Полоннарува: древні руїни в джунглях, суцільні дощі й пригоди
В цій "серії" пригод на Шрі-Ланці ми рвонули в залитий сезонними дощами й вкритий джунглями центр острова, щоб побачити величні руїни давньої столиці під назвою Полоннарува. Це було пригодами, що дуже личить такому місцю.
Після оглядин Канді аріантів поїздки далі у нас два - оглянути руїни древньої столиці Полрнаруви в джунглях чи грітись на березі океану до кінця поїздки. На цю тему ми мало не розділились були, але все ж усім гуртом подались оглядати каменюки. Не без пригод ці оглядини відбулись. А на море ми ще встигнемо, теж не без пригод.
В джунглях у центрі острова - дощі! Навіть зливи. Постійні. Сезон дощів це коли дощ тут просто не зупиняється. Вода досить тепла й не те щоб напряжна, але вона ллється постійно - принаймні так було, поки ми їздили в Полоннаруву погуляти по древньому місту.
Дорога довга з Канді, їхали вже звичним нам "серфінгом автобусів". За вікном дощ і ліс. Тут теж навколо є якісь нацпарки з екскурсіями, про що свідчать джипи характерні то там то сям ніби як на виду.
Житло знайшли язиком на місцевості й було це за скромних три тисячі за кімнату. Здається, там навіть назви не було, щоб розповісти де саме ми жили.
Це дуже мало, але ми тепер жили в гуртожитку - дві кімнати на двох людей, і кльова тераса прямо в якісь дерева.
Звуки природи, гекони, москіти.... багато москітів, дощ... ми у джунглях. Бачили якусь свинку і щось типу лисиці. Замість білок тут бурундуки - як багато де в Азії.
Між нами і центром селища кльові рисові поля, повз які ми то ходимо пішки, то їдемо тук-туком, й так й так - кльово, насправді. В Полоннаруві є величезні озера, які ми правда лиш "поміж краплинками" бачили, в зливу. А от з рисовим полем пощастило, трохи зупинився дощ.
Тут їжа ось така нас чекала. Проста, гостра, колоритна.
В Полоннаруві є декілька безкоштовних для огляду руїн, просто собі стоять й чекають.
Але основні руїни - окремо, про них далі.
Чому ми поперлись в глибини острова в дощ такий?
Полоннарува це одне з історичних міст Шрі-Ланки і одна з історичних столиць середньовічної місцевої держави. Приблизно "сучасник" Києва часів Київської Русі - столиця й велике місто тут була в 11-13 століттях. Саме місто давніше - засноване десь 2500 років тому. Десь із того часу й по 1017 рік столиця сенгальської держави була у ще одному відомому нині руїнами місті - Анурадхапурі (ох вже ці назви). А в Полоннаруві було щось типу резиденції. Сенгальську державу завоювали тамілии, але за деякий час - у 1070 році сенгали відвоювали свою столицю, але відновлювати не стали. З того часу в Полоннаруві відбувався розквіт як столичного міста. Оце тоді й набудували.
На початку 13 століття на острові висадилась чергова хвиля завойовників ну і, власне, завоювали, разом із столицею. Далі знову були відвоювання, завоювання, боротьба окремих держав, завойовники зовнішні, включно з європейськими, багато чого було, але Полоннарува вже не була столицею, руйнувалась і до нашого часу дійшла у вигляді невеликого села і великого міста в джунглях.
Оці величезні руїни в джунглях, це особливий кайф, це романтика з старих книг, фільмів, пригод, оце Тарзан і Кіплінг, дуже хотілось побачити і нам це вдалось, не без пригод.
Ціна квитка на руїни древньої Полоннаруви коштували нереальних 25 баксів з носа. Тому ми вирішили схитрувати.... Ще в Києві розпитав у друга Макса що тут і як, той і розповів лайфхак - в паркані міста є величезна діра на стежці, якою місцеві ганяють худобу й пасуть на руїнах чи за руїнами, через діру можна зайти і загубитись в натовпі туристів. Так і зробимо! Дірка є - хоч і не та, яку Макс описував - ту заклали, стежка теж є, заходимо - все працює. Фоткаємо наші мокрі усміхнені лиця на тлі руїн.
Тривало це не довго. Загубитись в натовпі не вдалось у зв'язку з відсутністю натовпу - ми були єдиними туристами на цих руїнах. Тому нас швидко помітили, прибіг поліцейський із рожевою парасолькою й повів до каси.
На касі спробували торгуватись і грати дурника що не розуміємо, в результаті сторгувались що ми даємо 50 баксів, але йдуть тільки двоє дивитись. Дівчата пішли гуляти руїнами, ми з Дімою теж пішли гуляти.
Гуляли знову з пригодами - ми повністю обійшли місто вздовж стіни ніби як гуляючи, з протилежновго від сучасного міста боку виявилось парканів немає зовсім, але була якась будка з двома дядьками, які спитали в нас чи є квитки...ми чесно сказали що нема, вони посміхнулись і сказали що ок:) Місцеві явно не налаштовані заважати туристам оминати оплату, швидше навпаки. Для них 25 баксів це дуже великі гроші й вони просто не розуміють, як можна здирати таке за прогулянки руїнами.
І ми опинились вдвох посеред крутезних руїн під дощем! Це було круто.
З цього, віддаленого боку старого міста не було ні туристів, ні поліцейських, нікого взагалі й ми спокійно гуляли поміж крутезними локаціями старих руїн. Так, це було щось із Кіплінга й Тарзана. Ми наштовхнулись на вже звичних великих варанів і справжніх диких оленів, які тут паслись собі в спокої і чули шипіння, яке сприйняли за зміїне (кобра?) й хутко змінили траєкторії. На фотках не відбилось, я взагалі мало фоткав в ту зливу.
Така це вийшла екскурсія - пригодницька й мокра, з поліцейськими, манівцями й дикими тваринами. Як в старих книгах.
Після Полоннаруви у нас знову був довгий переїзд автобусом до океану, насолоджуватись останнім сонцем острова перед поверненням! Дале буде :)