Телаві – неймовірні пейзажі й Леся Українка
Пейзажі й Леся Українка це те, що запам'яталось найбільше – але далеко не повний перелік цікавого в місті. В Телаві є повністю збережена фортеця, чималі шматки старого міста, найстаріше дерево Грузії й красивий парк. Також звідси зручно їздити по різним невеликим пам'яткам навколишніх районів.
На Телаві вирушили з Тбілісі пізно ввечері, вже затемна. Знайшли описану в звітах автостанцію неподалік метро Ісані, знайшли там великий вокзал, платформи, навіть касу знайшли (где здесь каса? - куда нада, я каса!), от тільки на Телаві вже нічого не було. Трохи поторгувались з водіями не на маршруті й за 15 ларі з носа домовились до "перехрестя біля Телаві".
Їхали швидко й чрез вкриті лісами гори, вдень туь мабуть красиво. Навіть перевал якийсь проїхали й кілька вказівників на фортеці. Вискочивши з-за якогось повороту просто посеред лісу натрапили на двох чоловіків, які стояли біля авто з голими торсами й футболками в руках, намагались руками обійняти небо та верещали у простір так голосно, що розбудили Юлю. Весело у них тут.
Заночували у лісі поруч із мостом через річку перед в'іздом в Телаві. Ліс уздовж берега був спочатку огородженим й брудним, а далі гарним і просторим. Ми зупинились якразі на межі, де огорожі закінчуються, а чистота ще не починається - вночі ж бачили тільки рівне місце серед дерев, решта стало актуальним вже зранку:-)
Розбудило сонце. Нема чого засиджуватись в таборі, коли навколо щось цікаве. Гуляємо в місто.
Намет біля Телаві й вулиця до центру
Телаві - історична столиця Кахетії. Тобто одна з її історичних столиць, яка перебувала в цьому статусі років 300 в кілька “заходів”. Місту більше тисячі років, а якесь поселення тут й дві тисячі ркоів тому була – але письмово не зафіксувалось. Після приєднання до Російсьої Імперії отримала статус а ля "райцентр", в якому успішно перебуває й по нині.
Від Телаві я чекав не дуже зрозуміло чого – щось типу “цікаве, але не особливо вражаюче”. Виявилось що місто краще, ніж сподівалось - в Телаві старе місто пережило реставрацію й тепер тут є де погуляти. В центрі на кожному перехресті вказівники на все більш-менш цікаве. Першим ділом потрапили на відреставровану вулицю за вказіаником "олд сіті", на початку якої "типова" цегляна церква - не обов'язково древня, але завжди архаїчна. Красиві двоповерхові будиночки з різьбленими дерев”яними тересами - типова забудова старої частини міста. То там то там засідають бронзові дядечки. Здалось, що таким на картинках було відоме місто Сігнахі - червоні черепичні дахи, милі будиночки, пейзажі. В Телаві сонячно й тепло - й це не стільки погода, скільки враження.
Гуляючи вулицями Телаві.
Фортеця в Телаві, яка усюди й завжди є центром посягань туристів - досить велика, але примітивненька. Називається “замок Батоно” й розташовується прямісінько у центрі. Укріплення на цьому місці існувало з давніх давен, проте саме цю фортецю збудували столітті так у 17-му, коли цивілізований світ від подібних фортець вже давно відмовився. В цьому ж регіоні технології супротивників цілком дозволяли воювати й в таких нескладних укріпленнях. В 19 столітті тут навіть йшли бойові дії й росіяни відбивались від місцевих.
Фортеця нині - кам'яні стіни з зубцями, вежі, ворота, щось схоже на невеликий палац. Можна обійти навколо й трохи пофоткати, а от усередині ше роботи ведуться. Під фортецею є “фрі вай-фай” й чудовий оглядовий майданчик поруч із пам”ятником Вахтангу Горсалу на коні, а також виставка картин була під час нашого візиту
На площі навпроти фортеці знаходиться музей художника Георгія Чубінашвілі - цікавий двоповерховий будиночок з колонами, бажання відвідати особливо не викликав.
Фортеця Батоно в Телаві.
Інший шматок старого міста -знаходиться під стінами фортеці. Тут теж певна кількість красивих будинків й інших цікавинок. Якщо поблукати вулицями то можна наштовхнутись на невеликий шматок інших укріплень, які тут колись знаходилтсь.
Найкрутіше, що є в Телаві, на мою думку – це пейзажі міста. Місто знаходиться на схилах хребта понад Алазанською долиною, з протилежного боку якої стоїть величний Кавказький хребет. Й тому майже усе, на що ви ви дивитиметесь – чи то вулиці й дахи міста, чи то приміські села, чи сама долина, усе буде на тлі гір й в мальовничій долині. Чудове тло з Алазанської долини й гір Кавказу додає усім цим шпилястим стінам й черепичним дахам просто неймовірної мальовничості. Залишається тільки стояти з відкритим ротом й фотографувати.
Види Телаві на тлі Алазанської долини
Неподалік від замку розсташувався старий символ міста - чи то 800 чи 900-літній платан, який за сумісництвом є найстарішим деревом країни й новий "символ" міста - кумедний равлик, коло якого просто усі фотографуються. Платан, між іншим, вважається найстарішим деревом Грузії й щоб його обійняти потрібно досить багато народу. Ми вдвох якось й не намагались.
Гуляємо далі й знаходимо чудовий парк Надікварі з ще більш широким панорамним оглядом на усе, доглянутою територією й, що несподівано, пам'ятником Лесі Українці. Я її чомусь упізнав зі спини, думав що шуткую, виявилось що ні. Ця відома пані добрих десять років прожила на Кавказі й багато де була тут. Роки в Грузії виявились неймовірно результативними в творчості й останніми в її житті. Що дивно, без інтернету не можу згадати жодного її вірша про Грузію? Такі взагалі існують? А так, більшість з відомого було тут написано, включно з "Лісовою піснею"
Равлик, платан й Леся Українка.
На цьоьму оглядова програма в Телаві закінчилась й розпочався фаст-фуд, справжній такий, з фрі й шаурмою. Де поїсти в Телаві? "Типового" кафе хачапурно-хінкального типу так і не знайшли, хоча десь, мабуть, є (в інтернеті до таких відносять ресторанчики під платаном й у парку, але нас вони якось засмущали зовнішнім пафосом). А от цих самих фаст-фудів у центрі вище даху, мабуть більше для місцевих ніж для туристів галузь працює, не туристичне ще містечко. Зате є супер-маркет й часто бювети з водою трапляються.
Ще трохи центру Телаві. На останній фотці - музей Чубінашвілі
Транспорт в Телаві. З і й до Тбілісі – все зрозуміло, 10 ларі й купа маршруток. Але Телаві ще цікаве тим, що звідси можна дістатись автобусами в різні-цікаві навколишні села - Гремі, Некресі, Алаверди, Шуамта, Цинандалі, Ікалто. Якщо вміти. В Кахетії усе ніби поруч, але рух громадським транспортом має свої тонкощі. Іншими словами, таку безтолкову станцію ще треба пошукати. Спочатку потрібно знайти й проскочити ринок (хм, такий маркетинг?). Ринок відбився у нас "м'ясистими", але не дуже соковитими персиками. На самій автостанції немає розкладу й жодного слова на негрузинській мові - все потрібно випитувати у місцевих. Спроби розпитати коли і як ходять маршрутки наштовхувались на такі незрозумілі пояснення, що не буду й переказувати. Просто, коли ми туди приходили, маршрутки куди нам треба там були - раз відправилась по наповненості, раз по часу. Зате все це дуже дешево: до Алаверди - 1,5 ларі (17 грн), до Гремі теж. Приблизно як у нас за такі ж відстані.
Автостанція Телаві.
Наступна зупинка – великий на картинках й в реальності монастир Алаверди!