому ми не набили, просто вірш кльовий і чомусь лягає)
До нових зустрічей :-)
GPS координати основних точок
Село Шепіт (околиця), початок походу 47.769829, 25.117158РЛС "Памір" (1-а ночівля поруч) 47.764746, 25.033976
Перкалаба. Спуск з "Паміру" переходить в підйом на Пнів"є 47.807082, 24.960246
Кляуза (гребля) принца Рудольфа: 47.788060, 24.943661
2-а ніч, колиба на полонині Перелучна: 47.790814, 24.923121
3-а ніч Притулок неподалік Дуконі й монастиря 47.905013, 24.819810
Шибене, фініш 47.989443, 24.703012
Така от мапа "Гринявські та Чивчинські гори" задовільнить ваші бажання щодо цього району, насправді. А схематична мапа саме нашого походу виглядає ось так (відкриваєтсья у більшому розмірі).
Інші розповіді про походи й подорожі в Карпати.