Атостопом по Болгарії: від Русе до Велико Тирново

Автостоп це не тільки спосіб пересування, але й насичене спілкування з найрізноманітнішими людьми, що дає можливість чудово пізнати країну подорожі. В перший повний день у Болгарії дістались стопом з симпатичного міста Русе до найкрасивішого міста країни - Велико Тирново, в процесі чого познайомились з цікавими співрозмовниками та просто поспостерігали за водіями, у яких з мовами було гірше. Не без пригод :-) Згодом часто використовували автостоп у кількох наступних країнах.

Старт. Русе. Нагулялись ми цим симпатичним містом - кави попили, баніцу з'їли, на будинки позаглядали.  Подальші наміри - рухатись в напрямку Велико Тирново – за моїми уявленнями це має бути найкрасивіше місто Болгарії.

Нарешті Автостоп. Автобуси й поїзди на Тирново, насправді, теж є, але рідко. Та й вже стопити дуже хотілось –  спиняти машини, знайомитись, спілкуватись з місцевими…

Місце не довго шукали, перейшли від залізничного вокзалу через підземний перехід й прикинули по мапі, що ця дорога дуже навіть в нашому напрямку. Наперед забіжу, що автостоп в Болгарії виявився “вдалий, але непередбачуваний”. Через раз ми спиняли машину мало не першим рухом й так само на довго (від години) залипали на дорозі. Почали з останнього.

Стали ми такі на сонечку гарні, й стоїмо, сигналимо. Місце пристойне - зупинка на виїзді в потрібному напрямку. Швидко трохи їдуть, але кращого поруч все-одно нема. Машин багато - реакції мало. За годину декілька водії привітались, та й усе.  Далі пішло краще - зупинилась беха з приємним російськомовним чоловіком.

Мати у водія з Пітера й російською йому легше, ніж англійською. Каже, років вісім тому сам стопом їздив - за день до моря в Грецію, наприклад. Що й нам радить зробити - море в Греції ближче, краще й дешевше ніж в Болгарії з його точки зору -/чим і нас заінтригував, а ну як дійсно туди махнути? Маленькі радощі безвізу - тепер можна так планувати без обмежень. Розповів, що погані в Болгарії дороги - це, правда, ми вже й так бачимо, аж дивно після Румунії; що працюють усюди по трохи - с/г, промисловість, туризм й закордон, що високий рівень корупції і низькі зарплати (300 євро в середньому, у нього 800) .. а хня служба статистики, правда, чомусь думає що в Болгарії 500 євро середня зарплата. Загалом, розповідь чимось була схожою на розповідь румун про проблеми та сучасність й це знову до болі ж знайома картина, яку ми усі частенько чуємо тут в Україні. Самих румун, до речі, водій  у приклад болгарам ставить, каже просуваються помітно.

Насамкінець отримали поради щодо точок на морі в Греції й красивих доріг в Болгарії, аби туди доїхати. Висадив водій нас посеред лісу на якомусь заїзді - каже хороше місце для стопу, видно здалека.

Хороший хлопець, але тепер ми посеред лісу і все ще без місцевих грошей :-)

Стоп тривав секунд 30, підібрав водій на маленькій вантажівці з ще меншим старим авто в кузові. Мій великий рюк довелось в оте менше авто й закинути Дядько з мов знав чомусь іспанську - тому змогли домовитись про привітання і що все навколо красиво (що й так очевидно для нас і незрозуміло чому для нього). Водій  показав один дуже старий міст з вікна  (як потім виявилось, Беленський міст над рікою Янтра, збудований у 1867 році відомим місцевим скульптором Ніколою Фічевим ) й висадив біля ремонтної, куди йому треба було. Нам ж треба далі.

Далі було веселіше :-) Від місця де нас висадили в двох кілометрах знаходилось перехрестя, де треба було б повернути з напрямку "в Софію" на напрям "В Софію". Прикинувши, що якщо знову годину стояти (а 15 вже простояних хвилин підстав для швидкого виїзду не давали), то швидше буде пройтись туди пішки.  А що, чому б і ні?

Не врахували тільки одного - болгарські дороги погано пристосовані для ходіння по узбіччю і густі хащі просто виштовхували на дорогу. Там просто фізично не було де ходити! Але ми йшли. Озираючись постійно назад, перебіжками просувались уздовж узбіччя, періодично зіскакуючи в кущі від пролітаючих автівок. Зате аличі багато! Раз навіть якась велика і смачна трапились.

Походивши так деякий час, вирішили зійти на залізничну колію поруч, яка теж вела чітко до потрібного перехрестя. Далі йшли по самій колії - чагарники уздовж не сприяли безпечному руху й зіскочили в них тільки раз, коли зачули поїзд. На щастя, вони тут теж не дуже швидкі, як й в Румунії. Той випадок коли по зручній колії йти зручніше ніж по автомобільній дорозі.

До перехрестя дійшли швидко, але далі чекала нова перешкода - вихід на міст, якого просто не було. Міст уже над головою - але не підйомів ні, бодай, схилів, по яких можна було б "без втрат" видряпатись, не проглядалось. Тут що, люди узагалі не ходять там де не ходять? - Подумав, згадуючи усі наші ліси, лісопосадки, пустирі, полі, луги й болота, сперезані стежками найрізноманітнішого призначення й походження.... Загалом  вийшли на перехрестя далеко не відразу - спочатку йшли колією в пошуках зручних стежок на асфальт, після невиявлення яких довелось дертись на горба крізь колючий чагарник й вийти на асфальт добряче таки за перехрестям. Навряд чи цей шлях був оптимістичним, але день таки урізноманітнив.

І ми тепер на старті прямої дороги в Велике Тирново, де більшість автівок точно їдуть у Велике Тирново!!!


Проте, не зупиняються :-)

Простояли на перехресті помітно більше години, активно сигналізуючи усім, хто їхав. Такий мабуть "болгарський автостопний маятник" - попереднього разу лиш руку підняли, тепер мусимо позасмагати. 

Підібрав нас турецький далекобійник. Турки на дорозі - радість стопщика, завжди підвозять й часто підгодовують. Знову пригадав трохи турецької мови для найпростішої комунікації - корисна вона на дорогах Європи, однозначно. А водій пригадав, що Україною теж їздив.

Запам'яталось, що турок досить зневажливо ставився до болгар та румун і це періодично проскакувало в його діях та словах.

Тирново не забарилось. Загалом, за 5 годин і 4 автівки ми здолали 102 км вд Русе до Велико Тирново. Те що це місті красиве й неординарне, помітно вже з під'їзду, коли дорога пірнає в тунель за тунелем, а на навколишніх скелях з'являються будиночки з червоним дахом. Місто у горах - а це завжди круто. Гори не те щоб високі - максимальна висота Тирнівської височини становить 439 м. Проте, скелястість додає солідності.



Наперед скажу, Велике Тирново виправдало сподівання щодо красивого міста. А ми вже ж трохи балувані, і в Брашові були, і в Сібіу, і в Сігішоарі, маємо з чим порівняти.

Далі буде.