Фагараш - похід у найвищі гори Румунії зі сходженням на Молдовяну

Фагараш, він же Фегераш чи Făgăraş - найвищий гірський масив Румунії. Про похід сюди думав вже давно й, ось, нарешті, реалізував. За похід, якщо вірити Google Maps пройшли 90 км (тобто, десь на 10-20% більше в реальності:-)), перевалили через красивий скелястий хребет П'ятра Краулюй, пройшлись власне хребтом Фагараш й зійшли на найвищу гору Румунії - Молдовяну. Красиві гори -  зі скелями, озерами й краєвидами; солідніші за наші Карпати але не дуже складні при цьому. 

Фагараш (Фегераш, Făgăraş)  - гірський масив у Південних Карпатах, де знаходяться найвищі вершини Румунії, зокрема Молдовяну висотою 2543 м. Довжина основної частини Фагарашу - близько 60 км. Крізь Фагараш проходить відоме крутими серпантинами й пейзажами Трансфагарашське шосе. На хребті багато симпатичних озер та скельних виступів.

Як дістатися до Фагарашу? Поїздами, автобусами.. Стартували з Зарнешти - містечка неподалік Брашова (40 хв й 5 лей приміською електричкою), звідки починаються різноманітні маршрути. До Брашова ходять поїзди й автобуси з різноманітних міст Румунії. Ми дістались поїздом з Бакеу (42 леї з якоюсь скидкою), куди приїхали автобусом з Чернівців (350 грн). Але це не єдиний спосіб, звісно. Сходили з хребта через озеро Подрагу в містечко Вікторія, звідки ходять автобуси в Брашов та Сібіу, а неподалік є залізниця, звідки теж легко в ці ж міста дістатись. Часто фінішують або стартують біля озера Балеа на Трансфагарашському шосе, звідки теж до цивілізації транспорт існує.

Маршрут. Із Зарнешти через ефектний каньйон Зарнестілор підійшли до П'ятра-Краулюй, перевалили через нього й далі через "хребет-перемичку" вийшли до Фагарашу, пройшли його до озера Подрагу, зійшли на Молдовяну й з Подрагу "впали" вниз. На все витратили 8 ходових днів. Трохи нижче є мапа походу з позначеними місцями ночівлі й іншими деталями

Мапа походу. На мапі зображено схему нашого походу хребтом Фегераш, а також через П'ятра-Краулюй. Сині кружечки з наметом - місця ночівлі, сині кружечки з водоспадом - джерела з водою поблизу тих місць (джерела з водою поставлені на мапі на око , тому можуть трохи не співпадати з реальністю)

Рельєф. Різноманітний. П'ятра-Краулюй  -  скелястий масив з крутими підйомами й спусками. Перемичка до Фагарашу - "невисокі Карпати", зона лісу з частими вирубками й поганим маркуванням, де або рухаєшся дорогою або блукаєш в чигирях (:-)). Фагараш від Комісу до Зарнея - просторі карпатські полонини "а ля Свидовець", рух добре натоптаними пастушими стежками. Фагараш від Зарнея до Подрагу (й далі) - скелясті стрімкі гори, схожі на "Кавказ без зони льоду", рух добре маркованими вузькими стежками через скелясті схили з помітними перепадами висот.

Ночівлі. В багатьох місцях є помічені на мапах рефуджії, в середині яких завжди безпечно - але часто брудно й сиро. Іноді жили в рефуджіях, іноді в наметі. Заборон на намети чи на вогонь не помітили, але на Фагараші весь час в безлісій зоні, де користувались газам. На підході (перші кілька днів) - ліси, там дров"яну пічку юзали. Якщо ночували не на озерах то до води "за карпатськими мірками" було далеченько.  

Місця наших ночівель вказані на мапі. Місця досить "типові" - рефуджія Комісу чи полонина Лереску, перевал Зерней, озеро під Молдовяну, озеро Подрагу чи десь неподалік, за їх межами не так вже й багато альтернативних "ничок", але знайти можна. Грошей за кемпінг ніде не вимагали, навіть на Подрагу чи на галявині в Зарнешти.

Небезпеки. В зоні лісу - ведмеді. До нас не приходили, але відчувались постійно - сліди на землі, якісь важкі рухи в лісах... На полонинах - пастуші собаки, мають погану звичку кидатись на всіх натовпом. Завжди поруч був пастух, який втихомирював - але краще обходити на великій відстані.

Що ще важливого? Мапу Фагарашу купили на зал вокзалі в Брашові за 7 лей. Посередня - не завжди співпадала з реальністю, але краще ніж жодної. Стежки на хребті натоптані й добре марковані, заблукати складно (на перемичці між Фагарашем й П'ятра-Краулюй - все навпаки). джерела не часто, на мапі позначені не завжди коректно.

Далі буде більш детальна розповідь й безліч фото про цей чудовий хребет

Похід хребтом Фагараш

Декілька днів перед виходом на Фагараш погода була переважно туманною. Туман навколо це не тільки цікаві фото, химерні обриси й легко заблукати, це ще й джерело сумнівів - чи варто йти далі коли жодної краси не бачиш, а мряку відчуваєш) Нас теж ті сумніви гризли, але ми наполегливо давали горам ще один шанс - далі обов'язково мала бути хороша погода, як же інакше? У результаті маршрут на день розтягнувся на добрячі три дні, але гарної погоди таки дочекались. Після туману завжди виходить сонце.

День розпочався у тумані, щоб вийти на маршрут від Рефуджії Спірла потрібно повернутись до вказівника під скелями хребта, пройтись уздовж тієї стіни (набираючи висоту), й на великій сипусі “впасти” до лісу на маркований маршрут, який веде невеликим залісненим хребтом до полонини Тамасел й далі до самого Фагарашу. Насправді місцевість така, що дивлячись у мапу знайти спуск не складно навіть у хмарах, хоча маркування там й не дуже добре помітне.

Туман на стоянці Рефуджія Спірла під хребтом П'ятра Краулюй 

Назву хребта між Фагарашем та П'ятра-Краулюй дізнатись так і не вдалось - щось маловідоме, малоперекладене на інші мови й що сприймається виключно як перемичка між двома солідними масивами. Проте, він має близько 15 км у довжину й здіймається до 1736 м. - у наших Карпатах значився б цікавим хребтом й заслуговував би окремих походів. Хребет покритий лісом й вирубками. Так - у румунських Карпатах теж є ця проблема "недалеких людей" й за межами нац. парку кількість зрубаного лісу неприємно здивувала. Проте, у місцевих лісів шанси є - не так давно розумна влада країни ввела дуже суворі покарання за незаконні вирубки лісу, що має покращити ситуацію.

На хребті є декілька колиб - як жилих так й закинутих, періодично трапляються хащі з малини й дуже часто зустрічаються ведмежі сліди, а веде маршрутом стежка з вкрай поганим маркуванням. Після чудових маркерів попередніх днів, від того було аж трохи дивно - виглядає, ніби не дуже часто тут туристи ходять. Стежка подекуди зникає, губиться в болотах й вирубках, впирається в колючий дріт й конфліктує з мапою. В умовах дощу й туманів рухались повільно, зате було багато цікавих знайомств.

Перехід захмареними горами в напрямку Фагараша

На ніч зупинились у відсутній на мапі закинутій колибі. Комплектація ночівлі: чотири стіни, дірка входу, дах з дірками, напис "Чаушеску - диктатор", та два німецьких туристи, один з яких говірливий та допитливий, інший мовчазний трохи більше ніж завжди. Говірливий дивувався нашій дров'яній пічці, сухим овочам, армійському казанку й розмірам мого рюкзака (100 літрів як не як). А кулінарія на відкритому вогні викликала щось типу захоплення. Мило спілкувались пів ночі й дочікувались групу румунських хлопчаків, яких обігнали перед тим - хлопці боялись ведмедів, не дуже розуміли що робити в дощ, а до зустрічі з нами взагалі йшли в протилежному напрямку, ніж думали. Хлопці мабуть заночували деінде, ми порозглядали білизну туманів й залишились днювати в тій же дірявій колибі.

Ми вже задумались про альтернативні варіанти продовження подорожі й мало не повернули наші плани вперед, як Фагараш розігнав тумани й дав собі ще один шанс. За дньовку просохли як слід, відмились, відремонтували взуття - чотири пари якого в нас вже розлітались. Юля виявила ще ті здібності ремонтника. Ще вона воює з крепатурою як уміє - попередні дні даються взнаки. Наступні теж мали б датись :-) Пометикували як йти далі й чи вистачить їжі якщо похід затягнеться - ми вже дещо відстаємо від планів й з цього приводу залишились без обіду . Учора в дощ пролітали поля чорниці й хащі малини, сьогодні нічого з цього немає навколо - лиш ялинки, вирубка й сліди якихось великих тварин в траві.

Ввечері капітально прокоптились й натішились вогнем. Колиба ця десь на середині хребта, позначена на мапі колиба зустрінеться аж на наступний день,

 

Кколиба – наш притулок, й старий напис “Чаушеску-Диктатор” на стіні

Наступний день – довгий і незрозумілої толковості, багато пошуків маршруту, продирань крізь малинники й різних манівців було. Дійшли до Фагарашу який порадував сонцем. Для цього вийшли о дев'ятій ранку (так, це рано). Але за день виконали тільки "програму-мінімум" - дійшли до гори Комісу. Маркування зникало на величезних вирубках (а дороги там якраз множились), вирубані площі й далі старано заростали малиною - яка як ягода куди приємніша ніж кущ, мапа й далі не збігалась з реальністю, а одного разу маркери вперлись в колючий дріт. Дріт з допомогою інтуїції й за підтримки матюків обійшли - в сотні метрів знайшлась фірточка й далі повернулись до квесту "знайди маркер на зарослій малиною вирубці. Маркування куди надійніше ніж мапа в цих краях. А дріт, по ходу, захищав молоді дерева від ведмедів, які в пошуках малину того юного лісу й не помічають. Я теж, як ведмідь, об'їдався скільки міг - день такий ягідний, що карманки не потрібно. Юля того може й не відчула, їй підйоми давались важче - довелось підгодовувати на ходу. До обіду вийшли на полонину Лереску, де вчергове обматюкав видавництво мапи під час пошуку джерела - ну не так це позначатись мало, не так. Зате таки знайшов кілька товстеньких білих грибочків, решту "горяни" вибрали - гурт таких зустріли на підйомі.

Дорогою від П'ятра-Краулюй до Фагараш часто траплялись вирубки та блукання.

В цей день покинули ліс й перебрались на полонини Фагарашу. Перша гора - Комісу, 1882 м. Й не було б чого про неї писати, але саме на цій горі знаходиться рефуджія, де ми й окопались. Підйом від Лереску простий й зайняв менше години. Рефуджія - вже знайома яскрава половинка футбольного м'ячика, тільки міцніше зроблена за попередню. Всередині - нічого. Головне навколо - пейзажі неймовірні, види на кілька хребтів й наш улюблений Пятра-Краулюй яскраво освітлений сонцем. Юля не вірить, що ми з нього спускались нещодавно - занадто солідно виглядає. Я переймаюсь що бачу таку красу, а передати не можу - девайс не фокусується, це якась "фотоімпотенція". Ще навколо достатньо сміття - в цьому плані румунські горяни мало від наших відрізняються й все що можна залишити в горах там залишають. Й з вирубками в них теж халепа подібна - пройдений хребет "підстрижений" дуже сильно, місцями повністю лисі гори стоять. А ще у них великі стада овець й злі пси, від яких чабан мусив бігти мене рятувати - як ходив по воду, оточили 4 вовкодава та 3 дріб'язку й вже мало не почали доводити хто тут вершина якогось там ланцюга :-)

Вода далеко, все ніяк не звикну що в румунських горах похід до джерела це ще одна фіззарядка.

Ввечері смажимо гриби й милуємось призахідними гірськими пейзажами. Ведмідь уже не прийде :-)

Вечір на горі Комісу, край хребта Фагараш з видом на П'ятра-Краулюй

Карпати як вони є. День минув у до болі знайомих пейзажах чи то Чорногори чи то Свидівця. Зранку напрочуд швидко зібрались - за годину, після того як на виході з рефуджії напоролись на учорашніх злих псів й чекали поки чабан забере свою отару куди подалі. День складався з двох майже однакових частин - набираємо висоту на гору, швидко йдемо траверсом майже без перепадів, приходимо до рефуджії на перевалі. Періодично зустрічаються отари й ми стаємо усі такі швидкі й уважні до місця знаходження чабана та його собак. Йшли легко й досить невимушено, зрідка зустрічаючи гурти туристів та заблукалих овець (справжніх). Зрідка зустрічаються джерела та невеликі брудні озерця, майже завжди хороша натоптана стежка. Гуляємо, загалом. Завтра рельєф зміниться, гори стануть куди більш високими та стрімкими й асоціації з нашими Карпатами зникнуть.

Зустріли впродовж дня з пів десятка різних гуртів, часто дивуються довжині нашого маршруту й якось з недовірою поглядають на моє спорядження - подерті кросівки, соснові "трекінгові" палиці, великий рюк... :-) Одного разу розпитували мене, чи не вперше, бува, в поході й дивувались коли перелічив усі відвідані високогір'я :-)

Йдеться швидко - від Комісу за три переходи дійшли до якогось маловідомого (серед нас) перевалу й ще за два - до потрібного нам Зернея з рефуджією.

Східна частина Фагарашу схожа на Карпати, періодично зустрічаються рефуджії.

На перевалі чекала кіоскоподібна рефуджія, а трохи нижче, прямо під перевалом, загони пастухів й отари овець - еххх, знову вони нам загрожуватимуть? Але, чабан передбачливо повів усе те куди подалі. Перше питання на місці - вода (оця в озері не дуже питна) Вода є й, вже традиційно, вона досить далеко. Зате там ціла тобі річка для купання.

 Наш "кіоск" наповнюється жителями. Першими прийшла пара бельгійців, яку спочатку за французів через мову прийняли. Йдуть собі по тихенько Фагараш, другий день в поході - дивуються важкості рюка (у них по 14 кг) й бояться тварин. Чомусь гадався німець який про мої 20+ кг говорив - "а, нє, рюкзак великий але не важкий", ці більш легкоходи. Згодом ще якась група прийшла - на відстань ідентифікації так і не підійшли. На тому день й закінчився. 

Фагараш посоліднішав, а з перевалу Зарней починаються справжні гори.

"Сонце пече, річка тече - влітку на вулиці так гаряче!" - це про сьогоднішній день. От тільки річка тече десь далеко внизу, а сонце пече тут й зараз. Літо на Фагараші у розпалі. "А горы все выше, а горы все круче, а гори уходят под самые тучи" - теж про нас! Хмари, правда, вже досить рідко з'являються, чого не скажеш про стежки крутосхилами :-) 

Цікавий, насичений й не дуже простий день - стартували із Зарнея й до темряви підійшли під Молдовяну, впавши на ніч на милому озері. Зранку усього за два переходи Фагараш перетворився у майже високі гори - набрали з ходу 500 м висоти й вистрибнули з умовних "Карпат" до "Кавказу в дольодовиковій зоні". Височенні стіни над долиною, різкі форми гір, сипухи, водоспадні ріки, що спадають в рівненький "цирк" з різних боків й збираються до купи, скелі, ліси десь далеко внизу, пейзажі - все тут як у справжньому високогір'ї. Але немає вічних льодовиків й снігу над цим усім і йдеш хребет як й раніше - стежкою уздовж хребта, а не впоперек через перевал. А ще хочеться уявити як тут навесні :-) сніг завжди додає крутості горам, зараз він лиш у невеликих сніжниках зберігся.

Скелі, вершини й долини хребта Фагараш, схоже на “Кавказ без зони льодовиків” 

Озеро Урлеа десь внизу. Й хотілось би в ньому скупнутись, але ліньки скидати щойно набрані пів кілометра висоти. Озер на Фагараші багато й, як і має бути, переважно мальовничі. "Стиль" то й же, що у наших гірських озер, але помітно більші по площі, скелястіші по оточенню й живіші на берегах - досить часто там є коші пастухів з їхніми безкінечними вівцями. Урлеа знаходиться на висоті 2150 м., має площу 2 га й глибину - 4 м. Через озеро йде пологіший маршрут в високу частину Фагарашу, такі ми рідко вибираєм - швидкоухекувальні крутосхили більше імпонують й швидше піднімають. Цього дня ще з півдесятка кльових озер буде, а завтра дійдемо до наймальовничішого на Фагараші.

Озеро Урлеа, вид з хребта

Фагараш у високій своій частині це популярний трекінговий маршрут й и постійно зустрічаємо туристів з різних країн ЄС - суворих німців з мотузками й відтяжками на рюкзаках, веселих чехів з друзями з Україні, румунів які бігають марафони, сумних поляків у величезній кількості :-) А під вечір зустріли вже знайомих німців з Тамасула - ми їх таки догнали, хоча вони й на день раніше на маршрут вийшли. Ну й, звісно, пару бельгійців, які догнали нас на стоянці - з цими ми взагалі навипередки ходимо, раніше виходимо але знову зустрічаємо на фініші. Щоб потоваришувати з іноземцями виявилось досить пригостити їх трав'яним чаєм, свіжезібраним й свіжезвареним :-) Й пастухів зустрічали - знову рятували нас від своїх кудлатих вовкодавчиків:-) 

Фагараш - гори на межі "невисоких" й "середніх". З одного боку ніби як скелі й крутизна навколо (он по якому гостроверхому крутяку лінія стежки навколо пролягає) - як у "середніх" горах, але йдеться при цьому достатньо легко, переважно помітною стежкою, зрідка підлазячи по каменюках чи ланцюгах. За день можна проходити чималі відстані й серйозні набори висот, йдучи маркованими маршрутами уздовж хребтів. Але, навколо багато суворого рельєфу й туристи з мотузками та залізом різним, яких періодично зустрічають, теж мають де розвернутисть.  Від справжніх високих гір Фагараш відрізняється тим, що тут нема вічного льоду й снігу :-) І я вже за цими двома трохи скучаю. Зате є комфортний клімат, зручні стежки, "підножний корм", зелень й квіти, озера в яких купання не є подвигом. Всього цього у високогір'ї немає, але й ходять не за тим

У найвищій своїй частині Фагараш скелястий та досить крутий, чим і красивий

Трохи ухекались за цей день, під вечір знову (цього разу не на довго) нарвались на собак. Ночуємо в мальовничій долині на берегах озера під самим Молдовяну.  Озеро чимось схоже на Бреьенескул, проапгрейджений скелями та сипухами з високих гір. Біля намету - чималий сніжник, незважаючи на кінець липня. Натішились ним як діти, від ковзань "глісером" до фоток голяка на снігу -) Ввечері догнали бельгійці й довго обмінювались враженнями, де вони нас бачили, а де ми їх. 

Завтра - ломимось на найвищу гору Румунії :-)

Озеро під Молдовяну, місце ночівлі перед підйомом

Якщо придивитись до наступного фото, то можна знайти походну кухню - он там під каменем, у каремат загорнута від вітру :-) Кухня це пальник й невеликий "армійський" казанок, щоб легко але всім вистачало. Пальники у нас два - газовий для безлісої місцевості і дров'яна пічка, яку я називаю "жужиком", для усіх місцевостей де можна щось спалити:-) На масових стоянках "жужик" часто привертає увагу іноземців - у них мабуть таких не роблять й їжа на дровах це щось з минулого :-) Дарма от - пічка на твердому паливі дуже зручна річ, працює усюди де є ліси, дрова чи якісь тварини :-) Страви у нас самі звичайні туристичні - крупи в поєднанні з сушеним овочами та м'ясом у різних формах, на додачу багато солодкого й іноді щось інше (від сала до рому). На місці можна знайти безліч трав до чаю, досить часто траплялась малина, чорниця та ожина, в лісі гриби є. Так і жили усі два тижні в поході :-).

Походна кухня на Фагараші

Зранку за півтори години зійшли на Молдовяну - спочатку від озера на перевал, потім на сусідню й теж високу гору, з якої нетривалою скельною перемичкою на саму найвищу вершину. Не складно, але місцями скелі й навіть два коротеньких тросика висить. 

Зустріли на підйомі й німців й бельгійців знайомих. Краєвиди з вершини - круті. Не щось особливе на тлі суцільних гірських видів, якими вже давно ходимо, але теж дуже й дуже. На вершині - обвішаний прапорами Румунії знак, всюдисущі хрести й "книга записів візиту", де свої автографи теж залишили. Декілька румун, угледівші наші позування з прапором, й собі такі захотіли, для чого використали стяги з навколишніх інсталяцій. Вище в цій країні вже не буде! 

Підйом на вершину Молдовяну

На вершині Молдовяну - найвищої гори Румунії

В хорошу погоду знаходитись й милуватись тут - суцільна насолода. Рефуджія на хребті виглядає як ідилічна "Хатинка інтроверта" - червоніє на стежці посеред величезних гірських схилів, маленька така крапочка з цієї висоти. 

Вид з Молдовяну на хребет Фагараш в напрямку озера Урлеа й перевалу Зарней

Підйом на Молдовяну влітку досить популярний - до невеликого майданчика на вершині попри нас ломляться десятки, якщо не сотні груп. Більшість - зі сторони Подрагу, той напрямок у мене за спиною. Це лиш в кадрі гори такі безлюдні та вмиротворені - насправді, на популярних маршрутах влітку ще той "аутдор фестиваль". 

З прорубанням "вікна в Європу" у вигляді безвізу, румунські гори почнуть бачити українських туристів набагато частіше - в цьому я впевнений. Особливо це стосується того широко прошарку, який наші рідні Карпати вже відходив вздовж і впоперек, а у справді високі гори з якихось причин ще не ходить.  Для новачків й для різноманітності тут теж знайдеться місце. А от суворими й складними ці гори стануть в "міжсезоння" - отой довгий шматок зими-весни-осені, коли у горах холод й сніг заправляють :-) Скелі теж є, й цікаві скелелазам в тому числі. При цьому нема жодних особливих правил поведінки - вогонь й намети усюди дозволені. І це ж далеко не єдині європейські гори, й "ближньої" Європи, зокрема. Загалом, в українських туристів досить райдужні перспективи. Я наступного року мабуть ламатимусь між постійним бажанням відвідати якісь нові гори (Ріла, наприклад) й вічним потягом у справжнє високогір'я.

На схилах Молдовяну

Чим далі, тим скелястіше - це враження переслідує вже день третій. З Молдавяну йдемо понад такими долинами, постійно зустрічаючи якихось туристів й просто гуляк. За кілька переходів можна дістатись озера Подрагу, звідки більшість з них й стартує. Різношерстна публіка - переважно місцева й європейська, росіян за весь хребет зустріли раз, українців не бачили (компенсуємо пізніше, ближче до моря:-) 

Як спускались з Молдовяну, розговорились з місцевим хайкером. Наслухались, що дуже вже нам з погодою пощастило - сонячних днів тут усього 20 в рік, а в негоду хребет Фагараш стає досить небезпечним. Це ми й так здогадуємось - по крутизні схилів, вузькості стежок, потребі іноді лізти каменюками чи ходити вузькими хребтиками. Та й часті хрести з датами не дають розслабитись. Переважно, правда старі. 

Вид на Молдовяну з боку Подрагу

На шляху до Подрагу

Румунський хайкер в цьому місті довго милувався долиною, робив селфі, просив його зфоткати й розповідав як він любить саме цей ракурс й завжди тут зупиняється, в різні сезони. Й, треба визнати, щось він таки шарить..

Вид на одну з бічних долин з хребта Фагараш

День закінчили на озері Подрагу. Це красивезне місце з неймовірними скелями й купою туристів. Чимала прозора водойма розташувалась в гірському цирку під стрімкими скелястими стінами. З різних боків ця краса по різному виглядає - від нашого намету, наприклад, скелі нагадують корону й відображаються в озері. При цьому освітленні вода зливається з зеленими схилами. Ввечері береги озера перетворюються на міжнародний аутдор фестиваль, де різношерстну туристичну публіку доповнюють марковані вівці й собаки-жебраки. Це єдине місце на весь Фагараш, де вовкодави дружні до людей, розуміють що дати погладити й з благальними очима сидіти поруч з "сапієнсами" завжди вигідніше, ніж на них кидатись :-)

На озері Подрагу

Наступного дня - до низу. Скинемо кілометри півтора висоти - спочатку терасами висячих долин, потім вузькими нависаючими серпантинами через ліси, й до вечора вийдемо в містечко Вікторія. Там спробуємо заночувати на річці, але місцевий дядько перелякано зажене до себе на веранду, аргументуючи гостинність криком "Урсус" (ведмідь) й рухами рук, які щось відкручують :-)

Спуск з озера Подрагу до містечка Вікторія

Річка ну Вікторії, заночувати на якій нам не дали гостинні місцеві жителі.

Вибратись з Вікторії зранку було не складно (чого не скажеш про вечір), й ще до полудня ми дістались до Сібіу - першого цікавого міста у подорожі, де й почали перетворюватись з туристів з гір в звичайних мандрівників.Попереду ще місяць подорожі. 

Далі буде!