Горгани, новорічний похід на Хом’як, Синяк та Малий Горган.

Якщо поглянути на супутникові знімки нічної Європи, то найбільшою темною плямою на ній виявляться наші Карпати. Влітку це чарівний світ зелених діагоналей, в якому все оповите пахощами альпійських луків та пралісів, звучать трембіти та водограї й  мешкають чабани з отарами. Взимку цей світ змінюється до невпізнанності й перетворюється на не менш прекрасний, але суворий та агресивний край, де хіба випадкові туристи порушують ідилічний спокій.

Новорічна прогулянка пройшла шматочком Горган з горами Хом’як, Синяк, Малий Горган та їхніми околицями. Стартову ніч провели на старті підйому на Хом’як за Яремчею. Вночі при -20 в наметах дуже сильно починаєш цінувати навколишніх людей. Дарувати іншим тепло – то не пусті слова в таких умовах.

Перша вершина – Хом’як. Далась за кілька годин. Вище зони лісу навколишній світ стає ще більш суворим і якимось зовсім фантастичним на вигляд. Тут вітрюган, морозець, подекуди верхівки сосен визирають з-під снігу й просто неймовірно красиво усюди, куди не зиркни. Іноді природа змушує “ставати навколішки” перед недружнім жерепом чи засмоктує «по самі помідори», якщо ступаєш осторонь від протоптаної кимось раніше стежки. 

Взимку милі й добрі Карпати можуть перетворюватись на справді сувору стихію  На вершині холодний вітер обпікає незакриті частини тіла, а усе навколо  «оздоблене» наліпленим снігом – в завірюху тут мабуть зовсім непереливки. . В голові ж крутиться старе Тартакове "Зимна зима заморозила морозом мармизу…". Проте суворий клімат компенсується неземної краси пейзажами, насолодою від хорошого колективу та відчуттям успішної боротьби з грізними силами природи.

                                                   Підйом на гору Хом”як

В карпатському високогір'ї немає зв'язку та розеток й можна сповна насолодитись природою та людьми. Природа прекрасна, а люди здатні й в легких наметах та дірявих хатинках створювати комфорт, а якщо потрібно то і свято. Новий Рік відсвяткували в колибі на Полонині Хом’яків, місце красиве й з краєвидами. Хатинка пастухів виявилась вкрита снігом, в тому числі – й усередині. Тому живемо в наметах в хатинці, тішимось що нема вітру й кочегаримо по «чорному». Наступні туристи  застануть цю колибу завішану дощиком, повітряними кульками та позитивними флюїдами. Поки Новий Рік насувається, запасаємось дровами, готуємо різні слова іншомовного походження типу «олів’є», «канапе», «глінтвейн», а Дід Мороз приводить в порядок бороду й перераховує подарункових снігурок. Як насунеться – зустрінемо криками, бенгальськими вогнями, хлопавками, піснями й іншими атрибутами, які не тільки у горах люди в цю ніч  практикують.

Новий Рік на полонині Хом”яків

 Наступний день хмарний, а група організовано, по команді, спить до полудня. Дньовка. Розважаємось по різному – підтримуємо умови комфорту в колибі, граємо в настільну гру про Дикий Захід, іноді висовуємо носа на вулицю для прогулянок чи дурниць. Снігові ванни, наприклад, добре освіжають в умовах багатоденної зимової подорожі. За короткий час встигаєш обтертись та сфотографуватись, але не замерзнути. Як у старій рекламі про “Маямі, це точно”, де "Завтра ти перший в душ". На вулиці вже потепліло – тому,  власне, й хмарно.. 

Жителі Півночі знають, що якщо йде сніг, то на вулиці не холодно а тепло. Але спробуйте довести це жителям Півдня? Мудрість з інтернету.

Група знайомиться й поступово притирається, дізнається цікаве один про одного й навколишній світ. Новачки починають краще пакувати рюкзаки, не мерзнути ночами й рубати дрова в якості обігріву вдень. Походна кулінарія поповнюється черговим рецептом, як готувати не потрібно – рис з м'ясом в не помитому з-під какао казані згадувався ще кілька днів. Виявляється, що ідейний натхненник походу Сергій зібрався на Марс і вже зробив для цього певні кроки. Ближче до кінця походу виявиться, що на Марс він зібрався тільки в один кінець, так як технологію “розвороту маршрутки” ще не придумали. Ну а ми поки збираємось піднятись на Синяк - дещо нижче, ніж Марс, зате вже завтра. І весь день наполегливо фотографуємо пейзаж з самотньюю сосною, тому як вона це єдине, що видно по виході на вулицю в хмарну походу. А в ясну погоду видно навколишні вершини чи до неможливості насичене зорями нічне небо.

На севере диком стоит одиноко
На голой вершине сосна
И дремлет, качаясь, и снегом сыпучим
Одета, как ризой, она.

М.Ю. Лермонтов

 

Перше січня у Горганах :-)

Взимку день короткий, тому щоб хоч кудись встигнути в поході потрібно виходити з сонцем. Вийшли таки дійсно ще затемна, але схід сонця над Карпатами в морозний день значно сповільнив наш рух – дуже вже красиво було. Сонце вийшло, фарби з яскравих стали більш буденними, але рівень навколишньої краси продовжував зашкалювати. І атмосферненько тут під верпшинами. Невисокі сосни взимку покриваються снігом, стають ще більш невисокими й інколи лоскочуть верхівками коліна туристів. Дуже схоже на якісь стереотипні місця, де має  мешкати Дід-Мороз-Санта-Клаус-Миколай.

 

Підйом на гору Синяк

Під час зимових походів, суворість навколишньоі природи час від часу спонукає пригадувати зачитані до дірок в дитинстві книги Джека Лондона, історії підкорення полюсів, дрейфів Нансена, пошуків Землі Саннікова чи чогось іншого невідомого й загадкового в полярних широтах. А про ХХІ століття нагадує те, що зв'язок з рештою світу, все ж, з'являється раніше, ніж навесні. 

Чим далі до вершини, тим красивіші пейзажі й тим складніше рухатись через сніг, вітер, та засипаний жереп. З Синяка оглядається дуже широка панорама – видно Чорногірський хребет, Свидовець, Довбушанку. Десь внизу біліють полоси Буковелю. На самому хребті вітерець подекуди норовить знести людину з рюкзаком, а обличчя майже весь час закутані й нагадують нінзя.

Гора Малий Горган найменше з усіх протримала нас на своїй вершині."Фоткаємось і на х*р звідси" прокричав крізь вітер керівник й швидко повалив донизу, розгрібаючи ногами півметровий сніг та хитаючись від вітрюгану разом зі своїм немалим рюком.

  

Синяк та Малий Горган

Спустились з хребта. Знайшли чергову колибу десь “в верхів”ях” Буковелю, який мав починатись вже зовсім скоро. Справжній архітектурний шедевр  –  при зовнішній комфортабельності знаходитись в ній було абсолютно неможливо, дим від вогню ще менше нас горів бажанням виходити назовні через жоден з потенційно призначених для цього отворів. З усіма витікаючими наслідками…  Довелось виявляти терпіння й "грабувати диліжанси" з періодичними вилазками на вулицю для подихати. Були певні сумніви – спускатись відразу в Буковель чи йти, як і планували, до Яремчі 18-кілометровим маршрутом. Переконали остаточно нас кілька альпіністів з Чернігова розповідями про те, наскільки ця стежка непрохідна, завалена снігом й буреломом та ін. В результаті в Яремчі вже були після обіду, а по дорозі ще й встигли “11-годинну каву” влаштувати. Своєрідна демонстрація того, як потрібно ходити в походи в суворих умовах. 

Далі "сюжет" розвивався, як в усіх тих натовпів відпочивальників, що заполонили Яремче в ці дні – "огляд" генделиків, випробовування сауни й гульки майже до ранку з нетривіально-натхненними, пафосно-наполегливими й не дуже тверезими розмовами  про глобальні проблеми людства та більш приземлені речі..

Потім ми шпацерували,
Пили пиво з дерунами,
І шампана, і горівку, і каберне.

Потім ніц не пам’ятаю,
Рано очі відкриваю,
А біля ліжка – чорне твоє комбіне.

Брати Гадюкіни

Замість комбіне зранку в ліжку нарисувалось два чорних коти – що теж не погано.

Колиба після непростого дня, кава на привалі й відпочинок у Яремче.

До нових зустрічей в Карпатах  й поза ними.

Автори фоток у звіті: Добровольська Юля, Полозова Віка, Мілешкін Саша, Якимов Сергій. Ну і я.