Мироцьке, це село на Київщині.неподалік Немішаєвого. Немішаєве, це за Ворзелем. Ворзель за Бучою. Буча за Ірпенем. Чому згадую про усі ці невеликі поселення уздовж шляху на Малин та Коростень? А том що у кожному з них, насправді, збереглись цікавезні залишики минулого – різного ступеня збереженості й ефектності. І от у Мироцькомку знаходяться руїни палацу.
Знайти руїни палацу не складно - від повороту "варшавської траси" хвилин 15 ходу, півгодини ходу від залізничної станції Немішаєво. Нашого швидкого ходу - ми засікали) Електрички й маршрутки сюди йдуть зі Святошино, частина з Академмістечка.
Палац знаходиться за індустріальною зоною, спочатку ви проходите повз старий завод й кілька колоритних в своїй трешовості магазинчиків чи то генделиків. Не знайти палац проблемно, навіть якщо у вас глючить мапа й нікого спитати, то періодично вказівників по дорозі якісь добрі люди натикали.
Палац знаходиться за індустріальною зоною, спочатку ви проходите повз старий завод й кілька колоритних в своїй трешовості магазинчиків чи то генделиків. Не знайти палац проблемно, навіть якщо у вас глючить мапа й нікого спитати, то періодично вказівників по дорозі якісь добрі люди натикали.
Збереглось від відверто небагато – залишки стін, вежі й декору. Жити тут не можливо, якось використати – складно. Але це місце цілком можна назвати мальовничими руїнами й відвідати при нагоді – краще водночас з іншими палацами в навколишніх поселеннях. В таких місцях завжди специфічна атмосфера древності – ти не знаєш достеменно що там відбувалось, але краса й масштаб руїн кажуть що відбувалось щось цікаве. Завжди можна знайти різні легенди про палаци й його жителів, часто навколо мальовнича місцина з залишками парку, ставками, алеями. Ну й точно можна наробити ефектних фоток.
Палац побудовано родиною Остен-Сакенів – відомих в імперії вихідців з Балтії, в першій половині 19 ст. Смак пани мали – палац був ззовні не великий, проте просторий із середини й пишно декорований. Залишки пишності й тепер добре помітні. В радянський час тут був клуб, який згорів не так давно.
За палацом залишки парку й можна спуститись до каскаду озер. Невеликий мальовничий закуточок. Взимку крига заповнена рибалками, які приїжджають сюди й на велосипедах. Назва вулиці, по якій потрібно йти до палацу називається чомусь Біохімічна. Невже тут біохіміки колись водились? Чи це так варіння самогону нарекли?. Про біохіміків загадку розгадав вже в Києві – обдерте підприємство, вздовж якого потрібно йти до палацу, як виявилось, є біохімічним заводом.
А руїни, як виявилось, є власністю РПЦ, про що й свідчить відповідна табличка. Для чого вони їм – історія замовчує, судячи зі стану руїн та таблички, навряд чи РПЦ зможе обґрунтувати потребу в залишках палацу. Не руйнують далі – й те добре.
А подивіться які кльові генделики можна по дорозі зустріти? Душевно в чомусь..
І сам палац, й Остен-Сакенів, й ще безліч пов"язаних з ними людей та подій ми активно використовували на нашому нещодавньому квесті "Загублене місто М".
Одна з команд прибула на локацію палац Остен-Сакенів й намагається розшукати, що ми там заховали
Руїни палацу в Мироцькому - чудовий спосіб урізноманітнити вихідний день в будь-який сезон. Особливо цікаво виходить, якщо поєднувати подорож з парками Бучі та Ірпеня й збереженим палацом у Ворзелі.
Гарної подорож!
