Сігнахі - найкрасивіше місто Грузії.

Сігнахі - неймовірно красиве місто. Довжелезні фортечні стіни, старовинні храми й будинки розляглись на схилах гір, поєднавшись з природними скелями й потонувши в зелені. А на тлі цього всього широка Алазанська долина й величний Головний Кавказький хребет. . 

Дістались жо Сігнахі чудовим стопом з Кварелі з кількома пересадками. Автостоп з великою кількістю авто це завжди цікавий "зріз" місцевого населення, який потім дуже впливатиме на уявлення про країну в цілому. Люди ж трапляються не "навколотуристичні", а звичайні, випадкові. Спочатку два хлопці підкинули з Кварелі до чергового "як вино" села Мукузані. На спроби спілкуватись з ними російською хлопці відповіли коротко й грунтовно: "інглісурі, ара." :-) На перехресті в Мукузані спочатку один дядечко на мотоблоці жартома цікавився нашими намірами, а потім інший місцевий сказав "я б підвіз вас, але нема чим" :-) Зате домовився за нас з водієм бусика, який теж не знав ні англійської ні російської, але чомусь знав іспанську - домовився не туди, кули ми хотіли але туди, звідки краще на Сігнахі. Забитий кавунами бус їхав на диво повільно, так ніби не в Грузії. На наступному повороті теж не встигли постояти - відразу підхопили троє молодих людей. Ці принаймні розмовляють Спитали що там іхній Міхо у нас, а потім довго розповідали який він хороший президент був і що зараз в Грузії президента нема. Таке от різноманіття типажів. 

А ми тим часом у центрі Сігнахі. Тут видно що місто туристичне - вистачає інфраструктури, таксистів, прокату всього по трохи, готелі на кожному кроці. А от де б намет притулити не дуже зрозуміло - урвища одні навколо й "населенка". Красиво - але не для життя. Глянули по хостелах через випадковий "вай-фай" на вулиці - усе або зайнято або дорого. Шукаємо далі інтуїтивно - у невеликих містах Грузії взагалі пошук "на місцевості" краще працює ніж усі ці букінги з хостелвордами.... Але поки думали над хостелом, майже інтуїтивно знайшли стоянку для намету - помітили на мапі поруч незрозумілу зелену пляму й уздовж древньої стіни прогулялись в її пошуках. У результаті зайшли в якийсь парк, де дядько з радісними обіймами вже знав куди ми йдемо... Хоча ми ще не знали. Дядько вказав на місце для табору, на воду в його будці й на український прапор на вікні будинку поруч. Каже, якщо йдуть з рюкзаками то украінці чи поляки, а прапор цей йому харків'яни залишили - уже три роки висить. 

Стоянка виявилась своєрідною - між минулим (середньовічна стіна за наметом), сучасним (мобільна вежа поруч) й емм.. майбутнім, чи то краще потойбічним. Коротше, за стіною був цвинтар - ота зелена пляма яку ми шукали... то був він.

Вже звикаємо, що у Грузіі в комплекті до стоянки завжди йде собака. У Сігнахі була мала, дурненька, гіперграйлива й голодна. Не переставала пхатись у ноги, у руки, у все інше, стрибати на намета, а вночі згризла мою вилку.

Стіна й дорога уздовж неї, якою вийшли до місця стоянки.

Табір у Сігнахі

Сонце розбудило зраненька й користю від раннього підйому є можливість побачити місто в красивому світлі сонця, з вкритою вранішнім туманом Алазанською долиною на тлі і з мінімумом людей. Завжди подобались старі фортифікації, аж дивно як абсолютно функціональні споруди минулих століть з часом стають для людей привабливими, симпатичними, романтичними..

Сігнахі зачаровує з першого погляду. Старовинний "силует" міста утопає в зелені на горі понад долиною й виглядає це все дуже романтично. Мабуть через ті види й назвали Сігнахі "місто закоханих". Ну або маркетинг такий, позиціонування. Насправді ж з коханням тут спільного не більше ніж в Тонелі кохання під Клеванем. Закохані, власне, й там й там трапляються, й ще багато чого й там й там з закоханими може трапитись :-) Але, в цілому, просто дуже красиве місце. Навіть пам'ятник на мості через каньйон й той Дон Кіхоту, а не, наприклад, Ромео. Місто пережило реставрацію й зараз усе там блищить, сяє й для туристів. Фотогієнічність й пейзажність зашкалюють. Сігнахі створене, щоб по ньому гуляти й милуватись - решта це вторинне.

Ранок у Сігнахі

Про історію Сігнахі відомо, що нічого толком не відомо. Місто виглядає древнім, мало не середньовічним - але насправді першим згадкам про нього усього лиш 200 з гаком років. Що було до того - незрозуміло. Хто й для чого будував в суцільних незручностях фортецю й місто - не дуже зрозуміло. Що відбувалось в історії міста - не дуже зрозуміло. Більше про історію Грузії, пам"яток й Сігнахі можна прочитати ось на цьому сайті - http://travelgeorgia.ru/174/ Але й його розумний та незнайомий мені автор часто відверто пише - що нічого не відомо.

Один з головних центрів туризму між іншим. Це якби приіхати у Львів, а вам тицьнуть на ратушу чи театр й скажуть "та х.з. що це, давно тут стоїть" :-) Зате красиво. Краса усе компенсує й місто дуже популярне серед іноземних туристів. 

Саме дивне в цьому усьому - фортеця. Під старими стінами тут не тільки намет стояв, тут усе місто, насправді, під старими стінами.Стіни - технологічно не складні, зате мальовничі. Фортеця ця, насправді одна з найдивніших (щоб не сказати - найбезглуздіших) у регіоні. Стіни простираються по хребтах й схилах та оточують.... яр з лісом. Це якби у Кам'янці стіни оточували не скелю а каньйон. Тому й місто навколо фортеці а не усередині - не було дурних там будуватись :-) Кому й для чого знадобилась така дивна фортифікаці історія, ясне діло замовчує.

Всюдисущі стіни й вежі Сігнахі.

Церков святого Георгія мабуть одна з найвідоміших споруд Сігнахі. І точно - найфотогієнічніша. Дзвінниця церкви збудована поверх оборонної вежі й височіє над містом, формуючи оту чудову пейзажність міста. Купол в траві й простота виконання безпідставно натякають на древність храму. В Сігнахі є ще одна церква, збудована прямо усередині оборонної вежі. Хазяйновиті тут люди - щоб лишнього не будувати, пристосували те що є під те що потрібно. Ще один храм - Свфтого Стефана, вбудовано в башту фортеці. Виглядає колоритно - нагадало візантійську церкву усередині венеціанської оборонної вежі в Кіренії на Кіпрі.

Церква Святого Георгія

Верхівка церкви Святого Стефана

Архітектура міста - типова для Кахетії, з красивими черепичними дахами, кам"яною кладкою, великими різьбленими балконами. Видно що реконструкція була нещодавно. Є чудовий оглядовий майданчик неподалік центральної площі, звідки можна більшість міста оглянути й прикинути до чого хочеться прогулятись.  Вулиці фактично розходяться від центру міста по хребтах. Часто йдуть під станами фортеці. 

У центрі багато розваг для туристів у вигляді квадрациклів, велосипедів, кафешок з емоційними жінками, гідів й дивних дядьок, що підходять знайомитись, щось розпитують-розповідають, а згодом пропонують подивитись кудись в бінокль за 1 ларі. Є краєзнавчий музей, виноробні магазини у центрі й навіть виноробне господарство потрапляло на очі.

Оглядовий майданчик в центрі Сігнахі

Прогулянки Сігнахі - вулиці різного ступеня реконструйованості

Центр туристочного Сігнахі

Місцеві цікавинки: вангтажний "ліфт" й хачапурі.

Дістатись до Сігнахі з Тбілісі - дуже просто, сто кілометрів хорошої дороги й маршрутки за 6 ларі (2016 рік) від автостанції "Самгорі" біля однойменного метро.

Подорожі це завжди нереальна кількість вражень, коли за один день трапляється стільки що потім на кілька тижнів розповідей у інстаграмі вистачає. Цей день був не вийнятком - ближче до вечора потрапимо зовсім не туди, куди збирались але не дуже про те шкодуватимемо.  

Поки ж думаємо, що ще трохи погуляємо, з'їмо хачапурі з кавою й подамося до Тбілісі, де будемо шукати як потрапити до високих гір Хевсуретії.