На море в Албанію автостопом: Спілле і бухта Гжіпе

Найвіддаленіша від України точка нашої вільної подорожі Балканами це невелика, приємна, мальовнича бухта Гжіпе на півдні Албанії, усього 2500 км сюди, які ми проїхали в найрізноманітніший спосіб, а останні країни і переїзди долали автостопом. А ще - Іонічне море в Албанії це надзвичайного кольору й прозорості вода і хороше місце для бюджетного відпочинку. Поїхали! 
На море в Албанію автостопом


Албанський автостоп нічим не гірший за македонський й це ми зрозуміли майже відразу. Підкинули й до кордону з чудового Охріду, де стартував цей етап подорожі й від кордону далі! Два вусатих дядечки підхопили майже відразу з кордону кудись далі.

Земля в Албанії ще червоніша, ніж в Македонії а гори куди скелястіші й суворіші. Поселень й людей не дуже багато, а от вуличної торгівлі валом. Дядьки сутужно пригадували слова російською. Почуте від них албанською заганяв в гугл-транслейтоп, іноді успішно. Таким чином дізнались що у водія троє дітей, в країні багато мафії й різного негативу (проституція, кримінал) - не те що в Македонії, й кілька раз вусань засвідчив що Путін Путана а українці - добрі люди.
На море в Албанію автостопомНа море в Албанію автостопом
На море в Албанію автостопом

Зупинка - місто Ельбасан! Дядьки сюди їхали й про це нам говорили на кордоні, але я не дуже вдавався в деталі що це за назва й де вона знаходиться В Ельбасані виявили невідому нам фортецю - вони тут мабуть як в Грузії, на кожному кроці й ще не так давно використовувались 🙂 Та й узагалі центр приємне враження справив в короткій прогулянці.

Щоб водії випадково не підібрали, відходили в сторону від траси а як повернулись то поїхали... до моря. Так, ми думали про Тірану спочатку, але водій запропонував море в якомусь селі неподалік Дурреса, ми й не відмовились. Швидко тут все у них. 

Англомовний менеджер готелю за кермом, як і всі - володіє італійською, каже що молодь трохи знає англійську. Албанія відкриваєтьс туристам, але поки відгуки про неї не дуже хороші - забруднена, каже, сервіс поганенький. Зате дешево й зараз безпечно. 

- Я в Спілле їду, вам там буде краще ніж в Дураццо - море те саме, але без проблем в наметі жити, а в місто з'їздите як вам треба буде.

Саме те що нам треба, нє?
Ельбасан, Албанія автостопЕльбасан, Албанія автостопЕльбасан, Албанія автостопЕльбасан, Албанія автостоп


Проїжджаємо село Пежин, майже як Бейджин. Водій розповідає що поки дорогу не збудували, селе це було замкнутим й не контактним із зовнішнім світом. Й зараз молоді  люди з цих сіл повинні шукати собі пару виключно в межах села. Діалоги стали цікавими

- В гірських районах часто таке буває, що люди живуть в невеликих замкнутих суспільствах, в інших країнах теж.
- так, але це село особливе. В решті країни будуть відкриті товариські люди, але не тут.
-  у вас великі сім'ї? багато дітей?
- раніше було так, батьки жили у сім'ях по шість-сім дітей, але зараз як усюди у Європі - один чи два, у мене одна донька. 

Це я насправді й так знаю, зі статистичних даних, але хочеться ж думку місцевих чути 😉

-  нам подобається що країна гірська.
- не те що ваша, так?
- так, в Україні гір зовсім мало. Де працюють албанські люди? С/г, промисловість?
- та ніде, промисловості особливо нема,  в с/г працюваим не хочуть...  За кордоном працюють.

Ну, це ми вже здогадались, по частоті італомовних..

-  тут багато чого можна вирощувати, але люди не хочуть цим займатись й овочі та фрукти часто з Македонії везуть. Зате у нас прем'єр хороший, правильні реформи в країні робить. Ще не так давно не було тут цих доріг.
IMG_20170817_153824

Так під теревені опипились на березі Адріатики поблизу села Спілле. Висадив в лісопосадці уздовж берега:

- це не приватна власність, живіть де хочете, якщо щось потрібно, я в он тому готелі. Чао!

Чао це у ниє типове прощання, по ходу

Пляж біля Спілле - довгий й велелюдний (для нас, не для Адріатики), уздовж тягнеться ряд пляжних ресторанчиків, за якими лісок з якогось дивного дерева із густою кроною - таке ніби під товстим зеленим дахом знаходишся. В ліску повно автомобілів - усі з місцевими або італійськими номерами (теж місцеві), декілька наметів й багато сміття. За рядом ресторанів пляж стає зовсім диким, але теж достатньо людним - з зонтами, авто, якимись шалашами й стихійнми сміттєзвалищами. Відпочивають в основному місцеві сім'ями - багато людей середнього віку, багато дітей...

Загалом, якщо описати трьома словами - красиво, людно, брудно 🙂

Красу найкраще відчуваєш в морі - синя-синя вода, темний -  майже чорний пісок, зелені береги...після місяця в дорозі це кайфово, під час купання відчував море естетичного задоволення й не знав, що за добу все буде куди краще, аж до забуття Спілле як такого 🙂

Поселились в кемпінгу - за 10 євро за все отримали анлім воду, зручності, вай-фай й безпеку речам. Решта від кемпінгу нам мало цікаво. Потім виявили, що все це (ну, крім останньоно) є вільно в пляжному кафе й можна було жити простр на пляжі 🙂

Поміняли 40 євро в магазині зв'язку (банки тут рідкість) й відчули себе власниками серйозного капіталу, так що можна ціни не в бакси-евро а в гривні переводити й оцінювати 🙂

1 євро коштує 130 місцевих леків. Все що місцеве, дешево: виноград від 50 лек за кг, кавун - 20 лек за кг, сир типу бринзи - від 400 за кг, велика хлібина - 100, поменше - 60.. Загалом, купівля 8 помідорів, 3 довгих огірків, 4 нектаринів й 1 дині обійшлась нам в 180 лек (1, 4 євро, 40 грн).

Алкоголь дещо дорожче: 1,5 л пива купили за 200 лек, місцеві вина: бачили за 300-500 лек, імпортні від 700-800 лек.

Кава дешева - навіть в ресторанах на пляжі по 60-70 лек, пообідали в кафешці трохи в стороні, але здалось що ціни усюди подібні (картель, чи що). Насичені м'ясом супи, які називали гуляшем, обійшлись по 250 лек. В цей час товариш з турклубу запостив якийсь смачний обід усього лиш по 6 євро на людину, ми так поки не вміємо, у нас поки виходить 4 євро на двох 🙂
На море в Албанію, Спілле
На море в Албанію, СпіллеНа море в Албанію, Спілле
На море в Албанію, СпіллеIMG_20170818_142325IMG_20170818_143227IMG_20170818_153731IMG_20170818_155600
На море в Албанію автостопом

Після обіду здолали стопом 160 км уздовж берега й перемістились з Спілле до бухти Гжіпе неподалік Хімари. В процесі змінили 7 автівок, водіїв яких об'єднувало знання італійської мови й Андрій Шевченко та брати Клічко як асоціації про Україну. Першим зупинився...поліцейський, зауважень не робив але до траси підкинув, далі декілька водіїв розмова з якими далі кількох слів з очевидних причин не заходидила. На фото я у місті Вльора стоплю кудись далі!
На море в Албанію автостопомНа море в Албанію автостопомНа море в Албанію автостопом

А за Влерою зупинилась несподівано шикарна Тойота Лендкрузер з чудово англомовним дядечкою,  погляд якого - беземоційний і всепомічаючий водночас, натякав на людину явно не простого складу. Ілір - так звали чоловіка, розповів що займається бізнесом й політикою, в політиці відповідає за безпеку й спеціалізується на Близькому Сході. За першою освітою - військовий й захистив PhD в Угорщині на тему безпеки. Ну, так, тепер зрозуміло звідки погляд такий 🙂 Досить проінформований дядечко - знає про більшість наших відомих політиків й вважає війну з Росією елементом ігор навколо енергоресурсів. Про прем'єра не такої хорошої думки, як попередній англомовний водій - каже що більше шоумен ніж господарник, а хороший прем'єр має насамперед дороги будувати.

Паралельно показав на мис Родон - як українцям, варто знати що тут величезна підземна військова база, якою керував ( українець з яким він був знайомий. Також знайомий з Кадаром - тим єдиним письменником з Албанії, про якого я чув. Сусід Ілліра десь під Дурресом, старий вже й досить хворий чоловік.

За затокою Влери дорога пішла на перевал й спустилась вже на береги іонійського моря. Спуск крутим й небезпечним серпантином, на якому Ілір почувався впевнено, але новому водію мабуть складно буде. Пейзажі до неможливості нагадують стереотипну Грецію..

Висалили нас в семи кілометрах від Гжіпе. Сутеніло й автівки на крутій дорозі спинялись дуже неохоче. Тобто, довелось  простояти не 3 хвилини а цілих 15, поки нас не підібрала пара... грузин. До того місцеві таксисти хотіли 10 євро за цю відстань й говорили що албанські люди на дорозі не зупиняються. Справді?

До повороту на Гжипе дістались вже в суцільній темряві. До берега 4 км дорогою чи 2 км стежкою над каньйоном й з крутим спуском, перепад висот - 200 м, здається вдень тут дуже гарно - вид на море й на каньйон, а зараз туи дуже темно.

Поставились де вийшли, хлопці з наметів сказали що кемпінг трохи далі а тут стояти й так можна. Ми послухали.

Зранку ж зрозуміли що чорний пісок й синя вода Спіле то все прелюдія була, ось де людія й справжня краса!

На море в Албанію автостопомНа море в Албанію автостопомНа море в Албанію автостопомНа море в Албанію автостопом
Бухта Гжіпе, Албанія з наметом

Гжіпе це невеликий, метрів 200 пляж поміж 100-метрових скель на виході з каньйону. Частина пляжу прямо під скелями, найкрасивіше місце. Вода тут якоїсь неймовірної прозорості, яка на дрібній гальці особливо добре помітна - пливеш такий й не відчуваєш глибину, усюди дно бачиш. Є кемпінг - по 10 євро з пари, але в кемпінгу не обов'язково жити - ми так притулились в одній з кількох вільних "ничок"  уздовж кемпінгу, під оливковими деревами. Насправді, у напрямку каньйону досить багато хащів, але усюди чомусь таблички "но кемпінг", "но файя" й, контрольная, "бі евеа оф зе дог". Такий " ненав'язливий маркетинг" від кемпінгу, чи що. На пляжі ж - під сонцем, можна жити абсолютно вільно. Воду "роздає" кафешка - цілий день висить на кущі шланг й уявляє що він душ 🙂 Вода не питна й гаряча. Лайфхак - в каньйоні можна чудово перечекати спеку, там холодніше ніж будь-де в околицях, гарні "лежаки" й "сідальця" з каміння, можна поспостерігати за зміями чи іншими тваринами, якщо пощастить.
Бухта Гжіпе, Албанія з наметом
Бухта Гжіпе, Албанія з наметомБухта Гжіпе, Албанія з наметом



Бухта Гжіпе, Албанія з наметом
Бухта Гжіпе, Албанія з наметом
Бухта Гжіпе, Албанія


На пляжі можна жити абсолютно безкоштовно, але трохи спекотно буде. На скелях є пробиті маршрути, а трохи далі є отакі шикарні гроти. В поєднання з неймовірної прозорості водою це дуже приємне місце. Дуже.
Бухта Гжіпе, каньйонБухта Гжіпе, АлбаніяБухта Гжіпе, АлбаніяБухта Гжіпе, Албанія
Бухта Гжіпе, Албанія 

Розвага - прогулянка каньйоном. Там прохолодно й високі стіни. І людей меньше, ніж на пляжі. І просто все зовсім інше.
Бухта Гжіпе, каньйонБухта Гжіпе, каньйонБухта Гжіпе, каньйон
Бухта Гжіпе, каньйон

З культпрограми навколо - монастир, з вказівниками, парканом, зачиненою брамою й архаїчною церквою, яку можна через ту браму роздивитись. Піднятись на скелю правда треба. ну і всюдисущі бункери. Їх в Албанії настільки багато, що ніякі програми ліквідації ще не впливають, що на кожному кроці натикаєшся.
На море в Албанію автостопомНа море в Албанію автостопомНа море в Албанію автостопом

В Гжіпе ми провалялись три дні, активно займались неробством й засоленням шкіри в цій чудовій водичці, а заодно й зустріли мій день народження! Це вже якась традиція, щороку забиватись чим подалі, на нього 🙂 Дикий пляж на півдні Албанії - чудове для цього місце. Сходили в ресторанчик - скуштували смаженої риби, яку зранку тут же чистили дялдьки, грецького салату, який у нас в наметі куди більш грецьким виходив і вина, албанського. Це було помилкою, яку довелось виправляти й переходити на пиво. Вино плюс пиво робить диво - або  міцний сон 🙂

Албанське море було чудовим і це найвіддаленіша точка нашої вільної подорожі, далі повертаємось. Приблизно 2500 км до Києва. Поїхали!