понеділок, 30 травня 2016 р.

Ташкент: знайомство з Середньою Азією

Ташкент - перше наше місто у Середній Азії, де не так вже й багато пам"яток, зате вже можна цілком і повністю зануритись в сучасність регіону, познайомитись зі специфікою, культурою, жителями, кухнею, а заодно й  завершити приготування до виїзду в більш віддалені від цивілізації місцини.
Ташкент

"Найголовніше - вийти з дому" 
Терція

 Подорож Шовковим Шляхом розпочато. У Ташкенті на нас чекала підготована  "вписка" у великій квартирі від київського співробітника Діми й супровід у справах від товариша співробітника Діми (зв”язки у Азії - це сила). Вписки дуже полегшують життя у великих містах - хоча хостели у Ташкенті теж, як потім виявилось, вже є. Товариша звати Женя і він представник колись численої, а тепер просто помітної громади росіян Ташкента, веселий і неорганізований дядечко. Зібрався в осяжному майбутньому покидати місто й “репатріюватись” кудись на “історичну батьківщину”. Але поки тут, і нам це ніби як на руку. Поселились і відразу до гульок. Для старту відправили Женю в обмінник, й по поверненні таки були сильно здивовані масштабом поповнення наших кишень :-)

Мільйонери мимоволі, або мішки грошей Узбекистану.

Мабуть, перше сильне враження від Узбекистану у більшості іноземців схоже - це місцеві гроші.  Узбецькі суми (не плутати з киргизськими сомами й таджицькими сомоні), це дійсно щось особливе - цифри тут на банкнотах великі, а вартість маленька, тому усі ходять в прямому сенсі з мішками грошей. За один долар тоді давали 4500 місцевих, на цю суму можна було злегка перекусити, купити величезну диню, з"їздити разок на таксі чи декілька раз на громадському транспорті. Квиток на поїзд Ташкент-Самарканд коштував від 18 тис в загальному вагоні до 90 тис в місцевому аналозі "Хюндай", а ніч у хостелі в Ташкенті обійшлась трохи пізніше у 60 тисяч сумів. Іншими словами - кілька сот тисяч сумів це не так вже й багато при планах тривалого перебування в країні. При цьому місцева банківська система не дуже схильна до врахування реалій - найбільший номінал це купюра в 5 тисяч, а найпопулярніша купюва в 1000 сум. Отже, обмінявши сотню баксів ви, цілком вірогідно, стаєте власником 450 купюр. В окремих перемотаних пачках. Як у фільмах про гангстерів.

Місцеві умудряються рахувати банкноти з шаленою швидкістю - їхні пальці добре натреновані для цієї справи. А часто узагалі не рахують, миттєво визначаючи кількість грошей по товщині  пачки. Ще нам здалось, що в грошових операціях тут один одному довіряють - часто гроші узагалі не рахують. Женя каже, що обманювати не прийнято: надуривши на кілька кюпюр якоїсь користі особливо не отримаєш, а Ташкент - місто не велике, знайдуть швидко. Одного разу міняла  побіг до когось за чимось, залишивши мене рахувати видану за скількись там доларів пачку сумів, при тому що долари ще не забрав….  Специфічна тут культура грошового обігу, загалом.

В країні два курси - офіційний й "чорний ринок", офіційний вдвічі нижчий й важко уявити, хто там у банках узагалі щось обмінює. Якщо прийдете до банку, на вас мабуть подивляться як на дурненького й відправлять до мінял на вулиці. Якщо мінял під боком нема, продавці у магазинах без проблем обмінювали - долари там усім потрібні.  Ще в Узбекистані майже немає банкоматів, а ті що є, часто приймають виключно картки місцевих банків. В перший день в Ташкенті ми поміняли цілих 40 доларів й довго “грались в наркодилерів”, розкидуючи гроші по квартирі й фотографуючись з ними то так то так. Ну дійсно, коли ще можна буде влаштувати собі таку розвагу?
Ташкент
Дурачимось з купою грошей на “вписці” у Ташкенті

Знайомство з Ташкентом

Набивши усі кишені та інші наявні з собою ємності грошима йдемо гуляти. Спершу догуляли до Центральної площі з Тамерланом й купою фонтанів. Фонтани у пустелі, здається, ознака розкоші - це помітно й тут й у Туреччин. Архітектури цікавої у центрі толком й нема - подекуди лиш трапляються проблиски старовинного чи красивого. Це й не дивно - в не дуже віддаленому 1966-му році Ташкент був повністю зруйнований землетрусом. Далі відбудовували - як уміли, не дуже красиво, зате масштабно й пафосно, як багато де в Азії. Радянська архітектура (“пізнього совка”) тут в усій красі й у величезній кількості. Архітекторам мабуть цікаво буде. Особливо масштабна й пафосна центральна частина з урядовими будівлями - їх навіть фоткати особливо не хотілось. Проте, бачили на центральній площі кількох нефорів та хіпстерів - тобто місто має шанс на якусь креативність. У двомільйонному місті хотілось би більше неординарності знайти, але диктатури Азії поки ще того не допускають.

До землетрусу, не виключено, що Ташкент був досить цікавим місцем – вік міста більш ніж дві тисячі років й в різні історичні періоди воно було помітним “осередком цивілізації” з фортецею, мечетями, мінаретами, шакалами й аксакалами. В 16-17 столітті навіть існувало невелике Ташкентське ханство. В 19 столітті  досить великий на той час Ташкент став одним з центрів російського впливу, згодом центром промисловості, “червоного” руху, а в радянський час виріс до 4-го за кількістю населення міста Союзу. Нині населення складає майже 2,4 млн жителів, що не так й багато, якщо врахувати що населення Узбекистану за час незалежності виросло з 19 до 30 млн. Жителі Узбекистана складають велику частку населення Москви, але до власної столиці їх не пускають.
 
Чого тут таки безліч - то це міліції. Вони були усюди на вулицях там, де ми ходили. В метро перевіряли торби й документи, змушуючи виправдовуватись що ми перший день і реєстрації нам не потрібно. З урядових будівель періодично вибігали охоронці й забороняли фоткати, з якихось контор періодично вибігали охоронці й забороняли сидіти на сходах (лавочок теж не густо). Женя розповідає що “профілактичні” рейди міліції по квартирах, це нормально й навіть правильно - а то ж понаїдуть жителі сіл, які не дуже освічені й виховані. Жити в таких умовах я б точно не хотів, але, по правді, туристів це все не сильно напрягає й не так вже й помітно. Взагалі, почувались в місті комфортно - є де жити й міліція ще не має як причепитись. Право причепитись “з наслідками” у неї з”явиться через три робочих дня, рівно стільки відведено іноземцям для перебування в країні без реєстрації. Перевагою цього всеохоплюючого контролю є те, що Узбекистан - абсолютно безпечна країна в якій майже забули про злочинність.

Недорозсекречена телевежа Ташкенту

Серед нечислених пам”яток Ташкента виділяється місцева телевежа - 375-метрова споруда, яка є 11-ою по висоті телевежею світу й найвищою з відкритих для огляду будівель Центральної Азії. Усе місто звідти як на долоні - й не тільки місто. Об”єкт безумовно цікавий й я б із задоволенням порадував вас фотографіями з її вершини. Проте, це виявилось непростим завданням - фотографувати там заборонено. Підніматись на найвищий оглядовий майданчик теж заборонено. На вході обшукали з детектором як у літак, записуючи паспортні дані й питаючи різні речі типу до кого  приїхали, в якому готелі реєстрація, коли в Таджикистан вирушаєте. Екскурсію вела напружена жіночка, яка розповідала щось малоцікаве на автоматі й дозволяла собі злісні фразиі типу "ану всі на крок відійшли". Відкрили об”єкт для екскурсій як уміли, загалом. Ласкаво просимо у тоталітаризм - екскурсовод це ж мабуть “влада”, а не “сервіс”. Коштує занурення в це все 15 баксів (!!).  Ситуацію врятували дійсно чудова панорама Ташкента й  Женя, який багато цікавого розповідав про місто, різні будівлі, своє дитинство у ньому...
 
IMG_6942ФаниIMG_20150810_150942
Телевежа та вхід до неї, далі не давали фоткати.


З телевежі чудово видно Чимган - гірський масив неподалік міста, висотою до 3309 метрів. По міркам Центральної Азії - дрібничка, але, між іншим, це півтори Говерли. Може й були б ці гори маловідомими, якби не барди. А так Чимган оспіваний й багато хто знає, що

“душа рисовала картины в тоске,
Будто еду в арбе на своем ишаке,
А Чимганские горы царят вдалеке
И безумно прекрасны собою. “
Сергій Нікітін


Арба - двуколісний й запряжений ішаком місцевий возик, до сих пір популярний транспортний засіб в усій країні. В центрі Ташкенту зустріти складно, але на околицях й  за межами їх більш ніж досить. На цьому етапі нам здалось, що візуального освоєння міста на даний час досить, й варто дозволити іншим важливим "складовим" організму познайомитись з Узбекистану.

Місцева кухня -впізнавана, смачна і не така вже й одноманітна, але так як ми в регіоні вперше, цікавила нас головна страва місцевої кухні - плов, решта буде потім.

Коротко й по суті про узбецьку кухню: Плов.

Розповіді Жені  плавно переросли в Центр плова, який знаходить тут же - величезний заклад, суміш їдальні й ресторації, де готують плов. Почалось друге серйозне враження - знайомство з цим королем місцевої кухні. Страва усім нам добре знайома, проте тут плов готують зі специфічними інгрідієнтами, типу родзинок, місцевого гороху, дивної на смак жовтої моркви. М'ясо тут завжди баран, а сало - курдюк. За аромат відповідають зіра та шафран. В цьому місці ще чомусь відварені яйця доповнювали страву. Все як у нас, тільки зовсім інакше, якщо коротко. Як потім виявиться, в кожному місті свій рецепт плову - в Самарканді м'ясо буде великими шматками, а подаватимуть усе шарами один продукт на іншому, в Бухарі взагалі плов називають словом "ош". Готують традиційно - зранку, а їдять - руками, притримуючи “жменьку” плову трьома пальцями (вказівним, середнім та безіменним), й підносячи до роту заштовхують туди великим пальцем. Традиційно до плову готують "сузму" - щось середнє між сиром й кефіром та "ачичук" простий салат з помідор, цибулі, олії й спецій (судячи з інгрідієнтів - традиція нещодавня). Запивається це все великою кількістю чаю - чорного чи зеленого не важливо, зате обов"язково з піал.

Плов - ранкова страва, ближче до вечора можна уже й не застати - його зїдять впродовж дня, а приготують вже наступного ранку. Й так, Середня Азія - пекло для вегетаріанців, житимуть на хлібі, айрані і салаті з помідор. Принагідно скуштували також самсу - головний "фаст-фуд" Середньої Азії й теж нам вона сподобалась, але, першою стравою в Узбекистані має бути плов.

ТашкентIMG_6935ФаниIMG_6929Фани
IMG_20150810_214449IMG_20150810_220250IMG_6932Фани
Знайомство з узбецькою кухнею: плов, чай, самса.

Прогулянки центром Ташкенту

Коли ти вже знайомий з пловом, набагто приємніше довго гуляти центральними площами Ташкенту,  фоткаючись біля усього по трохи. Лена виявилась надзвичайно корисним учасником гурту - її потяг до фото виливався у нереальну кількість знімків усього й селфі усіх з усім.

Центральна площа - таки велика й пафосна, по ній цікаво разок прогулятись, але не більше.Усе навколо буде новим, великим, блискучим й якимось безтолковим з точки зору краси в моєму розумінні цього слова. Хоча, краще ніж "хрущовки" чи заводи, краще навіть ніж сучасні висотні будівлі в ряді пострадянських країн, чи маєтки скоробагатьків там же. Хочеться, правда, якоїсь витонченості в столиці країни з такою древньою культурою, але - витонченість ця залишилась в древніших столицях цієї країни.

Окрім фонтанів запам”яталась величезна будівля готелю Узбекистан - ніби й радянська, але неординарна. До речі, помітно було що багато “типових” радянських багатоповерхівок у Ташкенті мають риси якогось місцевого колориту й помітно відрізняються від загальних стандартів - тут якісь амбіційні архітектори тоді, мабуть, були. З інших цікавинок центральної площі - Тамерлан (куди ж без нього), музей історії Тимуридів у стилі сучасної стилізації під щось древнє, куранти - привезені після Другої Світової з Прусії й встановлені у спеціально збудованій для цього вежі у 1947 році. Куранти ці стали одним з символів міста (хоча, як на мене, попахує мародерством) й символізм їх був настільки потрібний, що кілька років тому вежу "клонували" - тепер їх дві й не дуже зрозуміло де оригінальна. Поміж великими й пафосними сучасними будинками іноді можна знайти досить симпатичні кам"яниці часів Російської Імперії - центральна площа збудована в новій (на той час) частині міста, при чому вулиці прокладені по маршрутах караванних доріг. Колись Шовковий шлях проходив чітко через цю площу. 

Ташкент
Музей історії Темуридів
Ташкент
Вежа з Курантами та її сучасний клон 
Ташкент
IMG_7004ФаниIMG_7035Фани
Ташкент
Центральна площа Ташкенту 

Ташкент за кількістю цікавої архітектури, звісно, дуже програє Самарканду, Бухарі та іншим відомим містам Сходу, але й тут, насправді, є що подивитись - як є на те час та натхнення. Збереглась частина старого Ташкенту, достатньо мечетей, медресе, великих християнських храмів, ніби як присутнє якесь культурне життя. Якщо з натхненням у нас все добре, то з часом гірше  - тільки день у великому за площею місті, тому оглянули достатньо поверхнево, але, здалось, головне таки "осягнули". Подорож у іншу країну, це не тільки пам"ятки та інші "маст сі плейс", це сприйняття усього на світі - яке відмінне від знайомого й уже цим цікаве, а часто й досить колоритне. Цікаво просто ходити по новим вулицям, дивитись на будинки, на людей, на магазини, на котів, на рослини, на манеру рухатись і спілкуватись, на якісь дрібнички зовсім.

Поступово знайомимось з мовою й тепер знаєм, що "рахмат" - це дякую, найпотрібніше слово, Місто майже цілком російськомовне й, незважаючи на офіційний перехід мови на латиницю, більшість написів виконані кирилицю. Кажуть, ще й арабську в"язь використовують подекуди. Люди милі й посміхаються, при цьому в "зону приватності" особливо не лізуть. Поміж східними обличчями часто на вулицях зустрічаються слов"янські - нині їх у місті десь 15% й поступово кількість зменшується, емігрують куди подалі. В минулому Ташкент таки мав певне значення для російської й радянської культури - тут і Ахматова жила, й про ці місця захопливо писала що: 

Я не была здесь лет семьсот, 
Но ничего не изменилось...
Всё так же льётся Божья милость
С непререкаемых высот.

Й не тільки вона. Але це все вже переважно в минулому - як єврейська культура в Україні. Про український "слід" - Женя розповів, що його дочка навчається в гімназії Шевченка, поруч із пам"ятником Шевченку й  на бульварі Шевченка. В радянській час українців в країні було 150 тисяч, половина з яких жила в Ташкенті й більшість з яких повернулись до України на початку 90-х. В Києві, до речі, вулиця місцевого поета й діяча Алішера Навої теж присутня. Ми живемо, до речі, зовсім поруч із вулицею Шевченка. Совпадєніє?


IMG_6943ФаниIMG_20150810_185137
Хлопчина й квітковий магазин на вулиці Шевченка

IMG_6960ФаниIMG_6969Фани
IMG_6961ФаниIMG_6963Фани
Вулиці Ташкенту

Женя під час прогулянок періодично кіпішував з різних приводів, потім водив в класні місця, натупив з балонами - тепер у нас вдвічі менше газу на похід, ніж очікувалось, показав старе місто, навчив їздити на таксі.

Транспорт Ташкенту

Таксі ловити тут норма й якщо це робити гуртом то виходить зовсім трішки дорожче ніж метро. Дядьки на невеликих білих авто колесять містом без будь-яких знаків й знаходяться досить швидко, якщо стати біля дороги й виставити руку з сигналом. Дядьки зі знаками  "таксі" коштують трохи дорожче. Таксі швидше за все буде білим - у місті нереальна кількість білих нових авто бюджетних класів, Женя каже що тут є завод відповідний й дешевими білими авто себе забезпечують. З водієм прийнято поторгуватись - Азія все-таки. Гостям країни можуть і ціну високу загнати, при цьому ви й не зрозумієте що  вам її накрутили - для вас ця цифра може виглядати більш ніш бюджетно, країна все-таки бідна. Якщо не домовитесь з одним водієм - цілком можливо, що домовитесь з наступним. Коштувало нам 2-5 тисяч місцевих такі пересування, при вартості метро в 1000. 

Метро теж сприяє легкості пересування по місту, багато куди можна ним доїхати. Виглядає красиво, коштує не дорого, шманають на вході. Автобуси містом їздять, але склалось враження, що їх мало. Тролейбуси своє віджили - тепер їх нема. Трамвай бачили - кажуть, один з останніх, скоро їх теж знімуть. Сумно, бо в моїй уяві саме трамваї й громадський електротранспорт є однією з ознак модернового міста, продвинутої сучасності, так би мовити. А "перехід на бік маршруток й таксі" це відкат до стереотипної азійськості, й у Ташкенті він таки відбувається. Окремий вид транспорту - "дамаси", невеликі бусики чоловік на 7. Сидіти в таких неймовірно тісно, зате відносно багато пасажирів вміщує, при невисокій ціні. Таким завтра поїдемо до кордону з Таджикистаном, такі бігають з Ташкенту до кордону з Казахстаном, такі взагалі багато де є - теж "щиро азійський" транспорт.

Релігійний центр Ташкенту.

Ввечері на авто вибираємось в стару частину міста - тобто в те, що залишилось після землетрусу й числених реконструкцій. До цього часу мені почало здаватись, що маю легкий негаразд із кармою - спочатку зрозумів, що залишив в літаку пляшку “амарули” з київського “дьюті-фрі”, а гуляючи містом випадково клацнувши по екрану смартфона витратив 190 грн. й, загалом, витрат за перший день у нас було відчутно більше, ніж хотілося б (насправді, шкода тільки 15 баксів за телевежу - інші в кайф). Решта ніби нормально й за планом, проте треба зробити якісь хороші справи. Карма - вона така.

Уже за темпна прогулялись площею Хаст-Імам, релігійний центром, який тут нещодавно з"явився. Тобто, нікуди він і не зникав - більшість мечетей та медресе тут існують ще з 16 століття. Проте, за останні роки старі квартали, де розміщуввлись напівзруйновані релігійні споруди, змінились до невпізнаності й перетворились на новий доглянутий район з медресе, мечетями, парками, площами, мавзолеєм важливих мусульман та найстарішим, за словами Жені, з існуючих в світі кораном який раніше можна було зайти й погортати. Виглядає красиво навіть у темряві. Тут десь поруч Старий Ташкент, де вузькі вулички й усі усіх знають, проте ходити там, за словами Жені, небезпечно.... 

Якби був ще один день, із задоволенням би більш широко познайомився з лабіринтом старих вуличок, а так тільки пробіглись трохи, шукаючи де б перекусити розрекламованим Женею уйгурським лагманом. Ніц не знайшли, але потинялись попід воротами старих будинків й позагалядали у темні дворики.

ТашкентТашкент
Площа Хаст-Імам - релігійний центр Ташкенту

IMG_7052ФаниIMG_7065Фани
 Сувенірний магазинчик та один із дворів старого міста.

Закінчився день неймовірно смачною динею - так усі захопливі розповіді про смак узбецьких динь виявились щирою правдою, немогли відірватись. Далі трохи поперепаковували речі - турист перед походом завжди буде цим займатись у вільний час, незалежно від кількості цього самого часу до походу. А поки усі пакували речі, я й записав в блокнот (на смартфоні) трохи "каракуль", по яких стало можливим більш детально відтворити наш Ташкент, поки нові - вже завтрашні, враження, не забили пам"ять трохи більше ніж повністю

Завтра день буде довгим і в дорозі буде..