На море в Албанію автостопом: Спілле і бухта Гжіпе
Найвіддаленіша від України точка нашої вільної подорожі Балканами це невелика, приємна, мальовнича бухта Гжіпе на півдні Албанії, усього 2500 км сюди, які ми проїхали в найрізноманітніший спосіб, а останні країни і переїзди долали автостопом. А ще - Іонічне море в Албанії це надзвичайного кольору й прозорості вода і хороше місце для бюджетного відпочинку. Поїхали!
Албанський автостоп нічим не гірший за македонський й це ми зрозуміли майже відразу. Підкинули й до кордону з чудового Охріду, де стартував цей етап подорожі й від кордону далі! Два вусатих дядечки підхопили майже відразу з кордону кудись далі.
Так під теревені опипились на березі Адріатики поблизу села Спілле. Висадив в лісопосадці уздовж берега:
- це не приватна власність, живіть де хочете, якщо щось потрібно, я в он тому готелі. Чао!
Чао це у ниє типове прощання, по ходу
Пляж біля Спілле - довгий й велелюдний (для нас, не для Адріатики), уздовж тягнеться ряд пляжних ресторанчиків, за якими лісок з якогось дивного дерева із густою кроною - таке ніби під товстим зеленим дахом знаходишся. В ліску повно автомобілів - усі з місцевими або італійськими номерами (теж місцеві), декілька наметів й багато сміття. За рядом ресторанів пляж стає зовсім диким, але теж достатньо людним - з зонтами, авто, якимись шалашами й стихійнми сміттєзвалищами. Відпочивають в основному місцеві сім'ями - багато людей середнього віку, багато дітей...
Загалом, якщо описати трьома словами - красиво, людно, брудно 🙂
Красу найкраще відчуваєш в морі - синя-синя вода, темний - майже чорний пісок, зелені береги...після місяця в дорозі це кайфово, під час купання відчував море естетичного задоволення й не знав, що за добу все буде куди краще, аж до забуття Спілле як такого 🙂
Поселились в кемпінгу - за 10 євро за все отримали анлім воду, зручності, вай-фай й безпеку речам. Решта від кемпінгу нам мало цікаво. Потім виявили, що все це (ну, крім останньоно) є вільно в пляжному кафе й можна було жити простр на пляжі 🙂
Поміняли 40 євро в магазині зв'язку (банки тут рідкість) й відчули себе власниками серйозного капіталу, так що можна ціни не в бакси-евро а в гривні переводити й оцінювати 🙂
1 євро коштує 130 місцевих леків. Все що місцеве, дешево: виноград від 50 лек за кг, кавун - 20 лек за кг, сир типу бринзи - від 400 за кг, велика хлібина - 100, поменше - 60.. Загалом, купівля 8 помідорів, 3 довгих огірків, 4 нектаринів й 1 дині обійшлась нам в 180 лек (1, 4 євро, 40 грн).
Алкоголь дещо дорожче: 1,5 л пива купили за 200 лек, місцеві вина: бачили за 300-500 лек, імпортні від 700-800 лек.
Кава дешева - навіть в ресторанах на пляжі по 60-70 лек, пообідали в кафешці трохи в стороні, але здалось що ціни усюди подібні (картель, чи що). Насичені м'ясом супи, які називали гуляшем, обійшлись по 250 лек. В цей час товариш з турклубу запостив якийсь смачний обід усього лиш по 6 євро на людину, ми так поки не вміємо, у нас поки виходить 4 євро на двох 🙂
Після обіду здолали стопом 160 км уздовж берега й перемістились з Спілле до бухти Гжіпе неподалік Хімари. В процесі змінили 7 автівок, водіїв яких об'єднувало знання італійської мови й Андрій Шевченко та брати Клічко як асоціації про Україну. Першим зупинився...поліцейський, зауважень не робив але до траси підкинув, далі декілька водіїв розмова з якими далі кількох слів з очевидних причин не заходидила. На фото я у місті Вльора стоплю кудись далі!
А за Влерою зупинилась несподівано шикарна Тойота Лендкрузер з чудово англомовним дядечкою, погляд якого - беземоційний і всепомічаючий водночас, натякав на людину явно не простого складу. Ілір - так звали чоловіка, розповів що займається бізнесом й політикою, в політиці відповідає за безпеку й спеціалізується на Близькому Сході. За першою освітою - військовий й захистив PhD в Угорщині на тему безпеки. Ну, так, тепер зрозуміло звідки погляд такий 🙂 Досить проінформований дядечко - знає про більшість наших відомих політиків й вважає війну з Росією елементом ігор навколо енергоресурсів. Про прем'єра не такої хорошої думки, як попередній англомовний водій - каже що більше шоумен ніж господарник, а хороший прем'єр має насамперед дороги будувати.
Паралельно показав на мис Родон - як українцям, варто знати що тут величезна підземна військова база, якою керував ( українець з яким він був знайомий. Також знайомий з Кадаром - тим єдиним письменником з Албанії, про якого я чув. Сусід Ілліра десь під Дурресом, старий вже й досить хворий чоловік.
За затокою Влери дорога пішла на перевал й спустилась вже на береги іонійського моря. Спуск крутим й небезпечним серпантином, на якому Ілір почувався впевнено, але новому водію мабуть складно буде. Пейзажі до неможливості нагадують стереотипну Грецію..
Висалили нас в семи кілометрах від Гжіпе. Сутеніло й автівки на крутій дорозі спинялись дуже неохоче. Тобто, довелось простояти не 3 хвилини а цілих 15, поки нас не підібрала пара... грузин. До того місцеві таксисти хотіли 10 євро за цю відстань й говорили що албанські люди на дорозі не зупиняються. Справді?
До повороту на Гжипе дістались вже в суцільній темряві. До берега 4 км дорогою чи 2 км стежкою над каньйоном й з крутим спуском, перепад висот - 200 м, здається вдень тут дуже гарно - вид на море й на каньйон, а зараз туи дуже темно.
Поставились де вийшли, хлопці з наметів сказали що кемпінг трохи далі а тут стояти й так можна. Ми послухали.
Зранку ж зрозуміли що чорний пісок й синя вода Спіле то все прелюдія була, ось де людія й справжня краса!
Гжіпе це невеликий, метрів 200 пляж поміж 100-метрових скель на виході з каньйону. Частина пляжу прямо під скелями, найкрасивіше місце. Вода тут якоїсь неймовірної прозорості, яка на дрібній гальці особливо добре помітна - пливеш такий й не відчуваєш глибину, усюди дно бачиш. Є кемпінг - по 10 євро з пари, але в кемпінгу не обов'язково жити - ми так притулились в одній з кількох вільних "ничок" уздовж кемпінгу, під оливковими деревами. Насправді, у напрямку каньйону досить багато хащів, але усюди чомусь таблички "но кемпінг", "но файя" й, контрольная, "бі евеа оф зе дог". Такий " ненав'язливий маркетинг" від кемпінгу, чи що. На пляжі ж - під сонцем, можна жити абсолютно вільно. Воду "роздає" кафешка - цілий день висить на кущі шланг й уявляє що він душ 🙂 Вода не питна й гаряча. Лайфхак - в каньйоні можна чудово перечекати спеку, там холодніше ніж будь-де в околицях, гарні "лежаки" й "сідальця" з каміння, можна поспостерігати за зміями чи іншими тваринами, якщо пощастить.
На пляжі можна жити абсолютно безкоштовно, але трохи спекотно буде. На скелях є пробиті маршрути, а трохи далі є отакі шикарні гроти. В поєднання з неймовірної прозорості водою це дуже приємне місце. Дуже.
Розвага - прогулянка каньйоном. Там прохолодно й високі стіни. І людей меньше, ніж на пляжі. І просто все зовсім інше.
Та великий огляд про подорож Балканами з купою корисних порад
Албанський автостоп нічим не гірший за македонський й це ми зрозуміли майже відразу. Підкинули й до кордону з чудового Охріду, де стартував цей етап подорожі й від кордону далі! Два вусатих дядечки підхопили майже відразу з кордону кудись далі.
Земля в Албанії ще червоніша, ніж в Македонії а гори куди скелястіші й суворіші. Поселень й людей не дуже багато, а от вуличної торгівлі валом. Дядьки сутужно пригадували слова російською. Почуте від них албанською заганяв в гугл-транслейтоп, іноді успішно. Таким чином дізнались що у водія троє дітей, в країні багато мафії й різного негативу (проституція, кримінал) - не те що в Македонії, й кілька раз вусань засвідчив що Путін Путана а українці - добрі люди.
Зупинка - місто Ельбасан! Дядьки сюди їхали й про це нам говорили на кордоні, але я не дуже вдавався в деталі що це за назва й де вона знаходиться В Ельбасані виявили невідому нам фортецю - вони тут мабуть як в Грузії, на кожному кроці й ще не так давно використовувались 🙂 Та й узагалі центр приємне враження справив в короткій прогулянці.
Щоб водії випадково не підібрали, відходили в сторону від траси а як повернулись то поїхали... до моря. Так, ми думали про Тірану спочатку, але водій запропонував море в якомусь селі неподалік Дурреса, ми й не відмовились. Швидко тут все у них.
Англомовний менеджер готелю за кермом, як і всі - володіє італійською, каже що молодь трохи знає англійську. Албанія відкриваєтьс туристам, але поки відгуки про неї не дуже хороші - забруднена, каже, сервіс поганенький. Зате дешево й зараз безпечно.
- Я в Спілле їду, вам там буде краще ніж в Дураццо - море те саме, але без проблем в наметі жити, а в місто з'їздите як вам треба буде.
Саме те що нам треба, нє?
Проїжджаємо село Пежин, майже як Бейджин. Водій розповідає що поки дорогу не збудували, селе це було замкнутим й не контактним із зовнішнім світом. Й зараз молоді люди з цих сіл повинні шукати собі пару виключно в межах села. Діалоги стали цікавими
- В гірських районах часто таке буває, що люди живуть в невеликих замкнутих суспільствах, в інших країнах теж.
- так, але це село особливе. В решті країни будуть відкриті товариські люди, але не тут.
- у вас великі сім'ї? багато дітей?
- раніше було так, батьки жили у сім'ях по шість-сім дітей, але зараз як усюди у Європі - один чи два, у мене одна донька.
Це я насправді й так знаю, зі статистичних даних, але хочеться ж думку місцевих чути 😉
- нам подобається що країна гірська.
- не те що ваша, так?
- так, в Україні гір зовсім мало. Де працюють албанські люди? С/г, промисловість?
- та ніде, промисловості особливо нема, в с/г працюваим не хочуть... За кордоном працюють.
Ну, це ми вже здогадались, по частоті італомовних..
- тут багато чого можна вирощувати, але люди не хочуть цим займатись й овочі та фрукти часто з Македонії везуть. Зате у нас прем'єр хороший, правильні реформи в країні робить. Ще не так давно не було тут цих доріг.
Так під теревені опипились на березі Адріатики поблизу села Спілле. Висадив в лісопосадці уздовж берега:
- це не приватна власність, живіть де хочете, якщо щось потрібно, я в он тому готелі. Чао!
Чао це у ниє типове прощання, по ходу
Пляж біля Спілле - довгий й велелюдний (для нас, не для Адріатики), уздовж тягнеться ряд пляжних ресторанчиків, за якими лісок з якогось дивного дерева із густою кроною - таке ніби під товстим зеленим дахом знаходишся. В ліску повно автомобілів - усі з місцевими або італійськими номерами (теж місцеві), декілька наметів й багато сміття. За рядом ресторанів пляж стає зовсім диким, але теж достатньо людним - з зонтами, авто, якимись шалашами й стихійнми сміттєзвалищами. Відпочивають в основному місцеві сім'ями - багато людей середнього віку, багато дітей...
Загалом, якщо описати трьома словами - красиво, людно, брудно 🙂
Красу найкраще відчуваєш в морі - синя-синя вода, темний - майже чорний пісок, зелені береги...після місяця в дорозі це кайфово, під час купання відчував море естетичного задоволення й не знав, що за добу все буде куди краще, аж до забуття Спілле як такого 🙂
Поселились в кемпінгу - за 10 євро за все отримали анлім воду, зручності, вай-фай й безпеку речам. Решта від кемпінгу нам мало цікаво. Потім виявили, що все це (ну, крім останньоно) є вільно в пляжному кафе й можна було жити простр на пляжі 🙂
Поміняли 40 євро в магазині зв'язку (банки тут рідкість) й відчули себе власниками серйозного капіталу, так що можна ціни не в бакси-евро а в гривні переводити й оцінювати 🙂
1 євро коштує 130 місцевих леків. Все що місцеве, дешево: виноград від 50 лек за кг, кавун - 20 лек за кг, сир типу бринзи - від 400 за кг, велика хлібина - 100, поменше - 60.. Загалом, купівля 8 помідорів, 3 довгих огірків, 4 нектаринів й 1 дині обійшлась нам в 180 лек (1, 4 євро, 40 грн).
Алкоголь дещо дорожче: 1,5 л пива купили за 200 лек, місцеві вина: бачили за 300-500 лек, імпортні від 700-800 лек.
Кава дешева - навіть в ресторанах на пляжі по 60-70 лек, пообідали в кафешці трохи в стороні, але здалось що ціни усюди подібні (картель, чи що). Насичені м'ясом супи, які називали гуляшем, обійшлись по 250 лек. В цей час товариш з турклубу запостив якийсь смачний обід усього лиш по 6 євро на людину, ми так поки не вміємо, у нас поки виходить 4 євро на двох 🙂
Після обіду здолали стопом 160 км уздовж берега й перемістились з Спілле до бухти Гжіпе неподалік Хімари. В процесі змінили 7 автівок, водіїв яких об'єднувало знання італійської мови й Андрій Шевченко та брати Клічко як асоціації про Україну. Першим зупинився...поліцейський, зауважень не робив але до траси підкинув, далі декілька водіїв розмова з якими далі кількох слів з очевидних причин не заходидила. На фото я у місті Вльора стоплю кудись далі!
А за Влерою зупинилась несподівано шикарна Тойота Лендкрузер з чудово англомовним дядечкою, погляд якого - беземоційний і всепомічаючий водночас, натякав на людину явно не простого складу. Ілір - так звали чоловіка, розповів що займається бізнесом й політикою, в політиці відповідає за безпеку й спеціалізується на Близькому Сході. За першою освітою - військовий й захистив PhD в Угорщині на тему безпеки. Ну, так, тепер зрозуміло звідки погляд такий 🙂 Досить проінформований дядечко - знає про більшість наших відомих політиків й вважає війну з Росією елементом ігор навколо енергоресурсів. Про прем'єра не такої хорошої думки, як попередній англомовний водій - каже що більше шоумен ніж господарник, а хороший прем'єр має насамперед дороги будувати.
Паралельно показав на мис Родон - як українцям, варто знати що тут величезна підземна військова база, якою керував ( українець з яким він був знайомий. Також знайомий з Кадаром - тим єдиним письменником з Албанії, про якого я чув. Сусід Ілліра десь під Дурресом, старий вже й досить хворий чоловік.
За затокою Влери дорога пішла на перевал й спустилась вже на береги іонійського моря. Спуск крутим й небезпечним серпантином, на якому Ілір почувався впевнено, але новому водію мабуть складно буде. Пейзажі до неможливості нагадують стереотипну Грецію..
Висалили нас в семи кілометрах від Гжіпе. Сутеніло й автівки на крутій дорозі спинялись дуже неохоче. Тобто, довелось простояти не 3 хвилини а цілих 15, поки нас не підібрала пара... грузин. До того місцеві таксисти хотіли 10 євро за цю відстань й говорили що албанські люди на дорозі не зупиняються. Справді?
До повороту на Гжипе дістались вже в суцільній темряві. До берега 4 км дорогою чи 2 км стежкою над каньйоном й з крутим спуском, перепад висот - 200 м, здається вдень тут дуже гарно - вид на море й на каньйон, а зараз туи дуже темно.
Поставились де вийшли, хлопці з наметів сказали що кемпінг трохи далі а тут стояти й так можна. Ми послухали.
Зранку ж зрозуміли що чорний пісок й синя вода Спіле то все прелюдія була, ось де людія й справжня краса!
Гжіпе це невеликий, метрів 200 пляж поміж 100-метрових скель на виході з каньйону. Частина пляжу прямо під скелями, найкрасивіше місце. Вода тут якоїсь неймовірної прозорості, яка на дрібній гальці особливо добре помітна - пливеш такий й не відчуваєш глибину, усюди дно бачиш. Є кемпінг - по 10 євро з пари, але в кемпінгу не обов'язково жити - ми так притулились в одній з кількох вільних "ничок" уздовж кемпінгу, під оливковими деревами. Насправді, у напрямку каньйону досить багато хащів, але усюди чомусь таблички "но кемпінг", "но файя" й, контрольная, "бі евеа оф зе дог". Такий " ненав'язливий маркетинг" від кемпінгу, чи що. На пляжі ж - під сонцем, можна жити абсолютно вільно. Воду "роздає" кафешка - цілий день висить на кущі шланг й уявляє що він душ 🙂 Вода не питна й гаряча. Лайфхак - в каньйоні можна чудово перечекати спеку, там холодніше ніж будь-де в околицях, гарні "лежаки" й "сідальця" з каміння, можна поспостерігати за зміями чи іншими тваринами, якщо пощастить.
На пляжі можна жити абсолютно безкоштовно, але трохи спекотно буде. На скелях є пробиті маршрути, а трохи далі є отакі шикарні гроти. В поєднання з неймовірної прозорості водою це дуже приємне місце. Дуже.
Розвага - прогулянка каньйоном. Там прохолодно й високі стіни. І людей меньше, ніж на пляжі. І просто все зовсім інше.
З культпрограми навколо - монастир, з вказівниками, парканом, зачиненою брамою й архаїчною церквою, яку можна через ту браму роздивитись. Піднятись на скелю правда треба. ну і всюдисущі бункери. Їх в Албанії настільки багато, що ніякі програми ліквідації ще не впливають, що на кожному кроці натикаєшся.
В Гжіпе ми провалялись три дні, активно займались неробством й засоленням шкіри в цій чудовій водичці, а заодно й зустріли мій день народження! Це вже якась традиція, щороку забиватись чим подалі, на нього 🙂 Дикий пляж на півдні Албанії - чудове для цього місце. Сходили в ресторанчик - скуштували смаженої риби, яку зранку тут же чистили дялдьки, грецького салату, який у нас в наметі куди більш грецьким виходив і вина, албанського. Це було помилкою, яку довелось виправляти й переходити на пиво. Вино плюс пиво робить диво - або міцний сон 🙂
Албанське море було чудовим і це найвіддаленіша точка нашої вільної подорожі, далі повертаємось. Приблизно 2500 км до Києва. Поїхали!
Інші звіти про подорож Балканами
ПЕРЕХІД ЧЕРЕЗ ДУНАЙ В БОЛГАРІЮ Й НЕСПОДІВАНО КРАСИВЕ МІСТО РУСЕ
АТОСТОПОМ ПО БОЛГАРІЇ: ВІД РУСЕ ДО ВЕЛИКО ТИРНОВО
ВЕСЕЛИЙ АВТОСТОП З БОЛГАРІЇ В МАКЕДОНІЮ
Та великий огляд про подорож Балканами з купою корисних порад