понеділок, 26 червня 2017 р.

Степанцмінда: мальовничий грузинський Кавказ

Степанцмінда, воно ж Казбегі - невелике селище в самому серці Головного Кавказького Хребта, поміж височезних стін, вершин, хмар, урвищ й долин. Щоб сюди потрапити цей самий хребет треба здолати  перевал висотою 2300 метрів. Здолати маршруткою - через перевал прокладена хороша дорога й дістатись сюди не складно. Тому й полюбляють Степанцмінду туристи - за дві години можна з Тбілісі посеред справжніх височезних гір опинитись, а ще звідси іноді видно Казбек...
IMG_0322грр7

Як дістатись до Степанцмінди.

Дістатись з Тбілісі до Степанцмінди досить легко маршрутками, які бігають з вокзалу Дідубе впродовж дня й коштують 10 ларі. Ознакою, що ви знайшли правильний куток вокзалу будуть гучномовець, що трьома мовами оголошуватиме маршрут на Степанцмінду (Казбегі)

Шлях від Тбілісі до Степанцмінди триває дві з половиною годиною і його варто здолати вже хоча б заради неймовірних краєвидів. Дорога пройде повз відому фортецю Ананурі й величезне водосховище у горах, згодом почне серпантинами підійматись до гори й виведе на перевал висотою 2300 м. Навколо будуть мальовничі зелені долини, круті схили, бурхливі струмки, а подекуди старі кам'яні вежі горян й навіть джерела нарзану - іржаві такі. В наш час гірські перевали можна долати на автобусі, але саме цим маршрутом завжди йшов найлегший шлях у Грузію через головний Кавказький Хребет - відомий ще грекам До побудови дороги на початку 19 ст. він був куди більш небезпечним. Це та сама Військово-грузинська дорога, уздовж якої викручувався як міг Остап Бендер й рухався герой нашого часу Лермонтова.  Коротше, ми насуваємось на високогір'я з відкритими від захоплення ротами. За Хрестовим перевалом пейзажі стануть ще більш потужнішими, а села е більш невеликими й ще більш віддаленими, місцями виділятимуться здережені, старі будинки-вежі - такі собі невеликі фортеці. 

IMG_0411грр7 IMG_0418грр7
IMG_0211грр7IMG_0221грр7
Дорога до Степанцмінди

Степанцмінда в цих віддалених краях щось типу головного курорту й “осередку цивілізації” взагалі. В радянський час селище називалось Казбегі (назву змінили в 2007 році), зараз в рунеті й на транспорті часто можна зустріти подвійну назву.  Вічних снігів ще не видно, але гори тут вже досить суворі. Край пастухів й туристів, насправді.  Сюди приїжджають різні люди – туристи й альпіністи в тривалі походи й на сходження, більшість –  подивитись на Казбек просто помилуватись краєвидами й занятись невибагливими атракціями на зразок покататись на конях, прогулятись якимись стежками, піднятись до Троїцької церкви над долиною, просто відпочити в умовах чарівних гірських краєвидів. Освоєність туристами відчувається – магазини, кафешки, прмяо на зупинці маршрутки на Тбілісі можна було купити газові балони, рідкісна річ для Грузії.
IMG_0231грр7IMG_0229грр7IMG_0393грр7
Степанцмінда  по прибутті: "цивільний" центр, кіоск з балонами й мапа країни

Прогулянки під Казбеком

Конкретних планів у нас не було, але хотілось хоч трохи побачити те Приказбеччя, куди так часто туристи ходять в походи й прогулятись до все тієї ж відомої церкви. Жили в наметах в лісі (чи то парку) фактично в центрі Степанцмінди. Знайти місце не складно – це чи не єдиний ліс там, та й усі покажуть якщо спитати (перевірено). Цей ліс – типове місце ночівлі для багатьох туристів, альпіністів, інших мандрівників, там завжди є певна кількість наметів й знайома атмосфера позитиву, з яким групи туристів за звичай спускаються в гори чи готуються до підйому. Наступного для здійснили вилазку в навколишні гори.
IMG_0274грр7IMG_0262грр7IMG_0240грр7
Ночівля в Степанцмінді: що можна побачити неподалік місця табору

Один з найвідоміших пейзажів Грузії - церква під Казбеком на тлі сусідніх гір. Церква знаходиться над Степанцміндою на висоті 2300 м. й дуже популярна серед туристів - але щоб дійсно красиво сфоткати її потрібно добряче відійти в напрямку сусідньої гори. Храму 700 років й ще сотню років тому тут зберігався якийсь срібний язичницький ідол - у віддалених районах релігії часто самим дивовижним чином змішуються.
IMG_0280грр7
На підході до Троїцької церкви

Це місце досить популярне серед туристів й місцеві дядьки то й діло ганяють на бусах в село й назад за новою іх партією. Пішки підіймається набагато менше людей - 900 м набору висоти мають місце. Ми витратили майже годину на підйом, в процесі опинившись "поміж" парою з Німеччини - жінка з накачаними ногами хутко ломанулась вперед так, що ми втратили її з виду, а худорлявий чоловік наполегливо хекав десь далеко позаду. Крім туристів у горах ще є коні - більшість просто пасеться, частину використовують для поіздок верхи. Коні у горах завжди органічно виглядають - цим граціозним сильним тваринам пасує простір, а туристам красиві кадри для пофоткати є.

IMG_0299грр7
IMG_0344грр7IMG_0300грр7
IMG_0337грр7
Приказбеччя: дике й туристичне водночас

Поруч із церквою удовий оглядовий майданчик з купою туристів, а неподалік часто зупиняються в наметах туристи гірські, на шляху на Казбек чи звідти. Казбек, як правило, у хмарах. Одним з перших "звітів про подорожі" до цього місця можна вважати вірш Пушкіна "Монастир на Казбеці", який саме про цю церкву. Священник з Троїцькоі церкви щодня туди підіймається. Щодня долає 900 метрів набору висоти - це більше ніж з Заросляка на Говерлу. Весь час крутився з компанією дітлахів й з ними ж спустився до низу. Ще навколо багато росіян, поляків, ізраїльтян й німецьких бабусь з дідусями. Ми ж покрутились навколо церкви, пошкодували що далі в гору не йдемо цього разу й подались шукати нові стежки на спуск - старою йти якось не цікаво. Часто пригоди починаються з думки "тут є коротша дорога" :-)
IMG_0346грр7
IMG_0297грр7
Троїцька церква й оглядовий майданчик з видом на гори й долину

Пригод не вийшло. Досить швидко спустились в Степанцмінду, по дорозі залізщи у струмок й оглянувши руїни старої вежі-фортеці. Ця вежа колись стерегла прохід в долину, а тепер розважає туристів й додає фотогієнічності пейзажам. Жити у вежі, а не в будинку цілком нормально для гірських мешканців, й не тільки тому що "мій дім - моя фортеця" це не пусті слова для войовничого місцевого населення. Хоча й не без цього - в укріпленому будинку тут якось спокійніше. Вежі ці, насампепед - захист від лавин, грози усіх високогірних районів на планеті. І до землетрусів вони стійкі досить. В цій долині веж зовсім мало залишилось, а от в серії наступних розповідей їх буде більше ніж досить. Насправді вежа не така вже й маленька, збоизька схожа на навелику фортецю.

IMG_0375грр7IMG_0385грр7
Спуск в Степанцмінду: залишки вежі-фортеці в ущелині

Міжнаціональні діалоги, або чому не всі туристи однаково приємні
Зустріли в горах багато іноземців, особливо поляків - якась на диво мандрівна нація. Й інших наших сусідів теж багато, двоє з них ввечері влаштують нам курс "за що за кордоном не люблять росіян" :-)  Першим ділом по прибутті в Степанцмінду, насправді, подались не у гору, а в кафе :-) Ціни в гірських районах трохи вище середнього, але все привітно й смачно. А от публіка різна - побачивши нас, з-за сусіднього столика підсів росіянин у стані "давно в кафе" й спробував налагодити діалог. Казав, що європеєць з Амстердама й менеджемнтом в великій компанії займається, що крутий і на крутій машині (приблизно цими ж словами), що приїхав вкладати в своє (емм.. Грузія?), дивувався що пити не хочемо й не куримо, намагався вчити жити й розповідати нам про нас:-) Після відмови підтримати п'янку почав ставитись з недовірою))) Ми його досить акуратно відшили - наостанок видав що його телефон дорожчий за наші душі й сів далі пити. Потім прокинувся й виповз з машини його великий бородатий брат - говорити він ще не міг, тому грюкнув по столу й залпом видудлив ще пляшку пива...

Ех, що ми розуміємо у відпочинку й міжнародних відносинах? :-) А позитивний офіціант з кафе по доброму підсумував, що "разние люди пьяние все одинакови", точно не перший подібний клієнт у нього:-)

IMG_0394грр7IMG_0391грр7
Кафешки для туристів й старенькі будинки в Степанцмінді

За дні в селі у нас тут завелось улюблене кафе з кльовим офіціантом. Хлопець не місцевий - приїхав підзаробити на літо. Кадр, насправді, цінний - трохи знає російську мову, якою зовсім не володіє родина власників генделика. В горах не був ніколи, навіть до церкви над селом не підіймався - ну його, каже. Крім хлопчини тут на нас чекали рюкзаки. Замовили хінкалі, попили смачної кави по турецьки, зарядили все що заряджається.

В похід цього разу не йшли, хоча дуже хотілось. Взагалі мало часу провели в Степанцмінді, але дуже вже хотілось потрапити у зовсім віддалені й екзотичні гірські райони Хевсуретії, тому мусили їхати. Вияснити як насправді ходить маршрутка до Тбілісі нам не вдалось - максимум це почитали її розклад :-) Але ми в неї таки просочились між іншими туристами й водієм, який сильно кривився й зовсім не хотів брати компанії з рюкзаками.

До Тбілісі не доїхали, зупинились поруч із Мцхетою й попрямували до відомого нам “кемпінгу” (тобто просто приємного місця) на березі Арагві під фортецею.

Звідси можна легко дістатись до Тбілісі й завтра вирушити в довгоочікувану подорож до Шатілі.