Скелясті гори П'ятра-Краюлуй

П'ятра-Краюлуй - скелястий масив у румунських Карпатах, з якого ми й розпочали нашу подорож Балканами.  Масив виявився красивим та ефектним в здоланні, запам'ятався величезними скелями, довжелезним й крутим спуском, неляканими гірськими козлами, захмареною вершиною й запаморочливими краєвидами, коли хмари порозходились. А також веселим знайомством з кумедними румунськими туристами.

\

П'ятра-Краюлуй (рум. Munții Piatra Craiului — «Гори принца») — гірський масив у вигляді вузького вигнутого хребта довжиною 25 км у Південних Карпатах (Румунія). Найвища точка — вершина Ла-Ом (рум. Vârful La Om; 2238 м).

Вікі

В якості точки старту вибрали невелике містечко Зарнешти неподалік Брашова, на добирання куди й витратили попередню добу. Місто невелике, але охайне, як і багато чого в Трансильванії. Але найкориснішими рисами Зарнешти є те, що знаходиться воно зовсім під хребтом П'ятра-Краюлуй, а ще до нього можна дістатись приміською електричкою з Брашова. Також можна стартувати з містечка Бран, де ще й розкручений "замок Дракули" є, але туди ми ще планували пізніше заскочити, вже як "бекпекери" а не гірські туристи.

Декількакілометрова прогулянка містом завершилась заходом в ліс, де швидко наштовхнулись на єдине в цих місцях "плейс фор кемпінг" (єдине позначене на maps me, в сенсі), в кілометрі від міста й в кілометрі від входу до каньйону Зарнестілор. "Плейс фор кемпінг" тут це просто рівна галявина з невеликою кількістю столиків, дрів та сміття на березі річки, позначена величезним інформаційним стендом про нац парк та його мешканців. Живемо, зважаючи на дощ, під дахом. Дах збудували над інформаційними щитами, але ми прикинули що намет теж туди поміщається. Як ми розклались, прийшло троє поляків, глянули на нас, зацінили "лайфхак" й теж зрозуміли, що їхній намет тут поміщається. Інформаційний стенд таким чином перетворився в імпровізований кемпінг. Згодом підрулив тато з жінкою й дітьми, які поруч з нами в електричці їхати, але для них дощ вже закінчився.

На галявині стає людно, досить багато людей прогулюється дорогою без рюкзаків - живуть в гест хаусах Зарнешти та Магури, наступного села в горах. А ми розважаємось пошуком грибів на навколишніх схилах, знайшли кілька кльових білих (нагадаю, це, хоч і Румунські, але ж Карпати - інші подібні знахідки ми не спішим грибами називати, лиш білі). Гори поки на Карпати схожі, але, подекуди, зовсім інакші - зовсім інакшість досягається величезними скелями в різних проявах, все інше - подібне. Й нічні дощі з грозами подібні. Скоро вони стануть звичними, поки ж ми тішимось що у нас є дах й не потрібно буде завтра тарабанити в гори мокрого намета.

Мапа нашого переходу через П'ятра-Краюлуй

Інформаційний стенд, перетворений на кемпінг та гриби з навколишніх гір

Перший походний день в горах Румунії розпочався. Невдовзі після старту тверда дорога перетворилась у "гравіул роад" й за півгодини завела до відомого каньйону Зарнестілор, який значився в багатьох звітах про походи і який вказівники нещадно називали "Пропастіле". Вхід вільний й виглядає як шлагбаум з щитами-нагадуваннями, що можна гуляти, фоткати й не виходити за марковані маршрути. Решту - включно з кемпінгом, не можна. Для певності зображення проілюстровані символом парку - козликом, на картинках із заборонами - "пошкодженим" цілком чи частково :-)

Каньйон Зарнестілор це вузька щілина в скелі, шириною в максимум кількадесят метрів й з височенними скельними стінами з боків. Зверху - ліси. Красиво ж. Рай для скелелазів, поряд із деякими скелями є стенди з описами маршрутів.

Каньйон Зарнестілор, старт підйому на П'ятра Краулюй.

Більшість відвідувачів гуляє каньйоном без особливих амбіцій, частина - стартує звідси в трекінги різної тривалості, як ми оце. Йдемо собі такі з роззявленими ротами, розглядаємо красоти. За півгодини вперлись у вказівник типу "направо підеш - нічого не зміниться, буде каньйон й гравіул роад, а наліво підеш - буде щось новеньке, в кінці ж дороги зійдуться". Як думаєте, куди ми пішли?

Вірно - у результаті добру годину ломились заваленою буреломом вузькою щілиною в скелі з помітним набором висоти. Зате ми там були одні. Й зверху стежка вийшла на основну, дорогу, що вела до пастухів, в зоні видимості яких ми й зупинились. Собачий гавкіт неподалік, в наповнених ведмедями лісах, він якось заспокоює :-)

Місце де ми знаходимось - урочище Ла Табла, значиться як "типова стоянка" в багатьох маршрутах походів в цьому районі. Його облюбованість туристами, гадаю, наслідок того, що тут є зручне джерело, яке знайшли випадково за допомогою "Мапс мі", до того вже відшукавши незручний шлях до брудної води. Високі й скелясті Карпати в Румунії не дуже багаті на воду - наступний струмок побачимо аже завтра вночі, але ми будемо до цього готові. Додатково стоянка обладнана суницями, сироїжками, видами на пастушу колибу й оповитий хмарами хребет. Пастухи ганяють свої дзвенячі стада й особливо нас не помічають, їхні собаки теж не реагують - поки ми ще не розуміємо, наскільки це кайфово в цьому районі. Після усіх розповідей про ведмедів спостерігати безліч їхніх слідів якось боязко, але "овечий передзвін" й собаки заспокоюють. Та й поки ми все ж сумніваємось в здатності ведметів тусити аж так блищько до людей.

Засинаємо під акомпанемент дощу. Завтра день буде довгий

Стоянка на полонині Тамасел й вид на скелі хребта.

День видався не лиш довгий, а й цілком собі феєричний - за який ми перевалили через хребет, набравши й скинувши по 800 метрів висоти. Крутість підйому йшла по зростаючій аж до захмареної вершини, спуск виявився тривалий, технічно не найпростіший і забембуючий, а завершилось все фінішем у темряві та милими посиділками з румунами, дегустацією цуйки та кількаголосими піснями:-)

За годину після старту піднялись до Рефуджії Грін - невеликого будинка з нарами, їжею, аптечкою та румунським прапором. Добре, що вчора сюди не поперлись - за водою далеко бігати. Далі вверх по схилу веде стежка з маркерами на стовпчиках, яким довелось стати свідками наших числених відхекувальних привалів, та й не тільки наших - позаду повільно повз якийсь гурт, аж поки хмара не звела видимість на нівець. Йду й думаю, що Пятра-Граулюй це щось таке, якби взяти Кримські гори й встановити зверху на Карпатські. Повернув голову на долину - чисто тобі Карпати, пологі схили, колиби, вирубок багато. Повернеш голову на схил - суворі скелі по типу "Доломіти". Стежка йшла по траві, далі камінчиками, ближче до верху вже доводилось допомагати собі руками. В хмарах все дуже схоже на кавказькі 1А перевали. Хекаючи та відпочиваючи, вийшли на вершину Ла Ом, висота якої 2200 м - рівна приблизно сумі Говерли та Старокиївської. Скільки в гори не ходи, а позначка 2061 м. символічна й завжди в кайф, коли піднімаєшся на щось вище за Говерлу. Виперлись на вузенький (місцями до метра) скелястий хребтик. Не зовсім туди, куди вказувала мапа, але чітко по маркеру - згодом таке часто траплялось, маркери завжди більш праві, ніж картографи. Зверху були селфі, вітряно, туристи з парасолькою й мої розповіді про те, як тут красиво, коли видно хоч щось - що там он Фагараш, а там Бучеджі й самі ці скелі кльові теж!

Підйом на хребет П'ятра-Граулюй й вершина Ла-Ом.

Хребет, на відміну від підйому, виявився досить живим - зустріли декілька гуртів з різних кран, а також місцеву пару, яка запам"яталась несподівано яскравим макіяжем дівчини, потяг до краси якої не зупинився навіть в захмарених високих горах. Пообідали на вершині в схожій на червоний м'ячик рефуджії й подались на спуск з назвою "Ла Лантурі". Пряменька коротка лінія на мапі з хребта до низу виглядала досить бентежно, а на місцевості навіть дещо перевищила очікування.

"Лантурі" це досить крутий спуск по скелях й сипухах, велика частина якого йде у вузькій ущелині. Місцями стежка долає кількаметрові вертикальні стіночки, а в десятці найкрутіших місць висять металеві троси. Маркування хороше й часто підказує не лиш загальний напрямок руху, в й цілком конкретні кроки в незрозумілих місцях. Стартували у хмарах, коли внизу нічого особливо не видно. На старті нас обігнав сімейний гурт з Іспанії, який напрочуд легко ковзав по незвичних нам ланцюгах. Більше людей не зустрічали до самого низу.

Спуск з хребта П'ятра-Краулюй стежкою "Ла Лантурі".

Скинувши певну відстань, хмари стали періодично пропускати сонци, а ми почали бачити - що тут таки красиво. Скелі з цього боку хребта куди масивніші й ефектніші. З відстані, мабуть, нагадують "будинок у стилі модерн" - з хмарним дахом, плавними формами стін й розслинним орнаментом періодично. Ми ж, фактично, спускались "давно забутою пожежною драбиною" - вузькою щілиною на цій стіні, сходинки якої давно провалилось й доводилось виявляти обережність та спускатись ланцюгами "як на дюльфері без страховки".

Дуже фотогієнічні місця, насправді, цей П'ятра-Краулюй. Крутезні скелі й хмари, що періодично заповнювали простір навколо, іноді розбігаючись й збігаючись назад, як у якомусь неспішному танку. З хребта має бути гарний вид на сам Фагараш - найвищі гори Румунії, наступну ціль нашого походу, але з того боку лиш суцільна хмара висить, не показуючи нам ні вершинки. Тому розглядаємо більше стіни навколо, ніж щось вдалині. Флегматичні гірські козли періодично сидять на камінні зовсім поруч й не поспішають реагувати на туристів. Дуже хочеться каску - усюди каміння, і йдеш під стінами часто. Але, за час спуску жоден з камінців сам по собі не полетів. Декілька раз щось сипалось від руху тих самих козлів.

Коли сонце визирало, на скелях ставало досить спекотно. Також на спуску не було води, як й на підйомі - ми про це знали й допросовісно узяли літри три ще зранку, тим самим убезпечивши себе від спраги.

Скелі, хмари й небеса хребта П'ятра-Граулюй

Щоб отримати справжні враження від спуску й цього дня, доречніше, мабуть, слухати не мене, а Юлю - вона вперше опинилась на подібному рельєфі й на місцевості вчилась ходити камінням, сипухами, крутосхилами різної крутості, стінками вертикальними спускатись. Те відчуття, коли спуск вже півдня як задовбав - а кінця-краю якось і не видно, коли радієш жерепу й деревам думаючи що фініш вже близько - а він якось і не близько, а цей хлопець поруч все насторожує дивними коментарями типу "ммм, цікавий спуск" чи "оу, як прекрасно...зате квіти є" перед найскладнішими місцями:-)  Це, безумовно, більш яскраві враження залишає:-) Спуск з хребта насправді дуже нагадував спуск з перевалу 1Б у високих горах (це коли годинами валиш по крутій сипусі вниз). Несподівано. Витратили на спуск, здається, годин шість.

"Ла Лантурі"-спуск з хребта вузькою щілиною по камінні, сипухах й стінках.

Сонце поспішало до горизонту, а ми - до низу, зависнути тут в темряві це взагалі сумно, хоч грот який для життя приглядай. От козли здивуються. Коли вже зовсім сутеніло вийшли до ефектних карстових порожнин в скелі, стежка від яких обіцяла рефуджію за півгодини й за годину ми таки дійшли до рефуджії. Шлях вже досить простий був, але виснажені туристи з ліхтариками в темряві рухались повільно.

Сонце вже заходить, а до завершення дня ще далеко.

Виснажені й повільні приповзли до рефуджії з однією метою - пошвидше щось приготувати й завалитись спати, бажано без встановленого часу підйому.  Але далі ніч стала куди більш цікавою - в рефуджії вже мешкали четверо кумедних румунських туристів, яким ми не змогли відмовити в щирих намаганнях нас нагодувати й розвеселити. Один з туристів був веселим бороданем старшого віку, здається, священником. Решта - молоді хлопці, двоє з яких його сини й один ще якийсь родич. Наміри серйозні - завтра йти підійматись на П"ятра-Краулюй, поки ж жалілись що набрали страшенно багато їжі, їм важко й дуже потрібна наша допомога.

Загалом, важкий походний день закінчився веселим й майже "етнографічним" зануренням в життя румун. Нас годували копченим салом, бринзою, відбивним м"ясом й якимось дивним хлібом з картоплею - останню додають задля кращого зберігання. Такий собі лайфхак румунський. До вечері додавалось домашнє вино, смак якого у виснаженому стані був малозрозумілим, але доречним. Ми відповідали, як уміли - цукерками :-) Наші намагання щось приготувати закінчились на фразі "сідайте до нас, а якщо вам після того ще щось захочеться, готуйте свою їжу". Один з хлопців володів англійською й слугував перекладачем, його бородтий тато зате володів сміхом, кількома словами на кількох мовах й наполегливим бажанням спілкуватись. Згадав щось з російської, щось з німецької, щось з французької, розповів що й в Києві у монастирях колись був. Гори він любить, Фагараш називав - королем румунських гір, а П"ятра Граулюй - королевою. Та й, узагалі, багато чого говорив, не завжди звертаючи увагу на доступність слів оточуюючим. Деякі його опуси син перекладав як - "я й румунською не розумію, що він хоче сказати". Я, в свою чергу, намагався згадати ті десятки румунських виразів, які "вивчив" свого часу в гуртожитку ЧНУ, населення якого було румуномовним відсотків на 10-15, як і уся Чернівецька область.  З часом здолось, що по кілька зрозумілих виразів ми уже можемо один одному сказати:-) Особливо навички взаєморозіміння розвинулись, коли домашнє вино змінилось на цуйку - румунську самогонку на сливах та яблуках.

Коли розповіли про наш майбутній маршрут, особливо їм Сармізегетуза сподобалась - кажуть, круте місце й перша столиця Румунії. Нам же сподобалось саме останнє формулювання, це приблизно якби називати першою столицею України якесь із Скіфських городищ чи щось подібне:-) Ще зацікавило, що ніхто з них не користується фейсбуком - мабуть у родинах священників якось не до того.

Коли наслухались вдосталь зрозумілих й незрозумілих мов повкладались спати на двоповерхові полиці в рефуджії.  

Ранок у рефуджії після спуску.

Зранку ж гори зустріли туманом й потребою йти до води за чималих 200 м вниз. Ну й вирушати далі - в напрямку найвищих гір Румунії, хреба Фагараш.

Далі буде