Виноградів - замок, палац й прикольна вузькоколійка

Виноградів це місто на Закарпатті, де можна оглянути красивий палац, видряпатись на гору з руїнами замку, знайти пам'ятник виноробам та проїхатись позитивним маленьким поїздом по одній з останніх в Україні вузькоколійних залізниць

До Виноградова дістались під час подорожі по Закарпатті, відвідавши перед тим Ужгород,  Невицьке, Середнє, та приїхавши сюди електричкою з Берегове. Наміри прості - заночувати десь тут на березі Тиси, оглянути руїни замку і що там ще цікаве та поїхати далі, в ідеалі - вузькоколійкою, однією з  тих небагатьох, що в Україні залишились.

Приїхали під вечір й відразу з вокзалу подались до Тиси, шукати місце табору. Це виявилось до неможливості легко, усамітнення в 3-х кілометрах від міста дозволило спокійно відпочивати, купатись голяка й спостерігати за зграєю кабанів, які в кількох сотнях метрів прийшли на водопій. Поруч - серйозні ліси й цілий тобі заказник.

Зранку подались оглядати пам'ятки. Першим трапився палац Перені - красивий, двоповерховий, з цікавим і незвичним дахом, добре відреставрований. Палац навдивовижу древній, його започаткував тут дехто барон Перені, хоробрий воїн проти турків, ще у 14 ст.! Звичайно, багато раз перебудовувався і сучасна споруда зведена десь так в 17 ст., що тут немало. В 19-20 ст тут жив інший Перені - Жигмонд, теж барон і теж борець, але вже проти когось іншого. Міністр внутрішніх справ Угорщини тодішньої. Хто зараз живе - не скажу. Попри палац є ще кілька флігелів і парк, теж старий.

Але не завжди барони в палацах жили, перед тим куди безпечнішим житлом були кам'яні фортеці. Замок на Чорній горі висотою 656 м на рівнем моря існував з 11-12 ст., постійно, з перервам на руйнування різні нетривалі. А взагалі перший культурний шар людей тут 3400 років тому з'явився, якась там культура. Майже всю свою історію замок був угорським. З 15 замком опікуються монахи, а з 16 ст відома назва "Канко" (що б це не значило). Перені нікуди не ділись, просто вже перемістились в палац. З часом замок став нікому не потрібним й його роздерибанили на будматеріали, те що залишилось - можна оглянути на околиці Виноградова. Тут також був костел, від якого теж залишилось не густо. Будівлі - нічого особливого, але вид звідти чудові!

Десь на цій горі є рукотворна печера, але ми якось не помітили

Центр міста невеликий, окрім ринку з сирами й такого-сякого вина встигли помітити кілька храмів (один з них, Вознесенський костел - аж 14 ст.) й кумедний памятник виноробам. Якраз перед тим костелом.

Далі вся увага була прикута до вузькоколійки, як кумедного транспорту.

Боржавська вузькоколійка

В 2017 році Боржавською вузькоколійкою ніби як запустили спеціальний ретро-поїзд для туристів. Треба буде й ним якось проїхатись. А у нас, за кілька років до того, все було веселіше.

Заїхали казна куди, якось звідти вийшли й опинились біля Берегове. Гілка йде з Виноградова до Іршави. Вузька колія підходить з протилежного боку, ніж звичайна. Поїзд заявлено було тричі на день. Так і виявилось.Поїзд - позитивний, мініатюрні вагончики, відкриті двері, повільний рух й майже немає пасажирів - можна квіти руками на ходу зривати й пити вино в тамбурі.

Але.Пересадка до Іршави (яка, виявляється, була десь на маршруті) здійснювалась тільки на першому рейсі. Тому ми заїхали на якусь дивну, зарослу бурянами станцію, де стояло кілька старезних невеликих поїздів і не було ні душі, тільки водій поїзда кудись віддалявяся…

Після годинної прогулянки по полю вийшли на якусь дорогу й сіли в якусь маршрутку. Так і опинились в Берегове. Знову.

А закінчили цей веселий день узагалі в Чинадієве, на річці неподалік замку Сент-Міклош. й ще один замок там є - неповторний в своїй казковості санаторій Карпати.

Гарної подорожі!