пʼятниця, 22 червня 2018 р.

Уплісцихе: велике й древнє печерне місто

Про Уплісцихе я начитався ще до поїздки в Грузію та знав, що це величезне й дуже древнє печерне місто на скелі з панорамою і пейзажами. Очікування справдились - місто можна сміливо рекомендувати усім подорожуючим Грузією, якщо вони шукають щось цікаве з  історичного спадку й унікальне по суті. Для більшості, це коли на морі, в горах, в винних магазинах й у Тбілісі вже були:-) А деякі ще й до того. Одне з найцікавіших місць Грузії, де можна годинами гуляти по старовинних залах, насолоддуватись пейзажами й думати про вічне.
Уплісихе печерне мсто


Доїхати до Уплісцихе можна маршрутками (1 ларі), електричками чи всюдисущими таксистами з Горі, або ж із Тбілісі - електричкою. Ми вибрали останній варіант, тільки сіли не в Тбілісі, а в Мцхеті, де перед тим гуляли. Несподівано позитивне враження від такого пересування залишилось - швидко, дешево, колоритно. Електричка більше схожа на наші регіональні експреси - з м'якими сидіннями й купою місця для ніг. Самі поїзди вироблені в Україні й з україномовними написами, переїзд з Мцхети до Квахврелі (найближча зупина)  коштує аж 1 ларі, оплата в спеціальних автоматах в вагоні. Станції, правда, ледве живі, розкладу нема й зупинки не оголошують - але все потрібне легко можна виясняти язиком, ця країна просто штовхає до спілкування :-) 

Їдемо через якусь кам'янисту пустелю, де іноді проскакують древні печери чи середньовічні замки. Грузія невелика, проте надзвичайно різноманітна в ландшафтах. В країні, як виявляється, є майже справжня пустеля. Гарячі, сухі й прорізані печерами схили нагадали про Межиріччя й Курдистан. Саме в таких місцях зародилась людська цивілізація на цій планеті. Схожість, насправді, не дивна, адже ми наближаємось до найдревнішого міста Грузії.
Уплісихе печерне мсто
Види з поїзда дорогою до Уплісцихе

Від станції до самого печерного міста декілька кілометрів хорошою асфальтованою дорогою. Заблукати складно - все чудово видно, руїни Уплісцихе височіють на скелі з протилежного боку. Пройшли село, потім над річкою через міст з всюдисущими коровами, потім уздовж жовтих скель, чимось й далі нагадуючих мені Курдистан. Розглядаємо пейзажі не лиш як естети, а й як практики - десь тут потрібно знайти місце ночівлі.
IMG_9843гррIMG_9860грр
Олдскульна перукарня й міст через річку дорогою до Уплісцихе

Уплісихе печерне мсто
Краєвиди скель на підході до Уплісцихе

Ресепшин - місце цивільне й доглянуте, на вході солідна інфраструктура з усім, що в музеї потрібне. Ціна вхідного квитка - 7 ларі. Далі до самого міста веде цікавий прохід типу тонеля в скелях, піднімаєшся ним - ось ти вже й над долиною, поміж печер та руїн різних. Звичайні сходи теж є - але тонель прикольніше. На оглядини міста, безумовно, потрібно текілька годин закласти - там є де походити, чим помилуватись й що повідшукувати.
Уплісихе печерне мсто
На вході до Уплісцихе - сучасний доглянутий пропускний пункт.

Печерне місто Уплісцихе крім того що ефектне, красиве, оригінальне, ще й має дуже древню історію. Йому не мало не багато - 3000 років. Якось аж важко уявити, яким був світ в той час... піраміди вже збудуввли, а Рим ще ні. Троянська війна нещодавно закінчилась, а Одіссею ще не написали. На територію України кіммерійці скоро прийдуть, а  скіфи ще не скоро - поки тут якось і згадати нема про кого, трипільців уже не було, по ходу.. А в Уплісцихе  в той час вже стояло місто - з залами, вулицями й храмами. 

З давніх часів Уплісцихе було не лиш "точкою концентрації" мешканців та їх справ, а й відомим культовим центром. Що за релігя була тут в найдревніший період, інфи не густо, але божество археологи розкопали жіноче. А перед християнами стояв храм Сонця і в глибоких ямах робили жертвоприношення богам підземного царства. Християни прийшли рано - у 3 ст., і не дуже мирно, збереглись заклики до "випилювання"  послідовників усіх інших культів. З цим Уплісцихе перестало бути культовим центром й стало просто великим містом-фортецею.

Деякий час місто було  ще й столицею Грузії, в часи коли араби завоювали значну частину країни у 8 ст. Тоді, фактично, Уплісцихе й був Грузією. Найвідоміший історичний факт з міста часів Середньовіччя - тут коронували саму царицю Тамару. Саме місто того часу населело до 20 тис мешканців, що чимало. В 13 ст. прийшли монголи, після яких Уплісцихе вже не відновлювалось. Забутим воно теж ніколи не було - про міто знали, історію трохи знали, але жити в печерах вже якось не хотілось. Час печерних міст минув, хоча, окремі люди тут могли мешкати чи не завжди, в тому ж Хасанкейфі в Туреччині цілком собі бачив заселені печери. 
Уплісихе печерне мсто
Печерні містп завжди виглядають дуже ефектно й часто мають давню історію

Поміж печер у скелях цілком можна відчути себе гномом з Толкієна:-) Тонелі не такі глибокі як у "Володарі кілець" й руди усередині цих печер не добуваються, зате є винарня. Давні люди, як і гноми, теж полюбляли жити в дірках у камені, особливо якщо порода була м'якою й дозволяла легко видовбувати собі житло. Подібних міст багато в регіоні - Хасанкейф той же , Каппадокія узагалі вся така, наші кримські й наддністрянські печерні поселення схожі. Та навіть Стільське городище й інші старі поселення під нашими Карпатами трохи схожі, хоча й масштаб не той.
Уплісихе печерне мсто
Тут легко уявити себе гномом з Толкієна, чи ще у якомусь фентезі

Цікаво, як це було жити в печерному місті? Не влаштовує житлова площа - кирку в руки й довбай собі хату яких завгодно розмірів. Хоча, насправдні невеликими кімнатки тут були. Й топились "по чорному". Тобто, планування досить модернове - кухня, спальня й вітальня в одному просторі, але от витяжка слабенька:-) 

Найбільш помітні видовбані в скелі приміщення називаються залами й мають окремі назви - є "Червона зала", "Тронна зала" й, звичайно, "Зала цариці Тамар", найбільша й найсолідніша. А ще є залишки старих храмів й виносховища - куди ж без них. Пишуть, що виноробство тут теж було не практичним, а священним. Культовий центр - це коли все, що є й відбувається, трохи та й священне. Християни по приходу виносховища зруйнували, але, пишуть, в місті ще довго й таємно існували древні релігійні практики типу жертвоприношень (підозрюю, виноприймальні ритуали теж).
Уплісихе печерне мсто
IMG_9957гррIMG_0045грр7
Величні зали печерного міста

В залах частково зберігся декор - колони, стелі, підлоги, оздоблення різне. Все це щільно покрите написами "тут був Вася" на кількох мовах й різного віку. Кумедно, коли між такими написами сотні років різниці у віці.
УплісихеУплісихе
Печери приховують багато цікавого

Найбільш цілісна й схожа на сучасну споруда - церква Уплісцулі. Щоб ця назва не значила, збудовано церкву ще в 9 ст. й зараз  вона - чудовий орієнтир по місту. Скелі й гроти цілком можуть збивати з пантелику в просторі, а так - глянув на церкву, й зорієнтувався.
УплісихеУплісихе
Церква Уплісцулі - чудовий орієнтир посеред скель

Вище печер із залами - скелі з пейзажами. Пейзажі навколо радують й без усякого древнього міста. Можна дійти до урвища, яке відділяє скелю з містом від решти скель, там ще щось типу стіни проглядається. Внизу теж руїни різних будівель помітні. Але найкрутіше - широченна панорама долини Кури, це просто дуже красиво.
Уплісихе
УплісихеУплісихе
Уплісихе
Красиві пейзажі навколо Уплісцихе - скелі й долина Кури

Гуляли містом мало не до темряви, а дорогою назад небо подарувало чудовий захід над древніми каменюками. Назад, в сенсі - в пошуках місця для ночівлі. Під самим входом до міста є щось типу кемпінга, насправді, але нам цікавіше було усамітнитись.
Уплісихе
Захід сонця над Уплісцихе.

Спочатку довго розглядали береги Кури, шукали місце щоб не на подвір'і і не на водопої  з наметом притулитись й при цьому далеко не йти від дороги до зал станцї (тому ті мальовничі береги на фото не дуже підійшли). Знайшли ничку поруч із мостом під самим селом. Вночі наш спокій несподівано порушили "вечорниці" місцевоі молоді прямо над нами - музика, теревені, пивце. Ми не дуже хотіли нариватись на п'янку й тихенько перечекали в наметі.

А зранку прийшов пастух зі стадом, зробив зі мною селфі й однією фразою прояснив своє ставлення до захоплення грузинським вином, усіми цими Кахетіями, марані й wine route :-) "гвіно - **іно, чача - во", й підняв великий палець до гори та дав щигля по шиї.

Чача в нас є. І в наступному місті - Горі, вона нам знадобиться :-)

Інші публікації про Грузію:

Кам'яні вежі Шатілі або Грузія, про яку ви не знали


Гостинна столиця Грузії, або якщо ви потрапили в Тбілісі.