середа, 27 липня 2016 р.

Фанські гори: ночівля на озері Бібіджонат й розповіді Тахіра

Бібіджонат -  одне з Кулікалонських озер, де є гарні місця для стоянок й звідки зручно починати підйоми на навколишні перевали. За вечір познайомились з поповненням нашого гурту - двома віслюками й їхнім погонщиком Тахіром, від якого багато нового й цікавого про країну дізнались. Такого в туристичних буклетах точно не писатимуть :-)

IMG_7512Фани


Гірськи озера своїм видом неабияк заманюють пірнути до них, й як тільки після переходу по спеці бачиш лазурову гладь, відразу несешся до води та з посмішкою чеширського кота пірнаєш. Проте, купатись по довгу не виходить - вода настільки холодна, що  не менш швидко  вилітаєш з озера назад, активно лаючи льодовики й потім ще деякий час зігріваєшся на сонечку. Ще той заряд бадьорості, насправді. Ці озера беруться нізвідки й стікають в нікуди - річки тут не впадають й не витікають, увесь рух води відбувається під землею. Десь далеко-далеко внизу, з-під якогось каменя вирине на поверхню кришталево чиста вода, яка з цього озера пішла кудись під землю.... Гуляючи пів дня по долині з цими чудовими озера, вийшли до останнього з них, де й заплановано нашу ночівлю.

Озеро Бібінджанат - невелике озеро з групи Кулікалонських озер, де добре стояти табором, фотографуватись в світлі призахідного сонця й набиратись сил перед підйомом, який неминуче почнеться наступного дня. В нашому випадку це буде довгий і задовбистий перевал Алаудінський, куди можна відправляти усіх, хто хоче в гори й краєвидів, але не хоче виходити за межі добре протоптаних стежок. Озеро достатньо відоме серед туристів й табори стоять тут не рідко. Долина навколо озера вкрита переважно кам”янистими пасовищами й травою, але невеликі хащі із дерев арчі - місцевого ялівцю з дивовижно покрученим стовбуром, теж водяться й на багаття назбирати можна. Біля самого озера стояти красиво, але ми стали в кількох сотнях метрів від води, щоб не так холодно вночі було.
IMG_7499ФаниIMG_7504ФаниIMG_7503Фани
Озеро Бібіджонат й навколишні краєвиди

IMG_7520ФаниIMG_7507ФаниIMG_7519ФаниIMG_7525Фани
Фотосесії на озері Бібіджонат

Спостерігаючи весь день ішаків з відстані, нарешті отримали можливість впритул з ними познайомитись. Ішаки - справжні трудяги Фанських гір й  найбільш поширений транспорт в цьому регіоні. Коні тут дорогі, а усі інші навряд чи зможуть вижити в непростих умовах високогір'я. Невибагливі до їжі й витривалі тварини здатні нести по 40 кг ваги, або два рюкзаки й декілька диньок кожен. З цими ношами вони досить впевнено почуваються на вузеньких стежках через сипушні схили. Для управління використовуються дві команди - "ушь" і "кхх", значення яких приблизно співпадає з педалями автомобіля. Вимова досить специфічна - з підключенням горла, без звички складно. Дівчата ввечері таки осідлали віслюків й спробували освоїти керування -  слухались їхніх команд тваринки так собі, але виглядала ця “кавалерія” прикольно. В кінці дня ішаки за пройдений шлях отримають винагороду - корм від погонщика й залишки тих самих диньок від нас. Кажуть, ішак ще й непоганий “будильник” й його рев забути неможливо, але нам якісь виховані тваринки попались, мовчазні.
IMG_7563Фани
Курси управління віслюком

Розповіді Тахіра

Ввечері біля вогню ближче познайомились з нашим погоничем Тахіром. Молодий таджик років чи то 25 чи то 29, в різних розмовах різний його вік спливав. Для кількаденного похоу у гори у нього теж не багато речей - спить закутавшись у ковдру, їсть паляниці й сир, готує вечорами чай у металевому чайнику на вогні й сьорбає його з біло-синьої піалки, такої як усюди. Без чаю життя нема, каже. З ним погодяться чи не усі таджики, ми вже знаємо. Тахір іде на повному самозабезпеченні й намагається бути в стороні - не заважати нам, хоча деяка допитливість помітна. Але ми теж допитливі й самі йдемо на контакт.

Розспілкувались й Тахір за короткий час розповів чи не всю історію свого життя: про те як тривалий час працював в Росії, поки не депортували; найяскравіші спогади з того часу - російська дівчина, на яку витрачав усе зароблене. Нещодавно одружився на таджицькій діічині, а до того, каже, багато гуляв. З дружиною теперішньою познайомився по п”яні. Тепер і вдома непогано заробляє - робить пічки, бані, паркани й багато інших будівельних робіт може, любить цю справу. Ще любить коней - хоча й не може собі дозволити, занадто дорогі вони,  футбол - вболіває, правда, тільки за російський чемпіонат, і сидіти коло вогню в горах - каже, що міг би це робити вічно й нема для нього кращого відпочинку. Розумію. В своєму єднанні з природою, Тахір виглядає куди більш органічно, ніж ми зі своєю купою спорядження, усіма цими "дойтерами", "ханнами", "терра інкогніта" чи навіть "волковим". Проте, життя в горах має свої недоліки - мусить відмовлятись від наших динь, бо зуби вже дістали, а лікувати нема де. Зате ішаки не відмовляться.

Ще Тахір любить насвай, як і усі місцеві - оті зелені ккульки, споживання яких вже давно за ними помічаємо. Це легкий наркотик “домашнього” виробництва на основі курячого посліду, тютюну й гашеного вапна.  Насвай майже ніде не заборонений, але усюди відповідні органи “мають на увазі”, бо яка б не була легка, а все ж "наркота". Кульки закидаються до роту під язик й мимо губ (бо можуть “наслідити” на них) й деякий час воно “вставляє” - паморочиться голова, робиться добре й непевно. Речовина всмоктується до організму через ротову порожнину, в процесі виділяється багато білої слини, сліди якої сповнюють навколишнє середовище любителів насваю. Якщо на вулиці міста видно білі плямки на асфальті - десь поруч є насвай. В Україні я з насваєм якось не стикався, але інтернет пише що й у нас є. Тахіру насвай дуже допоміг дочікуватись нас на місці стоянки, куди він з віслюками прийшов на кілька годин раніше - поки ми на озері залипали. З його точки зору, це взагалі не наркотик, хоча, признається, якщо міліція знайде при обшуку, буде ставитись серйозніше. Серйозніші наркотики в долині теж ростуть, каже, й періодично з ними борються, але неефективно бо всі в курсі насправді й треба якось жити. До нашого кумедно-провокаційного питання чи можна дістати анашу поставився серйозно й відповів, якби знав раніше, взяв би з собою скільки треба. Діма згадав, що його на роботі застерігали  перед походом - "ти тільки не поламай собі нічого й наркоту через кордон не вози, бо звільнять потім чи то довго чи то дорого". Ми ж поки відмовляємось від насваю, але ближче до кінця походу наша незворушність в цьому питанні деще "помслабне" ;-).

Взагалі, люблю спілкування з місцевими в такій собі “неофіційній” атмосфері - можна дізнатись багато цікавого про життя країни такого, що туристам не показують. Наприклад, з розповідей Тахіра знаємо що тут, незважаючи на офіційні заборони й світську країну, поширене багатожонство - були б гроші утримувати, а решта буде (Даврон теж подібне розповідав). Що більшість відомих й поважних людей в країні свого часу підняли гроші на торгівлі наркотиками. Що в регіоні активно працюють агенти сумновідомої Ісламської держави, на заклики яких ведеться досить багато молоді, яка потім воює в Іраку й Сирії. Про себе каже, ніколи не пішов би бо, крім усього, ще й обманюють ісламісти - обіцяють багато грошей й не виконують. Вже в Києві я дізнався, що невдовзі на сторону Ісламської держави й втік до Іраку керівник таджицького спецназу, який ніби мав би з ісламістами боротись.

Противагою ісламізму й іншим негативним явищам, на мою думку, є розвиток економіки й туризму. Вкотре пораділи за організаційний талант Хуршеда з Артуча - Тахіру за роботу погонича він виплачує половину тієї суми, яку заплатили ми. Успіху досягне не той, хто має активи (в даному випадку - віслюків), а той хто може залучити їх до роботи й хто володіє інформацією про світ взагалі. Записали номер телефону десь, щоб, якщо коли буде потреба,напряму з Тахіром домовитись про віслючків.
IMG_7527ФаниIMG_7508ФаниIMG_7569Фани
Тахір і його клопоти.

З Тахіром ми проведемо ще два дні й навіть подружимось за цей час, а потім вже самі перетворилимось на "в'ючних" істот й подались підкорювати стежки, віслюкам не підвласні. Коло вогню сиділи вже затемна, й на небі в абсолютній темряві свтились міріади зірок, таких які тільки у горах й бувають. Завтрашній день буде куди серйозніший за сьогоднішній - підійматимемось на Алаудинський перевал, висотою 3800 метрів й навіть категорійний, зі складністю 1а.
IMG_7574Фани
Ранок на озері Бібіджонат

Далі буде.