Дика природа Шрі-Ланки: сафарі в національному парку Яла
Леопарди та слони, крокодили та буйволи, мавпа та мангусти, птахи-носороги та банківські кури й багато-багато інших тварн мешкають в диких умовах в національному парку Яла на Шрі-Ланці. Сафарі тут подарує чи не найяскравіші враження від подорожі островом й ціна буде достатньо гуманною.
На Шрі-Ланці заборонене будь-яке полювання, тому тварин тут таки багато й живуть вони зовсім поруч із людьми. В умовах величезного різноманіття видів на острові, це справляє шалене враження.
Побачити все й відразу - це сафарі. Форма знайомства з дикою природою, коли туриста садять в якийсь транспорт (частіше усього – джип) й везуть поближче до тварин - іноді до рідкісних й завжди до диких в диких умовах. Можна роздивлятись, фотографувати, насолоджуватись спостереженням за дикою природою. Сафарі відбувається на території національних парків. Їх на Шрі-Ланці, досить багато.
Ми їздили на сафарі в національний парк Ялла - найвідоміший, найстаріший, найцікавіший.
Національний парк Яла є найбільш відвідуваним національним парком Шрі-Ланки. Створений ще в 1900 році як резерват й з 1938 існує як найпарк. Яла має площу в 97 тис. га (це трохи більше за Київ) й відкриту та закриту для відвідування частини.
Національний парк Яла є найбільш відвідуваним національним парком Шрі-Ланки. Створений ще в 1900 році як резерват й з 1938 існує як найпарк. Яла має площу в 97 тис. га (це трохи більше за Київ) й відкриту та закриту для відвідування частини.
Як потрапити на сафарі
Дуже просто. Потрібно приїхати в околиці національного парку (містечка Тіссамахарама й Катарагама), а там сафарі саме вас знайде. В Тіссі сафарі почали пропонувати вже на автостанції, згодом в готелі працівники викликали рейнджера й так, здалось, усюди в місті. Ціни в усіх пропонувальників були схожі. Після невеликої торгівлі вийшло 47 баксів з людини за повний день. За ці гроші нас забрали в 4-й ранку з готелю, завезли в парк, возили весь день, о шостій вечора виїхали з нац парку й вже затемна завезли в готель. Попередньо ми домовились, що харчування у нас буде своє - чим зекономили ще певну суму. Пропонувався варіант половини дня за 35 баксів - усіх тварин за цей час насправді побачити можна, але мені особисто було в кайф довго спостерігати за дикою природою. Правда, в певні моменти страшенно хилило в сон й ми по черзі вирубувались в джипі. Ціни можуть змінюватись, звісно, але сафарі в Ялі, по ходу, куди дешевше, ніж, наприклад, в Африці.
В процесі виявилась специфіка місцевих домовленостей виявилась - замість обіцяного джипа виключно на наш гурт, підсадили англійця Роса. Хлопець хороший й поспілкуватись цікаво було, але все ж ми про інше домовлялись. Також перед сафарі нам обіцяли повезти в певні "сектори" на мапі, яких ми потім не помітили на треці маршруту. Насправді в ті райони доступу для туристів нема, але, кхм, при домовленості щодо сафарі нам це обіцяли. Це швидше про ділову етику ланкійців. Позитивні враження після поїздки повністю перекрили "організаційні недовиконання".
Ще з порад: слід з собою мати якийсь вітрозахисний одяг, оскільки під"їзд до парку від міста триває близько півгодини у відкритому джипі на великій швидкості. Принято водію після поїздки залишати якість "тіпси" - "чайові" - ми для цього використали пачку "Мальборо" з України. Наші копійчані сигарети (але щоб з відомим в світі брендом на етикетці) на Шрі-Ланці коштують в 4 рази дорожче, сприймаються як цінний подарунок й за їх допомогою можна трохи економити. Судячи з виразу обличчя водія він був здивований таким цінним подарунком.
Рейнджер
Водій джипа, він же рейнджер - не тільки керує джипом, а ще й знаходить різних цікавих туристу тварин й навіть дещо про них розповідає. Рейнджери тут серйозні - умудряються видивитись тварин в зовсім неможливих, з нашої точки зору, ситуаціях. Ще й встигають за нами спостерігати - щоб в океан поміж вбивчими хвилями й крокодилами випадково не залізли, чи поміж дикими буйволами гуляти не пішли. Двічі за день джип зупинявся на сніданок й обід, одного разу це було в чудовому місці на березі океану. Але рейнджер дуже наполегливо просив нікуди не відходити, бо якщо з нами щось станеться, в нього заберуть ліцензію.
Тварини й птахи
Тварин тут багато й зустрічаються часто, концентрація леопардів чи не найбільша в світі (хоча все-одно його зустріти не просто, обережна тварина), пейзажі красиві. Місцевість - "сухі джунглі", хащі-чагарники, саванни, морське узбережжя, скелі, озера й болітці. Загалом - це було чудово, цілий день колесили на джипі по заповіднику й спостерігали за тваринами в дикій природі. Де б ще побачити як леопард затягує на дерево молодого буйвола? Бачили слонів, крокодилів, буйволів, мангустів, оленів, кабанів, мавп, варанів, ігуан, шакалів, пав, орлів, птахів-носорогів й ще багато кого. Жодних вольєрів, все по справжньому.Заїхали ще затемна. Світанок в диких місцях - разом із заходом сонця, найкращі періоди для спостереження за тваринами. В цей час вони годуються, тусять біля водопоїв й просто вештаються саваннами й лісами. Вдень же дрихнуть по затінках й не поспішають висовуватись з хащів. І ось кого ми зустріли...
Леопард. Знайомтесь, Котя. Чи, точніше - Kotiya, так звучить назва цього підвиду леопардів. Найбільший хижак Шрі-Ланки й живе він далеко не лиш в нац парках - в звичайних лісах острова теж цілком можна зустріти. Красива й потужна тварина. Полює на копитних, жертву затягує на дерево - подалі від усіх можливих зазіхань. При нас затягнув на гілку молодого буйвола й довго ним ласував. Людьми цікавиться мало, але історія знає нечасті випадки ще тих любителів. Кажуть, рик леопарда чути за багато кілометрів.
Слони. В сухих лісах Яли наштовхнулись на невелике стадо слонів. Найлегше їх зустріти коло невеликих водойм, куди тварини приходять на водопій й поплюхатись. В стаді самиці й діти - самці слонів гуляють окремо. Після водопою усім гуртом подались в хащі, ласувати гілками дерев. Азійські слони менші за африканських - "усього" до 5 тонн виростають, й бивні помітно коротші. Завдяки забороні на полювання, Шрі-Ланка може похвалитись відносно великою популяцією слонів - на острові іх усього вдвічі менше, ніж в усій величезній Індії. Але й вони, як і багато кого великого й красивого в світі, під загрозою - насамперед через зменшення ареалів поширення.
Отой малий посередині мені мультик про Петрика П'яточкіна нагадав - там де "однеее слоненя" й "раз-два-три-чотири-п'ять - як же вас порахувать?"
Слон з невеличкого озерця. Товстошкірим велетням охолодитись не так вже й просто, тому вони використовують будь-яку нагоду порснути на себе води чи грязюки. Спочатку хоботом, як насосом, довго вбирає болотисту воду, а потім з розмаху вихлюпує її на себе. Далі трохи потупцює на місці, повільно пройдеться туди-сюди, й знов повторить процедуру. Попутно слон під'їдає лотоси з поверхні, а завжди супутня біла чапля шукає собі іжу в розритостях. Повільний й впевнений ритм буття травоядних гігантів. Немов на замовлення таких от любителів спостерігати за дикою природою, як я.
Самці слонів живуть окремо й тримаються осторонь від стада - місцевий рейнджер нам про це розповів, але так й не пояснив чому саме. Мабуть, ліньки слону цими усіма сімейними проблемами займатись - у стаді ж тільки самиці та діти. Зате цей слон найбільш зацікавленим до туристів виявився.
Крокодили. На Шрі-Ланці водиться два види крокодилів - гребнистий та болотний. Ми бачили болотних - відносно невеликих, виростають до 4-х метрів "тільки". Вже достатньо рідкісна рептилія, але на остріві ще поширена - тут найбільша в світі популяція в 2000 "хвостів". Інший вид, гребнистий крокодил - чи не найкрутіший хижак сучасності, може виростати до семи метрів в довжину (уявіть це) й важити дві тонни. Найбільший спійманий на Шрі-Ланці крокодил мав 6,5 метрів. З'їсти така лапочка може мало не що завгодно, включно з невеликим слоном. От тільки зустрічається не в таких болітцях, а в прибрежних лагунах, дельтах рік, не цурається океану. Не на шляху нашому, загалом. Болотний крокодил теж небезпечна тварина. Взаємовідносини з цими, на перший погляд лінивими прибережними лежаками, добре описав один знайомий мандрівник - якщо ти за ним підеш, крокодил втече; а якщо він за тобою - то вже начувайся.
Справжній ненажера завжди з відкритим ротом - а ну як їжа повз пробігатиме? Чи ходитиме з фотоапаратом? Насправді, крокодил полює з води, підкрадаючись до жертви й різко атакуючи - в цій позиції він відносно безпечний. Як бачите, колір дозволяє бути малопомітним в болотах й хащах різних. А відкритий рот - це для терморегуляції, допомагає крокодилу охолодитись. До того ж це своєрідна гігієнічна процедура - в цей час залишки їжі й паразитів з-поміж зубів вибирають птахи.
Дикі буйволи - одна з найнебезпечніших тварин на планеті. Мало того, що здоровий, так ще й характер препаскудний. Роги оці до двох метрів вирости можуть, а вагою самці більше тонни бувають. Розміри дозволяють дорослому буйводу не боятись майже нікого - підняти на роги лева, тигра чи необережного мисливця. Загальна ідея - спочатку на роги, а там розберемось! Це дикі буйволи, домашні ж їхні родичі - мирні й піддатливі, їх розводять багато де, в тому числі й в Україні.
Диких буйволів в природі залишилось небагато, переважно в нац парках - й ті що є теж мають домішки домашніх буйволів. Це відбивається не на зовнішності, а на більш спокійному характері. Не знаю наскільки цей "тру" дикий, а наскільки звичний до людей - але, коли ми намагались прогулятись нац. парком, рейнджер місцевий дуже сильно відмовляв, побоюючись нападу таких от диких буйволів.
Азіатських буйволів ще називають водяними - за непередавану любов до посиділок у водоймах. Описані випадки, коли запряжений віз натикався на озерце, буйволи туди лягали й зрушити їх було неможливо. В спекотному екваторіальному кліматі це й не дивно. Й білі чаплі часто поруч кружляють - вишукуючи собі їжу в розрихленому буйволами болоті. Одна з візитівок Південної Азії, як на мене - озеро з визираючими звідти рогатими головами й спинами. От тільки помилуватись цими "водолежними" тваринками в їхніх диких іпостасях можна переважно в національних парках. Домашні буйволи на рисових полях - куди частіше трапляються.
Олені. Часто траплялись аксіси - невеликі красиві олені. Темно-руда шкіра цих тварин рясно вкрита невеликими білими плямами. Живуть аксіси в сухих лісах, хащах, саваннах. Стадо - це сім'я з кількох самців й кількох десятків самок. На фото нижче, по ходу, самець з молодими рогами - там у хащах куди більш прикрашені чуваки є. Самці мають звичку бодатись своїми рогами - не дарма щоб голову давили, та й самицям щоб видно було, хто тут найкрутіший. Кумедно спостерігати за мавпами, які на другій фотці силять поруч з двобоєм оленів й на це дивляться. Цікаво, чи не про еволюцію вони думають? Роги самець раз у рік зкидує й гризе для поповнення нестачі мінералів. Так, що ними не тільки бодаються. Ходять легенди про білих оленів з карими очима, от тільки давно вже таких не бачили. На Шрі-Ланці декілька тисяч таких оленів, парочку ми зустріли просто посеред руїн древнього міста в іншому регіоні.
Кабани. Кабан заклопотано порпається на берегах невеликої річки. Зовсім поруч був, якби заманулось познайомитись ближче - нічого б йому не завадило. Місцеві кабани дещо відрізняються від наших - помітно менші, стрункіші й ведуть себе миролюбно. Але, фізичні можливості загнати людину на дерево у місцевих кабанів теж є й, наприклад - налякана за дітей самиця цілком може цими можливостяии скористатись. Вечорами невеликі групки диких свиней крутяться по диких й не дуже районах островп в пошуках якоісь їжі - всеядність дає можливість не уточнювати, яку саме їжу вони шукають. Стадо таких зустріли в Тіссамахарамі, далеко за межами нац парків
Мангусти. "Він був мангустом, хутром й хвостом схожий на кішечку, але голова й норов нагадували ласицю. Його оченята й кінчик бентежного носа були рожеві; будь-якою лапкою, передньою чи задньою, він міг почухувати себе усюди, де завгодно; міг розпушити свій хвіст, роблячи його схожим на щітку для скла, а коли летів крізь високу траву, його бойовий клич був: ріккк-тікк-тіккі-тіккі-тчк."
...так Кіплінг описує Рікі-Тікі-Таві, героічного мангуста, який рятує людей від злих кобр. А я спостерігаю за його родичем, яких достатньо на Шрі-Ланці. Мангусти дійсно полюбляють ласувати кобрами, яких перемагають за рахунок спритності. Й іншими гризунами теж не нехтують. За це іх люблять й розводять люди - завдяки яким мангусти широко розселились по планеті, в ряді країн вони живуть по будинках як коти у нас. Милі тваринки, насправді. Можна й в Україні такого собі завести - але дуже неспокійний він, потребуватиме простору й постійноі уваги та багато бешкетуватиме.
...так Кіплінг описує Рікі-Тікі-Таві, героічного мангуста, який рятує людей від злих кобр. А я спостерігаю за його родичем, яких достатньо на Шрі-Ланці. Мангусти дійсно полюбляють ласувати кобрами, яких перемагають за рахунок спритності. Й іншими гризунами теж не нехтують. За це іх люблять й розводять люди - завдяки яким мангусти широко розселились по планеті, в ряді країн вони живуть по будинках як коти у нас. Милі тваринки, насправді. Можна й в Україні такого собі завести - але дуже неспокійний він, потребуватиме простору й постійноі уваги та багато бешкетуватиме.
Мавпи. "Двоюрідні" наші :-) Пішли люди таки не від мавп, але предка мали спільного - того що проконсулом звався. Ми, тобто сапієнси, за останній (з точки зору вічності й історії) час, умудрились розплодитись по планеті, пережити неандертальців, денисівців, хобітів й ще бог зна кого, винайти космічні станції, електромобілі й інстаграм, майже винайти квантовий комп й майже відправити мого товариша Сергія на Марс. Й тепер от фотографуємо своїх "двоюрідних" та постимо їх у інтернет :-)
А що мавпочки? Вони теж еволюціонують, насправді - й вже помітно відрізняються від тих, що були тоді. На фото непростий чувак - лангур сірий, уособлення Ханумана, індійського бога-героя з рисами мавпи. В Китаї цей образ відомий як не менш героїчний Король Мавп. Лангур майже не зустрічається в зоопарках - йому важко раціон підібрати. А от в лісах Шрі-Ланки зустріти цілком можливо. Принаймні, поки вони в якийсь інший вид не еволюціонували.
Птахи-носороги. Носороги на Шрі-Ланці теж є, але не звичайні а ось-такі, літаючі. Місцеві чомусь називають їх туканами, але справжні тукани, то в іншій півкулі, а тут - птахи-носороги. Живуть в лісах, подалі від людей й поближче до сухих дерев з дуплами. Самці розшукують по таких деревах прийнятне помешкання, після чого можуть спарюватись з самкою. Далі самка в цьому помешканні замуровується на тиждень й самець її підгодовує через дірочку. Розмуровується вже з пташенятами.
Для чого той ріг птахам, до сих пір незрозуміло. Є версії - щоб тримати дзьоб, щоб видавати якісь звуки й шоб подобатися іншим. Думаю, щоб красиво виходити на фото - й поки ще ніхто не спростував цю версію.
Павич. Ну й хто тут найкрасивіший? - мабуть думає ця птаха, й конкурувати з ним не просто. Павич - звичайний птах на Шрі-Ланці, поширений в місцевих сухих лісах. Й неподалік людей цілком собі живуть такі красені, залишаючись при цьому дикими. Присутність легко виявляється по специфічному й не дуже приємному голосу - мені схожому на "космічне крякання". Павичі - родичі курей, й поведінка іх досить схожа - вештаються поміж дерев, іноді вискакують на дерево, можуть шаидко бігати й тікають як тільки щось запідозрюють. Павичі, як і півні - полігамні, один на декілька пав. Щоб назбирати й утримувати "гарем" оцей хвіст, по ходу, й потрібен - навряд чи "просто красиво" є аргументом для еволюції. А ще павич - священна птаха для буддистів та індуїстів й ми часто бачили його в оздобленні храмів. От що красивий хвіст робить
.
Банківські кури. Півень собі як півень, що його фотографувати? А ні, не звичайний півень - дикий, банківський (назва така, не діяльність). Дикі банківські кури є прямими предками усіх домашніх курей від курочки Ряби й до тих курчат, яких по осені рахують. Живуть у джунглях - швидко носяться хащами й непогано, ну, не те щоб літають.. підлітують. Ночують, як і домашні, на гілках, а гнізда в'ють на землі. Гребінець у диких півнів ще такий, на інші видт не схожий. Решта ніби схоже, тільки 'поспортивніше'. На Шрі-Ланці банківські кури щось типу національної гордості й символу - так про те місцевий рейнджер розповідав й постійно вишукував цих красенів посеред лісу.
Великі хижі птахи. На фото нижче, Браминський коршун. Живе неподалік річок й боліт, де виглядає здобич - риб, жаб й т.д. При певних обставинах й поплавати може. Молоді птахи граються, підкидаючи й ловлячи в повітрі листя. За однією з азійських легенд - білі груди коршуна це намисто матері, яка вдягла його на сина й залишила під деревом. Син злетів і став, власне, коршуном. Причини й деталі трансформації не уточнюються. В Індії до браминського коршуна особливе ставлення - рахується уособленням священноі птахи Вішну, Гаруда. Гаруда харчується зміями, але не звичайними - а тими, що в мізках живуть. Тим самим є символом просвітленості. І фотогієнічний він, як бачите.
Чубатий гірський орел напоготові. Хижий птах з розміром крил 130-170 см, що рахується не так вже й багато - є птахи й посолідніше. Мешкає в гірських районах Азії від Японії до Пакистану. На Шрі-Ланці чомусь мешкає не в горах - думаю, йому й прибережних скель вистачає. Хижі птахи завжди викликали якусь симпатію - за розміри, потужність й рідкісність в Україні. А от в Сибіру свого часу виявилось, що коршуни місцеві на кожному кроці помітні, й в центрі великих міст теж зустрічались. На Шрі-Ланці хижаків також багато - й в населенці траплялись. Але щоб сам орел - а не хтось з дрібніших, це вже в диких лісах було
Сова. Подивіться яка здоровенна.
Придивляючись до дерев, можна побачити непогано замаскованого варана чи дивні гнізда, збудовані невеличкими птахами
Птахів різноманітних в Ялі дуже багато. Особливо біля водойм. Різноманітних - хижих, великих, дрібних, яскравих, довгоногих, екзотичних, знайомих й не дуже. Класифікувати окремі види не берусь.
Ближче до кінця поїздки погоня за окремими тваринами змінилась пошуком різноманітних ландшафтів - боліт з лататтям, скель, піщаних кіс, каменів, берегів океану.
Скеля на тлі болота називається "слон" за дуже характерні контури. На тлі цієї скелі ніби спеціально для нас розгулював слон.
Під час зупинки на обід, незважаючи на протиборство рейнджера, ми таки прорвались на пляж, залізли в море й навіть прогулялись Неподалік - дивне село, яке ніби застигло в часі. Й гора під по ланкійськи довгою назвою Пантанатгала. Впевнений, в цьому селі гора священна.
Ганяли по нац парку до темна, а наступного дня вирушили в напрямку гірської Шрі-Ланки, де все змінилось майже до невпізнаності.
Що цікаво, на Шрі-Ланці й без нац. парків тварин вистачало. Наступного дня, в околицях Катарагами дикі слони двічі перегороджували дорогу рейсовому автобусу й совав хобот у салон, вздовж дороги у лісах бродили пави й макаки, вискакував мангуст. За межами парку бачили стадо кабанів, а в Полонаруві прямо по руїнах старого міста пробігали олені, виходив здоровезний варан, вистрибував заєць (здається) й щось стрьомно шипіло в кущах. В Канді на озері спостерігали змій, варанів, черепах й безліч різних птахів. Пальмові білки – яких до останнього називали бурундуками – живуть чи не повсюдно, так само гекони; мавпи, варани й летючі лисиці часто зустрічаються в містах; великі черепахи харчуються коло готелів на узбережжі. Трохи далі від туристичних маршрутів й крокодилів зустріти можна, кажуть, й взагалі усіх…. Й мені це страшенно подобалось.
Що цікаво, на Шрі-Ланці й без нац. парків тварин вистачало. Наступного дня, в околицях Катарагами дикі слони двічі перегороджували дорогу рейсовому автобусу й совав хобот у салон, вздовж дороги у лісах бродили пави й макаки, вискакував мангуст. За межами парку бачили стадо кабанів, а в Полонаруві прямо по руїнах старого міста пробігали олені, виходив здоровезний варан, вистрибував заєць (здається) й щось стрьомно шипіло в кущах. В Канді на озері спостерігали змій, варанів, черепах й безліч різних птахів. Пальмові білки – яких до останнього називали бурундуками – живуть чи не повсюдно, так само гекони; мавпи, варани й летючі лисиці часто зустрічаються в містах; великі черепахи харчуються коло готелів на узбережжі. Трохи далі від туристичних маршрутів й крокодилів зустріти можна, кажуть, й взагалі усіх…. Й мені це страшенно подобалось.