Бескиди в березні: похід на Парашку й фортеця Тустань.

В деяких районах світу все що нижче 6 тис метрів над рівнем моря горами не рахується. А у Карпатах й 600 м. можуть здивувати дикістю й віддаленістю від цивілізації. А на висоті 1200 м буде вершина домінуючого в чималому районі хребта. На якому до минулих вихідних мене ще не було. Невеликий похід у Сколівські Бескиди з підйомом на все ще засніжену гору Парашка та наступнми заїздом у давньоруську фортецю Тустань. Проводи зими, зустріч весни, зимові гори, пам'ятки історії, мальовничі пейзажі, багато позитивного часопроведення й все інше, супутнє походам у гори в будь-які пори року.

Бескиди – гори не високі, навіть по міркам наших Карпат, невисоких “за визначенням”. Найвища точка – вершина однойменного хребта гора Парашка має “зріст” в скромних 1268 метрів. Проте, вершина “на районі” таки домінуюча й набір висоти зі Сколе сягає більше 800 м. Тому щоб вийти на хребет доведеться трохи ухекатись.

Перед стартом до гори доповнили “культпрограму” оглядом палацу баронів Гредлів. Родина промисловців в 19 столітті “освоїла” навколишні природні багатства й накопичила чималі статки завдяки багатогалузевому бізнесу (від лісорубок до електростанції). Солідна родина збудувала солідне “гніздечко” - симпатичний палац з елементами розкоші. “Зовнішність” збереглась непогано, навіть з парком навколо та фонтанами на подвір”ї. Усередині не були, але багато від інтер”єрів чекати не варто – останні 60 років тут школа-інтернат. Знайти не складно – у селі Демня, ліворуч від траси, це десь 1-1,5 км від зал. вокзалу у Сколе.

Палац Гредлів у Сколе

Підйом почали як завжди з того, що пішли кудись не туди й проторювали свій маршрути, замість користування маркованими - в результаті ломились в лоб через захаращений валеним лісом схил замість стежчи чи дороги. Позначки маршрутів на місцевості виконані в стилі мінімалізму – за два дні на хребті трапилась одна рожева плямка на дереві. Зате карта періодично збивала з пантелику – то маркований маршрут виявлявся не маркований і не маршрут, то об”єкти знаходились зовсім не там, де на карті позначено. Тому маркованим маршрутом і здоровим глуздом ходити краще, ніж просто маркованим маршрутом. І інтуіцію в цю формулу ще десь треба прилітити, для певності.

У результаті ми виломились на вершинку бокового відгалуження основного хребта Парашки, після чого негостинність гори закінчилась. Кілька годин приємно прогулювались по хребту з гарною погодою, такими ж краєвидами й темпом відверто не спішним - коли привали трапляються з приводу й без, подекуди з залипаннями, фотосесіями та різними дурницями.

Підйом на Хребет Парашки

Безліса частина невелика, після інших відомих нам хребтів дивувало вже те, що схили гір вкриті листяними лісами, а не хвойними чи жерепом. Гори живі – багато птахів й слідів різноманітних тварин. Ці місця багато пам”ятають. Місцеве населення – бойки за найпопулярнішою гіпотезою походять від кельтського племені “боїв”, що в давні часи мешкало на цих землях. В давньоруський час тут проходили кордони й торгівельні шляхи – в долині існували потужні фортифікаційні споруди для захисту від кочівників-угрів. Власне, гора названа на честь дочки давньоруського князя Святослава, сина Ворлодимира Великого, вбитої тут вояками іншого сина Володимира – Святополка Окаяного після битви між князями неподалік Сколе. Щодо назви у нас ціла дискусія була - чому давнє жіноче ім"я в тюремному жаргоні означає туалет? Зійшлись на тому що це омоніми, а інтернет написав що “етимологія слова не зрозуміла”. Окрім персонажів історичних, відзначились тут і персонажі літературні – Захар Беркут з однойменної повісті Франка громив монголів саме в долині Сколе.

Хребет Парашка

Досить швидко дійшли до полонини під Парашкою й стали там табором, щоб не пробігти зовсім все за один день. Погода – сонячна вдень й морозна вночі, спокійніша ніж на більш високих хребтах в цей час. Також тут не буває лавин, що важливо. Вночі, по ходу, проводжали зиму, так як температура опустилась до відчутно дискомфортної. Зате красиво, хоч і прохолодно. Десь зовсім поруч весна й первоцвіти до сонця вилазять, а у нас ще нічогенький мінус на вулиці, талий сніг у кулінарії, яма для вогню, снігова стінка від вітру й ковзанка вниз по схилу прямо з табору. І неймовірні зорі, які неможливо передати об'єктивами. Прощаємось з зимою-наступна ніч буде вже в лісі теплому й затишному. На вершині сонячно, краєвидно, сніжно. Як “звалились” з хребта в долину річки, то й сніг закінчився і якісь квіточки нарисувались. Здалось, що влітку ця гора взагалі проста й доступна - якраз для початківців або вилазок на день без ночівлі.

Табір біля Парашки

Маршрути в цьому районі захаращені – йдучи чітко по тому, що намальовано на карті, ломились через якісь завалені вирубки й не бачили ніде жодних маркерів. Проте досить швидко впали на дорогу берегом річки “Велика річка”, по якій за кілька переходів й “перелазів” дочалапали до Корчина.

Однією з пам”яток цієї долини є водоспад Гуркало - з великим гуркотом вода спадає з 5-и метрової висоти скельного виходу. Водоспад складається з каскаду, розділеного скельним виступом на два потоки. До водоспаду веде маркована туристична стежка (білий прямокутник з жовтою смугою посередині на стовбурах дерев). Так написано в описах та інтернетах. За допомогою карти водоспад знайти не вдалось – хоча місце позначки віднайшли досить таки  правдоподібно. За допомогою інтернету вдалось засумніватись, чи взагалі в цій долині водоспад. З іншого боку, на тому відрізку стільки гуркотливих й мальовничих перекатів та водоспадів, що “з почуттям виконаного обов”язку” призначили один з них Гуркалом й задоволено почимчикували далі. Ввечері подібне трапилось з “Турецьким каменем” – дивною місцевою пам”яткою старовини, “відкритою” 2006 року (разом із розвитком зеленого туризму в навколишніх селах), інформація про яку гуглиться виключно на сайтах з сумнівною правдоподібністю викладеного. Зате ночували у “дров”янистому лісі неподалік Корчина ще й ”“в гостях” у оленів - намети розіклали поруч з годівницею для цих тварин).

    

Вершина Парашка і спуск з неї

Наступний день більшість групи провела в цивілізації – спустились в Корчин, не встигли на маршрутку, в очікуванні наступної знайшли генделика, пограли ігри та подрихли на лавочках в центрі села поруч із місцевою Просвітою. Андрій з Катею віддали перевагу лісу й продовжили піший маршрут до Сколею. Мета дня у нас – давньоруська наскельна фортеця Тустань. Громадським транспортом до тих скель добратись складно у зв”язку з його рідкістю. До самої Тустані так узагалі малоймовірно. Наступною маршруткою підскочили до села Підгородці, знайшли генделика й за деякий час пошурували на Тустань, орієнтуючись на скелі на горизонті. Неспішна 5-и кілометрова прогулянка увінчалась цікавим музеєм, мальовничими скелями й дуже атмосферним місцем фортеці, про яке я ще якось розповім окремо. Екскурсію нам до мінімуму скоротили, з огляду поспіху на маршрутку й все цікаве видали за кілька хвилин, чому я був дуже радий, так як люблю фактаж, а не казочки. Послухати, до речі, є що. Оглянули, пофоткались (особливо тисячолітній дерев”яний кухоль сподобався), полазили, продегустували смачнючу картоплю з салом під фортецею, пішли на маршрутку. А тим часом Андрій з Катею заблукали в лісі понад Сколе й несподівано для усіх провідали гору Коників. До розмови з ними по телефону про таку, я не чув. До поїзда залишалось ще кілька годин…

    

Спустились у село Корчин

Скелі у Тустані

Маршрутка не приїхала. Судячи з розмов, для місцевої неперевантаженої транспортом ямистої дороги це норма. Вже знайому 4-кілометрову ділянку шляху здолали за 40 хв, що, з рюками, не так вже й повільно. Прикликали маршрутку. Прикликалась, але довела усю невипадковість епітету “гумовий”, так як на 50 пасажирах я збився з рахунку. Година в позі ластівки й ми… ні, не у Сколе. У Сколе Андрій з Катею, які після дзвінка нам швидко виблукали. А ми на перехресті в полі. Вирішилось усе швидше очікуваного - дзвінок в таксі прикликав маршрутку й за пів години до відправлення поїзда опинились на залізничному вокзалі. Знайшли генделика.

На цьому наші мандри закінчились, тепер плануємо щоб це ще вдіяти, коли наступного разу трійко вихідних випаде.

До нових зустрічей.