середа, 26 червня 2019 р.

Бухара: непристойно красиве місто посеред пустелі

Прекрасне місто посеред пустелі, з блакитними куполами й мозаїчними стінами, мінаретами й басейнами з водою, вулицями ремісників й екзотичною фортецею. Бухара – найбільший туристичний центр Узбекистану й, мабуть,  найцікавіше місто у Середній Азії, де можна повною мірою відчути ефектність та колорит Сходу. 
Бухара


Наша невелика "експедиція" рухалась своїм "Шовковим шляхом" від берегів Іссик-Куля до України. Позаду лишились Алмати, Туркістан, Ташкент, Самарканд, й тепер впритул наблизились до Бухари - чи не найвідомішого й, як багато хто стверджує, найкрасивішого міста у Центральній Азії. "Телепортнулись" поїздом з Самарканду - за якихось 5 годин часу та дуже невеликі гроші за квиток. З Ташкенту 8 годин потрібно було б їхати. Після дня прогулянок організм відрубувався, як тільки відчував спокій й можливість полежати, тому відстані між містами не помітили - вимкнувся Самарканд й увімкнулась Бухара.

Залізничний вокзал тут невеликий, не дуже жвавий і знаходиться казна-де за містом – кілометрів 12, пішки не дійдеш, але маршрутки є. Вони усюди в Азії є. Перед тим як вирушити в цю дальню путь засіли в кафе .

- Самса ніштях, рахмат, брат. - вже трохи вміємо "по місцевому", така собі адаптована російська,  тут чомусь гостей часто братом називають.

Стан сонний і сповільнений – кілька годин в нічному поїзді це такий собі відпочинок, але краще ніж нічого. Рюкзаки залишили в камері схову неподалік вокзалу.  Як не дивно, камера не на території вокзалу, куди без квитка зайти не можна. Не логічно якось вийшло – послуга є і нею можна скористатись! Ми вже ж розуміємо, що в Узбекистані з різними корисностями-послугами часто усе навпаки: типу, якщо вам активно рекламують концерт в місті, це ще не значить що туди пускають відвідувачів – учора ми в цьому переконались. Ну або: якщо в місті є банкомати, це ще не означає що ним можна скористатись, бо приймають виключно місцеві картки. Якщо є квиткові каси, ще не значить що можна купити квитки, потрібна місцева реєстрація в міліції чи готелі. А наявність автостанції абсолютно не означає можливість кудись поїхати на автобусі.

Останнє особливо актуальне, нам таки треба виїхати з країни, щоб не мати справу з передостаннім, тому затримуватись не хочемо й плануємо через Хіву їхати на виїзд. Отже, автостанція - є. Але автобуси не їздять, бо свято. Автобуси в Узбекистані, взагалі, вмирають як вид. Тролейбуси й трамваї вже вмерли - Азія бере своє й тепер тільки галасливі забиті маршрутки пропонують себе в усіх можливих напрямках, та чи не кожне авто із задоволенням стане таксі, принаймні, у містах. Готівки у нас з собою не те щоб дуже багато, а Віка ще  вірить, що тут можна отримати гроші в банкоматах. Банкомат таки є, але гроші видавати відмовляються Термінали для оплати періодично теж таки є, але приймає тільки місцеві картки. Отаке. Кажуть, згодом в країні дещо покращилась ситуація з фінансовими послугами й тепер навіть в банках можна обмін валют робити, а не отримувати здивовані погляди працівників й побажання піти до вуличного міняли, в якого курс вдвічі кращий. Можливо й з банкоматами якісь покращення відбулись, але під час нашої поїздки все було досить складно.

Поцікавившись про Хіву в касі автостанції почули щось типу "автобусів нема, але він вже готовий вас туди відвезти"... про якогось чувака поруч. Нєєє, таксі нам не треба. Надумали таки взяти квитки в Каракалпакію. Щоб  це не значило:-) Це, взагалі, регіон цілий, але й станція такає, остання в країні перед кордоном. Серед степів, за пустелями. Чудово, нє? Поки думали, знайшли залізничну касу серед міста й взяли квитки в оту дивну назву.

Отже, плани на вечір є, день буде присвячено Бухарі. Коли прокинемось, перестанемо тупити й почнемо соображати. Поки ж сидимо на траві в якійсь не дуже цікавій частині міста, їмо диню і медитуємо.
Бухара,OLYMPUS DIGITAL CAMERA

З допомогою часу й кави, яка в Бухарі, чомусь, є, прийшли до тями. Наразі, це перше місто в країні, де помітили каву європейських зразків. Не те щоб смачну, але все ж. Туристичне місто, як не як.

Прогулянки Бухарою


Гуляти! Бухара - просто бімба, можна блукати довго. Вражаюче східне місто, ціла невелика країна з насиченою географією та тривалою історією. Це очікували, це й трапилось. Нам нашого дня - від самого ранку й до самого вечора - реально не вистачило, ще хочеться насолоджуватись сходом, проникатись красою та екзотикою. Потрібно більше часу. Й з ночівлею в справжньому бухарському домі, на підлозі щоб спати в маленькій кімнаті без електрики. Про таке Макс розповідав, у нас же вночі поїзд, тому наш день - але не ніч.

Історія Бухари тривала й насичена. Розпочалась, усього-нічого, 2600 років тому. Розквіт міста пов'язаний з Шовковий шляхом,  свідчення чому- десятки караван-сараїв, притулків для торговців на маршруті.

Версії походження назви міста - від буддистського "віхара", монастир, або від согдійського "букурак" - щасливе місце. В різні часи Бухара існувала як велике і важливе місто, подекуди - як столиця, часто - як центр знань. Авіценна теж тут жив, так. А ще Омар Хаям, Рудакі, й багато інших. Періоди процвітання змінювались руйнуваннями й занепадом. Відомий мандрівник Ібн Батута в 14 ст писав, що колись величне місто лежить в руїнах. Відбудовувалось.  Сучасного вигляду старе місто Бухари набуло саме в 15-17 ст. Правитель Улубек  збудував медресе й монетний двір. Цього наступника Тимура, здалось, поважають чи не більше за "великого кульгавого". 

"Тимур только на коне скакать и воевать умел, а Улугбек учений бил и мудро управлял" - розповідав всезнаючий Парміз в Самарканді.

В 18 ст регіон опинився на периферії світової торгівлі й економічно занепав, фактично застрягши десь у Середньовіччі. В 19 ст. Бухарський емірат втрапив у залежність від Російської імперії, а в 1920 році країну завоювали радянські війська, в процесі зруйнувавши бомбардуваннями велику частину Бухари з купою пам'яток.

В сучасній Бухара майже 300 тисяч мешканців і це солідний регіональний центр.

Якщо спробувати передати Бухару однією фотографією чи реченням, то швидше за все нічого не вийде – складно в одному вимірі відобразити височенні мінарети й яскравий декор медресе, вузькі вулички старого міста з глухими стінами та різьбленими дверима й всюдисущі караван-сараї, блакитні куполи й різнокольоровий дерев’яний декор мечеті в Арку, старі дерева над ариками й потужні стіни цитаделі, й ще багато чого. А потім ще треба насити це все добрими й улесливо-лукавими східними посмішками, майстрами й торговцями з усіма їхніми клопотами, додати спеку та аромат кумину й випити чаю, просто тому, що на Сході його завжди потрібно випити. І це тільки поверхневе враження, скільки ж усього в «глибинах» Бухари сховано?

Але якщо потрібно вибрати одне, я б вибрав ось це.
Бухара,

Идет ишак - Размерен шаг.
Старик мулла сосет щербет,
Он ишаку натер хребет.
Жара. Это - Бухара.
Віктор Байрак

А це чому в голові бамкає? Невже чогось цікавішого про Бухару не згадається? Рудакі тут типу жив, поет відомий, хоч і давній - в Таджикистані нам про нього казали "наш Пушкін". Мабуть численні виходи в ліс з турклубом даються взнаки, люблять там цю пісню. От ходжу з піснею в голові спекотними вулицями міста.
Бухара,

Багато старожитностей Бухари відреставровано, ще й таким дивним чином, що спеціалісти жахаються а “миряни” різниці не помітять як би не виглядали. Індустрія туризму розвивається - бачили як симпатичні аутентичні “гест-хаузи”, де спати будете в старому домі на підлозі, як і господарі, так й більш сучасні готелі та хостели. Стара частина міста за кількістю готелів й торгівлі на історичному тлі нагадала популярне місто Гереме в Каппадокії чи щось подібне, але якщо там все для туристів зроблене, то Бухара живе своїм життям, яке й за межами туристичних зон вирує.

Першим з відомих постатей в Бухарі нас зустрів...  Ходжа Насредін!!! Отой самий мудрець з анекдотів)
Бухара,Бухара,

Куди б ти не йшов містом у Центральній Азії, поруч завжди будуть арики - невеликі зрошувальні канали, які й перетворюють сухі рівнини в справжні оазиси, де вирує життя. Перші арики прорили більш ніж три тисячі років тому й вже в древні часи вони, подекуди, являли собою складні інженерні комунікації. В Бухарі канали виглядають найбільш древніми й органічно доповнюють місто. Можливо, тому, що місто посеред пустелі й відчувається, що це не просто "доставка" води, а основа усього. Вода концентруєтесь в кількох басейнах - один великий й декілька поменше бачили. Гадаю, навесні в них більше води буде. У горах траплялись арики простіше - ними підводили воду з річок до стоянок пастухів. А в Алмати на ариках вже в наш час нанесли цитати древніх мудреців - виглядає позитивно. До речі, канали у Вилкове називаються єриками, дуже співзвучно.
IMG_9024Фани2IMG_9030Фани2

Місто зачаровує формами, декором, символами. Довго можна милуватись старими дверима й стінами. Декор величних медресе й караван-сараїв, взагалі, щось особливе. На фасадах однієї з будівель роздивився Сімургів, фантастичних птахів з іранської та перської міфології, зустрічаються також у тюрків, а колись й у слов’ян траплялись. Сімург - король усіх птахів, якщо коротко. Виглядати може по різному й функції різні мати - то сидить під Деревом Життя й помахами крил розносить усюди його насіння, то сторожує гору, що відмежовує нас від потойбічного світу. Але, найчастіше - це птах справедливості й щастя, що оберігає людей. Тому, мабуть, й помістили їх над входом, незважаючи на заборону зображення живих істот в мусульманській культурі. А тут не лиш птахи, а й жертви в їхніх лапах, і навіть обличчя на сонечку є. Частенько Сімург був схожий на суміш птаха й лева чи тигра, є й варіант де це сокіл з жіночими грудьми (фантазерами ж древні були, правда?). Будувалась ця споруда як караван-сарай на Шовковому Шляху, але з часом переобладнана під медресе - релігійну школу. Один з найкрасивіших фасадів Бухари.
Бухара,

Ось цю симпатичну споруду з смішною назвою Ханака Диван-бегі часто називають монастирем. Насправді, це общага. Общага суфіїв – послідовників однієї містично-аскетичної гілки ісламу. Збудували цю общагу на початку 17 ст. Поруч, до речі, лежить єврейський квартал. "Бухарськими євреями" називають усіх євреїв Середньої Азії, зараз вони переважно на Історичній Батьківшині, але ще не так давно їх тут було дуже багато. Шовковий шлях це ж, в першу чергу, торгівля -тому без євреїв тут ніяк В Середньовіччі євреї-радоніти кілька століть контролювали торгівілю на шляху від Португалії до Китаю. Вони познайомили Європу з папером й звичними нам цифрами, а також створили потужну фінансову систему. Можна було залишити золото в Бухарі, а потім обміняти отримані за це цінні папери на гроші десь у Києві чи Картахені. Зараз не все так легко, й в Узбекистані всього декілька банкоматів й більшість лиш з місцевими банками працює.
IMG_8995Фани2

Найбільший мінарет міста називається майже людським іменем – Калян. В Бухарі він найвищий з усіх та найстаріший з мінаретів – «ріст» 46 метрів й збудований у 12 ст. Калян гордий - так як на усе дивиться згори й давно вже є одним з головних символів міста, безцеремонний – раніше його й для страт використовували, скидали, там, жінок невірних чи шпигунів яких (востаннє британських шпигунів стратили в Бухарі менш ніж сторіччя тому). Калян також недоступний – зачинено тому що, хоча й майданчик на верху є. Нетривіальний персонаж, якщо коротко. Взагалі, це цілий комплекс з височенного мінарету, чималої медресе й мечеті на 12 тис. «прихожан». Найкрасивіша площа Бухари, як на мене.
Бухара,Бухара,
Бухара,

Якщо у Самарканді Регістан - єдиний й неповторний, то в старому місті Бухари на кожній площі буде свій своєрідний “Регістан” з симпатичними медресе, мінаретами, мечетями й усіма іншими атрибутами “стереотипного” Сходу. Діти тут вже чудово кричать “хеллоу”, але ще не навчились говорити “мані”. Бухара це чи не єдине місто в країні, де можна без проблем знайтии каву: оцю звичну, та що “американо” чи “еспресо”, а не - “Нескафе” или “три в одном” ) Але колориту й справжності тут все ще набагато більше, ніж новомодних речей. Тут можна довго блукати й насолоджуватись. Можна найняти персонального гіда, який усе покаже й розкаже, поводить по закавулках й відповість на запитання. Але ми якось самі любимо досліджувати місто, блукати в ньому й знаходити виходи, знаходити несподіване й красиве.
Бухара,Бухара,Бухара,

Древні бухарці полюбляли красу навколо. Зверніть увагу на фото - плитка навколо входу присутня тільки частково, це якраз шматки отієї оригінальної кераміки, яка не тьмяніє ніколи й таємниця виготовлення якої давно втрачена. А саме медресе, це щось типу невеликого музею декору, який й не збираються до кінця відновлювати. На цій площі два медресе один навпроти іншого і я, мабуть з годину й розглядав як не одне то інше, поки Віка ходила листівки відсилати. Як називаються медресе, ким й коли збудовані, інші важливі віхи - можна глянути, наприклад, у Вікіпедії. Я ж хочу враженнями поділитись. Наступний кадр їх чудово розкриває - розкіш, колорит, аутентичність, Схід. Крутезна й красивезна архітектура.
Бухара,

За цим, власне, й їдуть сюди туристи - вміли древні будувати, що не кажіть. І мені здалось, що Бухара це трохи більше, ніж просто красиве місто - це справжня невелика цивілізація посеред пустелі. Цивілізація, що виросла на ариках - штучних каналах, які дають життя усьому навколо. Й живуть тут насамперед бухарці, а не персомовні узбеки - як намагаються охарактеризувати місцевих офіційні джерела.  Ми й в Самарканді це помічали - в розмовах ідентифікація себе з містом перевищувала ідентифікацію з країною. Тому кожне місто тут куди більш серйозний окремий світ, ніж Харків, Одеса чи Львів. Красивий маленький світ.

Подібний по стилю фасадик і в Києві є, але декорований не кольоровою керамікою, а іншим "найпродвинутішим" будівельним матеріалом свого часу, темного кольору.
Бухара,


Фортеця Арк: де жили бухарські еміри

У Бухарі є своя фортеця, чимала й називається Арк. Красиві стіни має, але форма якась дивна для фортеці - таке враження що вона не для оборони будувались, а для залякування своїх же підданих. На стіні Арку, до того ж, висів великий батіг - символ влади бухарського еміра. Виглядає так, що залізти на стіни не так вже й складно. А якщо врахувати, що самі стіни зведені у 19 ст., то стає зрозумілим чому Бухара не довго опиралась, коли "по її душу" прийшли невеликі загони більш розвинутих сусідів. В музеї, до речі, є зброя бухарців початку ХХ ст. – приблизно того ж рівня, що була у козаків Хмельницького.
Бухара,

Бухара,

Парміз із Самарканду, з якими ми гуляли містом – чудовий екскурсовод! Чому я пишу про це в Бухарі? – бо згадав його цікаві інформативні розповіді тут, коли ми, зовсім випадково, "купили" гіда по фортеці. Не подивились, що його послуги чомусь входять в ціну вхідного квитка. Дядько виявився приємним й безтолковим – читав переважно з табличок, жартував й закінчив екскурсію перед залами з експозиціями, де без гіда дійсно складно (геологія, археологія й т.д.) Але кілька цікавинок таки показав – яскраву старовинну стелю з різьбленого дерева найстарішої в Бухарі мечеті, наприклад. Чи ефектні  «пустельні» вікна.
Бухара,Бухара,Бухара,
Бухара, музей

В музеї, який розташовується у фортеці, вразили декілька речей – відстала зброя, розміри одягу останнього еміра й дитячі іграшки бухарців сторічної давності. Після такого дитинства, мабуть, дуже не просто до дорослого світу звикати. Й не здивуюсь, якщо у світі цих дорослих цілком собі існуватимуть птаха Рух, джини в пляшках й без, фенікси, халіфи й інші герої відомих легенд. А для заїжджих туристів самі місцеві жителі будуть наче персонажі казок - коли торгуватимуться на базарі за сьогодні зірваний інжир, вибиратимуть з вами найкращого ножа, вишиватимуть сюзане - ззовні схоже на килим-літак, запрошуватимуть на плов спеціальним жестом руки, пригощатимуть чаєм чи просто посміхатимуться й носитимуть яскравий халат та тюбетейку. Інколи щоб Схід став казковим й очей закривати не потрібно - досить навколо подивитись
Бухара, музец

Бухарський емір останній на фотках виглядав дуже товстеньким. Екскурсовод про нього розповів лиш одну річ - "плов много кушал". Після музею ми теж спробували це зробити, але невдало - плов тут чомусь називається "Ош", й після обіду його вдже немає, ранкова страва, тобто. Власник генделика вже кинувся був готувати наше бажання, але прикинувши кількість часу - відмовились, зате знайшли дешеву шорпу, трохи далі від центру. Такий собі генделик: для своїх, без комфорту й вода лиш у вмивальнику.  І працюючі автомати з газованою водою знайшли. Приємно :-) Радянська екзотика така собі.
IMG_9184Фани2Бухара, музей


Місто майстрів

Гуляємо торговими куполами старого центру Бухари, що виросли колись уздовж Шовкового шляху й до сих пір використовуються за призначенням. Відчуй себе Марко Поло! Ну, майже - 16-17 ст теж нічого :-)

Торгівля сувенірами в туристичних місцях є усюди, а от процес їх виготовлення можна побачити куди рідше. Лоток з листівками у Бухарі це, водночас, й невелика художня майстерня, де створюється щось аутентичне й неповторне (привіт торговцям масовими китайськими сувенірами з усього світу). Колись давно-давно я теж дуже любив акварель, тому до сих пір дивуюсь витонченим роботам цією фарбою - в мене виходило вдало кольори підбирати, а от з акуратністю ніяк не складалось. Ще пам'ятаю, що біла акварель (у верхніх фарбах є) це ознака не дуже якісних фарб - її функції вода виконує. А якщо писати гуашшю, яка теж на цьому столі, навпаки - це основна фарба, яка розбавляє усі інші (он вона й тут окремо стоїть). Для того, щоб надати гуаші яскравого блиску, додавали до фарби яєчні жовтки, а замість палітри була світла кафельна плитка з найближчої будови. У цього майстра, мабуть, теж багато своїх секретів, як привернути увагу численних туристів, що проходять повз його майстерню.
Бухара,

В Бухарі й сьогодні виробляється багато унікальних речей. Вироби з металу - чи не найвідоміші з них. Ножиці на стіні біля майстра - у формі птахів, таких ми не бачили навіть у інших містах країни. Раніше їх якимось чином використовували для шиття золотом, а тепер от на туристичних прилавках "спокушають" заїжджих. Ножами теж славиться Бухара - ще не так давно кожен бухарець носив ножа на одязі чи в капцях, тепер це й сувенір й просто практична річ, яку купують і місцеві. Ножі мають широке, заточене з одного боку й іноді дещо вигнуте лезо. На лезо майстер за кілька хвилин може нанести надпис чи якийсь візерунок. Ручка може бути з каменю, кістки чи дерева й теж прикрашається - камінцями чи ще чимось. Такі ножі називаються "пчак" й поширені серед узбеків, таджиків та уйгурів. Кожен виріб іншої форми, при роботі руками інакше не буває (ще один привіт китайцям та усім фабрикам світу).

- тебе для барана, козла или курици?
- для колбасы.
Так я собі ножа вибирав.

Або килими: їх виготовляють там же, де продають. У мене відразу відчуття, ніби на кілька століть назад повертаєшся. В праці цих людей мало що змінилось. 
Бухара,Бухара,

Куди ж без ковалів. Заходиш такий собі в магазинчик з сувенірами, а там справжня кузня з пічкою незвичної форми. Усе в робочому стані й нещодавно використовувалось. Тут виготовляють ножі, посуд, знаряддя й реманент різний. Сам коваль сидів коло входу й майстрував ручку для чергового «пчака». В старі часи ковалів у Бухарі було безліч й усі мали спеціалізацію, в радянський час ремесло майже зникло, а тепер поступово відроджується. В місті збереглись відомі ковальські роди й ритуали посвяти у майстри для хлопців. Взагалі, це досить шкідлива справа й мало хто з ковалів живе до старості. Зате поважають їх усюди й багато де вважають знахарями та чаклунами. Корисно спілкуватись з майстрами, загалом, багато цікавого дізнаєшся.

Розпитав про Україну, наскільки брешуть по телику, чи закінчилась війна. Від нього знаю, що доходи тут куди нижчі ніж у нас навіть після усіх девальвацій. Взагалі, в Центральній Азії люди часто багато знають про Україну, багато чули війну й по доброму бажають миру. Звичайно, чули це від російських телеканалів тому думають що ми то самі з собою воюємо. Й із задоволенням розпитують про все, тому похід по магазинам може перетворитись на геополітичні дискусії. Люди виховані й толерантні, але я, все ж, переважно відмовчуюсь та не лізу  щось доводити.
Бухара,

Відійшовши в сторону від основних променад міста, можна забуритись в "махалі" - старовинні квартали з лабіринтами вузьких вуличок й забудовою невеликих будинків, часто із закритими дворами. Мій двір - моя фортеця. Деякі райони такі забембані, що й на трущоби схожі. 
IMG_9031Фани2
IMG_9039Фани2IMG_9204Фани2IMG_9210Фани2


Бухара сподобалась неймовірно. Сюди хочеться повертатись. А поки що ситуація проста - є ми, є Київ й є майже 4000 км між нами, щось майже 3000 км з яких це пустелі й степи. Маршрут пролягає чітко но одному з відгалужень Шовкового шляху – звірялись з картами й з історією на цю тему. Наступна зупинка -  Каракалпакія. Попереду доба в поізді…

Інші розповіді про подорож до Центральної Азії


2 коментарі:

  1. Судячі з інфи то було до осені 2017 коли у нас ввели плаваючий курс (тобто фактичний а до того - неофіційний курс). А яким поїздом їхали зі Самарканду - плацкартом?

    ВідповістиВидалити