Фанські гори: високі й суворі Мутні озера.
Готель "Тисяча зірок" готовий прийняти своїх відвідувачів:-) В асортименті можливостей - прокидання з видом на гори, озера й льодовики, швидка засмага по контуру окуляр та одягу, дієтичне й збалансоване харчування з екзотичними доповненнями, неординарні відчуття від перепадів тиску та нестачі кисню, а також інші задоволення перебування у високогір'ї.
Пройшовши учора Алаудінський перевал (3750), сьогодні маємо невеликий (порівняно) підйом до Мутних Озер - мальовничого місця у підніжжя найвищих вершин Фанських гір, де провели пів дня й звідки стартуємо до перевалу Чімтарга висотою, не мало не багато, 4800 м.
Пройшовши учора Алаудінський перевал (3750), сьогодні маємо невеликий (порівняно) підйом до Мутних Озер - мальовничого місця у підніжжя найвищих вершин Фанських гір, де провели пів дня й звідки стартуємо до перевалу Чімтарга висотою, не мало не багато, 4800 м.
Цього дня ми почали перетворюватись на неприродно правильних туристів - піднялись як слід зрання, вийшли о 9-й годині й за два перходи дійшли до Мутних озер - емальовничого місця у підніжжя найвищих вершин Фанських гір. В результаті напливу правильності отримали свій бонус - день перетворився на справжню півдньовку в красивому місці.
Вихід з табору над Алаудінським озером
Підйом як і учора, йшов по камінні та сипухах, добре накатаною стежкою. Тільки “сипушності” в поверхні під ногами стало більше. Недоліком раннього виходу було мінус одне купання в красивій водоймі - невелике озеро Піала пройшли не зупиняючись й озираючись зі смутком, в сонячний час воно дуже красиве й купатись там одне задоволення, але поки в ущелині тінь для цього ще занадто. Сонце сюди тільки десь за годину загляне.
Долина нагадує величезні сходинки - коли спочатку йдеш тривалий шмат по рівному, а потім підіймаєшся по кам"яному завалу відразу метрів на 150-200 до гори. До Мутного Озера було декілька таких сходинок. Лена й далі трохи відстає, але сьогодні вже набагато бадьоріше йде, ніж учора. Помітно що потреба в фото сьогодні гальмує її куди більше, ніж фізичний стан. Учора все навпаки було. Це добре) Й фотки більш усміхненими виходять
Долина нагадує величезні сходинки - коли спочатку йдеш тривалий шмат по рівному, а потім підіймаєшся по кам"яному завалу відразу метрів на 150-200 до гори. До Мутного Озера було декілька таких сходинок. Лена й далі трохи відстає, але сьогодні вже набагато бадьоріше йде, ніж учора. Помітно що потреба в фото сьогодні гальмує її куди більше, ніж фізичний стан. Учора все навпаки було. Це добре) Й фотки більш усміхненими виходять
Озеро Піала у холодному затінку
Підйом до Мутних озер
На підході до Мутних озер кількість худоби навколо виростає до величезної, згодом між козами та вівцями й два пастухи з'явились. Частина гурту відбулась легкими вітаннями, а хто не встиг, пастухи перехопили й кинулись годувати. Зокрема - кумисом. А кумис це не просто так, це треба вміти - суворий напій, хто ще його не куштував. По приходу на стоянку, попрощались з Тахіром, обмінявшись телефонами - а ну як знадобиться коли.
Гори і люди
Пастухи і їх стада
Тахір повертається в Артуч
Мутні озера - типове місце стоянки альпіністів й туристів, звідки починається безліч підйомів різноі складності на навколишні перевали та вершини. Намети з людьми влітку тут є майже завжди. Гори навколо вже досить непрості й аби хто сюди вже не полізе - контингент навколо спортивно-суворий, ну або просто спортивний чи просто суворий, а також пастухи. Чудово проглядається початок нашого завтрашнього підйому на перевал Чімтарга - така собі величезна сипуха відразу за озером. Цього року Мутні, насправді не озера, а озеро - одне воно тільки, але рік на рік не припадає, пишуть. Куди не глянь - красиві високогірні пейзажі. Ех, скучив я за таким - озера, сипухи, льодовики, вершини, й ніякої тобі непогоди. Після обіду нестрашні хмарки спробували затягнути наші вершини, але у них це вийшло не на довго!
Озеро Мутне через колір води й це перше велике озеро на шляху, лізти в яке не особливо то й хотілось, до того ж холодне до неможливості. Але легкі "омовіння" все ж влаштував собі, щоб переконатись що глибше лізти я таки не хочу. Після чого доїли чергового кавуна й валяємось по наметах та займаємось хто чим. Спробувавши повтирати для профілактики в коліна якусь корисну мазь, неакуратно натиснув й отримав пів тюбика на себе. Сміху було багато. Це вже вплив висоти чи ми й так можемо?
А от у чому дійсно висота вже відображалась, так це в активному використанні різних шлункових ліків - в поєднанні з місцевою кухнею нас усіх вже трохи ковбасило. Весь день щось готували й жували і весь вечір активно ковтали якісь шлункові ліки :-) Режим туриста в Азії такий собі. Основна тематика розмов на цій хвилі - інфекції, палички та щось подібне. Я з Дімою здались останніми. Уже дивлячись на турботи решти, ми таки не встояли перед останньою динею….
Група біля Мутного озера
Гуляючи навколо знайшли кілька рюкзаків під каменем. Мабуть заброска якусь групу очікує, версія залишених для радіального виходу рюкзаків критики не витримала - нема звідси куди йти так, щоб малого рюкзака не прихопити. Звідси взагалі складно радіально кудись сходити, хіба в альптабір повернутись. Коротше, залишили їм на рюках декілька цукерок "Зоряне Сяйво" - сюрприз буде, якщо тваринки якісь не з"їдять те раніше. В гірському поході цукерочка, то серйозно. Кілька раз, ще в Києві, помічав здивування різних людей, коли бачили як туристи по черзі надкушують маленьку цукерку - то звичка з походів, ділитись дрібницями.
Коло табору, як і годиться, встановили прапора, а за спиною на камені ще й таджицький майорить. Український прапор, мабуть, один з найяскравіших у світі - нас здалека помітно з ним. В цій долині за звичай багато туристів, так як тут починаються маршрути на численні перевали та вершини. Більше всього - російських. Не знаю, скільки з них ми розлякали цими
Коло табору, як і годиться, встановили прапора, а за спиною на камені ще й таджицький майорить. Український прапор, мабуть, один з найяскравіших у світі - нас здалека помітно з ним. В цій долині за звичай багато туристів, так як тут починаються маршрути на численні перевали та вершини. Більше всього - російських. Не знаю, скільки з них ми розлякали цими
екстремістським на даний час кольорами, але помітили тільки одну пітерську групу. Й навіть пригостили їх незвичною для альпіністів смачною їжею - рагу з сушених овочів, якщо у них тривалий похід то така страва це суцільний кайф, насправді. Переймались трохи, щоб, бува, не пошкодила росіянам наша їжа - а то ще подумають що цілеспрямована диверсія була. Проблем ніби не відбулось й за три дні з іншого боку хребта ці ж туристи були раді нас бачити:)
Наш яскравий прапор й чиясь заброска, куди ми цукерок підкинули
Часто доводилось стикатись, що люди вважають ніби туристи або не їдять зовсім в поході або їдять різні дурниці. Так от - дурниці це якраз такі стереотипи, їсти туристи люблять й ставляться до цього відповідально.
“Суть туризму - забрати побільше, занести подалі і там це все з”їсти”
Народна мудрість
Харчування в нашому поході формується за вивіреною численними походами практикою: крупи, сушене й тушене м'ясо, сушені овочі, сухарі, солодощі. Ще карманка - суміш горіхів з сухофруктами, щоб під час переходів клювати, а також ніштяки й залишки різного звідусіль. На людину в день з пів кіло сухої ваги, близько 4,5 кг на одні плечі на похід. Завідує всім "завгосп" - відповідальна за харчування групи людина, в нашому поході це Настя й голодувати не доводиться навіть вегетаріанцям, ознака правильно поставленого харчування. З іншого боку, складно голодувати там де тебе кожна зустріта людина намагається нагодувати. Типова страва походної кухні - каша з м'ясом й набором овочів (цибуля, морква, капуста, інше). Різні напівфабрикати, консерви, сухом'ятка, речі незрозумілого походження й інша "пластмаса", то в цивілізації буде - якщо люди на такому ходять в походи то вчитись їм ще й вчитись. Як можуть туристи в походах так смачно й корисно харчуватись? Отож :-) Ми й не таке вміємо.
“- ти чого так погано виглядаєш?
- веду здоровий спосіб життя!”
- веду здоровий спосіб життя!”
Не про нас.
Сушені овочі - неймовірно крута річ, вони дозволяють в походах готувати дійсно смачні й різноманітні страви, так з'являються борщі й лагмани в умовах високогір'я. Обід в поході - сухарі чи хлібці з м'ясом, салом, сиром. Без сала в походи я ходити вмію, але не хочу - не гуманно якось. В умовах холоду воно особливо класно йде. Лена у нас вегетаріанка й у неї замість м'яса усюди сир, в тому числі й в гарячих стравах. Головне не проспати момент, коли їдло вже готове але м'ясо ше не кинули. Сало іноді їсть - абсолютно правильний вегетаріанець! Я під цей похід спеціально навчився тушене м'ясо робити - вийшло досить смачно й чомусь тушенка не зіпсувалась за похід. Але гратись все ж довго з нею, купував би - було б де. Кавуся з сиром між переходами - окремий прийом їжі. Щодня, без виключень - навіть якщо нікуди не йдемо.
Поки є ішаки - вечорами жуємо як не диню то кавуна. Але сьогодні ця лавочка прикривається й ішаки повертаються в Артуч. Далі в'ючними істотами станемо вже ми.
“-по коням! - сказали рюкзаки”
Очікується завтра.
Діма в нашому поході ремонтником й сьогодні у нього є трохи клопоту - пальники на узбецькому газі працюють поганенько, забиваються часто й прочищати їх доводиться мало не щодня. Куплений в Артучі новенький балон тримаємо до ночівлі перед перевалом, де на висоті хороший газ знадобиться. Так, перебиваючись від перекусу до прийому їжі, від реготу до спокійної розмови, від красивого до дуже красивого виду на навколишнє, дожили до вечора, а потім й до ночі.
Вечір у таборі на березі Мутного озера
На ніч готель "Тисяча зірок" прийняв своїх відвідувачів :-) В асортименті можливостей - прокидання з видом на гори, швидка засмага по контуру окуляр та одягу, дієтичне та збалансоване харчування з екзотичними доповненнями від місцевих та інші задоволення перебування у високогір'і. Висота озера - 3500 м над рівнем моря, акліматизовуватись тут одне задоволення. Завтра починається штурм найвищої точки походу - перевалу Чимтарга висотою 4800 м.. До зустрічі.