Перехід через Дунай в Болгарію й несподівано красиве місто Русе

Скоп'є, безумовно, місто неординарне. Такої концентрації дивакуватих пам'ятників мабуть немає більше ніде на планеті, кічова й громіздка забудова центру виростає прямо з не дуже доглянутих балканських вулиць, поєднується з кварталами соціалістичного міста, вкрапленнями історичних будівель, хрестами на горах, старими церквами, мечетями й різними інсталяціями. 

Першими звуками в місті для нас були постріли а зупинялись по каучсерфінгу в австралійця, який вибрав Македонію для життя. Ще тут є гори навколо, усміхнені люди, смачна їжа за приємну ціну, мініатюрні авто, що снують поміж двоповерхових "лондонських" автобусів, циганські вози з червоними помпонами, які вивозять сміття, й багато чого ще.

Я не можу назвати Скоп'є красивим містом, але воно надзвичайно цікаве й варте уваги допитливого мандрівника.

Перші звуки в Македонії - черги пострілів, це ми проїхавши 250 км стопом з Софії висадились з авто на околиці Скоп'є, поруч із албанським весіллям. Стріляли. Це Балкани, крихітко. 

Прогулялись до кінцевої якогось автобуса, все навколо чимось нагадує Туреччину - гори на обрії, зачухано й наліплено. Зате люди посміхаються й авто сигналять. Юлі :-)  Й кава в автоматі по 5 грн – після “дорожчих за нас” Румунії та Болгарії ми нарешті опинились на території країни з сумнівними економічними досягненнями й, відповідно, низькими цінами для гостей )

Заплатити в автобусі до центру не вийшло (хоча ми виявляли бажання як могли) - треба якісь картки купувати десь не у водія, який на питання про “тікети” тільки посміхнувся і окейнув, а пасажири піддакнули що “ноу проблем”. Система проїзду виявилась близькою до європейської – з дорогими одноразовими квитками та дешевими проїзними на тривалий період, ну й суворість законів традиційно компенсувалась необов'язковістю виконання – кондуктора який би пояснив де ті квитки купувати, так й не зустріли (потім виявилось що квитки є в придорожніх будках-кіосках, які не те щоб дуже часто). В центрі міста - “хев е ланч” на бордюрі біля “сентрал” торговий центр й “хев а волк араунд”. В результаті останнього отримали безліч неординарних вражень :-)

Помпезна архітектура й безліч пам'ятників

Скоп'є, столиця Македонії - без перебільшень, феєричне місто. Уже тільки зовнішній вигляд чого вартий.... Мабуть так виглядає пекло скульптора. Таке враження, що вілла Пшонки розрослась до розмірів столиці, зачепивши попутно точкову гігантоманію й схильність до встановлення пам'ятника усім місцевим, кого змогли згадати. Таких вже сотні у центрі, все без смаку, як на мене. Теж саме й щодо архітектури - великі псевдоантичні будинки наліплено уздовж берегів річки Вардар, а на самій річці ще й дві величезні "каравели" стоять. Як галера у Януковича. Згадую цитату Дениса Казанського, звіт якого читав за день до того в хостелі в Софії: "якби Янукович знав про існування Македонії він би втік сюди".

До цього в лідерах за концентрацією дивакуватих пам'ятників у мене були міста Придністров'я - Тирасполь та Бендери, але тепер я маю нового й безумовного переможця цього не те щоб конкурсу. 

Всюдисущі пам'ятники та інсталяції в Скоп'є

Особлива любов у жителів Скоп'є до Олександра Македонського – він на невеликій площі центру столиці фігурує багато раз, часто в гігантських розмірах й дивних ситуація. На наступній фотці обидва пам'ятники присвячені Македонському – величезна фігура на тлі й фонтан з жіночкою та дитиною на передньому плані. Це не просто “конкурс мокрих сорочок”, а сам Сашко з матір'ю у різному віці, отакої.

Дуже також місцеві люблять вершників на конях, за однією з прочитаних десь версій це тому, що вершники коштують дорожче ніж пішоходи й замовляти такі монументи вигідніше для усіх учасників процесу. Східна Європа, нє? Розпил бабла з бюджету – знайома ситуацію.

Серед усього цього кічу та несмаку насправді знайшлось кілька творів, які мені таки сподобались, але вони тонули в морі незнайомих людей й не тільки людей – безкінечність он теж увіковічнили, чи стрибки у воду у вигляді стирчащих з плеса ніг.

Всюдисущий, гігантський й різноманітний Сашко Македонський

Чи не  забули когось або щось увіковічнити?

А оці двоє мені дуже навіть нічого

Періодично очі зупиняються на жінках в мусульманському одязі, що й не дивно – чверть населення Македонії це албанці, які мусульмани й одяг у них часто відповідний. Це я знав й не сильно дивуюсь, хіба лишній раз задумуюсь, що 40 років соціалізму з атеїзмом переконали далеко не усіх відійти від релігії. Здивування буде далі, коли ми потрапимо до Албанії й виявиться, що місцеві албанці куди більш світські ніж македонські, традиційний одяг й мечеті траплятимуться нам куди менше, ніж оце тут.

Усього в Скоп'є проживає півмільйона жителів, албанці з яких складають теж близько четверті.  Для двомільйонної гірської країни - місто більш ніж велике.

 

На центральній площі Скоп'є, чверть населення столиці - албанці

Скоп'є - це Балкани в усій своїй красі, суцільна суміш історії й сучасності на тлі красивих гір, безліч колоритних персонажів, старезних мініатюрних автомобілів й різних "авторських" витворів. Пафосні новобудови тут ростуть прямо з зачуханих провулків, муедзин закликає правовірних до молитви під найвищим у світі хрестом, запах диму й смаженого м'яса спокусливо снує між пам'ятниками,  а поміж “традиціними албанськими” мерседесами, горбатенькими “жуками”, місцевим “Юго” та різним саморобним транспортом гордо рухаються двоповерхові “лондонські” автобуси і цигани на конях з червоними помпончиками. Не встих зловити циган на фото, але вони періодично вискакували на своїх колоритних возах й з діловим виглядом вивозили сміття – здалось що вони тут є частиною “екосистеми” міста й виконують якусь корисну функцію.

Македонія відома тим, що ромів тут багато – 3% населення, існують цілі райони заселені переважно ромами, не існує конфліктів з ромами й вони мають досить широкі права, представлені в органах влади від місцевих й до кабінету міністрів. Не дуже типова ситуація для планети, насправді, але радує що так теж буває. А що все-таки виділяє ромів – бідність, рівень якої поміж ними помітно вищий ніж в інших місцевих етносів..

Колоритні вулички Скоп'є

Каучсерфінг в  Скоп'є: як австралієць Македонію вибрав

Після нетривалих блукань зустрілись з хостом. Цікавезний виявився дядько - Расел, австралієць, що працює в британських школах по всьому світу. Працював багато де, Македонію любить й каже що одне з кращих місць на землі тут - приємна та душевна країна де йому комфортно. Каучсерферів Расел приймає часто й навіть у френд-стрічку мою в ФБ чи інста умудрився якось, вже згодом, потрапити. Інші люди, з якими спілкувались в країні, дуже дивувались на згадку про іноземця, який маючи змогу працювати багато де у світі, вибрав для життя саме Македонію!

Під пивце й шопський салат в ресторанчику поговорили про все по трохи про світ, від політики до демографії. Коректно так питав про наші трабли: "чи можна поговорити з вами про політику" й уточнював чи конфлікт міжетнічний й чи все ок в Україні з інтернет-простором) Взагалі йому сподобалось що ми можемо полялякати про все на світі - від президента Філіппін до безпеки в Колумбії

Несподівано приємна вписка для каучсерферів

Прогулянки Старим містом Скоп'є

Зранку більш ґрунтовно з центром міста познайомились: фортецю ту велику обійшли, яка звідусіль проглядається й нависає над старим містом. Під стінами фортеці учора мабуть фестиваль якийсь був - стояла гармата, сцена й столики на яких спала декілька фестивальщиків. Все як у нас просто!

Скоп'є місто не таке просте, як може здатись при огляді сучасного стану. Вік у нього - понад дві тисячі років, й назві майже стільки само. Й було б тут багато пам'яток різних, але складна в міста історія - то землетруси його зруйнують, то людські дії. В 18 ст. місто повністю спалили, побоюючись чуми. А вже в середині ХХ ст. - черговий руйнівний землетрус майже все тут з землею зрівняв. Над відбудовою Скоп'є працював, доречі, той самий архітектор, який свого часу підіймав з попелу Хіросіму. Більшість історичного спадку міста таким чином стало надбанням археологів, а обличчя сучасного Скоп'є сформоване соціалістичною відбудовою, пізнішим кічем, традиційним балканським хаосом та зовсім невеликими краплинками історії. 

Стіни фортеці в Скоп'є -здалеку красива, усередину недоступна

Сучасні споруди фортеці зведені переважно турками за часів свого 600-літнього господарювання. В фортецю доступу нема, а в одному з її кутків здається хтось живе. Зате поруч цікавий оглядовий майданчик з панорамою міста. На наступному фото видніється вдалині ще одна пам'ятка Скоп'є - найвищий у світі Хрест Тисячоліття. Взагалі, ставити хрести на горі в Македонії полюбляють більше ніж деінде в регіоні, в селах під Охрідом орієнтуючись на хрести на горах цілком можна блукати досить довго.

Вид на Скоп'є з-під входу до фортеці, широкий такий вид

Неподалік фортеці є невелике Старе місто, як тут кажуть - Чаршіа, цікавіше ніж решта міста й ще більше нагадує Туреччину, що й не дивно після стількох років у складі.  В османську епоху Чаршіа це центр міста - діловий, торговий, культурний й т.д. В турецькі часи кількість мечетей тут доходила до 30, а зараз тільки одну вдалось роздивитись - мечеть Мустафи-паші, збудована в 1492 році, якраз коли Колумб відкрив "Індію", ше не названу Америкою.

Єврейський квартал в таких місцях - торгівлі та дозвілля, це майже як обов'язково. Й тут він був, навіть окремі стіни свої мав в Середньовіччі, але ХХ ст. не пережив. Під час Другої Світової болгарська(!) влада депортувала євреїв до Німеччини, звідки живим повернутись було проблемно. А будівлі вже згаданий землетрус знищив. Зараз єврейський квартал легше на старих фото відшукати, ніж на місцевості. 

В Чаршіа можна трохи поблукати вуличками міста, повідшукувати колорит й смачно попоїсти. 

Вузенькі вулички Чаршіа - історичної частини міста

Одна з візитівок Скоп'є - кам'яний міст через річку Вардар, збудований ще у 15 ст. Надійно будували - місто косили землетруси, а міст до сих пір стоїть. Поруч ще кілька мостів й новий будують, здалось що їх там забагато й ставити по через кілька десятків метрів міст це як з пам'ятниками - красиво, дорого й необов'язково.

З теорій походження назви річки Вардар мені найбільше сподобалось що це спільнокореневе з відомими азійськими Сирдар'я та Амудар'я, має в корені іранське слово Дар'я - море, океан або річка.

Старий міст через річку Вардар

Поруч із Чаршіа - декілька старих храмів різного ступеня давності та непомпезності, турецькі "бані", де зараз мезей, ще кілька цікавих старих й нових споруд. Поза кадром залишився фантастичних форм театр та його "тил" - засмічені руїни чогось відразу попри красу.

Загалом, Скоп'є - місто нереально цікаве, хоч і красивим язик не повертається назвати.

Цікаві споруди центру Скоп'є 

Найвідомішою уродженкою Скоп'є, безумовно, є  Мати Тереза - албанка за походженням, католицька черниця, яка впродовж майже 70 років в далекій Індії допомагала хворим, жебракам та іншим потребуючим того людям, заснувала досить великий доброчинний рух, отримала Нобелівську премію миру й стала символом доброти та милосердя. Після смерті канонізована. 

В центрі Скоп'є є будинок, де вона жила, музей та невеликий пам'ятник. Десь ще ніби як пам'ятник Тарасу Шевченку є, між іншим.

Будинок-музей Матері Терези в Скоп'є

Старе місто - Чаршіа, більше запам'яталось не стільки архітектурою скільки тим, для чого подібні місця й створювались впродовж сотень років - тут багато їжі! Знаходимо вже відомі  нам супи-чорби, ще поки не відомі пласкі котлети "плескавіци" й обов'язкову на Балканах каву - міцну, невелику й зі склянкою води. Якраз щоб прокинутись. 

Майбутні зазирання в різні генделі сформують для нас думку про Македонію, як про дуже м'ясну країну -  це коли в меню багато різних слів, усі які виявляються різними м'ясними стравами, гарнір до яких - салат, хліб, напій, то ніби як саме собою розуміється й в меню не вказується. Не всюди так, звісно, але траплялось й сподобалось. Чим далі від туристичних зон - тим краще в цьому регіоні, дешевше й душевніше. 

Якщо не хочеться експериментів - замовляйте плескавіцу та шопський салат, знайомий смак й пристойна порція гарантована. 

Також запаслись смачнючою турецькою пахлавою, до обіду вистачить

Перекус в одному з закладів в Старому місті  

Ще раз проскочили повз пафос й масштаб центру столиці й подались на виїзд. Знову не зуміли заплатити  за автобус (ну нема в полі зору кіоску з квитками, як й кондуктора в автобусі), за допомогою навігатора вибрали необхідний напрямок, трохи прогулялись околицями й вискочили на трасу в напрямку Охрідського озера, очікувано - красивого й приємного.

Автостоп триває, далі буде!

Інші звіти про подорож Балканами

Перехід через Дунай в Болгарію й несподівано красиве місто Русе

Атостопом по Болгарії: від Русе до Велико Тирново

Веселий автостоп з Болгарії в Македонію

Та великий огляд про подорож Балканами з купою корисних порад

Подорож Балканами: маршрут й корисна інформація.