вівторок, 19 лютого 2019 р.

Подорож в Ладакх: враження й корисні поради

Зібрав до купи корисності й поради щодо подорожі в неймовірно красивий та колоритний регіон Ладакх в Індійських Гімалаях. Височенні гори й віддаленість від усього світу, цікавинки й самобутнє життя, тибетська культура й древні монастирі, тижневий піший похід з підйомом на перевал висотою 5259 м й гарантовані пригоди - все тут. Як дістатись до Ладакху, чим там займатись, де шукати їжу та житло, що почитати про Ладакх, як там з торгівлею й що привезти з собою, скільки все це коштує та які проблеми можуть виникнути під час подорожі? Про це все далі!

Ладакх


Ладакх - високогірний регіон на півночі Індії, затиснутий між Гімалаями та Каракорумом. Адміністративно це Індія, але історично, культурно та й по теперішньому способу життя - куди ближче до Тибету. Ще одна невелика країна десь далеко у височенних горах, яка волею долі опинились в складі сучасних держав, зберігши багато чого з традиційного способу життя.

Гори тут такі ж високі як в Непалі, але туристів куди менше, воно й не дивно - дорога з Делі  триває близько трьох діб, є фактично окремою "експедицією" й проходить через перевали шаленої висоти. А хто летить літаком, той відразу потрапляє на майже найнижчу в країні висоту 3500 м. з усіма радощами "горняшки". Місцини де люди живуть поміж тих найвищих хребтів у віддалених від усього регіонах хочеться назвати Горищем світу - не те щоб вже Дах Світу (вітання Джомолунгмі), але десь дуже неподалік "даху" й вище зони комфорту більшості :-)

Для чого варто їхато в Ладакх? 


Причин є безліч. Щоб насолоджуватись гірськими пейзажами й традиційною культурою, ходити в походи навколишніми треками (найвідоміший з яких трек долиною Маркха, а взимку є "крижаний" похід замерзлою річкою Занскар), здійснювати сходження на найпростіші в світі (нмсд, звісно) шеститисячники (Сток-Кангрі та ін.), підійматись на височенні перевали з краєвидами (як в походах, так й транспортом), відвідувати старовинні й ефектні буддистські монастирі (Тіксі, Хеміс, Шей, Ламаюру, Алчі, Діскіт та інші), медитувати й займатись йогою, їздити у красиві віддалені від усього світу регіони (долина Нубра з пустелею й верблюдами, озера Панонг, Цоморірі чи Корзок), купувати тибетські й буддистські вироби (шапки з яка,  ритуальні сувеніри), куштувати місцеву кухню, відчути насправді, що таке ота таємнича й міфічна тибетська культура з усіма своїми ламами, яками й позитивним світобаченням. Просто отримувати безліч вражень від перебування у колоритному й віддаленому від решти планети регіоні, "на горищі світу". Також є рафтинг на гірських річках, прогулянки на верблюдах й різних "позашляховиках", фотополювання, культурні фестивалі та різні виступи, інші розваги для туристів.

Коли їхати? Регіон доступний наземним транспортом з квітня по жовтень, далі дороги снігом заносить. "Високий сезон" це липень-серпень, коли уся Індія вкрита мусонними дощами тут саме найкращі умови для походів та подорожей. Взимку сюди теж можна потрапити й є різні розваги - як от походи та фотосафарі за сніговими барсами. А є ще окремі фестивалі, які надзвичайно яскраві й з купою традиційної культури - в різні сезони. Тобто, найзручніше в Ладакх їхати влітку, але й в інші сезони мандрівники можуть сюди дістатись, хоча й складніше. Взимку, все ж, зважайте на клімат ;-)

 Кілька фоток з побаченого нами Ладакху:
Ладакх

Ладакх

Ладакх

Ладакх

Про нашу подорож


Подорож тривала 32 дні, за які ми проїхали досить скромних 3 тис км (маленький клаптик величезної країни, насправді), але майже увесь шлях пройшов через гірські райони (Гімалаї й не тільки), які ми побачили й відчули досить багато. Побували в Ладакху, Кашмірі, Джамму, Маналі, Дарамасалі та Делі. Пройшли тижневий піший похід долиною Маркха. Відвідали декілька монастирів, віддалену долину Нубра, "курортні" передгір'я Гімалаїв в Маналі та резиденцію Далай-Лами поруч із Дарамасалою.

Вражень від цієї подорожі вище даху: безліч доріг, серпантинів, автобусів різного ступеня колоритності, перевалів, скель та каміння, птахів і тварин, людей усміхнених, прапорців різнокольорових, монастирів й віддалених поселень, екзотики, колориту й цієї шокуючої індійської контрастності (якої в самому Ладакху немає, насправді)... Одних тільки перевалів висотою понад 5 тис м. півдесятка проїхали (максимумальна висота подорожі - 5602 м., якщо вірити індійським картографам), й ще стільки само трохи менших здолали. Максимальна висота пішого походу - 5259 м., тепер мій "вертикальний ліміт".

На мапах подорожі нижче зображено регіон, основні шляхи й відвідані місця.

Ось-так наш маршрут виглядав на мапі Індії.
Ладакх

А тут більш детально  регіон Ладакху. Малиновим кольором - піший похід долиною Маркха.
Ладакх

На автобусах крізь Гімалаї, або як потрапити в Ладакх? 


Не те, щоб дуже просто, але й далеко не так сладно, як може здатись при покручуванні глобусу десь в Україні. Спочатку потрібно потрапити в Індію. Далі є дві сухопутні дороги до Леха (столиця Ладакху): з міста Маналі в передгір'ях Гімалаїв (найпопулярніший шлях) та зі столиці Кашміру міста Срінагар. Й звідти й звідти шлях матиме солідну довжину (до 500 км), пройде крутими гірськими дорогами через декілька височенних перевалів. 

До Маналі  дістатись досить легко з Делі автобусами, оскільки місто туристичне. Квитки купили на Мейн-Базарі (вулиця в Делі між залізничним вокзалом Нью Делі та станцією метро з характерною назвою "Рама Крішна Ашарам" за 2400 рупій на двох (36 баксів, 1 бакс то 68 рупій, було). Транспорт - комфортабельні "Volvo-bus" (так тут називається клас автобусів, типу як "ксерокс"), в яких їхати досить зручно (сучасні), але вночі реально холодно через кондьор (теплі речі усередині не завадять). Квитки на цій вулиці багато де купити можна, ми вибрали якийсь хостел з вивіскою "туристично-інформаційний центр". Нас також провели на автобус, про що дуууже рекомендую домовлятись, насправді - розібратись що й де може бути складно. Автобуси від тієї ж станції метро в кінці вулиці відправляються ближче до вечора. В дорозі - ніч (16 годин їхали), багато руху серпантинами. 

Десь "в природі" ніби як й дешевші "державні" автобуси існують (600-900 рупій за одного за даними форумів на 2018 рік, нічні, без кондиціонерів), якими потрібно цікавитись на автостанції "Кашмірі гейт". Таким автобусом ми за місяць успішно повернулись в  Делі з Маклеод-Ганджа (Дарамасала) за скромних 750 рупій з людини. Це був єдиний державний автобус поміж десятком "Volvo-bus" за 1200 рупій на тому ж маршруті.. Є інформація про можливість купівлі квитків онлайн, наприклад, тут. Не довелось користуватись цим сервісом.

Залізниць ні в Маналі ні в Леху немає, тому поїздом з Делі можна хіба підскочити до якогось міста поближче (типу Шімли) й вже звідти шукати транспорт до Маналі. 

З Маналі до Леха  усього лиш 480 км через Гімалаї, дорогою з пристойним покриттям, але стрьомними серпантинами й "ракурсами" уверх й униз. Униз, особливо:-) Їхати можна дорогим й ефектним джипом, дешевим й не менш ефектним державним автобусом (з пересадкою і ночівлею в Кейлонзі) та "мінібасом" - не дуже дорогим, невеликим бусиком, добряче подібним на наші маршрутки. Останній по "ціна-якість", звісно перемагає. Квитки на "мінібаси" купуються в численних туристичних-транспортних фірмах. Ми жили в відомому туристичному селі Олд Маналі й квитки купили там же, в "турфірмі" поруч із корейським рестораном - зустрінуті в подорожі корейці нам порадили його як вигідний варіант. Вийшло 3500 рупій на двох (53  бакси). Забрали прямо з Олд Маналі, виїзд в 4.00 ранку.

Усі 18 годин дороги на вас чекатимуть чудові пейзажі упереміш з хмарами, всюдисущі серпантини, гостинність придорожніх генделиків в наметах та яскраві враження - особливо від здолання чотирьох перевалів цього маршруту, найвищий з яких матиме висоту 5359 м.:- ) В дорозі буває прохолодно (особливо на старті), а також кілька раз здійснюється паспортний контроль на різних КПП. Юля пила таблетки від укачування (так і називаються), не укачало. Водій реально вправний був, що на тих серпантинах добряче заспокоювало.
Лех

Ладакхом пересувались місцевим громадським транспортом, який стартує з автостанції.  Їх там цілих дві поруч - звичайна, з великими автобусами й з автобусами поменше, от як внизу. Перша має розклад з часом й цінами. Друга має офіс де можна розпитати. В популярні місця типу Хеміса, Тіксі, Шея, Стока чи навіть Нубри доїхати не складно. Багато куди автобуси ходять раз у тиждень - як в потрібний нам Чілінг (кльова назва, правда?), чи ще рідше.
Лех

Розклад автобусів на автостанції Леха влітку 2018 з цінами (фото можна відрити). 
Лех

Інтенсивність руху по деяких напрямках самі бачите. Особливо здивував оцей от Чілінг, звідти ніби як старт одного з маршрутів долиною Маркха - на хвилиночку, найпопулярнішою долиною регіону. Туристи мабуть добираються туди якось інакше, або стартують з більш доступнішого Спітука - іншого "входу" на маршрут долиною Маркха. 

Існує можливість прилетіти літаком прямо в Ладакх, але скільки ж цікавого буде непобачено в такому випадку? Якщо пізнавальний неінтерес або часові обмеження таки штовхають на переліт, то з Делі можна дістатись місцевими авіалініями від 100 баксів в два боки. Дешеві квитки, звісно, заздалегідь краще виловлювати. Так літали наші друзі, з вражень у них - дотошні обшуки в аеропорту Леха, дорогі камери схову в аеропорту Делі. 

Виїжджали з Леху через Срінагар державним автобусом за 1200 рупій. Теж кілька перевалів, ніч в автобусі, безліч перевірок. З Срінагару дорога до Делі довша, ніж з Маналі й веде через ще один гірський хребет. Ми вибирались спочатку до міста Джамму - виїжджали в свято, коли рейсовий транспорт не ходить, а виїхавши чимось типу "групового таксі" вперлись в сель на трасі й довго об'їжджали якимись глухими дорогами через гори. З Джамму спробували виїхати на Дарамасалу, але автобус не прийшов бо (зі слів) повінь, проте дістались досить швидко, перескакуючи з автобуса на автобус за порадами водіїв. 

Ну, ви зрозуміли, що для громадського транспорту Індії звичайною справою є затримки - іноді значні, та  різні форс-мажори. Тут добре мати багато часу в запасі й внутрішній спокій, щоб не ображатись на цю феєричну країну :-)

Віза та проблеми з нею


Для відвідування Ладакху потрібна звичайна індійська віза. Електронні туристичні візи з терміном перебування до 60 днів оформлюються в неті за посиланням. - https://indianvisaonline.gov.in/evisa/tvoa.html

Станом на зараз віза коштує нескромних 103 бакси. Найскладніший етап - заповнення електронної анекти, бо вона довжелезна й є різні дивні питання типу вашого віросповідання (без можливості вибору атеїзму), адреси батьків й дані про родичів в Пакистані:) Зате є прогресивна галочка "трансгендер" у відповідному розділі. Інструкцій як заповнювати ту анкету в неті вище даху.

Ми отримували не електронну, а звичайну візу в паспорт - щоб не виникало проблем з різними прикордонними регіонами, про можливість яких ми щось чули і взагалі, дядько на телефоні з посольства сказав що для пермітів саме таку потрібно. Робиться все те саме, тільки ще брали довідку в банку, друкували квитки та бронювання готелю (першого ліпшого, головне щоб скасування бронювання без комісії було ;-)), ходили в посольство. Там здивовано спитали чому прийшли й не робимо електронну візу? Інших проблем не було. На місці (в конторі яка робить перміти в Леху) вияснили, що проблем з електронною візою при отриманні пермітів не було б й ми, по суті, дарма в те посольство ходили.
  
А от у наших друзів проблеми з візою виникли - їм якось не відразу погодились візу видавати, а потім термін дії візи чомусь поставили не на час поїздки, а починаючи від часу подання (Азія, різне буває), тому закінчення дії візи припало на один день перед (!!!) вильотом назад. Халепа. Довелось ще одну візу робити (тобто, ще раз 103 бакси платити). Також чув про рідкісні випадки відмов у візі "під настірій" (Азія, вона така). 

На кордоні Юлю пропустили без питань, мене змусили вписати в міграційну картку адресу готелю прибуття (знадобилась пам'ять про оте, давно скасоване, бронювання). На якомусь КПП дорогою в Лех попросили записати кількість днів в Ладакху, написав щось дуже приблизне.

Для потрапляння в ряд цікавих регіонів - Нубра, озеро Панонг та інші - потрібно місцеві перміти, які робляться багато де в місті. Перміти видаються на 7 днів, уніфіковані й зараз коштують 700 рупій - ціна й умови ще рік до того були іншими, мабуть і далі змінюватимуться. Зважайте на транспорт, щоб не затриматись понад термін перміту в цих от регіонах. 

Ці всі ціни актуальні станом на 2018 рік. Звичайно, все може змінитись.

Як шукати житло в Ладакху?


Житла для туристів в Леху вище даху. Найбільше "гест-хаусів" в районі вище Мейн-базару, добре "маркованому" високими деревами й купою вказівників на різні гести. Є житло й в інших районах, але не так концентровано. Не рекомендують біля автостанції селитися - ціна/якість не ті. 

Загальна практика - обходити гести, вибираючи який влаштовує. Ми приїхали майже об 11-й вечора й поселились в перший ліпший, де були вільні місця. Так сподобався, що залишились на весь час в місті й потім знову повернулись сюди. За 700 рупій (10 баксів) отримали красиву кімнату в традиційному стилі, душ усередині й "безлім" чорного чаю з м'ятою. Називається Gulay gest house на вулиці - upper tukcha road (ні-ні, не реклама, а враження).  Коли якогось разу в місті в цьому гесті місць не виявилось, обійшли навколишні готелі й поміж цінами в 900-1500 рупій знайшли свою "економ-версію" за 400 рупій (нема вайфаю, гаряча вода у відрах, є колорит "як із старих фільмів", гекон й пил). Це все у центрі. Друзі забронювали на букінгу толковий новий гест на околиці (та ж вулиця, але на кілометр далі від центру) за 600 рупій. Загалом, ціни на житло в Ладакху вищі, ніж в решті відвіданої Індії, але напряжними їх назвати складно.

"Труднощі" пошуку гестів в Леху можна передати наступною фоткою. Вибирайте до смаку. 
Ладакх готель

Гест "Gulaу" в центрі Леха, де нам сподобалось. 
Ладакх готель

Гест "Malpak" там же, де колоритно, брудно й дуже дешево.
Ладакх готель

Новенький недорогий гест на околиці.
Ладакх готель

Незалежно від ціни, в усіх гестах можуть бути проблеми з водою й нікудишній інтернет. То весь регіон такий - особливість життя на "Горищі світу". 

В долині Нубра ціни виявились дешевшими ніж в Леху (принаймні, в нашій нетуристичній її частині) - за 400 рупій (6 баксів) отримали чудову кімнату в центрі Діскіта (теж перший гест, куди рипнулись.)

В Маналі й Срінагарі ціни менші, ніж в Леху - жили за 400 рупій в пристойних кімнатах.  В Маклеод-Ганджі дешевше ніж 600 знайти не вдавалось, але натрапили на гест без електрики в кімнатах за 300 рупій (електрика була на вулиці). 

В місті Джамму дивна історія трапилась - приїхавши о 10-й вечора, знайшли вулицю з кількома десятками готелів, але в жодному (!) нас не хотіли селити, підбираючи різні виправдання (заповненими вони точно не були). Я так і не зміг допитатись, що то за дурниця. Заледве, вже трохи розчарувавшись, знайшли якийсь унікальний готель, який нас таки поселив (600 рупій за кімнату).

Під час походу долиною Маркха жили в кемпінгах (галявина з джерелом й туалетом) за стандартних 200 рупій з намету (3 бакси). Про оплату старанно видають чеки. Можна ставити намети й не в кемпінгах, але місцеві намагаються брати збір з туристів й на інших територіях (не знаю що там з юридичною базою цього, можливо й мають таке право). В горах одну ніч перебули безкоштовно (далеко від населенки). Підозрюю, в більш віддалених треках кемпінгів з оплатою менше. Жити в наметі не під час походу бажання не виникало - не тому що небезпечно, просто пізнавати міста з гесту куди приємніше а ціни не високі.

Цілком можливий варіант походу долиною Маркха без спорядження, зупиняючись у  числених "хоумстеях" - місцевих будинках чи наметах, де вас радо поселять, нагодують та дадуть їжу з собою на день. "Хоумстев" в долині Маркха вище даху й абсолютна більшість туристів на треку зупиняється саме в них, не тягаючи важких рюкзаків. Намети будуть на стоянках під час підйому на перевал, у самій долині - будинки. Ціни різні й ростуть, від 10 до 20 баксів з людини за день, наскільки я зрозумів. Подібні можливості розміщення є майже в усіх цікавих туристам місцях Ладакху, насправді. Місцеві тільки раді, іншого доходу у них часто немає. Також тут подорожують, винаймаючи віслюків та провідників, які дбають про табір, годують вас, розкладають намети й усе інше. Нас те не сильно цікавило.


Їжа в Ладакху: місцева кухня та наше харчування


Харчувались різноманітно: частково у генделиках, частково купували на ринку й в магазинах, під час походу на своїй "розкладці" йшли.

Ладахська кухня, як й будь-яка високогірна, різноманітністю не балує, але ситно й смачно нагодувати може.  Місцева кухня - не гостра! Взагалі! Гострими можуть бути лиш індійські страви, але не ладакхські. Ціни, проте, дещо вищі, ніж у решті Індії. 

Моя улюблена страва - момо, вареники такі місцеві, традиційно з баранячим м'ясом або овочами, в "туристичних рестораціях" - з сиром, шпинатом, картоплею. Коштують 100-200 рупій за порцію з 10 штук (1,5-3 бакси, ціни різняться залежно від начинки й солідності закладу).  Бульйон на додачу. Дуже ситно й смачно. Ще є чомін - лапша з смаженими овочами й тхукпа - те саме у вигляді супу, по 100-120 рупій. Порції завжди чималі. А от меню саме в місцевих закладах немає, потрібно питати. На фото нижче представлено близько двох третин страв ладакхської кухні :-)
Ладакх

В Леху й інших туристичних місцях Ладакху є й більш різноманітна індійська кухня, оці усі гострі бобово-овочеві суміші, бірьяні (овочевий плов), паранти (паляниці). Є також тайська, китайська, європейська й, обов'язково, ізраїльська кухня - того всього не куштували, дорожче й не інтригує. Ціни дещо нижчі: паляниці по 50-70 рупій, вегетаріанське талі (рис з купою тушених додатків) -100-140 рупій, якогось разу по 80 трапилось. 

Сподобався індійський сніданок - паляниця з картоплею, гострі соленості, кисломолочка, чай або кава. 
Ладакх

Напої Ладакху - чаї різні, індійський з молоком, спеціями й цукром, лимонний, імбирний, м'ятний, іноді навіть традиційний місцевий - з  сіллю, молоком й маслом. Звичайний молочний або чорний чай коштує 10-15 рупій. Складніший - дорожче) Кава заварна присутня рідко, й коштує не дешево - від 50 рупій. Ми її усього в двох місцях в Леху бачили (з врахуванням, шо не в усі ресторації потрапляли, особливо ті що на вигляд солідні) Як правило, пропонують розчинну каву (саме її підписують як black cofee), або молочну каву. Трапляється смачна кашмірська "кава" - щось середнє між чаєм і узваром з сухофруктів, а також індійський молочний напій лассі. Це все дещо дорожче - 30-40 рупій.. 

Якщо в індійський, солодкий, молочний чай додати більше спецій, вийде "чай масала". Слово "масала" означає щось типу "набір спецій" , й куди той набір (будь-який набір, по ходу) додати - те теж стає "масала". Наприклад, буває "масала -омлет". А чай-масала виглядає ось так (на фото), й в Індії він куди смачніший ніж в Ладакху траплявся. 
Ладакх

З алкогольними напоями все просто - їх майже нема. Пиво кашмірське десь купити ніби можа, але на прилавку жодного разу не бачив. Читав в місцевому журналі, що в регіоні є проблеми з алкоголізмом, проте, на власні очі нічого подібного не бачив. Чув про місцеве домашнє ячмінне пиво "чанг",  яке ніби як шукати по селах можна, але ми грунтовними пошуками не займались а саме на очі теж не потрапило. Тому наступний алкоголь з нами трапився вже після повернення з Ладакху.

Ось меню одного з туристичних генделиків на Мейн-Базарі Леха з переважно індійською кухнею (теж вікривається у більшому розмірі). В таких закладах у нас, як правило, йшло баксів 5 на двох на серйозний прийом їжі:-) Згадували Маналі, де в їдальнях "для місцевих" за 1 бакс на двох обідали )) 
Ладакх

Звичайно, можна й дешевше харчуватись, ніж по таких закладах. Центр Леху то великий базар, в тому числі й продуктовий. В супермаркетах теж смачненьке є.  Місцеві овочі досить дешеві, але їх мало й вони дуже "наші" - капуста, морква й редька. Решту овочів привозять з Кашміру, тому дорожче. Купували редьку по 25 рупій за кіло, капусту по 40, огірки й помідори по 50. Апельсини, банани й манго - 100 рупій за кіло (1,5 бакси), що не дуже дешево для Південної Азії. Зате були паляниці з тандира по 7 рупій, місцевий магазинний курд (кисляк) по 20 рупій, абрикоси та зелений горошок у жіночок  на вулиці й кльовий сир. Цін на останнє не запам"ятав, але вони не були високими. З усього цього робили собі смачнючі салати в гестах.
Ладакх

Ладакх

Окрема історія - цампа - місцева пересмажена ячмінна мука, яку можна розводити різними рідинами й таким чином перетворювати в просту, ситну, народну їжу. Довго шукали, питали по магазинах й по людях - переважно чули що то раніше їли, а зараз на дуже поширено й ніде особливо не купиш (типу як у нас галушки чи щось подібне).  В кінцевому рахуку знайшли в супермаркеті якісь упаковки цампи в стилі "еко-продукт, тому дуже дорого", й все-одно ціна була "аж" 60 рупій за кілограм. Дешева їжа, загалом. Готували вже в Україні - на воді, йогурті, чаї, а найкраще - на пиві :-)

В тому ж супермаркеті у центрі Леха можна багато-яких недорогих харчових дрібничок купити - спеції, чай, "мівіна", соки-води, й особливо популярне серед нас печиво - солодкий крекер по 10 рупій за невелику упаковку. Є інші магазини, але в супермаркеті якось простіше все пороздивлятись й вибрати. Ціни часто вказані на упаковці. 

Інші місцеві солодощі, крім магазинного печива, не дуже вражали. В центрі є кілька "кондитерських" з не вразившими індійськими солодощами (щось смажено-мішане з цукром), а в кав"ярні на нашій вулиці (їх 2-3 в місті, здається) є деяка випічка звичайна в таких місцях по всьому світу - смачна, досить недешева, ніц не колоритна. Наші цукерки та солодкі фрукти, то найсмачніші солодощі Ладакху.

Загалом, дуже рекомендую повештатись базаром та торговими вулицями - знайдете багато смачненького по приємним цінам :-)
Ладакх


Де брати питну воду?

Важливий момент, враховуючи хронічне небажання пити воду незрозумілого походження в Індії :-) В магазинах в пляшках усієї країни ціна стандартна - 20 рупій за літр. Смаком не відрізняється, але дозволяє не перейматись. Коли набридало пити просто воду, купували колу або соки-нектари різні. 

Чай - теж рідина - бував за гроші з генделиків, безкоштовним в улюбленому гесті, або власного приготування на газовому пальнику.

В центрі Леху знайшли екологічну крамницю "Dzomza", де можна набирати питну воду по 7 рупій за літр. Враховуючи, що впродовж дня в спекотних горах випивається кілька літрів рідини, дуже суттєва економія вийшла. Там же є смачнючий абрикосовий сік по 20 рупій за склянку, варення й ще багато різних "екологічних ніштяків" (і знову не реклама, а місце куди рекомендую зазирати). Взагалі, різні продукти з абрикосів то місцева "фішка" Ладакху, тому рекомендую куштувати (хоча, Таджикистан - який не те щоб дуже далеко, запам"ятався більш смачними абрикосопродуктами) .
Ладакх


Небезпеки та інші труднощі

Ладакх багато в чому особливий регіон Індії - тут найменший рівень злочинності в країні, місцеві жителі милі та гостинні, а сухий гірський клімант не сприяє поширенню багатьох тропічних хвороб. 

Найбільше проблем для туристів в Ладакху створює висота. Лех знаходиться на висоті 3500 м., тому вже тут можливі прояви "гірської хвороби" - слабкість, тошнота, болі різні (початкові прояви). Трекінгові маршрути й поїздки навколо виводять на ще більш солідні висоти - часто понад 5000 м., де ймовірність проявів стає майже гарантованою. Рекомендую перед поїздкою у справді високогірний регіон почитати більш спеціалізовані поради щодо діагностики, упередження та боротьби з "горняшкою", наприклад ось тут  чи ось тут. 

Наші заходи безпеки щодо висоти полягали в якомога більш плавній "акліматизації": після прибуття в Лех кількаденний відпочинок з прогулянками на міські вершинки; під час походу - плавний набір висоти, в ідеалі не більше 500 м в день (у нас десь так і вийшло); пили багато води; Юля під час походу пила "Діакарб" - таблетки що пришвидшують акліматизацію, й почувала себе краще ніж очікувала - аж до ночівлі під перевалом (на висоті 4900 м, на хвилиночку); для зняття болю - відповідні таблетки (від "Цитрамону" починаючи); для лікування більш серйозних проявів "горняшки" був з собою препарат "Дексаметазон", але не знадобився; у мене горняшки під час походу в такому режимі особливо й не було.

Дрібніші негаразди під час перебування у високогір'ї можуть принести вам сонце й вітер - підсушити й спалити не самі призначені для цього частини тіла, тому не забувайте про окуляри з високим рівнем захисту від ультрафіолету, бальзам для губ, крем від сонця, щось зволожуюче... Все це можна купити в Леху, насправді.

В Леху величезна кількість вуличних собак - вдень вони абсолютно інертні та безпечні, швидше нагадують нерухомість ніж живих істот, а от вночі місто періодично наповнюється собачим гавкотом. У нас не було підстав звинувачувати собак в агресивності, але кілька історій з нападами на місцевих жителів за минулий рік в неті таки знайшлось.

Щодо щеплень. Обов"язкових щеплень, без яких в країну не пускають, не існує. Звичайні щеплення (оцей увесь кір, дифтерія, правець, коклюш, полімієліт і що там ще) - сподіваюсь, не варто уточнювати, що їх бажано мати й в Україні і у вас вони є. Ми перед поїздкою зробили щеплення від дифтерії-правцю (яке потрібно оновлювати раз у 10 років).

Рекомендовані щеплення від окремих хвороб - від черевного тифу та гепатитів, ми їх не робили в силу ціни питання та низької ймовірності зараження (але не відсутньої). Більшість моїх знайомих, що часто подорожують Індією, взагалі жодних спеціальних щеплень не робили й на особливі проблеми поки не жалілись. Коли щеплення є, це завжди краще ніж коли їх нема.

Що думає ВООЗ про необхідні щеплення перед поїздкою до Індії, можна почитати ось тут. (спойлер - необхідним є наш звичайний набір щеплень, рекомендованими - від черевного тифу та гепатитів). 

В Ладакху немає малярії, а ймовірність різнх інфекцій куди нижча, ніж в решті країни. Проте, в Індії, взагалі, висока ймовірність отримати якусь заразу (найчастіше, з їжею), яка на деякий час виведе вас з ладу й багато хто через це проходить. Те, що нас ці зарази оминули, швидше вийняток для Індії (але не для Ладакху,). Якщо що - в Леху є декілька аптек й велика лікарня. Не забудьте застрахуватись. 

З інших проблемних моментів можна згадати круті гірські серпантини, де бувають селі й ДТП та майже відсутній інтернет. Зі злочинністю та розводами на гроші в Ладакху не зустрічались. Якщо ще щось згадаю, то допишу :-)

Сувеніри та торгівля


Центр Леху (Мейн базар), як говорилось, то суцільний базар й торговий центр, де є навіть невеликий супер-маркет. Просто базар - торгові ряди з усім необхідним, поруч. За межами - переважно невеликі крамниці. В кількох місцях зустрічали "ринки тибетських біженців" з купою традиційних сувенірів. 

Не змогли пройти повз традиційні шапки з яка, які є своєрідним маркером "я був в Гімалаях" й шалено популярні в туристському середовищі. А також повз футболки з яками, які вишиваються прямо тут же й можна замовити на свій смак. Купували буддистські символи (різнокольорові прапорці), різні прикраси та сувенірні дрібничи, а також оту екзотичну цампу. На ринку серед "госптоварів" купив кілька чашок для чаю за якусь непристойно копійчану цін. Спеції , чай та інші харчові "потрібності" вже в Індії купили, як виїхали з Ладакху.  Сир з молока яка виявився дорогим, а сухофрукти місцеві пішли не на сувенір а на "поточне харчування" :-) Ціни на подібні речі можуть бути однаковими (як от шапки чи футболки), а можуть відрізнятись в кілька раз (прикраси).

Це фото зі звичайного базару, поміж товарами для місцевих є шапки з яка, які більше туристи полюбляють
Ладакх

А це туристичний ринок з буддистськими (й не тільки) сувенірами
Ладакх

В магазинах центру Леха досить багато прикольних футболок
Ладакх

Інша важлива торгівля. Торгівлі спорядженням вище даху. Газові балони є за ті ж 900 рупій що, й в Маналі. Обмінники в центрі працюють, в них навіть виходило трохи поторгуватись. Аптек кілька штук, заходили по бальзам для губ, еластичний бинт, щось від герпесу. Є пошта, звідки листівки за місяці-півтора доходять до України :-) Є книжкові магазини з крутими листівками та безтолковими й дорогими мапами.

Бюджет подорожі


За 32 дні в Індії ми витратили приблизно по 400 баксів на одного, з яких досить значна частка це переїзди (понад 100 баксів) й житло. Загалом, не дуже себе обмежували, насправді - не сиділи на одному рисі (якраз навпаки), багато чого купували й куштували, житло як правило було непоганим, сувенірів багато привезли. Прямий переліт від МАУ обійшовся в 470 баксів, ще 103 баксів це віза до Індії. Певні суми витратили в Україні на страховку та їжу для розкладки. Сумарна вартість подорожі вийшла близько штуки баксів на одного, більшість з яких була витрачена ще до потрапляння в Індію. Таке от. 

Що подивитись й чим зайнятись в Леху?


Окрім торгівельного-туристичного різноманіття центру міста, в Леху є кілька різнорідних храмів, безліч ступ та прапорців, улюблений нами колоритний ринок, мініатюрний музей, два палаци над старим містом й гостинний оглядовий майданчик біля великої Ступи Шанті. Останню дуже рекомендую відвідати ближче до вечора - нереальні краєвиди. Поруч ще й центр медитації, де постійно діє необхідна для цієї справи атмосфера. Пропозицій йоги та медитацій вище даху в центрі міста.  

Інша домінанта міста, оглядовий майданчик й просто надбання - Лехський палац. Для іноземця вхід раз у десять дорожчий, ніж для місцевого, зате види теж нереальні, ще й старе місто прямо біля ніг розкинулось з усіма своїми колоритними будинками та вулицями Трохи вище ще один палац зі ще просторішими панорамами.

Неподалік Мейн Базару зазирнули у "Музей Центральної Азії" - симпатичний, досить маленький, містить фото й не дуже древні експонати, кілька будиночків, гроші, книги, знаряддя різні. Загалом, на рівні наших "районних" музеїв. Проте з вежі музею види дуже сподобались і є традиційна кухня, діюча :-) 

А справді крутий музей з цікавезними артефактами різних епох буде знаходитись в монастирі Хеміс! Взагалі, поїздки навколишніми монастирями, це одна з найкльовіших розваг в Леху. "Обов"язкова програма" - ефектний монастир Тіксі. Ще їздили в монастирі Шей, Діскіт, той же Хеміс та Сабу - просто найближче село щоб подивитись на нетуристичні монастирі, затусили з монахами, страшенно сподобалось.

Проте, кудись їхати не обов"язково. На тому ж Мейн-Базарі знаходиться невеликий буддистський храм, де ми на свято потрапили й застали місцевий колорит в усій красі. Ладакх це таке місце, де історію та культуру краще споглядати вживу, а не в музеях.

Мені величезне задоволення приносили походи на місцевий базар - не сувенірний, а звичайний, корисний для ладахців. Ось де справжній колорит - й люди як зі старих фотографій, й знаряддя їхні, й товари, й поведінка. Базари бувають й крутішими за музеї. 

Джерела інформації про Ладакх


В сучасному світі відвертих "білих плям" майже не залишилось й про більшість віддалених регіонів уже є путівники, розповіді, описи різні. Ладакх - не виняток. Для формування загальних знань про Ладакх є непогані описи в Вікіпедії та Вікімандри (англійською). Загалом, різних блогів та описів англійською і російською досить багато в неті й гугляться легко.  Проте, є особливо цікаві мені речі, які хочеться радити, й, як правило, це не путівники з інформацією що подивитись й де поїсти, а цікаві репортажі та книги - іноді досить старі, культурні розвідки та наукові публікації з різних сфер про регіон. 

Перед походом прочитав: книгу французького мандрівника та журналіста Мішеля Песселя "Золото Мурах" - який побував в регіоні Ладакху Занскарі в 1970-х роках, коли Ладакх тільки відкрили світу й застав ще не торкнутий туризмом регіон; цікавезні статті з старого Вокруг Света (до 2011 року рівень публікацій там був високим), особливо круті з яких - щодо подорожей в Тибет самого Ісуса Христа та пошуки "Тибетського Євангеліє"; наукові статті про діяльність моравської місії  в Ладакху та історіографія регіону. де є цікаве-предметне про історію Ладакху. 

Про Гімалаї й буддизм несподівано багато виявилось в класичному романі Кіплінга "Кім", який читав в подорожі (відчувається, звісно, що то з іншого світу книга, далекого й давнього). Ще читав відомий "Шантарам" Грегорі Робертса та "Бог Дрібниць" письменниці Рой Арундаті - крутезну сімейну сагу на тлі модернізації країни й співіснування з різною традиційністю. Ці дві книги, правда, Індії стосувались, а не Ладакху. Також читали в дорозі різні тексти й книги Далай-Лами, й визнали його за розумного чувака. Чого лиш варта теза про "Всі світові релігії можуть сприяти розвитку духовних цінностей, але прив'язування етики до релігії більш не має сенсу й прийшов час шукати духовність та етику за межами релігій". Від патріарха однієї із світових релігій, на хвилиночку (оригінал в ФБ Далай Лами)

Ну й, звичайно, просто пошук в гуглі та інстаграмі - теж джерело інформації, натхнення та цікавості.

З джерел інформації про похід наш й інші треки в Ладакху можу виділити чудовий сайт (англійською) з розписаними по днях й кілометрах маршрутами, графіками висот, особливостями переходів, жпс треками й фотогалереями. Після певного насичення пошуків зрозумів що все необхідне для походу на цьому сайті, насправді, є. 

Про мапи гірських маршутів: користувались програмою "Osmand"  з тамтешніми мапами й додатково скачаними горизонталями висот. Як це робити безкоштовно, розписано на форумі турклубу. Дуже корисно. Місцеві мапи в Леху взагалі не сподобались - дорогі й схематичні, а не детальні. Користувались "поденними" роздруківками з сайту вище і навігацією на смартфоні.  

Туристичних походів в Ладакху, описаних українськими туристами, знайшлось не дуже багато: з Ламаююру через Чилінг в Долину Маркха на форумі "Харків Турист", Ламаюру-Чилінг,  долина Маркха, сходження на Сток Кангрі  в блозі Володимира Гринюка, спроба сходження на Сток Кангрі від Ореста Зуба. Підозрюю, ще були подорожі про які так нічого й не писали. Не густо, насправді, особливо щодо походів в регіоні.

Про похід долиною Маркха я теж скоро напишу :) також напаишу про місто Лех та навколишні монастирі, ще більш віддалену долину Нубра, переїзди з Маналі до Леху та з Леху до Кашміру, про столицю Кашміру - Срінагар, індійський курорт Маналі та Маклеод Гандж - тібетське селище в індійських Гімалаях, де живе сам Далай Лама. Можливо навіть про Делі щось напишу ))  Посилання на звіти в блозі будуть і в цій темі також.

Коротко про регіон


Ладакх — регіон в Гімалаях,  входить до складу індійського штату Джамму й Кашмір. Площа - 86 тис кв км. Населення - 276 тисяч за даними 2011 року.  Більшість жителів Ладакху - буддисти, багато також мусульман. Столиця і найбільше місто Ладакху — Лех, центр буддистської частини Ладакху. Інше важливе місто, центр мусульманської частини - Каргіл.

В назві «Ла» означає перевал, «дакх» — країна. Ладакх іноді називають «Малим Тибетом» через схожість природи та культури.  І це не випадково. Ладакх повністю розташований у горах, висоти від 2750 м до 7672 м. Лех знаходиться на висоті 3500 м. Більшість гір навколо висотою 5000-6000 м.  Клімат суворий, сухий й конинентальний. Температура тут коливається від − 50 °C взимку до +35 °C влітку. 

Територія заселена здавна й періодично потрапляла у різні древні державні утворення. В 8 ст поширився буддизм. Через Ладакх проходила одна з гілок Шовкового шляху (так, я з різних сторін його "освоюю") а активна міжнародна караванна торгівля тривала аж до середини 20 ст., поки країни регіону не пересварились та позакривали кордону. Весь цей час місто, як і належить торговому, було досить заможним.

Цілісне князівство Ладакх утворилось в 14 ст., й проіснувало до 19 ст., коли було завойовано Кашміром, а згодом разом з ним потрапило у під британський протекторат. Проте, "зовнішній" вплив у ці високі краї не дуже доходив. З 1947 року Ладакх у складі Індії, але зовсім поруч Пакистан, з яким відбулось кілька воєн й лінія фактичного розмежування не зовсім відповідає офіційним кордоном. В 1999 році відбулась високогірна "Каргільська війна" на льодовиках між Індією та Пакистаном. В Ладакху не відчувається жодного напруження з приводу колишніх воєн (чого не скажеш, наприклад, про Кашмір), все мирно й спокійно. 

Економіка Ладакху тримається на туризмі, індійській армії та державних установах (як сферах зайнятості). Індійці активно будують інфраструктуру.

Основна мова — ладакхі, відгалуження тибетської мови. Іноді місцеві знають ґінді, урду й англійську. Зі спілкуванням проблем не було - усі, хто в туризмі, англійською трохи знають. А от більш-менш змістовно поспілкуватись виходило хіба з іноземцями та водіями під час автостопу (середній клас, бла-бла).

Якщо щось ще корисного згадаю про подорож, то допишу. Також цікаво, чи будуть у читачів нерозкриті питання, про які дуже б хотілось дізнатись. Тому коментуйте в блозі та соцмережах.!

Далі буде!



Інші мої підбірки вражень та порад з подорожей:

Подорож Балканами: маршрут й корисна інформація






Немає коментарів:

Дописати коментар