Горі: величезна фортеця й батьківщина одного відомого діяча

В Горі знаходиться одна з найбільших у Грузії фортець - Горіцихє, невеликий клаптик старого міста й відомий далеко за межі країни дім-музей Сталіна. Декілька годин присвятити цьому місту дуже навіть варто. Окремим задоволенням є можливість швидко дістатись до неймовірно красивого печерного міста Уплісціхе.

До Горі потрапили маршруткою з Уплісцихє за скромні 1 ларі, стільки само б коштувала й рідкісна електричка, розклад якої точно відтворити ніхто в селі нам так й не зміг. Прогулянки місто зайняли близько пів дня, за які ми піднялись на височенну "оглядову" фортецю, прогулялись центральними вулицями, дивуючись імені Сталіна в назві, зависли в якомусь парку й навіть скупнулись в бурхливій річці. Місто запамяталось численними таксистами, які то й діло пропонували поїздку в Уплісцихє. Розставлені по всьому центру зо три десятка таких по через кілька хвилин підходили знайомитись, розпитувати як справи й де були, після чого власне свою пропозицію проштовхували. Інші люди не підходили.

Фортеця й старе місто Горі

Фортеця Горіцихє, як для Грузії величезна й ззовні дуже ефектна - вмостилась така на вершині горба, має кілька рядів стін й взагалі незвичну форму. Одним боком фортеця височіє над усім а іншим сповзає по схилу гори аж до підніжжя - зі сторони вона схожа на равлика, що заповзає на горб. Усередині - просто галявина, краєвиди зі стін, будка з охоронцем незрозуміло чого й кілька малих зачуханих песиків.

Фортеця зблизька - велика, але безтолкова, фактично кілька рядів стін оточують горб з травою. Найбільш вражаюче виглядає з повітря. Гору цю заселили давно, але до 13 століття про фортецю не відомо нічого взагалі, а до 18 століття - нічого серйозного. Щось було тут, та й усе. Велику й грізну на вигляд споруду кілька разів брали гірські племена (отже, грізна вона лиш на вигляд), а проти когось іншого вона й не воювала. Закинули укріплення ще в 19 столітті, а в 1920-му землетрус доконав все, що було в Горі - в тому числі й фортецю. Припускають, що тоді був зруйнований невідомо коли збудований храм, який тут стояв. Коротше, чим займається історична наука в Грузії сказати складно - про багато які великі пам'ятки нема жодної інформації. А фортеця стоїть й, можливо, колись ії теж реконструюють й зроблять "все для туристів", як в Ахалцихє. Хоча, може й краще що не чіпають - реконструкція по-грузинськи це яскраво, але мало спільного з відновленням історичного має.

Стіни фортеці у Горі та підйом до неї

Усередині фортеці - галявина, криниця й охоронна будка

Види з фортеці на місто

В Горі несподівано наткнулись на сучасне мистецтво у вигляді дивних скульптур хрестоносців у підніжжя фортеці. Величезна воїни в дивних, часто відсутніх формах. Мені сподобались, хоча й не дуже зрозуміло що це символізує. Можливо, образи хрестоносців використані з натяком що колись вони доходили в окремих вилазках й до Кавказу. А такі поламані - ну так чи багато лишалось від людини в Хрестовому поході у Середньовіччі?

Скульптури хрестоносців біля підніжжя фортеці в Горі.

Місто Горі завдяки кільком своїм великим пам'яткам цілком собі варте кількагодинної екскурсії. Історичний центр запам'ятався новими реконструйованими вулицями, будинки в яких були забиті секонд-хендом. Посеред міської забудови виділяється Георгіївський собор незвичних для Грузії форм - колись, двісті років тому, його збудували як католицький. між реставрованими будиночками видніються більш нові церкви.

В прочитаних до поїздки звітах Горі називалось нетуристичним містом. Але місцеві таксисти своєю кількістю й широким охопленням площі центру  нас успішно переконали в протилежному - якщо туристів нема, то кого вони всі ловлять тут? Хоча гостей за межами музею Сталіна дійсно не дуже. Можна припустити, що батьківщина горезвісного "вождя народів" популярна серед любителів радянської історії й подібного, яких багато в одній сусідній країні. Тому в музеї вони є, а фортеця й інше це уже малоцікаві аспекти.  А от самим нетуристичним містом Грузії в кінцевому рахунку ми, несподівано, визнали Кутаїсі, про що в якомусь з наступних звітів розповім)  

Вулички та церкви відреставрованого історичного центру

Георгієвський собор у Горі

Дім-Музей Сталіна

Головною пам'яткою Горі є, насправді, зовсім не одна з найбільших у Грузії фортець, не сучасне мистецтво й не клаптики старого міста. Найголовніша тут - ця от вежа, вона ж дім-музей Йосипа Джугашвілі, більш відомого як Сталін. Горі батьківщина цього відомого історичного діяча й його іменем тут названо проспект й, кхм, супермаркет, а також стоїть невеликий пам'ятник поруч з музеєм - все що залишилось від тисяч пам'ятних назв й монументів, присвячених цьому дядечку за життя. Місце популярне й вхід коштує негуманних 10 ларі, ми зажали так як більшість пам'яток у Грузії у вільному доступі, великі печерні міста по 3 ларі коштують, а сюди й так не дуже хотілось. Хоча, незалежно від ставлення, місце визначне й популярне. Неподалік графіті на стіні будинку - в пам'ять про бомбардування міста під час війни з Росією.

Музей Сталіна і графіті на тему війни з Росією.

Проспект Сталіна в Горі відрізняєтья ще й помпезними радянськими будівлями, отой самий "сталінський ампір" мабуть. Подібних багато натицькали по столицях республік, але й скромну батьківщину диктатора теж не забули. Не найгірший стиль, насправді.

Радянська архітектура й автостанція під фортецею в Горі

Роздивляючись місто з висоти фортеці, віднайшли ще одну стратегічно необхідну в подорожах річ - місце з доступом до води,  місцевий парк виходив до бурхливої річки. Дістатись до води виявилось не зовсім просто - цивільний парк відмежовувався від більш дикого пляжу глибоким ровом, але хіба то перешкода, коли дуже хочеться пообідати на березі річки? Вода виявилась не тільки бурхливою, але й бруднуватою - але мене в прагненнях омивання то вже не спиняло! 

Перекус на березі річки в Горі

Далеко не ходили - фортеця плавно переростала в історичний центр, той в свою чергу - в автостанцію, за якою був наш дикий берег в недикому парку. Тому на автобус в Тбілісі потрапити було справою легкою (й недорогою - усього 3 ларі). На Дідубе швидко перескочили по "гонщиків Воєнно-Грузинської дороги" й вже ввечері милувались високогірними вершинами в Степанцмінді. Такий от "серфінг грузинських доріг" вийшов.

Далі буде.