пʼятниця, 15 червня 2018 р.

Муцо - мертве місто й місто мертвих


Муцо це селище-фортеця у Хевсуретії, ще менш відоме й ще більш віддалене ніж Шатілі з попередньої розповіді. Суворі кам'яні вежі Муцо збудовані на стрімкій скелі у найбільш віддаленому закутку Грузії, куди дістатись не те щоб дуже просто.  Історія Муцо - суцільна біла пляма. Півтора століття тому Муцо вже було покинутим, мертвим містом, яке згодом перетворилось на похмурий й дещо моторошний могильник.  Нині це мертве місто оживає, реконструююється й поступово відкриваються для нечастих ще мандрівників.


Муцо


Муцо - красиве й суворе місце у Хевсуретії, ще більш віддалене ніж Шатілі.  Рейсового транспорту туди не існує, але можна прогулятись пішки чи найняти водія. Якщо не страшно, звісно, а то місця дорогою моторошні.

Водій маршрутки Тбілісі-Шатілі сам запропонував звозити нас у Муцо, здається за 5 ларі з людини. Після того як розклали свій “кемпінг” у стін Шатілі, зібрались на зупинці з півдесятком іноземців й на годину пізніше домовленого таки дочекались водія. Якби не він – мабуть би знайшли на місці транспорт, чи прогулялись пішки, що теж цікаво й завжди раді )

Дорога у місто мертвих


Заголовок цей тільки частково є “прикрашенням” тексту, тому що дорогою в Муцо й у самому Муцо ви зіштовхнетесь з похмурими наслідками давніх епідемій – склепами із замурованими в них скелетами.

Відразу за Шатілі водій зупиняється біля пари таких склепів – кам'яних споруд з віконцями але без дверей. Усередині - кам'яні лавки й лежачі на них скелети.

- это умершее село Ардоти. 

Притихлим й дещо містичним голосом розповідає водій:

- здесь все умерли от болезни, кроме одного мальчика. Мальчик потом работал пастухом в Тушетии и поняли откуда он только когда сказал, что в его деревне дважды на день сходит солнце.

Велика скеля дійсно закриває чималий шмат неба й ніби ділить його на дві частини.

Епідемії чуми періодично й масово “косили” населення гірських долин ще у 19 ст. Саме ці склепи збудовані, швидше за все, під час епідемії 1850 року. Тобто, уже 168 років як недоторкані. Склепи тут називають аклдами. Будуються у вигляді будиночка з отвором в даху, куди сходяться й зносяться ще живі люди, в яких вже немає шансів вижити. Далі отвори замуровуються.

Юля все переймалась, який же це має бути рівень прийняття долі, що людина просто сама себе замуровує посеред інших мертвих й майже мертвих.

Місце досить моторошне. А ще з тих могильників внизу видно російськи кордон, зовсім поруч – Чечня.
Муцо
МуцоМуцо
Могильники Анаторі по дорозі в Муцо

Шляхи до Муцо ведуть або красивою вузькою долиною уздовж річки, або ж через гори трекінговим маршрутом. Звідси починається стежка в Тушетію - сусідній високогірний й відрізаний від світу регіон, куди тільки власними силами дістатись можна й де, за всіма відгуками, теж шалено красиво. Місця досить безлюдні  -  трапляються “літні хатинки” з якимись промислами та поодинокі люди.  Під самою горою, де це Муцо розташоване, життя більше й якось помітно, що місце оживає. Фотогієнічністю не відзначається, щоб отримати дійсно круті кадри потрібно лізти на сусідній горб,й бажано в більш сприятливу погоду. Smile
МуцоМуцо
Щоб дістатись до міста-фортеці Муцо потрібно зійти на чималу скелю

Муцо розташоване високо на горі й піднятись туди коштує певних зусиль. Обганяємо на злеті усіх іноземців, але скоро вони нас доженуть – трохи завсиснемо біля тих же склепів зі скелетами, яких багато уздовж підйому. Так – Муцо теж великий могильник попри те що місто-фортеця, і фраза Місто мертвих тут  теж цілком справедлива.
МуцоМуцо
Підйом пролягає повз старі могильники

Таємнича відсутність минулого

Історія Муцо до неможливості складна й зрозуміла: невідомо коли збудоване, невідомо коли покинуте. Як і часто в Грузії, загалом. Збудовано чи то царицею Тамарою чи то за кілька століть після неї. Коли покинули - теж незрозуміло, але раніше за Шатілі. Коли, сотню років тому, в Шатілі ще повним ходом вирувало своє, середньовічне життя, Муцо вже було закинутим містом-привидом. Гадаю, люди ухекались жити на схилі в незручних вежах й як тільки війни стали допускати – переселились поближче до річки, де зелена травичка й в хатніх клопотах не потрібно прокачувати ноги та ходити казна куди на город. Хоча окремі люди могли жити тут й зовсім до недавна. Під час епідемії 1851 найймовірніше уже було покинутим містом, тому тут й стільки могильників.

Можна сказати, що Муцо це місто без історії. Що додає якоїсь таємничості
IMG_8289грр2
Вежі Муцо це дійсно захопливе видовище, ілюстрація до слова "суворість"

Муцо - скупчення кількох десятків грубих оборонних веж, в яких відчуваєш себе реально орлом в гнізді - настільки високо воно здіймається над околицями. Жильців навряд чи було багато - непрості умови життя тут явно не сприяли густій заселеності краю. Збудоване селище як цілісний комплекс, призначений для оборони усіх, хто в середині.  Кожен будинок  також окрема фортеця. Гори Кавказу, як не як. Вічні вороги - кістінці (вони ж чеченці) - зовсім поруч.

IMG_8286грр2
IMG_8295грр2IMG_8300грр2
Кам'яні вежі Муцо зблизька, зараз тут реконструкція

Існує легенда, що збудував Муцо міфічний-легендарний герой Торквай, непереможний і відомий своєю чарівною кольчугою, яку нічого не бере. Торквай вирішив захистити населення долини й збудувати фортецю над входом в долину Ардоті. Хевсури ініціативу підтримали, стали в рядок й за день збудували Муцо.

Цікавим джерелом інфи стала книга про топономіку Чечні, видану тамтешньою академією наук (!) в 1970-х роках. Там особливо наголошують на суворості того самого Торквая – який не любив спілкування, для чого уникав людей, мав свій струмок для водопою і свою стежку до Тбілісі. Й вежу свою збудував окремо від решти Муцо, на сусідній скелі.
IMG_8306грр2
“Вежа Торквая” - міфічного героя, навпроти Муцо

Місто мертвих оживає

Потік туристів у Хевсуретію все росте, ось уже й маршрутка в Шатілі двічі на тиждень ходить. Захований у горах регіон  поступово відкриває свої обійми гостям.  Два роки в тому в Муцо розпочали реконструкцію. Під час нашого візиту тривали будівельні роботи й старі кам'яні вежі обсіли роботяги з будматеріалами, є шанси що місце зміниться, будем сподіватись - в кращу сторону. Провісник змін - магазинчик який тут, як виявилось, вже є. Маленький такий, зачуханий, майже без нічого й з завишеними цінами - але все ж. Й щось типу невеликої кафешки. Тому те, що місто оживає, теж не перебільшення. Хоча заголовок “Оживаюче місто мертвих” для усього звіту я все ж забракував, бо "зомбі-ленд" якийсь. І ми, як могли, підтримали це оживання - приїхали ж аж з України, піднялись на гору, пофоткались, звіт от написав :-)

Назад повернулись в той же вечір, на питання "в якому гесті ви зупинились?" ми просто тицьнули пальцем на наш намет, який якраз підоспів за вікном маршрутки.

В Хевсуретії ми відвідали усього два міста - Шатілі та Муцо, але ці загублені гірські фортеці, куди важко дістатись й де суворі вежі поєднуються з не менш суворими горами, це одні з найбільших вражень під час подорожі Грузією.

Інші публікації про Грузію:

Кам'яні вежі Шатілі або Грузія, про яку ви не знали


Гостинна столиця Грузії, або якщо ви потрапили в Тбілісі.