Перехід через Дунай в Болгарію й несподівано красиве місто Русе

Красиве старе місто з няшними османськими та болгарськими будинками, величезні античні руїни, піші вулиці, мечеті й пам'ятники, феєричний болгарський кауч-серфінг - Пловдив не тільки змагається за статус найстарішого міста Європи, а й цілком має чим порадувати мандрівника. Чергове приємне місто в нашій півторамісячній балканській подорожі. Поїхали!

Пловдив - друге за кількістю населення й перше за віком місто Болгарії, яке за сумісництвом, одне з найдревніших в Європі. Згідно деяких джерел, зокрема, англомовної Вікі, Пловдив, взагалі найдревніше місто Європи, де щось містоподібне виникло 6 тисяч років тому й з того часу люди живуть тут безперервно. Останні дві тисячі років тут досить велике місто (стосовно свого часу, звісно).

Пловдив під назвою "Тримонциум" ("три гори", вони ще є) був столицею римської провінції Фракія (фракійця Спартака пам'ятаєте? кров і пісок, оце все), згодом містом Візантії (узятим в якомусь з походів київським Святославом, між іншим), важливим торговим османським містом, центром болгарського Відродження й другим за важливістю містом країни. Таке історичне підгрунтя майже завжди гарантує, що в місті є щось незвичайне, древнє, пам'ятне, а іноді й красиве. Подивимся, що з цього залишилось до наших днів?

До Пловдива дістались залізницею з Велико Тирново, яке було нашим другим містом в Болгарії й на той момент вже отримало "статус" найкрасивішого міста цієї країни, якого так і не позбавилось до кінця подорожі. Пловдив теж кльовим виявився, не таким пейзажно-історичним, як Тирново, проте куди соліднішим саме як місто, із великим старим центром, античними пам'ятками, видами з гори й сучасним мистецтвом на вулицях.

Старе місто Пловдива порадувало пристойними розмірами - якось не очікували, а чим менше чекаєш, тим більше дивуєшся. А ще старе місто гористе - вулички на схилах гори, деякі вузенькі, деякі дуже вузенькі; І насичене - зокрема, все ще екзотичною для мене османською й староболгарською забудовою. Невеликі симпатичні будинки, білі стіни, красиві вікна, черепичні дахи, дворики, вулиці з бруківкою, старі дерева. В старому місті  чи не кожен будинок є пам'яткою архітектури, поміж якими приховані музеї, церкви, різні дрібнички цікаві, залишки фортифікацій старих, вузенькі вулиці й коти. Навколо є кілька солідних пам'яток античності, про що постійно нагадують вказівники. І ці неповторні болгарські назви, одна тільки  вулиця "Стрьмна" чого варта :-)

Найсолідніша пам'ятка міста, безумовно, античний (римський) театр - великий, красивий, пейзажний. Збудований в 2 ст н.е., зруйнований землетрусом в 4 ст. й розкопаний вже в ХХ ст. Вміщував від 5 до 7 тисяч жителів. Після відновлення іноді використовується за призначенням.
Виз зверху театру є однією з візитівок міста, й зовсім не дарма.

Театр можна добре роздивитись з-за огорожі, а бажання роздивитись все впритул відступило перед небажанням за це платити й неодноразовим відвідуванням інших античних театрів в Афінах, Саламіні, Пафос, Куріоні.  Вхід 5 левів, здається. За спостереженнями, більшість туристів до середини театру не добирається :-)

Крім театру є ще Римський стадіон. Виявили його на вказівниках, але, вештаючись по місту, довго не могли допетрати, що ці вказівники мають на увазі. Амфітеатр - он він стоїть, позує. А іподром то де? З часом зрозуміли - руїни цієї античної пам'ятки інтегровані в більш сучасну й зовсім сучасну забудови, такий собі симбіоз з торговим центром.

Колись це була одна з найвеличніших споруд міста, а, можливо, й регіону. Стадіон збудований за зразком Дельфійського (то завжди орієнтуються на різні Камп-Ноу чи Анфілди, але то не завжди так було), вміщував до 30 тисяч осіб! Майже як "Арена Львів". На ньому проводились ігри - по суті близькі до Олімпійських й добре відомі у свій час. Гладіаторські бої - теж. Біля входу знайдено гідравлічний годинник. Стадіон був зруйнований "неспортивними" готами в кінці 3 ст. н.е.

В прогулянках досить швидко виявили, що чудовий орієнтир при блуканні пішою частиною - мечеть. Поруч з якою є кілька корисних для туриста справ - декілька фонтанчиків з питною водою (влітку дуже корисно знати місця цих поїлок) й багато турецької їжі, вуличної та не дуже.

Мечеть Джумая датується 15 ст. й це перша мечеть на Балканах взагалі. При бажанні можна потрапити усередину, але вдягнутись треба відповідно.

Цитати Івана Вазова - відомого поета, такого собі тамтешнього Шевченка.


Пішохідна частина Пловдива - велика й різноманітна, що я обожнюю. Кілька вулиць з модерновою забудовою, сучасними пам'ятниками та бутіками, османські будиночки в старому місті з античними руїнами, скверик з мечеттю та навколишніми вулицями, все це можна оглянути без озирання на автомобілі. І це чудово!

Круглі лавочки пішого центру. Запам'яталась розмова з російськомовним дідусем, який дізнавшись що ми з України почав про хороші там люди, а продовжив про одного хлопця десь у Швеції, який сказав що Бандера не злочинець, а це неприпустимо. Магазини "Березка" (з "ностальгічними" товарами російського походження) на вулицях тут зовсім не дарма, а подекуди й в головах щось схоже на такі "магазини ". Але то був швидше вийняток. Інші люди куди більш приємно спілкувались, а вночі ми вже, взагалі, відривались в дружньому колі :-)

Гора Небет-Тепе. Ця гора тут - початок всього. На ній стояло оте найдревніше поселення, фракійське, римське й візантійське поселення... Зараз на ній каменюки руїн, туристи, гурти місцевих з пляшками та чудові види на місто. Деяким з тих штамків стін понад дві тисячі років. Не людно й цілком можна сховатись від натовпу. Вночі освітлення нема, суцільна темрява. Така собі "Замкова гора" болгарського зразка. Знайти легко - досить просто підійматись вгору старим містом

З гори можна роздивитись контури навколищніх гір, міто різних епох, годинникову вежу віком в 200 років (самий помітний "стержень" на тлі) і того самого Альошу - відомий пам'ятник радянським солдатам, про який я добре в курсі, а от Юля вже особливо не чула. Колесо історії рухається своїм ходом  Тепер його й фоткати якось не хочеться.

Чого не скажеш про різні дрібні, кумедні скульптури. Пловдів, здалось, претендує на роль культуриної столиці Болгарії й на підтвердження тих претензцій цікаві вуличні скульптури зустрічались систематично. Й різні галереї, театри та інші мистецькі угруповання постійно до ока втрапляли. Навіть афіші про концерт Кіркорова не зіпсували враження, бо якщо на таке зважати, то доведеться відмовитись про існування в Болгарії культурних столиць та культури. Й не лиш в Болгарії.

Їжа в Пловдиві. Ми вибрали турецькі адана кебаби. Прикинули, що зараз знаходимось в найближчій до Туреччини точці нашої півторамісячної подорожі. Ще й в країні, історично з турками пов'язаній - значить і кебаб має бути смачний. Таки смачний, але не такий великий як в Туреччині. Хоча - нам на двох стало. 10 лев коштував. Вулична "баниця" в кількості двох штук й дві кави з автомату, взагалі в 3 лева обійшлись - чудовий сніданок. Пиво - 1,5 лева, ми ще не в курсі що це дорого (в магазині таке від 0,7 лева). Загалом, нам подобається :-)

На цьому програма знайомства з Пловдивом закінчилась, й почався балканський каучсерфінг - веселі знайомства з неординарними людьми, які подекуди в ще ті загули переростають.

В місті на нас чекав "хост" - незнайомець, який сам запросив погостювати. Буває таке на "каучсерфінгу", що місцеві самі запрошують пожити в ниї. Завжди ретельно перевіряємо такі пропозиції - читаємо відгуки, шукаємо профілі й іншу інформацію, а то різна ж мотивація може бути. Проте, на той момент, вже мали за плечима кілька подібних запрошень й не дуже переймались, знаючи, що людям іноді просто скучно й їм хочеться в себе якихось кльових гостей.  Інший варіант - пропонувати житло за якусь допомогу, що й було в цій пропозиції позначене й до чого ми теж готові.

Зідзвонившись, домовились що у хоста купа справ, але власник сусіднього магазину щось там нам відкриє й ми залишимо рюкзаки. Знає хост потреби. мандрівників, так. Й ближче до ранку ми зрозуміємо, чому.

Але спочатку потрібно знайтись. Зловили вай-фай в парку, зв'язались з хостом й домовились про зустріч. Місце знайшли, але воно зачинене, а рюкзаки залишити хочеться. І зідзвонитись не виходить. Непевність якась.

Якщо питання не вирішуються, треба зробити щось в напрямку їх вирішення. В цей момент на очі попався напис "Студена Біра" й очікування незрозуміло чого стали не такими виснажливими. Спека, ми з рюками походили - ситуація така, що будь-який типовий лагер стає вкрай смачним й потрібним. Залипли на годинку в вуличному магазинчику, а поки залипали, вже й хост на зв'язку з'явився. Життя налагоджується.

Уже в сутінках таки зустрілись з Антоном - болгарином, що багато часу провів в Росії, не один рік жив там й вів спосіб життя мандрівника-автостопщика. Знайомий з тусовкою АВП й її неординарним лідером Антоном Кротовим,  в "Дім для усіх" яких колись потрапляв під час подорожі Сибіром.  Тепер Антон живе в Болгарії, супроводжує тургрупи в Росію й намагається організувати в Пловдиві мистецьку галерею з хостелом. для чого винайняв велике приміщення  у старому будинку в самому центрі міста, де поки знаходяться обдерті кімнати й наміри те все до пуття доводити. Власне, задля цього й ставить каучерферам "галочку" навпроти пропозиції допомоги, іноді простить щось по господарству підсобити.

Спільну мову знаходити було легко - вільні мандрівників розуміють один одного й мають про що поговорити. До того ж Антон в курсі "пострадянського культурного простору", тому, наприклад, любить російський рок й співати народних пісень різними мовами. Ми вже давно не в захваті від розуміння цього самого "простору", але подекуди це спрощує спілкування :-)

Знайомство з очікуваною легкістю переросло в пиятику. До гурту приєдналась дівчина з яскравим волоссям й крутою англійською (але без розуміння російської) і усміхнений хлопчина на ровері, який знав тільки болгарську, а виразом обличчя чимось нагадував моряка Папая. Під дешеве вино комунікація налагоджувалась ще простіше, й от ми вже слухаємо болгарські народні пісні (одну з яких відправили в космос на "Вояджері") під пафосні коментарі "песня горцев которим никто не указ"  й якийсь специфічний народний спів. А ткож дивуємо болгар тим, скільки українських слів вони насправді розуміють (і навпаки). Ближче до ранку все зовсім "стає на свої місця" - вигуки "будьмо" й пісня "ти ж мене підманула" переможно ширяться з вікна старого будинку в сонному історичному центрі... На той момент друг Антона став нагадувати моряка Папая ще й манерою рухатися - з видовженою шиєю та тулупом й цілеспрямованим виглядом обличчя - а заодно й одного мого товариша зі Снятина. А сам Антон все менше згадувати що зранку виліт в Татарстан з групою туристів. На щастя, зранку все ж згадав.

Короткий міцний сон, не сама свіжа голова, кава з баницею і відчуття глибокого занурення в чужу-не чужу кульутру ) Зараз ця галерея у куди кращому стані, там проводяться виставки, концерти, заняття з йоги й багато чого ще.

Ще в Пловдиві у нас був вибір - на яке море прямувати далі, первинна версія Чорного доповнилась ідеєю про не дуже далеке з Пловдива Егейське й намірами все-таки дістатись в екзотичну Албанію до Іонічного моря. Албанія перемогла, рушаємо в напрямку Софії, далі через Македонію (де є своє море - Охридське озеро), а там вже й море близьке. А потім назаж в Україну - іншим шляхом. Подорож триває.

Інші розповіді про подорож Балканами

Перехід через Дунай в Болгарію й несподівано красиве місто Русе

Атостопом по Болгарії: від Русе до Велико Тирново

Веселий автостоп з Болгарії в Македонію

Скоп'є – пекло скульптора або феєрична столиця Македонії

Охрид - круте озеро й найкрасивіше місто Македонії

Та великий огляд про подорож Балканами з купою корисних порад

Подорож Балканами: маршрут й корисна інформація.