вівторок, 5 червня 2012 р.

Халеп’я: Найкрасивіше озеро Київщини

Озеро у Халеп ’ї, на мою думку, є найприємнішою водоймою в околицях Києва. Під Києвом озера - рідкість, а тут чиста вода й майже гірський краєвид. Загалом же, Трипілля, Халеп’я та Витачів потрібно сприймати разом – ці три села формують симпатичний для туриста ланцюжок уздовж Канівського водосховища на південь від Українки, у якому древні цінності гармонійно поєднуються з природними красотами. 

Озеро в халеп’ї

Халеп’я. Село з кумедною назвою на південь від Трипілля. З ким і коли траплялись тут халепи вперше, історія замовчує, але вік села поважний – майже тисяча років з часу перших згадок про нього. У давньоруські часи тут було ціле місто Халеп. Але люди тут ще за довго до того жили… Кажуть – Халеп’я (Халеп) і Трипілля якимось чином пов’язані із древніми містами Близького Сходу - Халебом (Алеппо) і Тріполі... ті теж поруч, між іншим. А назви просто так не з’являються…. ;-)

Як і кожне, поважаюче себе поселення цього регіону, Халеп’я має невеликий музей, пов’язаний з трипільцями. Музей присвячено не самим трипільцям, а археологу Вікентію Хвойко, який згідно слів одного місцевого дядьки з ровером: «заснував трипільську культуру» J Більш офіційна версія схиляється до того, що Хвойко не був «батьком-засновником» трипільської культури, а перший зрозумів що має справу з новою сторінкою в археології. Так от, у музеї Хвойка йому відведено цілу кімнату, яка, як і годиться, заповнена різними особистими та робочими речами археолога. Друга кімната у музеї несподівано присвячена Іванові Франку...  Не скажу, що музей вражаючий, але для різноманіття та повноти вражень можна і відвідати. Знайти не складно – він знаходиться у старому будинку у самісінькому центрі села, на невеликому майдані поруч із зупинкою маршруток, магазинчиком та недобудованою церквою.

І звідси ж починається шлях до найцікавішого місця в околицях села - невеликого і «майже гірського» озера, що сховалось поміж навколишніх «майже гір» - вершин та ярів високого берега Дніпра. Озеро живиться джерелами, а тому вода завжди чиста та прохолодна. Глибина мені невідома, але поплавати і попірнати є де. Різною живністю озеро теж багате - майже щоразу на березі зустрічаються підводні мисливці. Єдиний недолік – виходів до води усього декілька, а в жарку літні вікенди навколо збирається досить багато народу з сусідніх сіл. Від центру села до озера десь хвилин 30 ходу, спочатку вулицями до невеликого струмочку, а далі по накатаній стежці крізь навколишні ліси (ваш язик та вікімапія допоможуть краще, ніж усі розповіді).

А якщо від озера піднятись угору по не менш накатаній дорозі, то вийдете на польову дорогу, яка хвилин за 40 доведе вас до села Витачів.
IMоGй_00020008
Музей у центрі села


IMоGй_00020007
IMG_6686
Озеро у навколишніх лісах  

Те, що халепи у цих краях таки трапляються, довелось одного разу перевірити на власній шкурі. Спогади однієї з учасниць походу вихідного дня у Халеп”я-Витачів виглядають ось-так:


 “А в субботу было не-е-ечто. Раздумав посещать Крайину мрий, я страстно захотела качественно и вульгарно поматрасить: с купанием, загоранием на коврике и чтением книжки. Слава богу, что в 80ти километровый путь я все же отправилась не в шлепках и парео, а в верных кроссовках и с хорошим рюкзаком (и все равно, что вы такого уж особенного в этих Deuter'ах нашли?!")

Начнем с того, что приехали мы на ночь глядя в место под названием Халепье, где бушевала самая настоящая буря. На дороге по колено воды, молнии бьют со всех сторон, прорезая небо до земли, за стеной дождя не видно соседней улицы... Однако пережидать было особо некогда - время шло к ночи, а нам еще предстоял неблизкий путь к преполагаемому месту стоянки. И понеслась: продирание через кусты, драки с акацией и малинником (какой нафиг загар, я теперь неделю не смогу ничего кроме брюк одеть, чтоб меня сиамцевые котовладельцы за свою не принимали!), съезжание на пятой точке по скользкому склону, раздевающие ветки, кроссовки, стянутые с ноги грязюкой, и, наконец, пара километров по колено (а местами короткой мыше и по пояс) в воде каневского водохранилища под грозовыми сумерками среди камышей и полчищ комаров... Однако все равно позитивно, тем более, что вознаграждение было достойным - встреча рассвета - солнечный диск из воды, освоение нового пальчикиоближешь блюда венгерской кухни, обнимание со стогами соломы, извилистые тропинки, ромашки, купание под дождем в похожем на горное озере (к моменту, когда я наконец обзавелась купальником, я разучилась его использовать, блин)...” by “Myshanyanice

Так що не дарма назва існує :-) Але “вовків боятись – у ліс не ходити” ;-)


Високий берег в Халеп’ї
Високий берег – вкриті ярами схили Дніпра


Вид на Дніпо
Краєвид з високого берега на Дніпро під час зливи


Дорога на Витачів
Дорога на Витачів

Найкраще зробити невеликий маршрут: з Видубичів маршруткою під’їхати до центру Халеп’я, далі прогулятись до озера, з якого вийти у Витачів, і після оглядин навколишніх красот виїхати з Витачева маршруткою на Київ. Розширений варіант – «десантуватись» з маршрутки чи електрички у Трипіллі, звідки пройти/проїхати/під’їхати декілька км. вздовж дороги до Халеп’я. Вийде – довше, більше клопотів насиченіше, цікавіше. 

Добиратись до Халеп’я потрібно маршрутками з Видубичів, як прямими так і тими, що на Ржищів, Ходорів, Витачів та інші навколишні поселення (їх достатньо багато – щогодини бігають годинки до сьомої). Найкраще житло у тих краях – намети на різноманітних берегах (високих і не дуже).
-->

Резюме. Подивитись: високий берег Дніпра, озеро у лісі, музей Хвойка. Транспорт: маршрутки та ноги/ровер. Житло: з собою (і буде вам щастя)

Гарної подорожі!