Мироцьке: красиві руїни невеликого палацу

Від  палацу в Мироцькому залишилось не багато, але оглянути його можна й це це досить таки цікаво. Одне з тих місць неподалік Києва, де можна урізноманітнити вихідний день якимось краєзнавством, відшукати залишки чималого палацу з парком та ставком, помилуватись руїнами й подумати про плинність часу та інше вічне.

Мироцьке, це село на Київщині.неподалік Немішаєвого. Немішаєве, це за Ворзелем. Ворзель за Бучою. Буча за Ірпенем. Чому згадую про усі ці невеликі поселення уздовж шляху на Малин та Коростень? А том що у кожному з них, насправді, збереглись цікавезні залишики минулого – різного ступеня збереженості й ефектності. І от у Мироцькомку знаходяться руїни палацу.

Знайти руїни палацу не складно - від повороту "варшавської траси" хвилин 15 ходу, півгодини ходу від залізничної станції Немішаєво. Нашого швидкого ходу - ми засікали) Електрички й маршрутки сюди йдуть зі Святошино, частина з Академмістечка.

Палац знаходиться за індустріальною зоною, спочатку ви проходите повз старий завод й кілька колоритних в своїй трешовості магазинчиків чи то генделиків. Не знайти палац проблемно, навіть якщо у вас глючить мапа й нікого спитати, то періодично вказівників по дорозі якісь добрі люди натикали.

Збереглось від відверто небагато – залишки стін, вежі й декору. Жити тут не можливо, якось використати – складно. Але це місце цілком можна назвати мальовничими руїнами й відвідати при нагоді – краще водночас з іншими палацами в навколишніх поселеннях. В таких місцях завжди специфічна атмосфера древності – ти не знаєш достеменно що там відбувалось, але краса й масштаб руїн кажуть що відбувалось щось цікаве. Завжди можна знайти різні легенди про палаци й його жителів, часто навколо мальовнича місцина з залишками парку, ставками, алеями. Ну й точно можна наробити ефектних фоток.

Палац побудовано родиною Остен-Сакенів – відомих в імперії вихідців з Балтії, в першій половині 19 ст. Смак пани мали – палац був ззовні не великий, проте просторий із середини й пишно декорований. Залишки пишності й тепер добре помітні. В радянський час тут був клуб, який згорів не так давно.

За палацом залишки парку й можна спуститись до каскаду озер. Невеликий мальовничий закуточок. Взимку крига заповнена рибалками, які приїжджають сюди й на велосипедах. Назва вулиці, по якій потрібно йти до палацу називається чомусь Біохімічна. Невже тут біохіміки колись водились? Чи це так варіння самогону нарекли?. Про біохіміків загадку розгадав вже в Києві – обдерте підприємство, вздовж якого потрібно йти до палацу, як виявилось, є біохімічним заводом. 

А руїни, як виявилось, є власністю РПЦ, про що й свідчить відповідна табличка. Для чого вони їм – історія замовчує, судячи зі стану руїн та таблички, навряд чи РПЦ зможе обґрунтувати потребу в залишках палацу. Не руйнують далі – й те добре.

А подивіться які кльові генделики можна по дорозі зустріти? Душевно в чомусь..


І сам палац, й Остен-Сакенів, й ще безліч пов"язаних з ними людей та подій ми активно використовували на нашому нещодавньому квесті "Загублене місто М".

Одна з команд прибула на локацію палац Остен-Сакенів й намагається розшукати, що ми там заховали

Руїни палацу в Мироцькому - чудовий спосіб урізноманітнити вихідний день в будь-який сезон. Особливо цікаво виходить, якщо поєднувати подорож з парками Бучі та Ірпеня й збереженим палацом у Ворзелі.

Гарної подорож!