Фанські гори: альптабір Артуч та озеро Чукурак

Здолавши за вчорашній день відстань від Ташкента до кішлака Артуча, сьогодні дістались однойменного альптабору - стартової точки нашого маршруту. Похід розпочався й за цей день сходили в радіальний вихід до озера Чукурак неподалік табору - першого з числених озер Фанських гір, кожне з яких прекрасне по своєму.

“Все було прекрасно” - сказала в кінці того дня Таня, закутуючись в спальник з вражень й в спальник звичайний. Ми живемо в одному наметі й маємо невелике уявлення, що у кого на думці. В її короткому описі день відобразився як  “багато їжі, потім ми ще їли, потім ми їли барана, а далі було озеро”. Така велика кількість їжі являється, коли поєднується наш звичайний розпорядок дня з таджицькою гостинністю.

Поснідавши вдома в Даврона, переїхали до альп-табору Артуча й поставили намети на території. Познайомились з  директором цього закладу Хуршедом, з яким списувався через інтернет й про якого наслухані вже від самого кордону - виявився молодим спокійним хлопцем, хоча я його уявляв собі як колоритного ділка у віці.

Хуршед - приємний й надійний, підтвердили з ним домовленості про двох ішаків на три дні й пообіцяв до завтра дістати один газовий балон, яких після бардака з газом в Ташкенті у нас у було трохи менше, ніж хотілося б. Заодно розібрались чого у нас ще не вистачає й чим то можна замінити.

Місцеві дядьки в цей час дискутували з Давроном й, як нам здалось - дорікали що задешево нас сюди привіз. До наступної нашої зустрічі Даврон врахує це. Поки ж з ним попрощались, домовившись про зустріч в кінці походу в сусідній долині й для зв”язку Даврон залишив нам свою сім-карту, щоб ми змогли зв”язатись.

В альптаборі Артуч

Артуч - відоме в радянський час місце,  де альп-табір існує з 1971 року. Альптабір (чи як він тепер там називається)  знаходиться у самому серці Фанських гір, звідки починаються числені маршрути на навколишні перевали й вершини й де є шалені можливості для туризму, альпінізму, скелелазіння й просто відпочинку в красивих місцях. Десь тут неподалік Візбор написав відомі рядки про Фанські гори, з яких багато хто й знає про існування таких гір десь на планеті, навіть якщо ніколи особливо в географію туристичних районів не заглиблювались.

На початку 90-х Артуч мало не “розтягнули на сувеніри”, але, згодом база оклигала, переформатувалась й тепер це чимале підприємство з обслуговування туристів, де організовують транспорт, ішаків, провідників й усі можливі послуги для гостей. Тут можна також жити й харчуватись, гуляючи навколишніми озерами. Не тільки для екстрималів ці місця тепер, насправді. Але не всі про те в курсі, та й їхати далеченько - майже Памір як не як, майже “дах світу”.

Обжились в Артучі, приготували кавусю й вже готувались вирушити в перший акліматизаційний вихід до найближчого озера, як нарисувались дядьки з тарілками й твердим наміром пригощати нас бараниною з картоплею і горілкою. Місцеві приїжджають сюди сім'ями на пікнік й іноземці у них викликають інтерес, хоча й навряд чи в новинку особливо - Фани стають все більш популярними серед любителів трекінгу та хайкінгу з усього світу. В результаті знайомства у нас тепер пляшка горілки, від якої не змогли відбитись й вчергове насолоджені місцевою кухнею шлунки. Ну й трохи запізнілий вихід.

Після посиділок таджики теж полюбляють з усією сім'єю прогулятись до озера Чукурак й пофоткатись-перекусити на його берегах - тому підіймаємось з  компанією, майже як на Петрос чи Піп-Іван (до Говерли ще далеко). Тільки от місцеві досить швидко побігли до низу, ми ж зависли на довго на березі першого чарівного озера Фанських гір на нашому шляху.

Озеро Чукурак знаходиться в пів години ходу й  200 м висоти над Артучем. Тут вперше побачили суворі величні скелі й неймовірного кольору воду, яка переливається різними відтінками в світлі сонця. Озеро знаходиться над долиною, до якої веде вузький прохід між двома величезними скелями й виглядає це все дуже ефектно для нас, переважно рівнинних жителів. Озеро безстічне й безджерельне на поверхні - вода тут з'являється з-під каміння й туди ж стікає, тому навколо багато завалів, але зовсім нема ефектних водоспадів. В цій долині знаходиться також озеро Зієрат, до якого ще метрів 300 набору висоти й про яке хтось з місцевих говорив, що там вода водночас кількох кольорів. Тверезо прикинули, що “не сьогодні” сходимо на Зієрат й краще сконцентруємось на насолоді Чукураком. Гуляємо навколишніми схилами, включно з підйомами казна куди до рівня “ну і як тепер назад?”, фоткаємось в різних ракурсах, позах, пейзажах. Трохи заздрю пастухам, намети яких видніються під однією з гір - вони ж цю красу щодня бачать, хоча навряд чи усвідомлюють.

Озеро Чукурак

Пастухи біля озера Чукурак

Якщо на довго залишити гори без нагляду, там заводяться туристи і починають займатись різними неподобствами. В тому числі - й літати (в хорошому значенні цього слова). Особливо якщо пейзажі надихають! А особливо, якщо на них об'єктиви камер націлені. На березі озера Діма давав щось типу майстер-класу з ефектних "кавказьких" стрибків, а Лена просто дивувала всюдисущою фотоактивністю, встигаючи фоткати, фоткатись й іншим радити що куди щоб було “красіво”. Таню озеро надихнуло усамітнитись на березі й медитувати, я її розумію - спілкування віч на віч з природою в таких місцях дуже вмиротворює.

Вода в озері холодна або дуже холодна, встигаєш тільки заскочити й вискочити, відчувши в цей момент себе мало не героєм. Після купання треба ще деякий час на сонці, щоб зігрітись. Якщо сонця немає - краще обмежитись виключно естетичною насолодою.

Різні способи спілкування з озером Чукурак.

Просиділи на березі майже до сутінків й спустились в табір в останні миті світлового дня.

Акліматизаційний вихід змінився акліматизаційною ночівлею. Завтра поступово рухаємось угору - на нас чекають Кулікалонські озера. Чукурак - то “прелюдія” чи “преамбула”, а там має бути і “людія” і “амбула”.