понеділок, 30 вересня 2019 р.

Тянь-Шань: похід у небесні гори

Це був красивий і помірно активний похід хребтом Терскей Алатау - не складний, але гори дуже навіть справжні, високі, далекі, дикуваті й взагалі, різносторонньо інтригуючі. Пройшли два перевали, відвідали три долини (кожна з яких кльова по своєму), одне красивезне озеро, зганяли на льодовик, накупались у гарячих джерелах й інших водоймах, пожили в пастухів, помокли в щоденних післяобідніх дощах, навчились ганяти биків під перевалами, робити холодну каву на льодовику, вдягатись усією групою з одного рюкзака й ще багато чого цікавого трапилось

У звіті: загальний огляд маршруту й необхідних організаційних питань, мапа походу, поденний опис справ, кілька розповідей про навколишнє й багато фотографій.

А ось за цим посиланням можна переглянути ролик з походу в IGTV -  
Тянь-Шань, похід

Короткий гайд по нашому походу горами Тянь-Шаню.
.
Район: Терскей-Алатау, Киргизстан.

Маршрут: Алтин-Арашан - перевал Алакель (1А) - долина Каракол - перевал Телети (1А) - Джети-Огуз. Це приблизно 65 км, здолали за 10 днів (неспішний темп, три з цих днів майже "днювали"), а також два перевали, три долини, одне велике озеро, одна радіалка на льодовик. Складність - "майже одиничка".

Бонусні розваги: гарячі джерела, купання в озері, кебаб в альптаборі, манти й різне у пастухів, фрапе на льодовику, різні молочні продукти періодично, гриби й суниці менш періодично, кльові пейзажі майже постійно, можливість після походу повалялись на Іссик-Кулі, замутити таку-сяку культ-програму й накупити середньазійських смаколиків.

Як дістатись: літаком до Алмати, автобусом до Бішкеку, звідти маршрутка чи групове таксі в Каракол, звідти "буханка" чи щось подібне на старт. Це повний день: з 9 ранку до 11 вечора їхали. Назад - подібним чином.

Що треба було мати: звичайне спорядження для пішого походу (по типу літніх Карпат) - рюк, спальник, намет, шмотки, кухня з газом, дрібнички, оце все. Відносно тих же літніх Карпат треба трохи більше теплих речей, міцне взуття, більш серйозно подбати про аптечку й захист від дощу. В ідеалі, бути готовим до снігу й легкого морозу - іноді буває.

Що треба було вміти: комфортно себе почувати в умовах походу й життя в таборі, організовувати побут, ходити по різному рельєфу (підйоми, спуски, трава, камінь, сипуха, сніг) з 15-20 кг ваги на спині, змокати й сохнути, їсти їжу з сушеностей, іноді переходити вбрід струмки, ходити над урвищем і пити кумис. Загалом, усе посильне будь-кому звичайного розвитку, навіть хто щойно з дивану піднявся. Головне - бажання.

Клімат: вдень тепло й переважно сонячно, вночі прохолодно, після обіду дощ, зрідка град. Іноді все перераховане змінюється часто за короткий час. Гори, як вони є..

Навігація: мапи "османд", добре натоптані стежки, блукати не виходило.

Ціна питання: переліт в Алмати (по різному, ми за 300 баксів злітали)+витрати на їжу та інші закупівлі до походу (баксів 30)+ страховка (40 баксів)+місцеві витрати (50 баксів)+ розваги-сувеніри (тут вже як кому). Якось так.

Група: сім чоловік, походний досвід яких вар'юється від "майже вперше" до гірських "двійок" й перевалів 2Б.  Наміри: дружні походеньки та милування горами й собою в них, героїчних штурмів складних вершин не планувалось. Переважно добре знайомі між собою, переважно раніше ходили разом (в усьому цьому були винятки:-). Самоідентифікація в туристському середовищі: Турклуб "Університет".

Спецефект: один учасник позбувся живота :-)

Детально маршрут можна на мапі походу роздивитись: намалював приблизну нитку маршруту, позначив усі ночівлі та перевали.



Тянь-Шань — гірська система в Центральній Азії. Довжина 2450 км, висота до 7439 м (пік Перемоги). Пік Хан-Тенгрі — 6995 м. До системи Тянь-Шаню входить понад 30 вершин вище 6000 м. Льодовики загальною площею 7,3 тис. км.
 Тянь-Шань у перекладі із китайської означає “небесні гори”.


Первинним в цій подорожі було бажання сходити на Тянь-Шань, під яке підвернулись відносно недорогі квитки в Алмати. Маршрут складав з різної інформації: погуглив нескладні перевали в тому районі, зрозумів що озеро Алакель має бути в будь-якому разі, погортав маршрути походів комерційних фірм, послухав розповіді від туристів в "Університеті" й "Глобусі", загалом, це все змішалось в похід, за складністю приблизно відповідаючого гірській "одиничці", який долається без техніки, але дозволяє побачити красу Тянь-Шаня зблизька й впритул наблизитись до справжніх льодовиків. На льодовик потім в "радіалку" збігали. Ні, це не унікальний маршрут - стежки ходжені й популярні, перша частина так дуже сильно.


Перед походом. Дні перед початком походу завжди, чомусь, дуже довгі. Попередній до старту походу день, за відчуттями, "тривав" доби десь так зо три: інтенсивні збори плавно переросли в переліт, переліт в переїзд на перекладних двома країнами й це все сприймалося як цілісний безперервний процес, який може бути виключно впродовж одного дня :-)

Треба було зібратись з групою: зустріти товаришів, які прилетіли на пів дня раніше і вже встигли заночувати в гостях у щойно знайомої людини; зустріти товариша який відпочивав на озері після попереднього походу; вирішити деякі дрібні закупівлі - насамперед, газ; й, власне, дістатись в цю ущелину, а це кілька годин в "буханці" вверх по крутій долині. Приїхали вже затемна, поставили намети на першому придатному місці, а зранку побачили цей чудовий краєвид.

І куди ж ми пішли цього дня? А нікуди. Акліматизація і відпочинок, то теж важливо. До того ж, тут є цікаві "атракції", про які завтра розповім.
Тянь-Шань, похід

День перший. Відпочинок в Алтин-Арашані. Похід розпочався не з підйому, а з занурення! І це було чудово. В ущелині Алтин Арашана б'ють джерела теплої мінералки й у них можна (та треба) зануритись. Тут обладнані купальні - невеликі бетонні ванни в дерев'яних сарайчиках, навколо яких є така-сяка інфраструктура (юрти, освітлення, зрідка будиночки). Проте, найкрутіші купальні розташовані дещо осторонь - в ущелині, посеред лісу, на березі річки, де немає людей і джерела б'ють прямо із скелі, а басейни облаштовані в невеликому гроті.

Відкисати тут - ще те задоволення. Думалось, як же тут круто закінчувати походи, а не починати. Хоча, починати теж круто. Вода тепла, трохи пахне сірководнем. На тлі шумить бурхлива річка, височіють сосни й мовчки спостерігають майже вертикальні скелі. І нічого більше.

Купання в ущелині не тільки особливо красиве, а ще й безкоштовні, між іншим. А в тих джерелах, що в сарайчиках, щось коштує.

Кілька абзаців тому писав, що довго та насичено добирались на старт й було відчуття, доби зо три злились в одну. В той вечір це вже не мало значення - в поході враження неймовірно швидко накладаються одні на інші й учора, насправді, вже далеке минуле!! А завтра підемо в гори й це буде зовсім інша історія.
Тянь-Шань, похідТянь-Шань, похід

День другий: підхід під перевал Алакель Північний. За перший походний день трохи ухекались, набрали 1100 м. висоти й насолодились майже усіма варіантами гірської погоди - від безхмарної спеки до тривалої зливи. Хіба ще град - буде наступного дня, і сніг - за два тижні після нас.

Відразу на початку цього маршруту, ще на курорті, потрібно перейти річку через місток, за місточком трохи вище стежки є потужне джерело з водою. Стежка дуже добре протоптана й заблукати всерйоз досить складно (хіба що трішки відхилитись, до розуміння ситуації).

Спочатку пройшли кілька кілометрів долиною майже по рівному, а як перейшли струмок, що витікав з необхідної нам долини, то ломанулись вверх уздовж берега струмка, набирати висоту. Стежка йде правим берегом струмка - це знання може врятувати від нетривалого блукання, як і знання про те що "правий" визначається за напрямком течії :-)

Ліс з часом змінився рідколіссям, а згодом - "полонинами" (чи як вони тут називаються) - широкими зеленими долинами з травою, водою, розмахом, стежками й худобою. Одного разу потрібно було перейти річку по камінчиках, нічого особливого. Туристів досить багато, місцеві теж трапляються.
Тянь-Шань, похід

Пастухи беруть з собою в гори виключно найнеобхідніше. Наприклад, човна, який лежатиме коло намету та провокуватиме фантазію численних туристів
Тянь-Шань, похід

Туристи тут ходять найрізноманітніші - піші, кінні, з великими рюкзаками, середніми, малими, з гідами й без. В групі з Гонконгу, наприклад, йшли сліпий, аутист й хлопчик у візочку. Інші їм, як могли, сприяли. І це чудово, насправді, що люди з такими вадами можуть і хочуть підійматися в гори! Байдуже, що на сам перевал не пішли - просто прогулялись долиною, як на мене ти вже чимале досягнення.

А от гори без людей можна побачити у двох випадках: правильно вибрати ракурс для фото або ж відійти в сторону від стежки хоч трохи. Що ми згодом й зробимо. Осторонь стежок тут, узагалі, безлюдно.
Тянь-Шань, похід

Навігація за допомогою смартфону - усі стежки на мапах Османду є, тому блуканути складно навіть в тумані. Під перевалом стоять юрти й є освітлення. Ми на ніч відійшли на кілька сот метрів в сторону від стежки, де високогір'я не тільки красиве, але й безлюдне - сніг, скелі, струмки, остання зелень на галявинах, бабаки поміж камінням, чомусь чорні сипухи, навіть невеликий льодовик на тлі був.

Ввечері в групи була перевірка на міцність - кілька годин періщив дощ, що дещо погіршувало рух й середній рівень оптимізму в групі. До того ж - усі йдемо з різною швидкістю, й хто повільніший той під дощем набагато довше перебував. Намети поставили також в дощ й забились натовпом в один з них, принагідно зрозумівши, що з одного рюкзака, при потребі, можна одягнути майже усю нашу групу. І грали ігри, аж поки погода не перетворилась на прийнятну для виповзання з намету:-) Завтра йдемо на перевал.
Тянь-Шань, похід

Збираємо теж з різною швидкістю. Це дає можливість тим, хто оперативніший - позайматись, наприклад, йогою.
Тянь-Шань, похід

День третій: через перевал Алакель Північний на озеро Алакель. Підіймаємось на перевал - перший, найвищий, очікувано що найкрасивіший в цьому поході:-) Висота не те щоб вражаюча - 3760 м. над рівнем моря, але високогір'я навколо саме справжнє. Нам пощастило, гори були привітними, дозволили без проблем на себе вилізти й на підйомі лежав лиш оцей старий сніжник. Через два тижні тут буде снігу по коліна й похід виглядатиме цілком собі зимовим.

Стежка на перевал накатана добре. Але. Підйом прямо на перевал дещо роздовбаний й крутий, тому, переважно підіймаються стежкою ліворуч від перевалу, а потім сходять на нього вже по хребту. На фото нижче добре видно дві стежки які виходять з однієї точки поміж сніжниками. Праворуч - коротша, крутіша й складніша. Краще йти пологішою стежкою ліворуч.
Тянь-Шань, похід

А ось так долина виглядає, якщо подивитись назад.
Тянь-Шань, похід

Види з перевалу Алакель Північний - неймовірні. Уже заради цієї точки варто дертись до гір. Красивезне оеро під ногами, чималі льодовики, скелі й засніжені піки - все тут. І це - 3765 м. н.р.м. - найвища точка нашого маршруту. Після минулорічних Гімалаїв не так вже й високо, але на тлі 196,8 м. - найвищої точки в Київських горах, досить непогано. Та й не висота головне туристу, а краса, враження, відчуття, для когось - і досягнення!
Тянь-Шань, похід

На перевалі вже традиційний ритуал посвяти в спортивні туристи (оскільки піднялись на перший в життя саме категорійний перевал) - луп палицями по касці. Це єдине місце в поході, де каска таки знадобилась.
Тянь-Шань, похід

Спуск з перевалу по добре помітній стежці з правого боку (якщо дивитись на озеро). Веде стежка в напрямку місць ночівлі на "виході" озера в долину. Дещо помізкувавши на перевалі, вирішили спуститись прямо до озера сипухою й пошурувати в напрямку берега озера з боку льодовика, але склалось усе дещо інакше.
Тянь-Шань, похід

Іноді піддаватись на натяки долі є чудовим рішенням. Місце для ночівлі на озері Алакель ми не те, щоб вибрали самі, але це були найкрасивіші ночівлі за увесь похід.

Плани були інакші. З перевалу Алакель був чудовий вид на озеро й можна було зрозуміти, де саме нам хочеться жити. Типовий табір усіх на цьому маршруті - на "виході" з озера в долину у напрямку Караколу. Зверху ж здалось, що з протилежного боку озера - під льодовиком Джигіта, куди красивіше, приємніше й гарантовано малолюднше. Десь так воно й було б, проте вперіщив дощ й зупинились на півдороги до бажаного місця - на березі, практично під самим перевалом. І це було неймовірно красиво.

Поставились в дощ, а як залізли в намет, то почули гучний бій граду по тенті. Дуже гучний. Це досить неповторний шум, насправді. Спонукає створювати комфорт в наметі, грати в ігри й не сильно розраховувати на прогулянки найближчим часом.

Проте, крига з граду дуже знадобилась у приготуванні коктейлів.

Град невдовзі вщух, а озеро почало віддзеркалювати гори.
Тянь-Шань, похід

На озері Алакель. Озеро - як живе, постійно змінює колір і настрій. Може віддзеркалювати гори, як на фото нижче, може перетворитись в лазурову чи яскраво-синю гладь, або ж хвилястість. Озеро примхливе - завиграшки йому несподівано зарядити градом чи снігом, а за годину по тому знову радувати теплом. Примхливість ця поєднується з дисциплінованістю - щодня по обіді негода. 14.30, орієнтовно :-)

Висота Озера - 3500 м, з нього можна на льодовик сходити чи кілька навколишніх перевалів відвідати. На берегах живуть бабаки, яструби, туристи, пищухи й дуже ділові тхори. Це з тих, що показались. Десь ще снігові барси є в околицях, але то потаємні тварини, так просто не зустрінеш .

До Озера дійшли досить популярним маршрут з безліччю трекерів. Але, відколи зійшли зі стежки й поставили намети раптом в якому кілометрі убік, Озеро стало безлюдними - за два дні табору й прогулянок жодної людини так і не зустріли.
Тянь-Шань, похід

Тянь-Шань, похід

Освітлення над Озером постійно змінюється й вже знайомі пейзажі щоразу оновлюються, стають небаченими. Вечорами дуже не хочеться йти до наметів - з кожною хвилиною стає красиво якось по новому, а післяобідні дощі вже не напрягають.

На ніч чекали холод - висота все-таки, вологість. Холод не прийшов, принаймні в наш намет :-)

Як і не прийшло лох-неське (або подібне) чудисько, яке дуже хотілося побачити, але наука все ще не знаходить доказів його існування :-) Хоча щось схоже на нору гігантського бабака на березі бачили
Тянь-Шань, похід

Наступного дня сповна насолодились місциною й вкотре переконались, що Озеро в поході - завжди особлива радість. Естетична радість - постійно, а в хорошу погоду ще й дуже навіть практична. Вода в озері Алакель протічна і холодна (все відносно, звичайно;-). В сонячну, ясну погоду, можна й пляж влаштувати. А вночі досить холодно - 3500 м. висоти, все-таки - і нереальні зорі у віддзеркаленні озера, які фотками передати неможливо.

Купатись в гірських озерах - це бомбезно, насправді. Окрім карпатських - вони безстічні, маленькі, зате популярні й повні людей, там краще взагалі нічого не чіпати. Станом на зараз, найвище озеро, води якого торкався, на висоті 4800 м. над рівнем моря розташовувались і було це в Гімалаях. Але туди не ліз повністю, бо теж не дуже велике й з купою людей навколо було. Чого не скажеш про Алакель... 
Тянь-Шань, похідТянь-Шань, похід

День четвертий: радіальний вихід на льодовик. Взагалі, похід у нас був "трекінговий" - тобто, в нашому розумінні цього слова - без гірського спорядження (мотузки, льодоруби, кішки, каски, системи..) й ділянок, які з тим спорядженням треба проходити. Ходили протореними стежками без перешкод. Але, цього дня на льодовик таки видерлись. Прогулятись, пофоткатись і зварити каву :-)
Тянь-Шань, похід

Льодовик під піком Джигіт досить безпечний для прогулянок - відкритий, пологий, має легкий перехід з сипухи на лід й, головне, на ньому лежить чималий кам'яний насип типу морени, по якому можна без кішок забратись досить далеко вглиб льодовика. Наступне фото вже трохи вище того насипу , там все ще купа камінців на кризі й черевики добре тримають без кішок.
Тянь-Шань, похід

Як сонце виходить - тут реально спекотно, ніби на сковорідці, де з усіх боків на тебе світло відбивається. Легко можна обпалити ніздрі, підборіддя й мочки вух. Без сонця - холодно.
Тянь-Шань, похід

Льодовики й навколо, на мою думку, чи не найефектніше, що є у високогір'ї. На вигляд і на відчуття. І далеко не все можна на фото передати.

Після льодовика трохи повалялись на трав'яному пляжі на березі озера й устигли в табір якраз до щоденного післяобідного дощу. В цьому місці ще й захід у воду зручний - пологий.
Тянь-Шань, похід


Як зробити Фрапе у поході?

Беремо деяку кількість розчинної кави й активно розмішуємо-збиваємо у холодній, талій, приємній льодовиковій воді до утворення піни. Вода бажано саме льодовикова, оскільки поруч, за звичай є лід, який нам ще знадобиться. Можна узяти й звичайну воду з джерела, якщо лід (як варіант - сніг) доступний якимось іншим чином - наприклад, надійшов із градом. Також льодовик в ясну, сонячну погоду - це гарантія спеки, яка спонукатиме саме до холодної кави. Взимку сніг і лід теж є, але "фрапе" чомусь не хочеться.

Розчинна кава поступається нормальній в усьому, окрім того, що її можна збовтати в холодній воді до серйозної пінки. Тому використовуємо саме розчинну. Та й оригінальна грецька кава "фрапе" робиться саме на розчинній каві "Nescafe" (то не реклямка, а історична достовірність). Якщо у вас в поході якимось чином є маленький міксер-"фрапешниця", результати можуть перевершити очікування. Якщо бовтати як я - ложкою, то вийде що вийде, але така-сяка пінка буде. 

Найприємніший момент - додавання в каву шматочків льоду з льодовика, на який щойно видерлись. З цим мало що може зрівнятись. Далі, за смаком - можна додати ще води, цукор, молоко чи вершки - сухі, згущені чи звичайні, а також щось із власної фантазії. Цукор і вода у нас були, а от згущенка залишилась в таборі. 

Кольорова трубочка багато місця в рюкзаку не займає, але може прикрасити найрізноманітніші походні ситуації. І з "фрапе" вона дуже доречна.

Подібний напій, між іншим, можна зробити на основі будь-якої заварної кави. Вийде "Айс-Лате", що теж є дуже й дуже добре. 

Смачного!
Тянь-Шань, похід

День п'ятий: спуск в альптабір Каракол. Намагаємось підлаштуватись під місцевий клімат й  пройти день до обіду, щоб на час післяобіднього дощу вже чілити в наметах. Звучить красиво - але треба прокидатись дуже зрання. Сьогодні о п'ятій от прокинулись. Чомусь майже не спав вночі, тому підйом дався легко :-) Доакліматизовуюсь, чи що?  Група, мушу визнати, старалась - й ми майже в запланований час вийшли на маршрут. 

Щодня переймаємось - чи буде холодно вночі. Причина досить банальна - деякі туристи умудрились не взяти теплих речей. Це дало змогу зрозуміти, що інші беруть навіть трохи більше теплих речей, ніж потрібно було для цього маршруту. Гори були з нами лагідними й холодів не надсилали. 

Зранку повертались на стежку "де купа туристів"  - пройшли через купи каміння і погляди дрібних тварин - бабаків, пищух, навіть діловий тхір приходив постояти й подивитись. А на стежці  вклинились в густий людинопотік трекерів з усього світу...  

Демонстрація прапору. На тлі - той самий "вихід" в долину, де купа туристів живе, з цієї відстані - ще досить маленьких, непомітних.
Тянь-Шань, похід

Спуск з озера досить крутий, зате водоспад красивий. Дівчата продовжують знайомство з камінням й сипухами, принагідно згадуючи різні колоритні матюки.  На початку спуску дуже хотілось каску, до того ж концентрація туристів на стежці рух ускладнювала. Але такий проміжок зовсім короткий виявився.
Тянь-Шань, похід

День був довгий, за спуск скинули понад 1 км висоти. Стежка зрозуміла й очевидна, але іноді йде досить стрьомно понад урвищем. Чагарники ростуть, на них, періодично, загублені кимось спальники висять. Приблизно посередині спуску, прямо на стежці, є хатинка з назвою "Притулок Сирота" - дещо закидано сміттям, але жити при потребі можна. В Карпатах таку б назвали колибою. Ми ж в Альптабір йдемо, у нас тут тільки обід й купання в річці трапились.  Відразу за "Сиротою" є маленьке озеро, коло якого можна поставити намет, й юрти з "розміщенням" й торгівлею - нічого корисного там, втім, не знайшли. 
Тянь-Шань, гори  Тянь-Шань, гори

Спуск затягувався. Лені ставало все гірше й до альптабору її ледве довели. Там і стали на ніч,  Діму довелось повернутис з "далеко попереду" - поки шкандибали до альптабору, він дійшов до бажаного місця ночівлі в кількох кілометрах вище по долині. Але дійти туди сил в групи - як такої, вже не було (група ж рухається зі швидкість самого повільного учасника). Для себе фіксую, що замикаючому доводиться більше усіх рюкзак на плечах тримати. 

В долині  - густий ліс і супниці. В альптаборі - рівні галявини й гонконгські трейлери. А от дощ в цей день так і не прийшов. Ми в долині - а тут свій режим клімату.
Тянь-Шань, гори

День шостий. З альптабору Каракол до початку підйому в долину Телети. Чого ще не виявилось в альптаборі - так це альпіністів. Зате знайшлась їдальня з чималими кебабами, лазня, фотогієнічні корівки з зовсім молочним телям й ще багато різних приємностей. Ніч в таборі - 100 сом з намета + 50 з людини. Це для пострадянських туристів. Для інших - 500 сом :-)

Спокусились на обіди з альптабору, приготували чай з різних трав (який красиво виглядав, але чомусь на смак був схожий на картоплею), поспілкувались з російськомовною пані, яка більшість життя прожила в Гонконгу й працює гідом-перекладачем там. Одна з бігунок попросилась з нами сфотографуватись. Коли почули "послужний список" її марафонів, подумали, що це нам треба з нею фотографуватись. Цікавий факт: для того щоб красиво посміхатись на фото, можна говорити  "киргииииз" - а не лиш "сиииир", "чііііз" чи "сіськиии" 

Лені погано, через що пройшли за день аж кілька кілометрів й стали на вході в долину Телети. Галявина красиво - рівна, зелена, з джерелом. Коров'ячий послід вже давно не сприймаємо як щось неприємне - його так багато, що можна вважати учасником походу. Є час відпочити й подумати про подальші плани. 

В обід дощило. Після дощу поперлись збирати гриби-ягоди, не знайшли нічого привабливого й з пустими руками прийшли в табір. Але, згодом ситуація виправилась - пішовши в туалет, набрів на "розсипи" суниць. Вистачило усій групі до вечірньої кашки:-) Справжній позитив принесли вогонь й засмажені на вогні маршмеллоу.  Наступного дня Лені стало помітно краще й ми ломанулись до гори.
Тянь-Шань, гори

День сьомий: під перевал Телети. Підйом на старті крутий, але згодом, метрів 500 висоти як набрали - пологий й легкий, красивою зеленою долиною. Набрали кілометр без особливих проблем і піднялись під сам перевал.

Затишне місце під перевалом Телети - просторе, струмок з камінців витікає, а якщо трохи відійти вверх чи в бік, то й так непогані пейзажі стають ще крутішими. На стоянці паслось півсотні биків й ганяти їх навколо намету перетворилось на буденну розвагу.  Інколи це потрібно було щоб дорогу звільнили чи відійшли від намету. А інколи й так. Методика проста: якщо ти біжиш на биків й щось при цьому викрикуєш та вимахуєш - вони тікають. Випадків навпаки якось не було, на щастя :-)  Зранку один з биків вирішив відігратись й спрацював як будильник. Ох, текст не передає усю палітру відчуттів, коли за кілька секунд будильника на телефоні десь зовсім біля вуха виникає голосе мичання (чи то пак, рев). Це щось неповторне :-)

На фото нижче ми виперлись на місце стоянки й плануємо відвоювати її в десятка биків. Згодом сюди ще кілька десятків підтягнуться :-)


Зустрічі в горах.

На популярних маршрутах зустрічати інших людей досить легко. Навіть занадто легко. Складніше нікого не бачити - для цього треба в сторону звертати від проторених шляхів. Іноді трапляються знайомі люди. Особливо в "традиційних" високогірних районах, куди багато знайомих ломляться, щоб "перезимувати" літо.

Але, яка була ймовірність зустріти на старті підйому на перевал Телети групу з Маріуполя, з якою бачились три роки тому в Грузії? Й два дні йти одним маршрутом.. Минулого разу не обмінялись контактами й навіть не відразу впізнали, а як впізнали, то вже надолужували згаяне :-)

Група ця, насправді, сім'я. Дядько уже трохи у віці - 61 рік, але жвавий, спортивний і бігає горами так, що мало хто наздогнати зможе. Досвіду й цікавих історій за понад три десятиліття походів та сходжень - вище даху. І цей похід у них досить тривалий - з місяць. Ще й відео круті знімає. Які, правда, призначені для сімейного архіву, а не широкого загалу - тому, можна сказати, реальний ексклюзив в нього на телефоні бачили. Для зйомок тягає тільки відео- й супутньої техніки на 5 кг (так, це не про відео зі смартфону;-). І економить вагу на солодкому. Можу уявити який в нього рюк, загалом. Як почув, що Поля після нашого походу йде ще "4-ку" в Фанах, розсипався в порадах, як тамтешні висококатегорійні перевали ходити... Та й просто порадував "якісним" спілкуванням - дивне слово, але кращого поки підібрати не можу.

Група - дружина й донька, не такі швидкісні та енергійні, але приємні та цікаві. Каже, ліси й нескладні походи люблять, а от на складні маршрути важко погоджуються:-)

Їхній намет можна роздивитись на задньому плані фото, що нижче - оранжева плямка з іншого боку долини. Влаштували ввечері "перегукування" жовто-синіми прапорами, і це було красиво.

На диво безлюдна ночівля була - крім наших наметів ще пара німців й сотня биків, які навколо пасуться й тут випадково не потрапили в кадр.

Цікаво, які ще несподівані зустрічі гірські стежки нам приготували?
Тянь-Шань, перевал Телети

День восьмий: перевал Телети й спуск з нього. Перевал Телети виявився піддатливіший за попередній. Від місця табору, насправді, залишалось якусь дрібницю набрати - метрів 150 чи 200 по висоті. Така собі винагорода за набраний перед тим кілометр.

Злетіли на сідловину одним переходом. А далі видивились на мапі, що поруч красивий оглядовий майданчик, ну й і полізли перевірити.... Загалом, Юля несподівано пройшла тренінг з підйому та спуску по сипухам й сніжникам, ходіння по живому камінні й руху в три такти, правда з палками а не льодорубом :-) Каже, за перевальну шоколадку можна й так :-) Фото з місця куди дійшли, метрів 80 над перевалом.

Кльова, насправді, традиція - тримати шоколадки для перевалу, не знаю її історію але радість ще та, перевірено.
Тянь-Шань, перевал Телети

З іншого боку на сідловину піднялась купа найрізноманітніших іноземців. Багато хто цей перевал ходить з легким рюкзаком, ночуючи в стаціонарних кемпінгах від турфірм. Але й ходять вони вдвічі більше нашого :-) Фото з сідловини перевалу. 
Тянь-Шань, перевал Телети

Спуск не складний, долина неймовірна, особливо ближче до низу, коли відкриються види на чергові піки й льодовики. На маршруті красиві великі тури. Навігація по мапам відмирає, її необхідність обернено пропорційна ємності акумуляторів.
Тянь-Шань, перевал Телети

Пообідали з феєричним видом й вирушили в низ долиною у напрямку Джети-Огуза. Стежка очевидна й не складна, наміри - йти поки йдеться :-)
Тянь-Шань, перевал Телети

Але пройшли не довго. Діма розганяв корів й випадково "побив" Лену - зачепив палкою. Спочатку було смішно, але коли Лена зловили вертольоти й впала до землі, стало не смішно. Далі довго приходили до тями, повільно йшли, з боєм долаючи кожен камінчик. На стоянку зупинились біля пастухів на броді. Дуже красива й смачна стоянка вийшла. Лена з її хворобами, взагалі виявилась "спонсором" чудових стоянок. Тепер би навчитись цю здатність використовувати менш травматично :-)  На фото житло пастухів.
Тянь-Шань, похід

Пастухи не живуть в юртах! 

Принаймні, в цьому районі Тянь-Шаню. Найчастіше вони живуть в невеликих будиночках, які в наших горах мабуть назвали б колибами, а то й взагалі у великих наметах. Юрти, то для туристів - красиво й колоритно.

Заночували поруч з хатинкою пастухів й це була неймовірно смачна ночівля - манти величезні, свіжий айран, вершки які чомусь називають сметаною, паляниці щойно з вогню, малинове варення, толкан (національний смаколик такий - смажена мука з сметаною та медом), все це після їжі з сушеностей радувало дуже сильно.

Сім'я пастухів живе в цій долині з 1986 року. Пасуть худобу й підгодовують туристів. Мають стадо баранів, вісім дійсних корів, кілька собак і внук на літо приїхав. Внук вже хвацько гарцює на коні долиною. Красиво це і круто, але, загалом, скучно йому мабуть - інших дітей навколо немає. Зате рогатку собі вистругав. Давно такої іграшки в дітей не бачив. А "полювати" тут є за ким - від бабаків до орлів.

Киргизські пастухи дуууже органічні в своїх горах. Чоловік носиться з батогом за худобою, майже постійно на коні, має навіть традиціну шапку в хатинці. І якась є в ньому натхненна, впевнена гордість, трохт розбавлена монументальністю та доброю посмішкою. А як не на коні, то з сеператором біля намету. Жінка клопоталася з нами й лагідним голосом бабусі зі східної казки говорила "Етот день больше никогда не будет, поетому нужно пить чай", підливаючи цей самий чай в піали. Ще казала, що чоловік її викрав колись - то й же здивовано все заперечував. Сама, каже, сама :-)

Не впевнений, що життя тут просте: постійна фізична праця, село досить далеко, а місто ще далі, з розваг - хіба що праця, клімат періодично феєрить, голодні пастуші собаки полюють й їдять бабаків, ведмеді навколо живуть й іноді за вівцями приходять, а зі зброї проти них лише ліхтарик. Зате красиво тут неймовірно, й зі сторони якось спокійно та ідилічно.

Зранку перед виходом мій рюкзак поважчав на кілька кг за рахунок айрану від пастухів :-)
Тянь-Шань, похід

День дев'ятий, спуск в Джети-Огуз. Від пастухів досить швидко - години за дів, дістались долини Джети-Огуз. А далі гори стали нагадувати околиці Яремче - дорога уздовж річки, авто з туристами, а ще кілометрів за 5 долина вкрилась десятками білих юрт, юрткемпів, автобусів, розваг, вершників... 

Загалом, застопили буса поруч з якимось мостом й за 500 сомів з групи виїхали до дороги на Каракол. Вечір продовжився уже в цивілізації справжній - з позитивним хостелом, ресторанчиком, місцевим пивом й побудовою подальших планів. Так закінчився цей красивий похід. Якщо буду вважатти що щось важливе упустив в розповіді - допишу. Якщо хочете про щось почути детальніше - задавайте питання, тут або в будь-якій з доступних соц. мереж.


Розповіді про гірські походи у інших країнах:


Фагараш - похід у найвищі гори Румунії зі сходженням на Молдовяну




Немає коментарів:

Дописати коментар