Алаверди - величний монастир й головний храм Кахетії.
Алаверди, це виявляється не тільки багатозначне слово "застільного" походження, але й цілком реальний об'єкт на мапі Кахетії. Монастир Алаверди неподалік від Телаві може похвалитись величезним храмом - найбільшим в Кахетії (а до недавна й в усій країні), фортечними стінами й красивими пейзажами. Обов'язкова програма для подорожей по Кахетії. Ну, якщо після винзаводів ще сили на "культпрограму" залишаються.
Слово "алаверди", воно відоме й означає відповідь комусь на щось. Де воно взялось й чи пов'язане з монастирем - з'ясувати не вдалось, здається термін все ж "застільного" походження а саме слово тюрське й чи не на Аллаха посилається (верди - говорити, ала - зрозуміло хто). Отак й опинився Аллах за грузинським столом. А однойменне містечко ще є неподалік у Вірменії. Що поробиш, місця такі, застільні.
Дорога до монастиря Алаверди
Дістались до Алаверди автобусом з Телаві, таки знайшовши ту безтолкову автостанцію й після розпитувань всішвись в якогось буса з підписами "по їхньому". Маршрутка відправилась "по наповненню", коштувала аж 1,5 ларі. Пасажири у салоні привітні й щось ненав'язливо розпитують. Загалом - дешево й зручно, головне - знайти станцію й правильного буса в морі іншомовних написів й не завжди зрозумілих пояснень.
Як їхали, габаритний чоловік поруч довго мені вихваляв київське "Динамо" 70-х років - оте, найвідоміше. Далі розповідав про свої вподобання в музиці від "Бутирки" до "Віагри" і те, як він любить слов'янських жінок. Запам'ятався його пафосний вираз обличчя, коли словами "что ти ценишь?" розпитував про мої музичні вподобання, а як заграла якась грузинська шансоноподібна музика по радіо, сказав "очень хороший песня, давай послушаем", й підперши рукою голову спрямував погляд в вищі сфери... Під шансон й з замріяним грузином поруч дістались стін цього красивого монастиря. Хвилин 20 їхали.
А от і монастир
Монастир Алаверди пропустити чи проіхати неможливо. Дорога проходить повз ворота монастиря з зупинкою, а сам він величезний й добре помітний звідусіль. Вхід вільний, у спідницях й шортах заборонений, але є будка з усміхненим хлопчиком, сувенірами й спідницями для прикриття неподобства. Цікаво, як йому - теж "прислушнику" у чорному й довгому, щодня спостерігати цих ледве вдягнутих у спеку людей, багато з яких молоді й красиві?
Монастир складається з собору, оборонних стін з брамою й кількох будівель. Виглядає помпезно. Стіни насправді досить солідні й коли підходиш до монастиря, складається враження що це цілком собі фортеця. Під стінами - сади, виноградники, квіти. На горизонті - гори. Село трохи далі розпочнеться й громадина храму височіє над зеленою долиною й стінами. Є в цьому якась справжність й ... органічність, чи що.
Монастир Алаверди - древній, заснований ще у 6-му столітті й могила засновника десь на території є до сих пір. За півтори тисячі років історії пережив, звісно, багато - записів збереглось куди менше й багато цікавих фактів з історії не збереш. Існував монастир, періодично щось будували, періодично розорювали, а в 11 столітті маленьке Кахетинське церство змогло збудувати тут величезний храм. Не більший, ніж саме царства, але на той час дуже вражаюче будівництво було.
Монастир Алаверди
Собор Святого Георгія в монастирі Алаверди - древній й великий, Храму близько тисячі років (з початку 11 ст., ровесник Софії Київської) й він другий по висоті в країні, після чогось. Одні джерела в інтернеті пишуть що - після храму Баграта в Кутаїсі, а "вікі" каже що ще до будівництва величезного собору в Тбілісі (в 1990-х), це був найвищий храм Грузії. Безумовно те, що це найголовніший храм Кахетії останню тисячу років..
Іншу ж цитату з Вікі підтримую цілком й повністю "Характеризується стрункістю пропорцій, злагодженістю плану, стриманістю декоративного оздоблення та досконалістю конструкцій." А якщо простіше - красивий, великий, вражаючий храм який варто побачити. Усередині багато простору й мовчазного каменю - масштаб нас навіть трохи вразив. Ще сподобались розписи - хай ми в них нічого не розуміємо, але виглядає все це красиво й змушує задумуватись про минули, майбутнє, буття, життя, всесвіт і все таке.
Навколо собору цікаві руїни, вхід до яких обмежений, як і вхід до інших будівель монастиря. Необмеженими є прогулянки за стінами й фотографування з різних ракурсів. Троянди й виноград під стінами додають фотогієнічності монастирю, хоча оця вся велич посеред долини між селами виглядає й так потужно та природно водночас.
Собор Святого Георгія в монастирі Алаверди
Автостопом по Кахетії
Виїхали з Алаверди відразу, хоча й не туди. Щоб не повертатись в Телаві рушаємо на Гремі іншою дорогою, "навколишньою". Стартували бальоро й відразу підскочили до перехрестя в Алаві на ніби як трасу напряму до Кварелі через Гремі, познайомившись в процесі з місцевим "адміном," який їхав десь щось ремонтувати. В цьому Алаві на нашій мапі значилась якась стара церква, але "неозброєним оком" її видно не було й водій про неї теж нічого не знав. Зате знайшли купу таксуючих джипів - з цього перехрестя рушають в поїздки до Тушетії й саме сюди за таксистами туристи приїжджають. Нам поки ще в іншому напрямку.
Далі стоп до Гремі не пішов - машин їхало ну дуже мало, й усі з них місцеві чи таксисти з якимись аленими розцінками. Постовбичивши так з пів годинки, розвертаємось й стопимо в напрямку, звідки приїхали, тобто - до Телаві :-) До Телаві теж спочатку стопилось так собі теж, але несподівано нудьгуючий поруч таксист вирішив що йому теж туди треба й нас з собою прихопив. Коли хороша карма - таксі самі стопляться, вже колись було таке (пригадався Хасанкейф). Таксист - чоловік не молодий, але жвавий такий, рухливий.З характерними вусиками. Працював 27 років у Тбілісі на трамваї, поки той існував в місті. Після того працює з туристами - возить їх по усій країні. Живе в Тбілісі, але й у Кахетії хату має - хоча там ніхто й не живе, каже що як дача.
З дядьком доїхали до автостанції в Телаві, де в 17.30 мала бути маршрутка через Гремі. Як часто вони ходять - випитати не вдалось, пояснення такі незрозумілі були що й переказувати не варто. Але маршрутки ці існуєють, й теж дешеві - по 1,5 ларі. Поки чекали, купили в дядька, шо торгував старезними "подольськими" швейними машинками персиків. Персики тут усі на один смак - м'ясисті дуже й не сильно соковиті.
Жуємо. Чекаємо. Далі Гремі.