Манява: манявський скит та манявський водоспад.
Манява - село у Богородчанському районі, відоме своїм монастирем-скитом та найвищим у Карпатах водоспадом. Обитель монахів й, особливо, водоспад – місця які дійсно варто відвідати під час подорожей Карпатами.
У Маняві завершувався один з наших походів травневими Карпатами. Під вечір останнього дня дошкандибали до відомого Манявського водоспаду, на якому й стали табором. Місце справило неймовірне враження: каскад водоспадів, найвищий з яких досягає 16 м., знаходиться в скелястій, зарослій соснами ущелині, куди нечасто заглядає сонце. І абсолютно безлюдний! (влітку, здається, ситуація протилежна, але нам пощастило). Обожнюю такі міця.
Наступного дня відпочили на славу: позасмагали на кам’яних плитах, перекімарили там же (після категорійного походу потреба у сні особливо відчутна), скупнулись у холодних водяних потоках й просто ловили кайф від неквапливого спілкування з Карпатами.
Каскад манявських водоспадів.
Після обіду неспішно рушили через село Маняву до не менш відомого, ніж водоспад, Манявського скита - гірського монастиря з багатою історією. Від села до водоспаду здається, 7 км відстані - після тижня ломилова хребтами такого переходика ми якось і не помітили :-)
Та і по дорозі ж ішли - не те що дні перед тим.
Історики кажуть, що Манявський скит засновано на початку 17 ст. й довгий час був великим та процвітаючим – з купою ченців та «філіями» по усіх навколишніх регіонах. Монастир підпорядковувався напряму Константинополю, що робило його недосяжним для зазіхань усіх наших конфесій. Багато чого тут відбувалось – розвивалась купа промислів, зберігалась величезна бібліотека, виготовлялись шедеври мистецтва, навідувались знакові персонажі нашої історії.«За цісаря», тобто при австрійській владі монастир закрили (до того часу він уже втратив усю свою колишню велич). Так і простояв руїнами до 1970-х років, коли його взялись відновлювати в якості музею.
Історики кажуть, що Манявський скит засновано на початку 17 ст. й довгий час був великим та процвітаючим – з купою ченців та «філіями» по усіх навколишніх регіонах. Монастир підпорядковувався напряму Константинополю, що робило його недосяжним для зазіхань усіх наших конфесій. Багато чого тут відбувалось – розвивалась купа промислів, зберігалась величезна бібліотека, виготовлялись шедеври мистецтва, навідувались знакові персонажі нашої історії.«За цісаря», тобто при австрійській владі монастир закрили (до того часу він уже втратив усю свою колишню велич). Так і простояв руїнами до 1970-х років, коли його взялись відновлювати в якості музею.
А от місцевий священник-екскурсовод впевнений, що монастир заснували монахи Печерської Лаври, які розбіглись по країні після навали татар. Носились двоє таких світами з пляшкою (води), аж поки не знайшли місце з такою самою рідиною. Традиційна легенда для наших монастирів: священики, як завжди, не поспішають миритись з об’єктивною реальністю.
Манявський скит - стіни та в"їзд
Ми ж заглянули до монастиря на екскурсію і стали табором поряд, майже під стінами. Скит невеликий та симпатичний – ввечері там не було туристів і він дійсно нагадував відособлену від буремного життя обитель монахів. Ще більше сподобався камінь з цілющою водою трохи далі за скитом. Стара каменюка списана старими, інколи кількасотлітніми надписами, та й саме місце древню історію мало - там ще Данило Галицький вмивався. Найбільше історію Маняви ми освоїли в місцевій кафешці – барменша люб’язно принесла нам почитати твори дітей манявської школи про своє село – було цікаво та пізнавально) Таке ось миле "просвітництво".
Церква у Маняві
Краєвиди Маняви
Доїхати до Маняви можна автобусами з Франківська (найпростіше, як не дивно саме з обл. центру – кілька раз на день) а також з Надвірної чи Богородчан. На підході до монастиря є досить пристойний генделик з люб”язними офіціантами.
-->