Сходження на зимовий Петрос

Свидовцем я ходив вже досить багато разів, тому цього разу шукав новий шлях, якісь незвідані (мною, принаймні) стежки. У результаті вийшов непоганий маршрут з Квасів у Ясіня через гору Стара, усі три (!) Близниці і озеро Івор.  Усього 30 км й майже 1,5 км абсолютного перепаду висот. Досить легкий, але й досить красивий маршрут.

Маршрут: Кваси - гора Стара - гора Переслуп (ночівля між ними) - Близниці - озеро Івор - Драгобрат - Ясіня. Пройшли за три дні, неспішно Усього 30 км й майже 1,5 км абсолютного перепаду висот. Досить легкий, але й досить красивий маршрут.

Маршрут на мапі

 

Трек маршруту

Треки в поході я не пишу, оскільки смартфон дуже потрібен для фото й відео - бережу батарею.

Але, зща мотивами походу створив трек в додатку "Mapy.cz". Маршрут майже ідентичний тому, що ми пройшли. Формат - gpx. Вперше спробував зробити і викласти такий трек, тому цікаво було б почути відгуки, якщо хтось його таки скачає й використати 

Скачати можна тут 

Архів з треком - https://is.gd/BhUkkz

Незаархівований трек (gpx) https://is.gd/EYRd6b

Кваси

 Звичний маршрут з Квасів на Близницю - через полонину Браївка (10 км до вершини). Мені він досить знайомий, досить стрімкий набір висоти і людей багато там. Цього разу шукали нові стежки, тому пішли на Близницю через гору Стара - так дещо довше (15 км), помітно пологіше й пейзажніше (видно усі три Близниці та хребет до Рахова). 

Підйом за мапою починається коло автобусної зупинки в Квасах (там обидва підйоми починаються, і знак відповідний стоїть), але ми стартували прямо від залізничної станції і трохи зрізали "городами" й через джерело. Джерело на старті - це чудово. 

Підйом досить стрімкий, з перепадами доходить до полонини перед горою Стара, далі рівніше. Перед Старою відпочили й пообідали.

Стоянка знаходиться між горами Стара і Переслуп. Досить не велика, пейзажна, багато худоби пасеться й бігає туди-сюди, разом із пастухами й собаками. Види - зашибісь. Хороше джерело води виявилось знайти не так просто. Два струмки на дорозі перед стоянкою виявились пересохшими, сама галявина - уся в струмках, але вони сочаться з землі а не витікають потоком, ще й худоби купа навколо. Тобто - кип'ятити ок, а от пити я б не хотів. Знайшов джерело нижче на пару сот метрів. Якщо спускатись по схилу від стоянки, легко знаходиться дорога пастухів, а на ній "поїлка" для худоби. А от вище поїли - якесь невелике, кількаметрове "озерце" в хащах, і от коло нього вода таки витікала з землі чистим потоком.

Веселка на стоянці.

Красивий захід сонця.

І ми не менш красиві.

Другий день: до озера Івор через Близницю.

Кілометраж дуже "матрацний", але перепад висот трохи є. Піднялись на усі три Близниці, звідки впали на берег озера Івор. Усе на виду. Красиво дуже. Спекотно. Багато мотоциклів, джип з туристами, шашлики прямо на схилах близниці, залишки автівки під горою.... 

Спуск з Близниці досить розбитий, по стежках іти практично неможливо. Спуск до озера теж якийсь "кривуватий"  Зате сніг є! Трошки...

Коло озера Івор стали на ноячівлю. Є кілька галявин біля озера й ще кілька нижче озера. Джерело - трохи нижче, хороше. Стали на самому березі з видом на хребет. Бо красиво. Дуже.

Озеро Івор

Я чомусь його недооцінював. Досить часто пробігав хребтом через Близницю, бачив внизу "калюжку" й не відчував особливого бажання до нього спускатись.

Дарма.

Місце дуже ефектне й дуже пейзажне. Калюжка виявилась не такою вже й маленькою - 250 метрів перепаду висоти з вершини трохи змінюють сприйняття. Натовпи туристів ходять (бігають, їздять, ганяють, навіть шашлики смажать) десь там зверху, між Близницею та Драгобратом, і з озера майже не проглядаються. На самому озері теж є люди, але не так багато, як можна було б очікувати в "довгі" літні вихіднІ.

Долина озера наполегливо нагадувала про високогір'я. Сніг на схилах, сипухи, скелі, стрімкі стіни, чималий перепад висот - усе це створювало ілюзію, ніби ми десь набагато вище, ніж є насправді. Ще й погода типово гірська - дощ, туман, вітер, хмари, сонце змінюються в непередбачуваній послідовності, до неможливості посилюючи враження.

Місцевість усім своїм видом намагалась розповісти про високогірне минуле. Здавадось, що тут має бути льодовик - чіткий "цирк" (він же "кар"), язики морен навколо, одна з морен, власне, і відгороджує озеро... все знайоме, все як у справжньому високогір'ї. От тільки льодовика тут немає уже з десять тисяч років, мабуть.

Отримали багато естетичного задоволення. Після тривалого переходу зануритись в гірське озеро на красивому тлі - то є кайф. Та й без переходу - теж :)

Не виключено, що в інших обставинах це місце можна було б сприйняти інакше (з галасом великих груп, сміттям поміж кущів, ревом двигунів і голосною Сердючкою із Драгобрату). Але моє враження вже буде важко змінити!

І хочеться шукати нові атмосферні місця :) Скільки ще їх у Карпатах...

На фото - типова гірська погода, так.

Третій день: спуск у Ясіня

Під озером теж було красиво.

До Драгобрату усього два км. Сам він не такий красивий, швидше навпаки - після гір оцей весь транспорт, хати, люди, реклямки якось не надихають. Зате посиділи в колибі. 

Спускались у Ясіня з Драгобрату. Основна дорога не те щоб приємна - автівки носяться туди-сюди, зійшли на якусь невідому нам дорогу, промарковану як зелений маршрут....

І це було дуже крссиве рішення! Майже горизонтальна дорога без перепаду висот вивела кудись понад селище, де на вигинах як не Чорногора так Свидовець красувались, а внизу "висіло" на схилах долини гуцульське село з усім своїм колоритом - старими й не дуже хатками, скиртами сіна, лугами, квітами й різнотрав'ям, вівцями, коровами, людьми за роботою....

Маркування зовсім пе помітне в селі, але заблукати так і не вийшло. Іноді стежка чомусь вела явно чиїмись подвір'ями, а не вулицями :)

Скид висоти був швидкий, в кінці маршруту й крізь канавоподібні вулички та сінокоси вивів практично в центр селища, до дерев'яної церкви зі спадщини ЮНЕСКО, з якою ми вже познайомились під час зимових пригод у Ясіня. Вона на останній фотці в "каруселі".

Стежка мальовнича, пейзажна і далеко не єдина над цим приємним селищем. Можливо, навіть, не найбільш пейзажна.

Підсумок

Сподобались на мапшруті: сніг, зелень, квіти і різнотрав'я, заходи сонця, ця неповторна хвилястість горизонтів навколо, передзвін овечих стад, людей помірно на більшості маршруту, подвійна веселка над наметом, загалтна легкість багато різних походних і компанійських дрібниць...

Найкращі нові шматки маршруту: стоянка між горами Стара та Переслуп із видами у два боки, пейзажі з підйому на Близницю - тут якось гори краще видно, ніж з "традиційного" підйому (чи то ефект новизни спрацьовує?), долина озера Івор - от прям дуже сподобалась, стежка з Івору до Драгобрату і стежка з Драгобрату у Ясіня - нереально пейзажні, обидві.

Традиційно кльові околиці Близниці і види на Жандарми, Петрос...

Не сподобались: мошки - най їм грець і що чорниці ще зелені :) А естетично - сам Драгобрат і основна дорога з нього до Ясіня, засилля мотоциклів і джипів на хребті, спуск до Івора в дощ.

Далі буде!

Інші розповіді про походи й подорожі в Карпати.

Сходження на зимовий Петрос
Похід у віддалені Карпати: РЛС Памір та Гринявські гори
Новий рік на Кукулі - легкий похід в зимові гори
Кам'янка у травні - мальовничий хребет поруч із озером Синевір
Найвищий водоспад України?
Колочава - найцікавіше село Карпат
Якщо ви потрапили до Ворохти?
Кваси - село з мінеральним присмаком між високими горами
Чорногора в травні: сходження з Квасів на Петрос, снігопади й спуск в Луги
Кукул в березні: зимовий похід й чудові панорами
Тустань: наскельна фортеця у горах.
Бескиди в березні: похід на Парашку й фортеця Тустань
Горгани, новорічний похід на Хом’як, Синяк та Малий Горган
Горгани та Свидовець: тренувально-розважальна прогулянка
Чорногірський хребет – найвищі гори України.
Мармароський хребет: похід уздовж кордону України.
Пнівський замок – найбільша фортеця Прикарпаття
Манява: манявський скит та манявський водоспад