Нувара-Елія: холод на екваторі й імперський спадок
Нувара-Елія, це вкрите хмарами та прохолодою місто у горах, яке оточене нескінченними чайними плантаціями, лісами й водоспадами, наповнене дивною сумішшю британського та ланкійського, з домішками інших культур та масового туризму. Різноманітне, колоритне й ні на що в країні не схоже місто.
До Нувара-Елії дістались автобусом з Елли, здійснивши дві пересадки. Вже звикли до цього "серфінгу" автобусами. Пересуватись, насправді, легко: водії висаджують де треба й залюбки тицяють, де й куди сідати далі.
Дорога до Нувара-Елії – красиве й самодостатнє явище. Веде серпантинами й майже весь час навколо гірські долини, вершини, ліси, плантації чаю. І дощ у горах теж майже весь час, сезон такий. Поселення людей маленькі й органічні. Міста для пересадки – віддалені від туристських маршрутів, дуже колоритні й якісь "справжні" - де турист швидше екзотика ніж всюдисуще явище.
Дорога до Нувара-Елії – красиве й самодостатнє явище. Веде серпантинами й майже весь час навколо гірські долини, вершини, ліси, плантації чаю. І дощ у горах теж майже весь час, сезон такий. Поселення людей маленькі й органічні. Міста для пересадки – віддалені від туристських маршрутів, дуже колоритні й якісь "справжні" - де турист швидше екзотика ніж всюдисуще явище.
Шматочок Британії?
Нувара-Елія вважається чи не найбільш британським місто на острові, розташованим в дуже подібних природніх умовах. Сюди й приїжджають за цією британскістю, інакшістю, гірськими пейзажами й чаєм. Неподалік міста чималі чайні плантації з фабриками, кілька величезних водоспадів, відоме красивими пейзажами плато "Хортон", декілька ботанічних садів, найвідоміший з яких – "Хакгала". Ми планували туди завітати, але суцільні дощі схилили вагу вибору на користь візиту на чайну фабрику. Ну й, власне, на користь самого міста, сповненого імперською спадщиною. Принаймні, ззовні.
Британського в Нувара-Елії, з виду, все ще досить багато. Є англіканська церква – куди ми заперлись вночі й, роздивляючись готичні форми в темряві, встигли задуматись про різну кіношну містику; є симпатичні просторі вілли з білими стінами та гострими дахами, зелені газони й гладенько обстрижені кущі у парках, гольф-клуб й іподром, а також дуже характерна поштова станція, звідки я відправив кілька листівок в Україну. Багато дрібниць є – як от червоні поштові скриньки, колонки з водою, телефони, ліхтарі. Багато топонімів – оці всі Вікторії, Грегори, Віндзори, Принцеси й Королеви.
Троїцька англіканська церква
Ще одна християнська готична церква та характерна поштова скринька
Адміністративна будівля
На поштовій станції повно туристів й, загалом, схожа на музей - є експозиція різних дрібниць "родом" з Британської імперії та натовпи, здається, китайців, які те все фотографують та, як і ми, відсилають листівки.
Загалом, склалось враження, що колоніальний період то не лиш завоювання, пригноблення та експлуатація, а ще й чимало інфраструктури та різного "просунутого". З дорогами, наприклад, краще ніж в Україні. А, судячи з "неймінгу" та стилізацій - британскість тут досить таки в повазі.
Трохи поспілкувався з сивочолою парою з Англії. Здивувались, що я в курсі про їхню історію і розумію, наприклад, хто така королева Вікторія.
Клімат Нувара-Елії усіляко сприяяє схожості на "Туманний Альбіон" і не дуже сприяє, наприклад, нашим поїздкам за місто. Нувара-Елія знаходиться на чималій, за острівними мірками, висоті 1900 м, тут прохолодно, постійно дощить, ліси навколо щоб не соснові. Найвиша точка острова - гора з кумедною для нашого вуха назвою Підуруталагала й висотою 2524 м зовсім поруч. Гори, правда, в хмарах не дуже видно.
На грядках багато зелені, буряка, капусти й інших добре знайомих нам овочів. Після прогулянок місцевим ринком легше зготувати борщ, ніж фруктовий салат. Часнику чомусь особливо багато – цілі поля. Й куди вони його дівають стільки?
Після британців Нувара-Елія багато в чому розгубила європейськість, але залишилась острівцем якоїсь особливої й ні на що не схожої Шрі-Ланки. Місцеві прискорено її називають "Нурелія"
Ми розпочали знайомство з містом саме з "азійських" кварталів. Декілька годин блукали вузькими вуличками в пошуках влаштовуючого нас гесту, але траплялись виключно дорогі, стрьомні або ж зайняті. "Своє" знайшли. Гест, де поселились, носить характерну "імперську" назву Баронесса. В красивому британському будинку з високими стелями й типовими вікнами. Кімната в строгих тонах – коричневі дерев'яні меблі й біле все решта. До будинку прибудовані кімнатки зі "зручностями" – так хатинка для однієї родини перетворюється на гест для туристів на кілька кімнат.
Гест цей десь в 1,5 км від вокзалу, під лісом, на схилах гори, й вказують на нього тільки невеличкі щити. Як вони гостей знаходять? Лиш таких бродяг як ми, чи що? Інших туристів при нас в будинку не було.
В британські стіни досить яскраво вписується ланкійський колорит. Несподівано помічаю, що двері в гест підперті справжнім, кам'яним, гарматним ядром (!). Сподіваюсь, діючої „металки” цих ядер у них не збереглось? На стіні у вітальні Ісус Христос й Будда поруч, а над дверима ще якийсь місцевий бог (у вигляді маски) влаштувався. Господиня каже, що вона буддистка, а чоловік християнин. Відповідаю що, у нас, загалом, подібне, й досить легко можна в одній хаті побачити символи різних вірувань.
На Шрі-Ланці, окрім буддистської більшості, проживає 13% індуїстів, 10% мусульман й 6% християн. В Нувара-Елії усі вони представлені. За статистикою індуїстів тут дещо більше звичайного, візуально, за рахунок старих храмів, більше християн.
В номерах кутаємось у флісові ковдри. На екваторі, так.
На зовнішньому вигляді деяких районів міста, подібності з Британією й закінчуються – за гарненькими огорожами вілл починається справжня Азія, де будинки наліплені один на одному, часто гамірно й багато торгівлі, носяться тук-туки, повсюдно невеликі храми різних релігій. При цьому, все ж, такої кричущої бідності, яку ми бачили, наприклад, в містах Індії, в Нурелії немає й близько. А от колорит й атмосфера - є.
У дворах та перевулках періодично натрапляли на текстильні "гаражні мануфактури". В центрі міста багато торгівлі теплим одягом, зокрема флісовими светрами. Десь тут у вуличках те все різноманіття, по ходу, й виготовляється.
А ось так виглядає "легка промисловість" країни. Підприємство з виду не надто "респектабельне", та й умови праці навряд чи задовільні.
На грядках багато зелені, буряка, капусти й інших добре знайомих нам овочів. Після прогулянок місцевим ринком легше зготувати борщ, ніж фруктовий салат. Часнику чомусь особливо багато – цілі поля. Й куди вони його дівають стільки?
Після британців Нувара-Елія багато в чому розгубила європейськість, але залишилась острівцем якоїсь особливої й ні на що не схожої Шрі-Ланки. Місцеві прискорено її називають "Нурелія"
Штрихи сучасності
Ми розпочали знайомство з містом саме з "азійських" кварталів. Декілька годин блукали вузькими вуличками в пошуках влаштовуючого нас гесту, але траплялись виключно дорогі, стрьомні або ж зайняті. "Своє" знайшли. Гест, де поселились, носить характерну "імперську" назву Баронесса. В красивому британському будинку з високими стелями й типовими вікнами. Кімната в строгих тонах – коричневі дерев'яні меблі й біле все решта. До будинку прибудовані кімнатки зі "зручностями" – так хатинка для однієї родини перетворюється на гест для туристів на кілька кімнат.
Гест цей десь в 1,5 км від вокзалу, під лісом, на схилах гори, й вказують на нього тільки невеличкі щити. Як вони гостей знаходять? Лиш таких бродяг як ми, чи що? Інших туристів при нас в будинку не було.
В британські стіни досить яскраво вписується ланкійський колорит. Несподівано помічаю, що двері в гест підперті справжнім, кам'яним, гарматним ядром (!). Сподіваюсь, діючої „металки” цих ядер у них не збереглось? На стіні у вітальні Ісус Христос й Будда поруч, а над дверима ще якийсь місцевий бог (у вигляді маски) влаштувався. Господиня каже, що вона буддистка, а чоловік християнин. Відповідаю що, у нас, загалом, подібне, й досить легко можна в одній хаті побачити символи різних вірувань.
На Шрі-Ланці, окрім буддистської більшості, проживає 13% індуїстів, 10% мусульман й 6% християн. В Нувара-Елії усі вони представлені. За статистикою індуїстів тут дещо більше звичайного, візуально, за рахунок старих храмів, більше християн.
В номерах кутаємось у флісові ковдри. На екваторі, так.
На зовнішньому вигляді деяких районів міста, подібності з Британією й закінчуються – за гарненькими огорожами вілл починається справжня Азія, де будинки наліплені один на одному, часто гамірно й багато торгівлі, носяться тук-туки, повсюдно невеликі храми різних релігій. При цьому, все ж, такої кричущої бідності, яку ми бачили, наприклад, в містах Індії, в Нурелії немає й близько. А от колорит й атмосфера - є.
У дворах та перевулках періодично натрапляли на текстильні "гаражні мануфактури". В центрі міста багато торгівлі теплим одягом, зокрема флісовими светрами. Десь тут у вуличках те все різноманіття, по ходу, й виготовляється.
А ось так виглядає "легка промисловість" країни. Підприємство з виду не надто "респектабельне", та й умови праці навряд чи задовільні.
Населення міста складають, окрім сингалів, ще й таміли – для мене відрізнялись темнішою шкірою, меншою усміхненістю й індуїстськими "крапочками" на лобі у жінок. Місцеві таміли це не зовсім ті таміли, які живуть на півночі острова й до недавна конфліктували з центральною владою. Таміли Нурелії та околиць з’явились в британські часи з півдня Індії для роботи на чайних плантаціях. Багато з них цим займаються й досі.
Війна уряду з "тамільськими тиграми" відбувалась в інших частинах острова, місцеві таміли зберігали лояльність. Офіційно, збройне протистояння тривалістю в чверть століття закінчилось в 2009 році й різні зрушення на острові дають підстави вважати, що цей конфлікт вже в минулому.
Проте, новий час - нові виклики. В 2019 році, після масштабних терактів, відповідальність за які взяла "Ісламська держава" і де загинуло півтисячі людей, саме в немусульманскій, туристичній Нувара-Елії знайшли велику схованку детонаторів. Що свідчить про гнучкість тероризму та його "індивідуальність", коли проблеми створюють саме окремі особистості, незалежно від локацій, країн та різних структур населення. Це вже роздуми пішли :-)
Нарешті розуміємо, для чого притягнули на екватор фліски та вітровки. Запам'яталось, що в місті багато банків (зачинених у вихідний) і собак. Запам'ятались веселі, розмальовані стіни навчальних закладів. Запам'ятався холод на екваторі й що місцеві в холод ходять в шльопках й теплих куртках та шапках. Усе це під акомпанемент майже постійного дощу.
Йдемо до центру шукати "годівнички" - невибагливі кафешки для місцевих, де готують рис і гостре каррі. Їх потрібно виглядати у людних місцях - біля автостанцій та ринків. Дешево, багато, колоритно. Через їжу в таких "годівничках" ніби доторкаєшся до місцевого життя. На другий тиждень споживання рису з гострим розумієш, що не зміг би так жити довго. Поласували смачною лапшею. Рисовою. Наступного дня, коли прийшли в це ж місце, офіціант впізнав і відмовився від чаєвих. Каже, нам в подорожі більше потрібні гроші.
Декілька звичайних "туристичних" пабів в місті є. Але нам вони не дуже цікаві. Краще вже набрати в крамницях смаколиків й точити їх, закутавшись у флісову ковдру в гесті. Що в гірських районах з їжі особливо радує , так це курд - смачний сир з буйволиного молока. В магазинах вже можна знайти й у звичному нам фабричному пакуванні, але традиційно він у таких ось товстелезних глиняних мисках. Нічого так, одноразова тара.
Війна уряду з "тамільськими тиграми" відбувалась в інших частинах острова, місцеві таміли зберігали лояльність. Офіційно, збройне протистояння тривалістю в чверть століття закінчилось в 2009 році й різні зрушення на острові дають підстави вважати, що цей конфлікт вже в минулому.
Проте, новий час - нові виклики. В 2019 році, після масштабних терактів, відповідальність за які взяла "Ісламська держава" і де загинуло півтисячі людей, саме в немусульманскій, туристичній Нувара-Елії знайшли велику схованку детонаторів. Що свідчить про гнучкість тероризму та його "індивідуальність", коли проблеми створюють саме окремі особистості, незалежно від локацій, країн та різних структур населення. Це вже роздуми пішли :-)
Гуляємо. Спроба зайти на прогулянку в красивий парк увінчалась платним входом для туристів й нашим небажанням ним користуватись – не по справжньому якось, чи то звичка гуляти парками безкоштовно напрацьована.
Нарешті розуміємо, для чого притягнули на екватор фліски та вітровки. Запам'яталось, що в місті багато банків (зачинених у вихідний) і собак. Запам'ятались веселі, розмальовані стіни навчальних закладів. Запам'ятався холод на екваторі й що місцеві в холод ходять в шльопках й теплих куртках та шапках. Усе це під акомпанемент майже постійного дощу.
Декілька звичайних "туристичних" пабів в місті є. Але нам вони не дуже цікаві. Краще вже набрати в крамницях смаколиків й точити їх, закутавшись у флісову ковдру в гесті. Що в гірських районах з їжі особливо радує , так це курд - смачний сир з буйволиного молока. В магазинах вже можна знайти й у звичному нам фабричному пакуванні, але традиційно він у таких ось товстелезних глиняних мисках. Нічого так, одноразова тара.
Жінки Шрі-Ланки
Кілька штрихів про місцевих жінок: половина з них займається домашнім господарством й при пошуку житла з газдинями нам контактувати доводилось чи не частіше, ніж з газдами. В діяльності помічені чи не усюди: бачили жінок в поліції, в банках, в установах різних, з в'язками дров на головах теж бачили. Традиційно, тамілки працюють на зборі чаю й цей сюжет часто на листівки потрапляє. Складна робота, насправді. На кухні бачили тільки чоловіків. Так само з рибалками, рейнджерами й монахами. Про владу й різні керуючі посади важко щось сказати туристу, але з історії пригадую, що чи не перша в світі жінка прем'єр-міністр була саме тут. Без діла вештались готелями переважно чоловіки. Освіту шкільну мають майже всі, але навчаються часто дівчата окремо від хлопців.
В особистій сфері гірше: але чоловіка вже можна вибрати самій:-) Дітей мало – по одному чи двоє на сім'ю. Ще в Хіккадуві виявив "професійний інтерес" й розпитував господиню з немовлям чи планує ще - каже що дорого це, тому ні, а так ніби хоче багато й для них це нормально бо усі в багатодітних сім'ях виросли. Демографічний перехід в процесі, загалом. Багато хто ходить в традиційному одязі, джинси хіба в більших містах зрідка бачили. Відвертий одяг траплявся часто, але весь на туристках. В купальниках за межі пляжу ходити заборонено. Важко сказати, наскільки тут є вибір поведінки у людей - для розуміння того треба глибше "закопатись". Загалом, з рівністю й правами здалось що: до розвинутих країн далеко, але краще ніж багато де по планеті буває.
В особистій сфері гірше: але чоловіка вже можна вибрати самій:-) Дітей мало – по одному чи двоє на сім'ю. Ще в Хіккадуві виявив "професійний інтерес" й розпитував господиню з немовлям чи планує ще - каже що дорого це, тому ні, а так ніби хоче багато й для них це нормально бо усі в багатодітних сім'ях виросли. Демографічний перехід в процесі, загалом. Багато хто ходить в традиційному одязі, джинси хіба в більших містах зрідка бачили. Відвертий одяг траплявся часто, але весь на туристках. В купальниках за межі пляжу ходити заборонено. Важко сказати, наскільки тут є вибір поведінки у людей - для розуміння того треба глибше "закопатись". Загалом, з рівністю й правами здалось що: до розвинутих країн далеко, але краще ніж багато де по планеті буває.
Ще на під'їзді до міста помітили, що назви за вікном періодично співпадають з назва на коробках з чаєм в магазинах. Для любителів цього напою, Нувара-Елія просто обов'язкове місце для відвідування. Фабрик з виробництва чаю навколо більш ніж досить. Деякі з місцевих виробників - як от Dilmah чи Mlesna дуже навіть загально відому. І на деякі з цих фабрик можна зганяти на екскурсію, подивитись на технологію виробництва впритул й придбати чудовий "плантаційний" чай. Чим завтра й займемось.
А коли я повернусь в Нувара-Елію в не настільки дощовий сезон, то точно захочу мотнутись навколишніми горами та водоспадами.
До нових зустрічей!