Як пройти 50 кілометрів за 10 годин і для чого це робити?
Розповідь про туристичне змагання "50 кілометрів за 10 годин" від турклубу "Університет", для чого я взагалі "бігаю" подібні марафони, про що слід подбати щоб не отримати неприємних наслідків, - ну й про те, як все відбулось й чим кайфова саме ця гонка.
Я абсолютно не є спортсменом і більшість марафонів, трейлів, мультиспорту впевнено проходять повз. Й в змаганнях з техніки туризму брав участь усього з півдесятка разів, незважаючи на міцну любов до походів. Але є кілька спортивних подій, які намагаюсь не пропускати й одна з них це змагання "50 за 10" від турклубу “Університет”.
Суть справи нескладна: пройти дистанцію в 50 км, відшукати усі контрольні пункти (КП, точки з спеціальними позначками уздовж маршруту) й вкластися при цьому в 10 годин. Щороку це такий собі виклик, а заодно й крута прогулянка в хорошій компанії.
Факторів ризику чимало, особливо для новачків. Можна переоцінити сили й ухекатись куди більше ніж хотілось би, можна змерзнути й змокнути - аж до складних наслідків, можна забути про їжу чи воду - з відповідними наслідками, дуже ймовірні травми від несподівано великих навантажень, майже гарантовані натерті ноги, можна просто заблукати "з кінцями" в глухій віддаленій місцевості, де й по допомогу немає до кого звертатись. Про це все варто подумати заздалегідь. Як мінімум, слід забезпечити зв’язок та розуміння, що робити якщо щось з вищеперечисленого таки насувається (але не перевантажити себе речами при цьому) :-)
З собою - чай в термосі, перекус, невелика аптечка (пластир, бинт, знеболювальне), утеплення, компас, ліхтарик, солодощі. "Швидкі вуглеводи" дуже допомагають, додають сил і витрачаються на користь. Все це планується з тим, що можна заблукати, затупити або ще яка халепа трапиться, тому з запасом.
Для чого потрібно йти 50 кілометрів? Більш-менш захоплені гонками люди не зрозуміють питання, але от у більшості населення планети воно, безумовно, виникне.
Суть справи нескладна: пройти дистанцію в 50 км, відшукати усі контрольні пункти (КП, точки з спеціальними позначками уздовж маршруту) й вкластися при цьому в 10 годин. Щороку це такий собі виклик, а заодно й крута прогулянка в хорошій компанії.
Факторів ризику чимало, особливо для новачків. Можна переоцінити сили й ухекатись куди більше ніж хотілось би, можна змерзнути й змокнути - аж до складних наслідків, можна забути про їжу чи воду - з відповідними наслідками, дуже ймовірні травми від несподівано великих навантажень, майже гарантовані натерті ноги, можна просто заблукати "з кінцями" в глухій віддаленій місцевості, де й по допомогу немає до кого звертатись. Про це все варто подумати заздалегідь. Як мінімум, слід забезпечити зв’язок та розуміння, що робити якщо щось з вищеперечисленого таки насувається (але не перевантажити себе речами при цьому) :-)
З собою - чай в термосі, перекус, невелика аптечка (пластир, бинт, знеболювальне), утеплення, компас, ліхтарик, солодощі. "Швидкі вуглеводи" дуже допомагають, додають сил і витрачаються на користь. Все це планується з тим, що можна заблукати, затупити або ще яка халепа трапиться, тому з запасом.
Для чого потрібно йти 50 кілометрів? Більш-менш захоплені гонками люди не зрозуміють питання, але от у більшості населення планети воно, безумовно, виникне.
Насправді маршрут в 50 км за 10 годин має набагато більше з подорожами й походним туризмом, ніж це може здатися на перший погляд. Оці "ігри" із власною витривалістю, потреба кудись йти коли сил вже давно нема, старт й фініш з намету, пошук маршруту й блукання казна де, постійне перебування на холоді - таке ж в походах буває систематично, та й в подорожах трапляється.
В нашому випадку гонка це ще й чудове спілкування – з ким ідеш в команді, з ким зустрічаєшся на старті та фініші, навіть трохи – з ким бачишся на маршруті. А люди туризмом займаються цікаві – так історично склалось.
Що ще робить непросте змагання приємним? Те, що організатори Тарас Конюхов та Оля Іванух вміють точно поставити маршрут, зробити його цікавим та створити купу приємних "навколозмагальних" дрібничок, як от значки з символікою та багато казанів з борщем на фініші. Кайф цього можна оцінити тільки на тому самому фініші, просто читаючи блог доведеться вірити мені на слово;-) І те, що турклуб вміє зустріти посеред маршруту, відігріти-відпоїти й навіть спробувати переконати нікуди далі не йти, бо з ними теж добре:-) Таке собі лагідне тестування марафонця на серйозність намірів.
Цьогоріч бігали між Малином і Коростенем – лісами, луками, зрідка “населенкою”. Учасників назбиралось понад сотня. Стартовий табір – в сосновому лісі на березі Ірші. Навколо красиве Житомирське Полісся і майже зимова погода – нічний мороз інтригує перед завтрашнім днем.
Якогось разу на цій гонці намотали за день 63,5 км, що є моїм особистим рекордом тривалості денної прогулянки:-) Сьогодні находимо "усього" 54 км, або 67 тис кроків за фітнес-"брехунцем" :-)
Зранку нетривалі "урочистості", фото масовкою, мапи з позначеними точками, спроби не забути нічого важливого й Старт!
Бігуни натхненно перестрибують через рівчак за табором й з різною швидкістю зникають за обрієм. Побігли й ми!
Ну, як побігли?
Учасники гонки мають абсолютно різні амбіції та рівень підготовки. Є як "Лосі" – спортивні особистості, які дійсно бігають, іноді швидко й подекуди точно; так і "фізкультурники двічі на рік" - типу нашої команди з непереможною назвою "У екстазі", які ходять, не завжди поспішають, але, за інерцією, називають своє пересування як “бігати”. В силу різних причин ці дві групи ще неодноразово бачитимуться під час гонки.
Більш спортивні команди беруть мінімум з собою й швидко рухаються, ми ж виводимо формулу "Лосям - лосіни, нам - єгер" й намагаємось не тупити, бо це єдиний шанс на достойне місце :-) В цьому й полягала стратегія - не тупити, по можливості йти якомога швидше, не виходити за рамки задоволення.
Деякі команди систематично йшли нам на зустріч й це продовжувалось усю гонку, в тому числі й вночі. Дивне відчуття – бо рухаються ніби то всі в одному напрямку.
Деякі команди систематично йшли нам на зустріч й це продовжувалось усю гонку, в тому числі й вночі. Дивне відчуття – бо рухаються ніби то всі в одному напрямку.
Контрольні пункти (КП) - це яскраві роздруківки на деревах, обладнані світовідбивачами та написами "Вітаю" на десятку різних мов світу, включно з тібетською. Ці написи переписуються й слугують підтвердженнями що ви в цих точках таки були. Давались достатньо легко, що прозвучить як комплімент нашій команді, бо інші гурти далеко не завжди були такої ж думки!
Якщо в першій половині дистанції КП були досить цікавими й прив’язаними до красивої глухомані, то в другій - яку більшість учасників йшли в темряві - відчувалось небажання організаторів розшукувати наступного дня заблукалі команди й "точки" стояли переважно неподалік доріг та інших об’єктів, біля яких складніше загубитись.
Якщо в першій половині дистанції КП були досить цікавими й прив’язаними до красивої глухомані, то в другій - яку більшість учасників йшли в темряві - відчувалось небажання організаторів розшукувати наступного дня заблукалі команди й "точки" стояли переважно неподалік доріг та інших об’єктів, біля яких складніше загубитись.
Населенки мало траплялось й "дикуватою" воно була – невеликі села без твердих доріг, мгаазинів й хоч якоїсь інфраструктури. Деякі старі будинки - з солом"яними стріхами. Половина хат закинута. Згадується рядок із Жадана де:
"з культурного життя лише хресна хода“ – схожі на каплички споруди таки зустрічаються.
Хлопці а ви походніки? - радо питає дівчина в селі.
- Та типу того, змагання з орієнтування тут у нас.
- А допоможіть мені банки з компотом до куми занести!!!
Найкумедніше, поки я з Сергієм допомогали дівчині з компотами, спілкувались та фоткались з нею, доганяли решту команди - дівчата так захоплено теревенили між собою, що не помітили нашої відсутності в команді
Багато чого “прокачується” в процесі гонки. Наприклад -- вміння орієнтуватися. Також - розуміння власного тіла й спорядження. Ногам й черевикам, які пройшли за день 50 км, можна більш сміливо довіряти походи в гори ніж тим, які не пройшли
А "тімбілдінг" який - людям, з яким надійно проломився півсотні км болотами й у багатьох інших справах можна довіритись.
Чи радієте ви болотам? "Людина міська" цьому питанню здивується, почухає потилицю, покривить мімікою, інші "відтягування відповіді" застосує й на момент завершення прочитання вами цього довжелезного речення, швидше за все, ще не знатиме, як відповідати й що взагалі мається на увазі.
Бігуни таких марафонів теж не дуже зрадіють - бігати не зручно, швидкість втрачається, ноги мокнуть та й взагалі не дуже комфортно якось. І ми б так зробили, якби не примітили, що болота позамерзали й по воді можна ходити, як по суші. А це ж суттєво скорочує відстань!
Бігуни таких марафонів теж не дуже зрадіють - бігати не зручно, швидкість втрачається, ноги мокнуть та й взагалі не дуже комфортно якось. І ми б так зробили, якби не примітили, що болота позамерзали й по воді можна ходити, як по суші. А це ж суттєво скорочує відстань!
"Є час - можна відстань скоротити" - спрацювало!!!
Й не блукали б ми зовсім, але в одному районі рослинність болотна таки перевершила ріст і орієнтуватись стало проблемно. Вирулювали на галас, вирулили.
Сутеніє. Холодніє. Кілометрів 30 до темряви ми пройшли, навіть більше - але шанси на вкладання в 10 годин вже були примарними.
Десь на цьому етапі гонки є шанси на провокації з боку власних думок типу - а може ну його? - сидіти навколо вогню в таборі значно приємніше, чому далі ходити? Й відповідь на такі провокації сильно залежить від ряду обставин - в якому стані ви зараз фізично? Як настрій? Наскільки реально швидко дістатись фінішу?
Головне, як на мене - внутрішній стан, те наскільки бажання боротьби й продовження пригоди здатне долати складнощі. Залежить, в тому числі, й він цікавості вашого колективу, приємності спілкування. Нам було весело й думки про те, що ноги вже якось "тойво" приходили окремо від прокладання шляху на фініші :-) Бажання сходити з маршруту особливо не виникало й не обговорювалось. А спокуси будуть...
Десь на цьому етапі гонки є шанси на провокації з боку власних думок типу - а може ну його? - сидіти навколо вогню в таборі значно приємніше, чому далі ходити? Й відповідь на такі провокації сильно залежить від ряду обставин - в якому стані ви зараз фізично? Як настрій? Наскільки реально швидко дістатись фінішу?
Головне, як на мене - внутрішній стан, те наскільки бажання боротьби й продовження пригоди здатне долати складнощі. Залежить, в тому числі, й він цікавості вашого колективу, приємності спілкування. Нам було весело й думки про те, що ноги вже якось "тойво" приходили окремо від прокладання шляху на фініші :-) Бажання сходити з маршруту особливо не виникало й не обговорювалось. А спокуси будуть...
Головна спокуса - "КП з чаєм”. Це така чудова точка на маршруті з вогнем людьми й смаколиками, де можна відігрітись й відпочити більш комфортно, ніж деінде. Влучна річ. Частина учасників на цьому КП таки зійшла, чим суттєво підвищила наше місце в підсумковому рейтингу.
Команди можуть бути швидкими, або не дуже, тупити, або не дуже – й на перехресті цих двох “векторів” формується їхнє місце на фініші. На КП вважали, що ми йдемо якраз перед тими командами, що повільно рухаються та туплять з орієнтуванням. Й готувались зустрічати їх впродовж наступної ночі (спойлер - не довелось).
Найцікавіше починається наприкінці. Коли сил мало, голова працює погано, а загубитись в темряві достатньо легко. Ми знову опинились в замерзлому болоті. Цього разу - не заплановано, видивились на мапі якийсь короткий шлях через поле і за деякий час "гарцювали" поміж купинками в лісі. Не те щоб довго там блукали, але деякий час втратили.
"Є час - можна відстань скоротити" - не спрацювало!
Загалом, втома вже сильно відчувалась й останні 10 км йшли цілих три години. А одна з команд на фініші чесно призналась, що намотали 65 км на цій же гонці. Більшість лишнього - теж на останньому десятку кілометрів.
Фініш. Цього року склалась унікальна ситуація, що жодна з 30 команд не блукала до ранку по лісі. Дбайливі організатори зустрічали фірмовим борщем й це реально була миска щастя після усього.
Наша команда пройшла 50 км за 11.31 хвилину й зайняла 19 місце поміж 30 команд!
Наступного ранку можна було більш спокійно помилуватись навколишніми красотами, заінтриговано прислуховуючись до власного організму. Мій не сильно бушував - злегка "ахіл" напружився й швидкоплинна крепатура в кількох точках.
Наступного ранку можна було більш спокійно помилуватись навколишніми красотами, заінтриговано прислуховуючись до власного організму. Мій не сильно бушував - злегка "ахіл" напружився й швидкоплинна крепатура в кількох точках.
Як пройти 50 км й таки вкластись при цьому в 10 годин особисто мені - поки що питання не вирішене. Напрошується варіант бігати, а не йти. Спробую наступного року з цим поекспериментувати. Можливо.
Одне знаю точно, наступного року я теж зроблю все, щоб узяти участь в цій гонці.
А ще я впродовж нашої прогулянки знімав відео й склепав його в ролик для IGTV
https://www.instagram.com/tv/Bq4xsPWj9v4/?utm_source=ig_web_button_share_sheet
І навесні розповідав про інше змагання в форматі пригодницької гонки, куди більш екстремальне Polissia Adventure Race: доба пригод у лісовому краї
До нових зустрічей!