Чорногора в травні: сходження з Квасів на Петрос, снігопади й спуск в Луги

Зійшли на Петрос під час тижневого походу Карпатами, перед тим пройшовши Свидовець та відпочивши у Квасах. Це дійсно дуже крута й ефектна вершина, з чудовими пейзажами, різноманітними підйомами та мінливою погодою в усі сезони.

До цього я вже з півдесятка разів бував на Чорногірському хребті влітку та восени, тепер от настав час й навесні його побачити.

Ідея була: зайти на хребет й іти, скільки йдеться. У результаті: Петрос здолали легко, але під Говерлою погода зіпсувалась й вдарила снігопадом, трохи померзнувши зійшли в село Луги.

Маршрут вийшов: Кваси - Петрос - галявина під хребтом між Говерлою й Брескулом - село Луги. Загалом - 45 км, якщо вірити "гугл мепс", з них 18 - від Квасів до вершини Петроса.

На Мапі шматок маршруту від вершини Петроса до села Луги (мапа почалась не з початку, так, але там  важко заблукати). До вершини дістатись легко по маркерам й накатаній дорозі. Стоянки періодично зустрічаються. Ночували на останній у зоні лісу перед виходом дороги на хребет.

Чорногірський хребет - не абищо, а найвищі гори України. Кожному відома Говерла, більшості відомі Петрос та Піп-Іван, а от в решті вершин тут орієнтується вже далеко не кожен. Місця високогірних озер, альпійських лугів, мальовничих панорам, несподіваних снігових заметів та масових сходжень на вершину 2061 м. н. р. м. 

Початок маршруту в Квасах

Після пройденого перед тим Свидівця зависли на день у Квасах (мінералка і пиво з травами там є), по тому як на крилах ломанулись на Петрос - з полегшалими рюкзаками, в режимі "гнучкого маршруту", "гнучкої розкладки" (включно з 11-годинною кавою й різними приємнощами) та "переходів поки не задовбаєшся" (за три переходи спокійно заперлись на вершину Петроса).

Руїни недобудованої турбази крім апокаліпчичного виду є ще вказівником початку маршруту на Петрос. Поруч також є "традиційна" галявина для стоянок, наступна рівна галявина не те щоб дуже скоро буде.

Вид на красивезну Близницю супроводжує весь похід.

На тлі засніжених вершин сусідніх хребтів карпатські полонини виглядають особливо ефектно. У травні тут ще пусто - життя завирує за кілька тижнів, коли вийдуть на полонини чабани з отарами. А поки тільки самотні коні пасутся, не боячись підбиратись до таборів туристів. Можуть навіть харчуватись з руки чи з миски, навіть якщо їх не запрошували - жуєш собі ранкову пайку, тут з туману виходить кінь і пхає мордочку у тарілку... Ще у цих місцях я колись чув трембіту - не на концерті а у справжніх, природніх умовах, для спілкування чабанів. У колибах цих можна жити, але за звичай там сміття багато, топиться по чорному й узагалі у таку погоду в наметі комфортніше.

Полонина з хатинками та видом на Близницю на шляху на Петрос. 


Місце стоянки на підйомі на Петрос. До вечора сюди ще декілька груп підтягнулось.
Дійшли без  привалів, що значить "розхожені" у горах.

Весь час в поході дивувались - як у Карпат виходить за декілька хвилин змінюватись до невпізнаності? Стоїш такий собі посеред хмари, бачиш рівно кілька метрів навколо, ховаєшся від вітру з дощем, а то й граду чи снігу - а за декілька хвилин вже не знаєш що ще з себе скинути на цьому гарячому сонці під блакитним небом. Цього дня теж калейдоскоп різних явищ природи тривав трохи більше ніж постійно впродовж дня, а увечері зі стоянки можна було спостерігати яскраве, різнокольорове призахідне небо й величні вершини Близниці поміж хмарами. Стоїмо на невеликій галявині з високою концентрацією наметів й туристів різного ступеня кумедності. На наступний день штурм Петроса.

Захід сонця над Близницею. Спостерігаємо з протилежного, Чорногірського хребта. 


Вказівники супроводжують весь підйом, заблукати складно.


Чим вище, тим більше снігу, й погода псуватись почала.


Ударила погода снігопадом (тільки но присіли ж:-) й сховала усі красоти.

Вершина Петроса.

Тут трішки вітряно. За хатиночкою на горі відкривається чудовий краєвид на Говерлу, Кукул та декілька долин. На підйомі періодично згадував казку з дитинства "як травень до березня в гості їздив". Суть казки, що один місяць погостював у іншого й вони посварились. Відтоді, писало, "у травні березневі морози бувають". Взагалі, гірський туризм це найкращий спосіб перезимувати літо:-) Чи, в даному випадку, весну. Але, саме ця суворість природи часто й створює ті неймовірні пейзажі, заради яких люди пруться у гори. І ті різнорідні труднощі, долати які людям чомусь теж подобається. Цей знак погнутий від криги, яка намерзає на нього взимку :-)



Спуск з Петроса в бік Говерли - крутенький (500 м скинути дуже швидко те), зате швидкий. І види з нього класні. Ще перехід - й ми на відомій "Перемичці", а там й до Говерли рукою подати. 


Говерла - чудова гора, і найкрасивішою, як на мене, вона є зі сторони, коли милуєшся нею з Петроса чи з Брескула. А от сама вершина Говерли в теплий сезон нагадує чи то фестиваль чи то просто конвеєр людей, які насуваються з усіх сторін. Як підіймаєшся то за звичай "далі носа" не бачиш й за ухеканням мало що помічаєш, а от зверху усі ці сотні "альпіністів" як на долоні й це все сприймається як щось відмінне від решти Карпат. Травневі Карпати це взагалі чудовий початок теплої пори року, такий собі запобіжник від перенасичення цивілізацією й "налаштовувач" на правильні цінності та наміри. Й хочеться рухатись далі.

Інформативна Колиба по дорозі з Петроса до Говерли

Ніч під Говерлою та спуск

До самої Говерли  дійшли швидко, але перед початком підйому погода зіпсувалась капітально й ми спочатку вирішили обійти її траверсом, потім (змітаючи сніг з обличчя), заночувати на озерці поруч і спробувати зайти на вершину наступного дня. Хоча ні - спочатку ми зварили каву на підйомі перед Говерлою, а потім уже почали думати про тактику руху й плани на найближчу перспективу. Пріоритети розставлені,так би мовити. Навколо то й діло крутились групи "їжачків в тумані", раз навіть спитали "де Говерла?", стоячи вже на підйомі. Фото вже трохи нижче хребта зроблене, тут принаймні можливість фоткати є, а не суцільний вітер із снігом.

Фото на тлі Говерли - приблизно так виглядала найвища вершина України, коли ми навколо неї ошивались. В такому тумані фото Говерли можна видати за будь-яку вершину, не обов'язково карпатську. 

Ночували на невеликому озері під Говерлою. Це не дуже популярне місце табору - переважно ночують на Несамовитому, Бребенескулі чи Перемичці, зате тут немає "фестивалю" туристів, як в інших місцях. Наскільки швидко й впевнено ми дістались Говерли (зайшовши по дорозі на Петрос), настільки далі стало складно рухатись. Вершину обійшли траверсом, а в районі Брескула згадали про невелику стоянку тут неподалік. Й чим сильніше мело снігом, тим сильніше було бажання до неї навідатись :-) Цього вечора негода через хребет так і не перевалила, тому тут відносно спокійно, а на фото узагалі вмиротворено. На тлі - солідний Мармароський хребет, вкритий снігом він зовсім вже високогір'я нагадує. Гуцульські альпи - як не як. Ну а ми поки гріємось у спальниках під найвищою горою України, вчергове "вигинаємо" розкладку й розповідаємо казки.

Табір під Говерлою

 

Хмари зі снігом сховали від нас Говерлу з кінцями. Не маючи бажання ломитись на верх в завірюху, спустились з хребта, перечекали ніч й не побачивши змін вирішили йти до низу, що виявилось дуже вдалим рішенням - хребет кілька днів замітало снігом після того.

Спускаємось з Чорногірського хребта якимось не дуже маркованим маршрутом. На карті знайшли стежину, яка від нашої "нетипової" стоянки вела до низу й вирішили що на даний час це оптимальний маршрут, так як "лосити" по хребту крізь снігопад не дуже хотілось. Стежка на карті на місцевості виявилась... струмком, вкритим снігом у верхній частині й зарослим чигирями в нижній. Пікантності ситуації додавала обмедена можливість зійти куди-небудь, так як береги струмка густо порослі непрохідним жерепом. Так що "крутопохилі" сніжники й невеликі водоспадики довелось долати, згадуючи техніку руху у високих горах. Ще запам'ятались завивання вовків вночі - вони відрізняються від собачих, й числені сліди тварин навколо. В Карпатах тварин легше зустріти в колибі, ніж у лісі - але вони все ж таки тут водяться, хоча й туристам трапляються вкрай рідко.

Спуск з Говерли в Луги


На щастя - струмок цей досить швидко вперся в дорогу й далі ми переважно насолоджувались прогулянкою сонячним лісом, зрідка проглядаючи у бік вкритих хмарами вершин. 


За кілька годин дорогою спустились в село Луги (теж мінеральна назва), поруч із яким й зупинились на ніч. Ввечері вивчали асортимент магазину та розклад єдиного автобуса до Рахова. 

А звідти вже й до Франківська не далеко, так як день вивільнився - вирішили ще по тому чудовому місті погуляти.

А там уже й Київ десь поруч :-)

Чудовий "лонгвікенд" у Карпатах добіг свого логічного фіналу. 

До нових зустрічей, улюблені!