пʼятниця, 31 травня 2019 р.

Бровки Перші: зруйнований палац родини відомого поета

Обгорілий Нотр-Дам, як не дивно, привернув увагу до старих палаців та храмів України, багато яких знаходиться в куди більш невтішному стані, ніж паризька знаменитість після пожежі. Палац у селі Бровки Перші один з тих, який ви навряд чи побачите - він скоро зовсім розвалиться. А тут, між іншим, колись жив поет, про якого ви  точно чули. Й навіть вірш про це село є.
photo5445117327386454585


ДИТИНСТВО

На стільці я їду по Сахарі,
Пелікана з палички стріляю,
Поринаю в піну Ніагари,
Океан на трісці пропливаю.

Вчора був я лоцманом. Синіли
І ревіли темнокосі хвилі,
А сьогодні я господар вілли,
Де в саду блукають пави білі.

Взавтра маю їхати в Пампаси,
Де бізони бродять табунами,
І складаю їстівні припаси:
Сухарі, консерви, сир од лами.

А Ясько готує томагавки
І бурмоче, чистячи гвинтовки,
Що, мовляв, бізон - не для забавки,
А Пампаси - не Криве й не Бровки.

М.Т.Рильський 1911-1918

Палац в селі Бровки Перші колись належав родині поета Максима Рильського, останній рядок у його вірші саме про це місце. Родина Сцібор-Рильських володіла селом з 18. ст. й року так до 1917. Згодом в палаці була школа.

Село знаходиться на залізничний гілці з Фастова до Козятина, палац у пішій досяжності від залізниці - можна вискочити з "електрички" на Козятин, прогулятись, повернутись, й махнути кудись далі тією ж гілкою. Десь так ми й зробили.

Знайти палац не складно - від залізничної станції Брівки перейти колію і йти кілометри півтора до села Бровки Перші. Хащі відразу за роздоріжжям це парк навколо палацу, який дуже заріс. Палац там. Хоча його уже й не видно за рослинністю. 
photo5445117327386454581IMG_20180506_100516-01

Від цього старовинного палацу залишилось настільки небагато, що відновленню він вже не підлягає, а скоро й зовсім зникне.

Зруйнований красивий будинок з усіма своїми сходами, колонами, тимпанами, пілястрами та іншим декором захований в густих хащах, дерева та кущі впритул окупували колишню розкіш  - чимось все це схоже на "загублене місто" чи щось подібне з старих пригодницьких книжок :-)  Декоративна ліпнина валяється просто біля ніг, видно що зовсім нещодавно злетіла - кілька днів тому... 

Якщо в інших місцях цієї подорожі не самими відомими палацами - Іванові й Старій Прилуці думалось, добре було б їх відреставрувати, наповнити експонатами й розкручувати для туристів, то в Бровках думалось - добре, що встигли побачити, скоро й цього не буде. Я не дуже уявляю, як це мало б реставруватись і яке може бути майбутнє в такому стані..
IMG_20180506_100300-01IMG_20180506_100840-01
photo5445117327386454582photo5445117327386454588

На не дуже старих фото палац частково з дахом й розчищений. Зараз - інакше, куди гірше. Даху вже немає, перекриття переважно попадали, Можна вилізти на одну зі стін - теж тимчасово, поки є стіни. Заходити в палац стрьомно - шматки каміння, дерева, ліпнини, ледве-ледне тримаються над головою й от от впадуть. Навколо багато характерних ямок від "шукачів скарбів".

Фактично, палац за останні кілька років перетворився з просто недоглянутого в повністю зруйнований і від цього якось сумно. В Україні ще багато таких палаців, насправді.

А колись це все виглядало ось-так. Фото з сторінки села у Вікіпедії

А так палац виглядав ще кілька років тому.


Смуток руїни змінився динамікою руху. Палац в Бровках оглянули швидко й ломанулись на наступну електричку. Шлях - на Бердичів - босі кармеліти, Бальзак, пиво - оце все... думали ми! Укрзалізниця думала інакше й наш "рейс" скасувала. Повернення до Козятина теж нічого цікавого не обіцяло - серед пам'яток району значиться виключно залізничний вокзал... І на цікавцу пересадку кудись не вистачало ні часу ні електричок. 

"Порозкидавши мізками" по мапі виявили, що уздовж гілки залізниці на Київ ми вже були чи не усюди - Фастів, Боярка, Васильків, та навіть у Кожанку з Півнями якось заносило. Тому ломанулись на Київ. Ну, як ломанулись - засіли пити пиво в магазинчику на станції Брівки 🙂  З трьох наступних електричок "уздовж" Брівок - одна не прийшла, дві прийшли з 30-60 хв запізненням. З тіні примагазинних парасольок це видовище, м'яко кажучи, не сильно напружувало 🙂 Ввечері таки дістались Києва.

Розповіді про інші палаци Житомирської області


Радомишль – сучасний поліський замок,або як потрібно реконструкцію робити


Немає коментарів:

Дописати коментар