Як козаки початок історії шукали: Хасанкейф - печерне місто на берегах Тигру

Величезних розмірів печерне місто розташувалось на масивній скелі над Тигром. Грандіозні пам’ятки минулого тут поєднуються з екзотичними пейзажами, ідилічним спокоєм та непередаваною атмосферою пошуку загублених таємниць – досить сказати, що у місцевих печерах до сих пір живуть люди.

Хорошою дорогою в нещодавно застопленому за допомогою сидіння на узбіччі таксі (!) за годинку доїжджаємо з Мідьяту до Хасанкейфу. Пустеля поступово змінюється сухими степами, рельєф стає більш гористим, а села менш придатними для життя з точки зору європейця.

Хасанкейф – місто зовсім невелике,  усього кілька тисяч жителів тому галас людяного центрального “п’ятачку”  швидко переходить у медитативну тишу до неможливості древнього поселення. Поруч із… назвем це центром, також є невеликий ринок сувенірів, який плавно переходить в житла, а ті – в печери. Знайти все цікаве не складає жодних труднощів – тим паче що масштаби древнього й сучасного там просто не порівнювані.

Хасанкейф — місто в провінції Батман, на річці Тигр. Населений переважно курдами. Населення - 3251 чол (2008)

Вікі

Висадились й відразу до прогулянок – ходимо попід скелями, заглядаємо у житла. Рюкзаки залишили у заповненій вусатими дядьками “чаювальні”, які є  абсолютно у кожному поселенні, а іноді й без поселення. Навколишня забудова це суміш невеликих туристичних крамничок, помірно старих будинків й чогось дуже древнього. Старовина є складовою життя місцевого населення – їхні житла пам’ятають римських легіонерів, а то й набагато древніші народи. Печерні міста у Туреччині ми вже бачили у Кападокії два роки тому, але тут усе інакше й, як на мене – більш вражаюче. В Каппадокії захоплюють масштаби підземних міст, де багато поверхів й величезні зали видовбано в десятках метрів під землею. У Хасанкейфі печери ж більш поверхневі, проте, в це складно повірити, але вони й по нині використовуються згідно первісного призначення – там до сих пір живуть люди чи ведеться якесь господарство. Ні, звичайне місто з будинками й комунікаціями тут теж є і там достеменно проживає абсолютна більшість мешканців, але обжитих печер (історично, а не для туристів) до цього бачити ще не доводилось. Деякі з печер них “окультурені” віконцями, димарями й не дуже зрозумілими артефактами; інші ж використовуються як господарські споруди. Ті, в яких блукали ми, здається, були стайнею, отара з якої зранку вийшла кудись пастись, залишивши по собі специфічний запах й купи молодих гілок. Якимись ходами вилазимо на “другий поверх” цієї стайні й “залипаємо” в ідилічному спокої з краєвидом на руїни, печери, місто..

Хасанкейф – старовинна змішана з сучасністю

 

Жилі печери в Хасанкейфі

Прогулянки змінюються медитаціями – деякий час сидимо на великому камені понад долиною в роздумах над різним. Вперше за тривалий час увімкнув телефон й доповнив нашу медитацію піснею Терції, слова якої до того крутились в голові, а тепер ось дуже доречно лягли на побачене й відчуте…

Я придумаю день, щоб встати зорею

Склавши мрії в торбину, подамся на Схід...

Терція

Медитація змінюється черговим витком активності - місто ж велике, печер багато, потрібно все оглянути. Підіймаємось до гори вузькою ущелиною, яка, здається, являє собою центральну вулицю оцього стародавнього міста – по обидва боки від неї на різній висоті знаходяться численні печери з різноманітними слідами побуту древніхю Як раніше люди жили в оцих вузеньких ходах і невеличких комірках де є тільки вхід, продовбані полички у стіні й закопчена від багаття стіна? Ще цікавило, чи печера Алі-баби з купою скарбів була схожа на ці? А може й вона захована десь відносно неподалік? Легендарний Багдад з казок Шахерезади знаходиться на берегах  цієї ж річки Тигр, правда дещо південніше. Ймовірність знайти таку печеру, звичайно, ближча до нуля ніж до чого-небудь іншого, але - різне в житті буває? Закритих входів до печер правда не траплялось – й говорити “сезам відчинись” не довелось. Загалом, оточення дійсно дуже нагадувало фільми про Індіана Джонса чи інші місця пошуку таємничих скарбів. Може й ми що знайдемо?

Он древние строения

Искал с остервенением

И часто диким голосом кричал,

Что есть еще пока тропа,

Где встретишь питекантропа,

И в грудь себя при этом ударял.

В. Висоцький

 

  

 

 “Вулиці й будинки” печерного міста

Долина закінчилась, проте повертати назад ще не хочеться – та й рельєф дозволяє рухатись далі, хоча вже й не так комфортно, як за допомогою ніг. Печерне місто переросло у “заміську територію”, яка в цих краях означає сухі каменюки. Залазимо, коротше, на якусь скелю – чи то з намірами помилуватись краєвидами, які часто виникають після того як кудись залізеш, чи то просто з авантюрних потягів й бажання дізнатись що ж там далі, за містом. Після не дуже складного підйому виходимо на рівне плато і…. таки милуємось краєвидами. Якщо точніше, панорамою печерного міста Хасанкейф – величезного поселення на вертикальній скелі висотою в 70-100 метрів. До цього, виходить, міста ми ще не бачили – усі ці дивовижні й вражаючі печери виявились невеликим "передмістям" у сусідній долині. Щось типу – думати що ти гуляєш по Києву, прогулюючись, наприклад, Бояркою. Можете уявити нашу зачарованість цим краєвидом уже від усвідомлення цього факту. „Індіана Джонс” весело сміється з нас десь в глибинах кінематографу.

Околиці печерного міста 

В саме місто доступ виявився закритий, тому, можна сказати, ми знайшли ідеальне місце для спостереження. А милуватись було чим – скельний острів, схожий на відчутно збільшену версію старого міста Кам’янець-Подільського, в декілька “поверхів” зритий печерними житлами. Підніжжя цієї скелі теж було колись кількаповерховою “населенкою” й нині чорніє отворами печер, як і навколишні долини. Скельні “стіни” здіймаються над річкою на висоту до сотні метрів й створюють чудові природні укріплення. Незважаючи на це, острів все-таки був укріплений ще й фортецею в античні часи, але декілька років тому стіни її обвалились й після того  “верхнє місто” закрите для туристів.

 

 

А ось тепер справжнє печерне місто Хасанкейф, яке не дуже влазить в кадр.

Такі ласі місця завжди притягували людей в часи, коли зручність оборони стояла на першому місці. Перши згадка про Хасанкейф, як про важливий центр, датується 1800 роком до н. е.  Проте, саме місто існувало задовго до того – археологічні свідчення кажуть, що  зручну скелю й печери над Тигром люди обжили ще 9-10 тисяч років тому.

Хасанкейф є досить важливим пунктом в нашому огляді “Колиски цивілізації”, так як саме тут відбулись події, яким судилось змінити розвиток людства й закласти перші камінці нашої сучасності. Мешканцям печер цього регіону часів неоліту вперше прийшла до голови геніальна ідея що, виявляється, їжу можна вирощувати самим, а не тільки шукати та полювати. Цей процес було названо “неолітичною революцією” й після неї розпочалось формування нашої цивілізації як такої – з’явилось сільське господарство, згодом міста, ремесла, торгівля й все те, що навколо нас й неприроднього походження. Саме тут було одомашнено пшеницю й жито (причому, згідно сучасних досліджень, в дев’яти місцях регіону водночас, незалежно один від одного); свідчення про перших одомашнених кіз та овець надходять з розташованих неподалік гір Загроса. На хвилі таких нетривіальних досягнень, в долинах Тигру з Єфратом будувались перші іригаційні споруди, а хто хитріший, мабуть, вже вигадував релігію, адміністрацію, найдревнішу професію та інші неоднозначні нововведення.

«Неолітична революція» відбулась у різних місцях планети майже водночас (тисяча років туди-сюди), проте на території «Родючого півмісяця» це сталось вперше! Цей регіон також слугував “місточком” – між Європою і Азією для тварин, рослин й людей в часи, коли останнє зледеніння ще не відступило (наприклад, з території сучасного Києва) й розширення ареалу проживання було критично важливим для виживання різних видів, в тому числі й нашого. А також, свого роду, місточком між минулим і майбутнім, тому що тут поруч із «революційними» мешканцями неоліту знаходяться об’єкти більш древньої історії які свідчать, що не все так очевидно в древньому світі і якась цивілізація існувала раніше. Той же храм Гебеклі-Тепе, відвіданий нами декілька днів до того, одним тільки своїм існуванням ставить більше запитань ніж відповідей – для його побудови потрібно серйозні організаційні зусилля й масу народу, іншими словами – державу чи щось подібне. А збудовано храм було, згідно сучасних датувань, ще до різних «революцій» та появи цих самих держав на планеті! Як так вийшло? – можливо якісь племена виконали «п’ятирічку за три роки» й успішно реалізували проект, забувши створити передумови для нього. Це як проект польотів на Марс «Мars One» – коли екіпаж набрали ще до того, як придумали технологію доставки, а технологію повернення незрозуміло чи придумають взагалі. От якщо долетять й повернуться, а потім зганяють на Венеру відігрітись – це буде щось подібне. А якщо серйозно – “Колиска цивілізації” зберігає в собі безліч загадок й я з нетерпінням очікуватиму інформації з майбутніх досліджень цієї місцевості.

Незалежно від певних неточностей в наших знаннях про ті часи, висхідну спіраль розвитку цивілізації таки було запущено й «дитя», що виповзло з «колиски», розпочало з цікавістю досліджувати навколишні "кімнати" та експериментувати з "іграшками". У результаті світ почав наповнюватись все новими «апгрейдами» та «оновленнями» - державами, віруваннями, міфологіями, технічними новинками, правом власності, податковими інспекторами, патріархатом. Після революції взагалі багато нових «віянь з’являється, як усі ми знаємо. «Застарілі версії» суспільства періодично зносились під корінь – перші храми засипались землею, міста зникали з планети, народи змішувались й переселялись, породжуючи поступово відому нам картину світу. Храм Гебеклі-Тепе, до речі, було цілеспрямовано засипано землею невдовзі після «неолітичної революції». За однією з версій – так боролись із старими богами. Відоме поселення Чатал-Гуюк (теж у Туреччині, дещо західніше), воно ж перше на планеті місто, близько 7700 років тому після кількох тисяч років історії перестало існувати – чи то завдяки змінам клімату й малому льодовиковому періоду, чи то через екологічну кризу, чи через ще яку халепу. Землеробська культура з цих території поширилась на навколишні й невдовзі (з точки зору вічності – тобто, за декілька тисяч років) замаячіли держави Давнього Єгипту, Близького Сходу, Межиріччя. За дивним збігом обставин перші трипільські поселення (та інші споріднені культури) виникли відразу після того, як населення покинуло той самий Чатал-Гуюк. Іншими словами, якщо своєчасно попрацювати головою й прийняти важливі рішення, можна отримати неординарні результати – наприклад, зародити цивілізацію!

“Широко відомим й дуже важливим є той факт, що істина часто зовсім не така, якою здається. Наприклад, на планеті Земля люди завжди вважали, що вони розумніше дельфінів, тому що придумали багато: колесо, Нью-Йорк, війни й т.д., а дельфіни завжди тільки плескатись у воді й розважались. Дельфіни ж, навпаки, завжди вважали себе розумнішими за людину - при чому, з тієї ж самої причини”

“Автостопом по галактиці”

Хасанкейф залишався важливим містом впродовж наступних кількох тисяч років й десятки народів залишили свої сліди на цих скелях та печерах. Фортецю, залишки якої дійшли до нас, збудували римляни й назвали її Кефе - "скеля" ("Центуріон Очевидність"!). Охороняла вона жирненьке для будь-якої адміністрації чи інших інституцій з рекетирськими схильностями місце на торгівельних шляхах на переправі через Тигр. Римська імперія підтримувала певні торгові зв’язки зі Сходом й в ті часи Хасанкейф був першою римською фортецею, яка зустрічала каравани з Китаю чи Індії з товарами на кордонах імперії.  Коротко асортимент східних товарів для Римської імперії можна було описати як «розкіш і жінки». Для надійної доставки цього, безумовно, потрібні були хороші фортеці й шляхи сполучення.

Поруч із скелею залишки величезного мосту –  це уже споруда пізніших часів, в 12 столітті його збудували правителі з курдської династії Аюбідів (до якої, зокрема, належав легендарний Салах-ад-Дін) на місці ще  античного мосту. Кажуть, це був чи не найбільший міст свого часу. Для чого така розкіш в часи, коли будувати солідні речі було не просто й зовсім не дешево? Все та ж торгівля – рушій розвитку, а через міст колись проходив знаменитий Великий Шовковий шлях. Головна торгівельна магістраль Середньовіччя поєднували Схід та Захід й давала життя цілим культурам (як от Согдіана в Середній Азії) та була джерелом новинок та інновацій й не тільки технічних. Всюдисущі єврейські купці – радхоніти умудрились в той буремний час організувати торгівельну мережу від Франції до Китаю й забезпечувати рух товарів через цілий континент. Вражаюча була «служба доставки». Інша гілка шляху йшла дещо північніше й виводила аж до нашого Причорномор’я та Києва, які у торгівлі часів середньовіччя грало далеко не останню роль.

Міст Великого шовкового шляху

  

Хасанкейф й річка Тигр

Тривалий час Хасанкейф та інші міста цього регіону непогано жили за рахунок торгівлі, аж поки турки не перекрили сухопутні зв’язки Європи та Сходу у 15 столітті, після чого місцеві жителі відстали у розвитку. На зовсім.

Сучасний Хасанкейф це містечко, майбутнє якого достатньо невеселе – уже за кілька років його вкриють води нового водосховища на річці Тигр, що погребуть численні археологічні й історичні пам’ятки всерйоз і надовго. Тому, спішіть насолодитись, поки є можливість.

Тигр — річка в Туреччині, Сирії та Іраку. Довжина близько 1 900 км

Вікі

Тигр – повна протилежність кришталево чистому Євфрату, вода тут каламутна, брудна й у цьому місці досить швидко перекатується через кам’янисте дно, нагадуючи гірську річку. Згідно найвідомішої версії, назва річки походить від давньошумерського слова, що означає „швидка вода” – в що я дуже навіть повірю, так як вода дійсно швидка. Згідно тієї ж давньошумерської міфології Тигр створив дехто Еа - бог мудрості, підземного світу та вод, а також культури. Багатогранний спеціаліст, тобто, який до того ж любив людей й був одним з трьох найсерйозніших шумерських богів. Зображався чомусь з риб'ячим хвостом та в оточенні води. Русалочка така собі, тільки не грайлива Аріель, а грубий й кремезний дядько інтелігентних схильностей. Русалочку цю люди вважали мудрою й, за даними розкопок, приносили в жертву переважно рибу.

Запитання, яке виникло серед мене – чи приносили разом з рибою в жертву пиво? Дурниці, кажете? Ба ні. Пиво то де винайшли? – там же, де одомашнили перші зернові, тобто, тут же – на берегах Тигру.  Це раз. Два – поява пива напряму пов’язана з богом Еа. Відомо, що у шумерів була “спеціально навчена” богиня пива Нінкасі, яка з’явилась на світ завдяки цьому самому Еа після ряду інцестів та інших “ітерацій”. Якщо вірити міфам, богиня пива з’явилась з роту Еа після того, як він занедужав, з’ївши 8 злаків, що виросли під впливом… сім’яної рідини Еа, якою він не зміг запліднити свою правнучку, що народилась від його контакту зі своєю же внучкою, яка таким же чином народилась від дочки, з якою Еа втамовував потяги поки його жінка мандрувала світом, а він за нею скучав!!! Такий от героїчно-гедоністичний шумерський епос. Бачите, що з чоловіками може трапитись поки жінки в походах та поїздках? Про саму жінку та її подорожі (!?), до речі, нічого у легкодоступних джерелах не написано. Невже настільки цікаво все було, що міфотворці пососоромились таке писати?. О времена! О нравы!  (С) Ціцерон

Крім сексуальної неперебірливості й причетності до винайдення пива, Еа був помічений у не настільки ефектних, але достатньо впізнаваних справах. В уявленнях шумерів саме Еа, увага - сотворив людей з глини. Й саме Еа надоумив деякого Зіусудру збудувати ковчег й врятуватись від потопу, насланого іншим, не таким гуманним богом – Енлілем. Знайоме?? Від яких все-таки колоритних персонажів походять відомі усім біблійні легенди... Біблія, до речі, річку Тигр теж поважає – так як разом із Єфратом і ще двома вона витікає з Едему, який, як ми вияснили, за дивним збігом обставин, теж знаходиться десь неподалік. Непроста річка, одним словом. І на сьогоднішню ніч береги річки Тигру з усією своєю нетривіальною історичністю стануть нашим домом.

Оглянувши все цікаве, не не на довго піддались традиційній забаві турецьких чоловіків – сидіти в генделику за столом й пити чай. Можна сказати, це ми вміємо майже ідеально, навіть трохи медитуючи за допомогою чоток, як справжні турки. Далі пішли шукати місце для намету на березі Тигру. За містом оглянули ще одну місцеву пам’ятку – мавзолей вельможі Зейнел-Бея, який загинув у бою років 500 тому. Не таке знакове місце, як попередні, зате збереглось краще й виглядає цілком собі симпатично.

Країна чоловіків з чаєм

Мавзолей Зайнел-Бея

З протилежного берега природні “стіни” Хасанкейфу постають в усій своїй потужності. Навіть пристань десь посередині скелі, метрів 50 до річки й до верху від неї.  Береги річки переважно безлюдні, за винятком невеликої кількості дітвори. Поруч із мавзолеєм один місцевий сказав щось типу - місто маленьке, людей мало, вам нічого не загрожує. Людей за межами генделика й ринку з сувенірами було дійсно мало....

Познайомились з одним молодим рибалкою, який знав англійською слова „ок” і „фіш” й, відповідно, з цієї невибагливої лексики й компонував усі свої речення. Снастю у нього служила сітка по типу „парашута”, казав що в річці риби багато.  Атлетичний хлопчина по коліна у воді й з сіткою в руках в річці Тигр засоціювався з уже згаданим неперебірливим божеством Еа, тому викликав певне занепокоєння. Завдяки наполегливій присутності рибалки дівчатам довелось купатись в річці більш одягненими, ніж їм того хотілось. Але, як потім виявилось, вони його не дуже цікавили, так як хлопчина про дівчат не питав ні  слова, а після довгих, несміливих й томних поглядів нарешті признався, що для нього „дуже гюзель” - я, й ще якісь компліменти видав. Отак ось - міф про невибагливість місцевих рибалок не такий вже й міф???. Я подякував, сказав що він теж кльовий чувак і ми розійшлись друзями.

 

Табір на берегах Тигру

Люблю це відчуття – омивати ноги в новій великій й відомій річці або в озері. Можливо, так відзначаються в особистій історій певні знакові етапи подорожей? Чи реалізується підсвідомий потяг до водних артерій, які здавна слугували мандрівникам усіх часів і народів? Кілька років тому “козаки” в моєму з Вікою та іншими друзями виконанні “омили” ноги на берегах Босфору. Рік тому ця участь настигла такі знакові річки як Катунь, Об, Єнісей, Ангару, Орхон та озеро Байкал. Ще були Німан та Двіна в Білорусі. І тепер ось додались одні з найвідоміших річок планети - Тигр та Євфрат!

Сьогодні у нас щось типу „Екватора” – рівно середина подорожі, приблизно середина маршруту й  завершення тієї ділянки маршруту -  межиріччя Тигру та Євфрату, яку ми визнали колискою цивілізації. Кількість побаченого, його древність, унікальність й важливість в зароджені нашої цивілізації уже просто зашкалювала. Найбільш „колисковим„ й найбільш загадковим з усього був давній храм віком 12 тисяч років на пагорбі Гебеклі-Тепе, який  умудрився продовжити “видиму” історію людства вдвічі й перевернути уявлення про розвиток цивілізації. В печерах на берегах Тигру й Євфрату, які ми спостерігали в Антепі, вздовж доріг навколо Урфи, Мардіну, й особливо – тут, у Хасанкейфі, відбувалась “неолітична революція” й зароджувалась вже наша цивілізація. Поруч із Урфою знаходився біблійний Едемський сад й народився батько багатьох народів Авраам. В Музеях Антепу оглянули артефакти з першого міста на планеті Чатал - Гуюка. Для певності не вистачає тільки Арарату з його претензіями на ковчег... 

Поки що не вистачає, тимчасово.
А поки що насолоджуємось зоряним небом, місяцем над скелями, шумінням бурхливого Тигру та ідилічним спокоєм віддаленого східного містечка. Ну й будуємо плани на майбутнє - прориватись через "глибинний" Курдистан до  озера Ван й далі до Арарату.
Далі буде ;-)