Фанські гори: неймовірні Кулікалонські озера

Учорашня прогулянка до озера Чукурак була усього лиш “прелюдією” чи "преамбулою", а сьогодні почалась і “людія” і "амбула" - похід до долини з Кулікалонськими озерами, однієї з найкрасивіших місцин Фанських гір. Сподівання виправдались й після кількох годин переходу довго й наполегливо насолоджувались ідилічною красою гірських озер на тлі скелястих стін й вкритих снігом навколишніх 5-тисячників.
Кулікалонські озера



Чому ж ми поїхали саме у Фани? Мабуть тому, що в пісні про них гарно співається... Ну, ще б пак, який турист не хотів би опинитись у місцях, про які сам Візбор каже що "я серце оставил в Фанских горах, теперь бессердечный хожу по равнинам, и в тихих беседах и в шумных пирах, я молча мечтаю о синих вершинах.."  Не варто недооцінювати силу піару! Але гори і без реклямки від Візбора красиві й вражаючі. Це ми теж знали. І нас там ще не було, й регіон екзотичний, й відносно нескладно дістатись (подумав я, згадуючи про Рувензорі й Патагонію). Достатньо вичерпний набір аргументів, але "сила пісенного слова" мабуть й стала вирішальною краплею, яка посприяла вибору саме такого напрямку. Крім відомої пісні ще багато чого в голові крутилось, від "Елізіума, де "На Евересті, в таємнім місті, там альпіністи смалять анашу ... " й "...летять сніжинки, лежать крижинки, і знову наш час настає..." до Терції "...я придумаю день, шоб встати з зорею, взявши мрії в торбинку, подамся на Схід". А як спустились з гір то найбільше згадувався Віктор Байрак й " Что такое Восток? Это - горячий песок, Это - жирный баран, Это - мудрый Коран", але то буде пізніше, а поки ми гуляємо поміж 5-тисячниками й  неймовірно красивими озерами.

Збирались в другий день походу класно, але довго, апелюючи до акліматизації. Хуршед підігнав новенького газового балона за ту ж ціну, що в Ташкенті коштували старі й аби чим заправлені, а також двох віслючків під наглядом пастуха Тахіра, на яких наші рюкзаки перших три дні їхатимуть окремо й дещо швидше від нас.  Як “тру матрацники” вийшли о пів на одинадцяту дня й як тру туристи швидко повалили вперед, набравши з ходу за перехід 300 метрів висоти, ще б пак - без рюків йти реально в кайф! Від Артуча до долини з Кулікалонськими озерами вийшло три переходи. В обід піднялись до озер, офігіли від краси й завалились варити каву та купатись!

Момент входження в долину особливо запам'ятовується, коли після кам'янистого підйому, на якому бачиш тільки схил перед носом й долину позаду, раптово з'являється височенна біла стіна, а потім потрапляєш в величезну долину з таким же великим озером води неймовірного кольору, де за озером височіє та сама стрімка й вкрита снігом Кулікалонська стіна.

Кулікалонські озераКулікалонські озераIMG_8694
Стежка від альптабору Артуч до Кулікалонських озер й хатинки пастухів

Кулікалонські озераКулікалонські озераКулікалонські озера
Підіймаємось в Кулікалонську долину

Фанські гори унікальні своїми мальовничими озерами - де ще можна знайти такі красиві, навскидку й не скажу. Гори, вершини, перевали багато де є, гірські озера теж не дивина на пленеті (від Бребенескула починаючи), але такої неймовірної краси мені ще не траплялись. Щоб до них дістатись, потрібно бути або народженим у горах місцевим жителем, або хоч трохи туристом - ніякий транспорт до цих гірських долин не добереться (ну, крім віслючків, та й ті не усюди). Тлом для озер часто є скелясті стіни до 5000 м висотою й у кожному озері вода буде якогось іншого кольору, що змінюватиметься в залежності від часу доби й кількості сонячного світла.

Кулікалон в перекладі означає “великий”, з чим важко не погодитись - й озера й гори таки дуже солідні за розмірами. Місце не безлюдне - тут й пастухи живуть й туристи часто ходять, але від того не менш красиве. Подумалось, що уже заради цього місця, насправді, варто їхати у Фани. Радувало те, шо тут майже не буває поганої погоди - щоб втрапити під дощ влітку треба мати особливе "щастя". Цим Фани дуже відрізняються від "мокрих" Кавказу, Алтаю, Тянь-Шаню, та навіть Карпат. Вдень спекотно, а вечорами й вночі, все ж, прохолодно. Якщо захочеться поближче до вершин опинитись то й пуховку й рукавички дістати таки доведеться. А взагалі - гори є гори, тут будь-які погодні явища є можливими й до всього треба бути готовим. 

Кулікалонська стіна позаду озера це справді Стіна - височенна така, перепад висот близько 2000 м. Вона додає особливої мальовничості як озерам, так й зробленим в тому районі фотографіям. Найвищі точки Стіни - піки Міралі (5120 м) Марія (4970 м) й Адамташ (4700 м). Дивились знизу, задерши голову, й дивувались альпіністам, які туди ломляться. Хоча закликаюча туди ж бентежність всередині у мене теж є - за три роки без серйозних гірських походів я добряче скучив за високогір”ям й так само, як круті озера, мене радує те, що за кілька днів ми й самі будемо штурмувати висоту 4800 м над рівнем моря, вирівнявшись майже з цими грандіозними піками.

Наш повільний маршрут з декількома ходовими годинами вже другий день й ішаками для поклажі, крім загального спрощення життя, має на меті досягнення дуже важливої цілі - правильної акліматизації в горах. На високогір'ї в людей буває висотна хвороба - “горняшка”, викликана насамперед нестачею кисню й на яку впливає багато чого, аж до індивідуальної чутливості й фізичної форми туристів. У результаті хвороби з'являються головні болі, тошнота, безсоння, втомлюванність й слабкість. В більш важких випадках в людей розвивається неадекватна реакція на різні речі - по типу раптових приступів піднесення чи упадку,  галюцінацій й інших поведінкових “дивностей”,  як от з помпою поховати власні нігті (розповідали мені таке). У окремих людей горняшка може трапитись уже й на висоті Говерли (2061 м.), після 3000 м. ризик хвороби уже високий, а вище 5000 м усі тією чи іншою мірою страждають. Щоб убезпечити групу від проявів горняшки потрібна “акліматизація” в горах - поступовий підйом без різких наборів впродовж досить тривалого часу (хоча б тижня), де не місце подвигам типу “за день видерлись на найвищу гору”. Висота долини, де ми зараз -  2800м., тут ми заночуємо й завтра “заскочимо” на висоту 3600 з наступним спуском, й так далі.
Кулікалонські озераКулікалонські озераIMG_7455ФаниIMG_7475ФаниКулікалонські озера

  Велике Кулікалонське озеро й Кулікалонська стіна.

Підйом закінчено, мети дня - долини з озерами досягнути. Ночуємо неподалік тому можемо розслабитись на залишок цього дня й витрачати його в своє задоволення. Першим ділом на березі озера ми… правильно,  сіли варити кавусю. Цього разу  майже "по розкладу" - до обіду. Кавуся первинно в нас “одинадцятигодинна”, метою її крім усього, є спрощення життя на проміжку часу до обіднього привалу. Ідею "одинадцятигодинної кави" колись зачепив в відомого керівника Гозака, любителя ходити по високогір'ях з комфортом. У аксакалів є чому повчитись. Кавуся з видом на величну природу - це таки прекрасно й в поході стала щоденною традицією, незалежною від інших обставин.

Вода в Кулікалонському озері така ж холодна, як учора на озері Чукурак, але й сонце на цій висоті вже дурне - волосся після купання в озері висохло за кілька хвилин. Поки купались в озері, зібрали навколо гурт дітвори з пастуших наметів. Якщо точніше, хлопчаки бігали заглядати за нашими дівчатами в купальниках - таке видовище ім рідко доводиться бачити. Місцеві жінки виглядають достатньо “традиційно” - в довгих сукнях й хустках, й у цілому місцеве населення достатньо консервативне, часто трапляються тюбетейки, халати, шаровари, мусульманські бороди. В таких суспільствах, незважаючи на поверхневу “радянизацію”, у жінок дуже обмежені можливості вести себе, як їм захочеться - наприклад, засмагати й купатись на пляжі.  На щастя, мова не про всю країну - моя знайома Ойна з Душанбе цілком собі сучасна дівчина, яка не соромиться маєчок й коротких спідниць. Але то столиця, гірські ж суспільства усюди дуже консервативні, а в “глибинах” Центральної Азії, тим паче, Ввечері Тахір таки підтвердив, що місцевим жінкам й дівчатам купатись в озерах у них не можна.

Запам'яталась дівчинка  з гурту дітлахів, яка довго й пильно спостерігала за нами, за що отримала цукерку, натомість подарувала Насті свою заколку для волосся.
Кулікалонські озераКулікалонські озераКулікалонські озераКулікалонські озера
Купання в прохолодних Кулікалонських озерах

IMG_9319IMG_9315
Варимо щоденну 11-годинну каву

Кулікалонські озераIMG_9287
Місцеві хлопчаки спостерігають й контактують

Сьогодні щось типу “півдньовки”, коли пів дня в поході можна нікіди не спішити й займатись своїми справами - в серйозних походах, коли завжди треба кудись іти, "півдньовка" це дуже серйозна й очікувана учасниками подія. Очікуваніше тільки "дньовка". У нас же графік руху простіше й ми просто не відмовляємо собі в нагоді лишній раз розслабитись й насолодитись чимось красивим, особливо коли до стоянки година ходу, майже поруч. Зависали на озері в цілому години три й ще кілька годин повільно йшли берегом, офігіваючи від все нових ракурсів на озера та хребти. Такі красиві долини реально ще треба пошукати.
Кулікалонські озераКулікалонські озера
Неймовірні Кулікалонські озера

На стоянку на березі озера Бібіджонат в цій же долині прийшли вже пізно, але ще засвітла. Незважаючи, що за день нафотографували величезний масив кадрів, ввечері було складно щось видаляти - усі класні й яскраві. А про це озеро розповім вже завтра.