Стара Прилука: дуже красивий і не менш пошарпаний палац
Палаци Вінничини - ефектні, пошарпані, аристократичні, майже забуті, я сприймаю як чудовий привід рушити в невелику вільну подорож країною. На день чи вікенд забуритись в глибинку й отримати задоволення від естетики, атмосферності, процесу подорожі. Палац у селі Стара Прилука - саме такий, безумовно, вартий і красивий, коли із сумом думаєш про його майбутнє, і радієш що встиг побачити ще цілим. Поїхали.
Як дешево й швидко дістатись до Вінниці? Відкриття поїздки: поїзд Лисичанськ-Хмельницький, стартує в 7.00 з Київ-пасу й за 3 з половиною години довозить до Вінниці за смішні 39 грн.. Сон правда переміщується з цієї ночі деіне, але то вже деталі :-) У мене перемістився в поїзд й до Вінниці я телепортнувся.
Сама Вінниця - місто цікаве, але відвідане неодноразово й вкотре гуляти центром та околицям не тягнуло, а тягнуло у глибинку - де красиві долини річок й багато старих палаців різної міри поруйнованості. Про Вінницю можна тут почитати - красивий центр, храми, трамваї, скелі, фонтан то й же.. ні, це дійсно цікаве місто!
План маршруту народжувався якось в останній день й довго думав куди податись - селами уздовж Бугу, до Дністра згнаняти, вузькоколійку оту в Гайвороні чи костели-палаци-синагоги по обласі… ускладнювалось все тим фактом, що частину області я вже сколесив, й можу довго розповідати про те як красиво в Вороновиці, Тульчині, Немирові, Печері, Барі, Мурованих Курилівцях… треба щось нове :-)
В кінцевому рахунку вибрав територію між Вінницею та Бердичевом, як завжди - накидав купу різних точок, в кінцевому рахунку встигли менше. Але кльово, так.
Підготовка до подорожі. Підготовка? Ну, так, пороздумували над питанням брати
намет чи ні - в обох варіантах є свої переваги. Перемогла версія “електричкінгу” без табірного майна, що дозволяє швидко рухатись, не пропускати нечастий транспорт, багато ходити й обіцяє ніч з пригодами:-) От і вся підготовка. В рюкзаку - їжа на день-два, одяг для утеплення, зарядні й кілька дрібниць, які все-одно не знадобились. Поїхали.
Час прибуття поїзда до Вінниці - 10.30, по своєму “витончений”, коли ранкові електрички селами вже порозбігались, а наступних ще довго чекати. Приміські автобуси ж ходять з таких же приміських автостанцій - на різних виїздах з міста. Тому на цьому етапі бажано уявляти, куди все-таки ви їдете.
Як доїхати з Вінниці до села Стара Прилука? Наша найближча ціль - палац у селі Стара Прилука. Прогулянка до автостанції номер 3, автобуси які зрідка ходять до села Стара Прилука, куди частіше - до села Нова Прилука (2 км до палацу) й зовсім часто до селища Турбів (7 км до палацу). В двох останніх теж є якісь архітектурні, що називається, цікавинки - але куди простіші й ентузіазму щодо зупинки не викликали. Але Новою Прилукою трохи прогулялись - найближчий автобус був саме туди й тепер знаємо що там є симпатична стара церква й з села родом один нобелівський лауреат, про що розповів великий чорний камінь.
Село Стара Прилука - давнє, згадане ще в 12 ст., потім довго не згадуване. З 16 ст й. тут чередувались різні шляхетні роди власників (з перервами на козаків), згадується замок, укріплені будинки селян й населення, яке завжди носить зброю… буремний був час, нагадало про гірський район Шатілі де подбні будинки й чуваки зберігались ще цілком нещодавно. З 18 ст. ті шляхтичі навіть щось будували - парки, палаци, яких давно нема. Аж поки у 1
Палац знайти не складно навіть без навігації - його видно поміж деревами з моста перед Старою Прилукою, а церква біля входу до палацу тут щось типу “архітектурної домінанти”. Відразу впало до ока її вишуканість й дуже вже “київський” цегляний декор, навіть колір цегли жовтуватий. Церкву збудовано у стилі неовізантійського модерну - так пишуть розумні розповіді в неті, на місцевості вона ж просто красива, ошатна й помітно виділяється серед звичайної сільської забудови.
Кажуть “київське коріння” якось повязано з тим, що палац в Старій Прилуці дуже схожий на Маріїнський.... Син Федора - Сергій - надивився - й захотів собі такий же. На картинках з певного ракурса дійсно схоже, а от “враження в реальності” порівняти складно - я в Києві усього десять років живу, я ще не бачив Маріїнський палац без будівельного паркану навколо - це справа інших часових вимірів. Сергій Мерінг, до речі, потім став міністром торгівлі й промисловості в Українській Державі. Не на довго.
Сам палац, безумовно, вартий уваги - красивий, ефектно декорований та розцяцькований. Досить пошарпаний, але цілісний, можна цілком собі уявляти оцю всю просунуту аристократію минулого й просто насолоджуватись “красивою архітектурою в глибинці”. Ім'я архітектора не збереглось, а то було б дуже цікаво дізнатись, хто це таку красу насичену у віддаленій провінції творив.
Усередині збереглось трохи справжнього декору в мароканському стилі. Колись перед палацом був фонтан. А тепер зате є памятник садовій вазі - це коли замість Леніна на постамент ставлять вазу…. Трохи загадковий рух, але точно не гірше ніж просто пусте місце :-)
В палаці розташовується школа-інтернат й все подвіря навколо гуло в пориві суботника - школярі саджали “калинову алею” й з заклопотаним виглядом бігали усюди в полі зору, періодично вітаючись. Палац плавно переходить в парк, алейок в якому вже особливо не залишилось, але дерева все такі ж величезні та різноманітні. Парк з усіх сторін оточений лугами й річкою , за якою ставки великі видно й чимало птахів гелготять - чайки, чаплі, лелеки, іншші.. Знайшли дерево позручніше й залипли на деякий час на околиці парку з видом на долину. Після бурхливого великого міста такі медитативні моменти якось особливо в кайф.
Далі була прогулянка уздовж річки, кладка в Нову Прилуку, яка помітно вкорочує шлях, вихід на зелений пагорб посеред села, який виявився старим єврейським цвинтарем, досить сильно “вдавленим в землю”. Містечко сто років тому чималу частку єврейського населення, яке спіткала сумна доля в ХХ ст. Згаданий вище нобелівський лауреат - Залман Ваксман, отрмав премію з біології 1952 року будучи громадянином США. Питання, скільки б досягнень й премій могла мати Україна, не опинись вона в епіцентрі воєн, голодів, побудови різних нових порядків та інших “радощів” ХХ ст. - залишається відкритим.
В палаці розташовується школа-інтернат й все подвіря навколо гуло в пориві суботника - школярі саджали “калинову алею” й з заклопотаним виглядом бігали усюди в полі зору, періодично вітаючись. Палац плавно переходить в парк, алейок в якому вже особливо не залишилось, але дерева все такі ж величезні та різноманітні. Парк з усіх сторін оточений лугами й річкою , за якою ставки великі видно й чимало птахів гелготять - чайки, чаплі, лелеки, іншші.. Знайшли дерево позручніше й залипли на деякий час на околиці парку з видом на долину. Після бурхливого великого міста такі медитативні моменти якось особливо в кайф.
Далі була прогулянка уздовж річки, кладка в Нову Прилуку, яка помітно вкорочує шлях, вихід на зелений пагорб посеред села, який виявився старим єврейським цвинтарем, досить сильно “вдавленим в землю”. Містечко сто років тому чималу частку єврейського населення, яке спіткала сумна доля в ХХ ст. Згаданий вище нобелівський лауреат - Залман Ваксман, отрмав премію з біології 1952 року будучи громадянином США. Питання, скільки б досягнень й премій могла мати Україна, не опинись вона в епіцентрі воєн, голодів, побудови різних нових порядків та інших “радощів” ХХ ст. - залишається відкритим.
Смачне пиво на зупинці, блаженна бабуся з намірами потусуватись з людьми, нечастий автобус на Калинівку (прийшов чітко як бабусі в попередньому автобусі розповідали), добиралово в село Іванів, до наступного старого, красивого, забутого палацу.
До нових зустрічей, друзі!
