середа, 27 липня 2016 р.

Фанські гори: Алаудінський перевал й Алаудінські озера

Для гірського туриста оте головне й основоположне, що визначає його саме як туриста-спорстмена, а не просто автономного волоцюгу дикими місцями, це перевал. Саме перевали визначають складність походів й великою мірою впливають на нитку маршрута, це як сходинки до вершини й кожен турист якусь свою гору з цих сходинок складає - у когось “Еверест”, у когось “Говерла”, у когось “Старокиївська”. Сьогодні долаємо перший категорійний перевал походу – Алаудінський, після якого опинимось на однойменному озері вже в сусідній долині.



Перевал, за визначенням, це “логічне місце перетину хребта”. Через найбільш логічні перевали й дороги автомобільні та стежки пастуші проходять. Такі перевали не оцінюються високо в рейтингу складнощів - їх або зовсім всерйоз не сприймають (не категорійний перевао), або – якщо трішки складніший, кажуть, що пройти може майже хто завгодно нормального розвитку при бажанні (категорія 1А). Цей “хто завгодно”, насправді, може ухекатись як слід на такому перевалі - категорія 1А означає, що не складно рухатись з технічної точки зору, але може бути складно по відстані чи висоті. З розвитком гірського туризму люди почали рипатись й на не дуже логічні перевали, зате в рідковідвідуваних місцях. На перевали другої категорії (1Б) вже  так просто не зайдеш, має бути певна складність в здоланні - льодовик перед ним найчастіше, чи висота солідна в сукупності з іншими чинниками. До таких перевалів вже готуються серйозніше - кішки треба, льодоруб, іноді мотузка для страховки, багато хто вже більш відповідально вагу економить й обрізає зубні щітки, каремати по тілу, знімає етикетки з пляшок, тощо.  Далі йдуть перевали  категорій 2А, 2Б, ЗА й ЗБ й чим "віддаленіше від нуля"  маркування, тим складніше на такий перевал пертись. На найскладніші перевали ходять не часто й доступні вони вже серйозним спортсменам, які довго тренуються, технічно й фізично підготовлені, вагу економлять, але коньяк в склі чи інші важкі й приємні речі з собою прихопити люблять. Перевали, це як сходинки до вершини й кожен турист якусь свою гору з цих сходинок складає - у когось “Еверест”, у когось “Говерла”, у когось “Старокиївська”. 

Походи, як і перевали, теж класифіковані на шість рівнів, але пронумеровані просто цифрами (від 1 до 6), а не цифрами-літерами (1А - 3Б). Чому так - не знаю, мабуть щоб хтось щось не наплутав. Найвища категорія походів - шоста, це вже настільки складні місця, що складність навіть толком не можна оцінити, “шістка” це  “все, що складніше пятірки”. Щоб уся ця система працювала, за походами слідкує МКК – маршрутно-кваліфікаційна комісія, яка контролює маршрути й видає справочки про проходження походів. "Ми самі собі комісари" - сказали якось чотири вуйки в Карпатах, коли запитали  їх  чи випускались в якійсь комісії. Тому, офіційний турист-спортсмен ти, якщо ходиш з маршрутами й справочками. Якщо ходиш там само, але без справочок – просто турист, який швидше за все, любить вживати теміни “трекінг”,  “хайкінг”, “бекпекінг”, “ішакінг” й тому подібні.  Наш маршрут по складності буде вище гірської “одинички”, але нижче “двійки” – маємо перевали 1А й 1Б на шляху, щоб була “двійка” ще один 1Б треба пройти. Сьогодні долаємо перший категорійний перевал – Алаудінський (1А).


Новичок Семён Безуглый единичку покорил
И, рассказывая дома, матерился и курил.

А.Овчинников

Перевал наш – не складний але задовбистий, довгий. Особливо якщо вийти майже об 11, а через годинку присісти на годину пити каву (таймінг то таке, а кавуся то мусить бути). Підйом на перевал по камянистому схилу по добре накатаній стежці, навколо високі гребені, а позаду чудовий вид на Кулікалонську долину.  Потрібно набрати й скинути десь кілометр. Чим вище - тим красивіше, таки так. Особливо на фото, коли "хекаєш" на підйомі не завжди красу помічаєш. Ми намагались помічати, чесно. Скільки перевал проходиться в ідеальних умовах – важко сказати, так як ми невдовзі мусили сильно сповільнитись через самопочуття частини гурту. Але, вийшовши об одинадцятій й рухаючись не дуже швидко за день усе пройшли.
IMG_7577ФаниIMG_9989IMG_9986IMG_7594ФаниIMG_7603ФаниIMG_9975
Підйом на перевал Алаудінський

Відразу після виходу Лена почала себе погано почувати, корчитись в гримасах дискомфорту, повільно йти й відпочивати по через кілька кроків. Мабуть, дається взнаки поєднання висоти (уже ж на 3 тисячах метрів знаходимось), спеки й місцевих наїдків, які останні дні траплялись систематично. Весь сьогоднішній день я йшов разом з нею далеко позаду усіх в якості моральної підтримки. А якщо правильно стати чи сісти – можна ще й джерелом тіні слугувати. Йду собі й думаю, що робитиму якщо втратить свідомість? Надумав, що переверну на бік й накрию від сонця курткою - щось таке з лекцій по медицині пригадалось. А далі мабуть треба буде якось до тями приводити….  Часті зупинки мають й позитивний наслідок – багато фоток пейзажів, селфі й зображень ніг на тлі краєвидів.
IMG_7600ФаниIMG_7607Фани
IMG_7612ФаниIMG_7619Фани
IMG_7610ФаниIMG_7616ФаниIMG_7623Фани
Підйом на перевал Алаудінський у верхній частині

Відхекуючись й відпочиваючи, за кілька годин дошкандибали до перевалу. Краєвид з сідловини таки з лихвою компенсував усю складність підйому – прямо перед носом через долину красиві шпилясті-скелясті вершини й льодовики на схилах красуються. Та й висота 3700 м. це таки висота А от розповісти про всю цю красу ближнім було складно – вітер на перевалі такий сильний, що говорити можна тільки на вухо й  голосно. 

Група піднялась на перший категорійний перевал, а отже хто це робить вперше, тепер має право зватись гірським туристом. З цієї нагоди посвятили в туристи Лену й Таню, які пройшли перший категорійний перевал в житті. Заодно й Настю - яка перевали то ходила, але посвятити тоді її забули.  Ритуал посвяти - теж своєрідна традиція гірських туристів,  може відрізнятись в залежності від винахідливості й внутрішнього світу керівника групи, але має спільні риси й загальну схожість на стереотипну церемонію посвяти в лицарі. Керівник в цей момент набуває піднесенно-пафосного виразу обличчя, говорить щось надихаюче й "посвячує" новачка торканням свого льодоруба, яке може бути легким дотиком а може й ударом по касці. Пригадую, що при посвяті новачків Вова більше торкався, Рома більше бив, а Гозак ще кілішок з древка льодоруба наливав. Льодорубів і касок у нас немає, зате є трекінгові палки, які й використовую в ролі “меча”. Кілька рухів – й на три гірських туриста на планеті стало більше. А кілішок ввечері у таборі буде. У мене першим категорійним і взагалі перевалом був “перевал 17-и” у горах Кавказу, в районі Архиз (Карачаєво-Черкесія), там й посвятили, разом з майже десятком інших новачків.
IMG_7653ФаниIMG_7628ФаниIMG_7642Фани
Перевал Алаудінський й посвята в туристи

За іншою традицією, на перевалі учасникам “перевальна шоколадка” видається, на обгортці якої можна потім й записку залишити в перевальному “туріку” – пірамідці з каменів, як знак що така то група тут була. Це теж свого роду традиція туристів. На перевалах, де групи часто бувають, записки можуть чи не щодня змінюватись. А от на не самих логічних важкодоступних перевалах й кілька десятиліть записка може в  туріку пролежати.

Трохи нижче перевалу у нас обід, на вітрі то не дуже комфортно. Вниз  з перевалу ми з Леною повзли теж дуже довго й далеко позаду всіх – 1000 м висоти до Алаудінських озер потрібно скинути. Спуск по такій же натоптаній стежці через сипушні схили, можливо трохи більшої крутизни. Озера весь час добре помітні внизу, але наближаються на тебе при спуску не дуже швидко.
IMG_0099IMG_7660ФаниIMG_7661ФаниIMG_7645Фани

Обід й спуск з Алаудінського перевалу

Алаудінське озеро знаходиться на висоті 2800м у вузькій ущелині між двома хребтами. Глубина – 16 метрів, живиться з підземних джерел. Колір, правда, більше на небо ніж на землю схожий. Ввечері озеро було уже в затінку як ми спустились – тох красу змогли тільки на другий день оцінити.

Зовсім поруч - альптабір Вертикаль, мабуть найбільш відомий й найбільш відвідуваний в цих горах. На озері потік туристів є, а там де є потік туристів, кмітливий господар має збудувати корчму, тобто - чайхану. Іншими словами, на цьому озері при бажанні можна й поїсти якоїсь їжі з чайхани чи переночувати тамю Місце живе і в полі зору достатньо обсмалених сонцем туристів ходить й намети видніються.

Десь тут має бути й решта нашого гурту, але знаходимо їх не відразу, а оббігавши всі "нички" навколо озера після не дуже вірних вказівок місцевого з приводу місця знаходження нашої групи. За годину біганини зустріли Діму, який вже так скучив за нами, що побіг зустрічати. Живемо на галявині над озером з протилежного від чайхани берега. Місця табору з озера не видно, тому ми його й не могли знайти. Не видно табору не тільки нам. За описами на цьому місці є якийсь збір за прохід національним парком - до нас за ним так ніхто й не прийшов, мабуть лінь було за озеро пертись.
IMG_7667ФаниIMG_0140IMG_7673Фани
Алаудінське озеро

Вночі довго коло вогню не засиджувались - усі за день добре виснажились, включно з Тахіром. Він для відновлення сил далі кладе під язик насвай й нам пропонує. На цій веселій ноті - добраніч. Завтра день простіший – не дуже тривалий підйом на високогірне Мутне Озеро.