Село Печера: мальовничіше не буває.

 20.08-28.08 2011р.
 Маршрут "Коло пошани по Україні": Київ-Кіровоград-Вознесенськ-Трикрати-Актове-Олександрівка-Одеса-Затока-Білгород-Шабо-Затока-Одеса-Вапнярка-Тульчин-Немирів-Печера-Немирів-Вінниця-Київ

Незважаючи на промовисту назву села, нічого схожого на печери там нема. Зате є багато чого цікавого: величні скелі каньйону прорізає бурхливими порогами річка Буг, старовинна дерев”яна архітектура сусідить з розкішною неоготикою, а вкриті віковим лісом околиці доповнюють цю різнобарвну картину.

 

-->

Це був насичений і шалений день: залишився позаду загальний вагон з Одеси до Вапнярки, промайнули розкішні палаци у Тульчині та Немирові, і ось уже - сільський ПАЗик по не менш сільській дорозі закинув нас до села Печера.

Але ж доброзичливі у тих краях люди! Усю дорогу у автобусі розпитували що і як, розповідали - де у них гарно й куди треба поїхати, а наприкінці поїздки водій, під схвальні вигуки десятка бабусь, провіз нас кілька лишніх кілометрів бережком з коментарем „отут у нас добре відпочивати, гості дорогі!”. Після висадки з автобуса бабусі помахали нам ручками й щиро за нас потішились: „відпочивайте, дітки, відпочивайте!! автобус назад у вівторок буде!!!”.... Німа сцена, а на календарі п’ятниця…)))

Приїхали кудись сюди:-)

Проте не все було так погано: до села, звідки маршрутки кілька раз на день кудись ходять всього декілька кілометрів виявилось, тому сьогодні ми особливо не переймались транспортною проблемою! Зганявши у звуженому складі на розвідку до того села (вияснили, що у 20.00 остання маршрутка), взялись за табір! Свідомість по трохи звикала до подільської природи, тіло до подільської води, а очі до подільських зірок...

Наступний день у нас святково-матрацно-краєзнавчий! Почалось з привітань Аріни й шампанського на сніданок, мате на другий сніданок, й звареної у золі кави на третій сніданок! Далі перебазувались поближче до Печери й залипли на пляжі поміж чудової природи та архітектури.

Село, безсумнівно, належить до наймальовничіших закутків Поділля: скелясті виходи утворюють каньйони та пороги, схили долини вкриті прадавніми лісами, а на високих берегах розміщуються справжні перлини архітектури! Тут знайшлось місце старовинній дерев’яній церкві на руїнах козацької фортеці, неоготичній усипальниці роботи самого Городецького (місцевий він тут), а також величезному млину 19 століття, який за своїми габаритами й зовнішнім виглядом більше нагадує середньовічний замок - й усе це на лоні прекрасної природи! Більш детально про згадані пам”яти можна багато де прочитати у неті (наприклад - тут), а нам повірте на слово – усе перелічене обо”язкове до відвідування, якщо вже втрапили сюди! Окрім краєзнавств, тут ще й поталяпатись у річці на порогах можна, й рибку половити, й ліс навколо, й поскелелазити на схилах каньйону дуже хотілось – чудове місце для відпочинку, одним словом!

Комплекс споруд млина на Південному Бузі.

Усипальниця Потоцьких роботи Городецького – схоже на органний зал у Києві (Миколаївський костел), правда?

Дерев”яна церква – зразок подільської архітектури зразка 1764 року

Ходи, приховані у цих скелях, й дали свого часу назву селу Печера.

Краєвиди села Печера – уже заради цього варто їхати!

Відпочиваємо… село й околиці цьому дуже сприяють

Захопившись пляжуванням й оглядом пам’яток ми успішно пропустили усі маршрутки! Згідно вчорашніх обіцянок місцевих – вони ще мали б ходити, але згідно сьогоднішніх обіцянок – наступний автобус близько 23-ї і на Дніпропетровськ...трохи не туди.. Маршруткостоп переростає в автостоп, проте без особливого успіху (5 тіл з рюкзаками мало куди влазять). Ні офіційних, ні неофіційних таксі в селі також не знайшлось... Ми то, звісно, не пропадем, але окремі учасниці дуже вже поспішали сьогодні на Київ виїхати.... халепа одним словом!

Що ж потрібно робити, коли ситуація ніяк не складається на твою користь? Правильно – збігати в магазин за "аргументом"! І вкотре спрацювало – на відкритті третьої пляшки вина нас підбирає сімейка на бусику!! За 20 хвилин ми уже знову у Немирові... ну і пляшку ж треба довідкривати? Де там: тільки штопор до рук – відразу автобус до Вінниці з темряви вимальовується! Їдем... Аромат м’яти з Алісиного рюкзака не залишає байдужим нікого в радіусі автобуса!! Ще годинка, і ми на зал. вокзалі Вінниці купуємо квитки на Київ! Найближчий поїзд о 6-й ранку, і на нас чекає блукання нічним містом....

Вибираємось, як умієм :-)

Загалом, добиратись до Печери досить складно – усього кілька раз на день селом проходять автобуси з Вінниці чи Немирова. Розклади уточняйте на місці – рейс, що нас підвозив, ні у яких інтернетах не зазначений. За відсутності громадського транспорту, цілком реально ловити попутки у напрямку Немирова, а далі уже простіше їхати в будь-якому напрямі. Така-сяка інфраструктура у селі є – помітили кілька магазинчиків з досить пристойним асортиментом й щось типу закладу харчування, перевіряти рівень якості якого зовсім не хотілось… Проживання – намети на берегах річки Буг:-) Для більш вибаливих туристів – не то база відпочинку, не то садиба зеленого туризму теж сховалась собі на березі. Порожисті береги Бугу під селом є популярним місцем відпочинку серед жителів навколишніх районів. Нижче по течії – безліч вільного берега, є джерела, ліс і мальовничі заходи сонця.  Найкраще відвідувати влітку.

Резюме. Місце краєзнавче-матрацно-скелелазного відпочинку, варто побувати. Подивитись: каньйон Бугу, скелі, пороги, ліси, дерев”яна церква, неоготична усипальниця, комплекс споруд старого млина, краєвиди… Добирання – нечислені маршрутки з Вінниці і Немирова. Харчування – магазинчики, а краще – з собою! Проживання – неідентифікований туристоприймальний об”єкт, а краще – з собою.

Гарного відпочинку!