четвер, 30 травня 2019 р.

Загублена в Гімалаях: піски й монастирі долини Нубра

Тут все ще немає інтернету, електрика доступна по кілька годин на день, а єдина дорога сюди лежить через перевал висотою 5600 м. Зате є високогірна пустеля з верблюдами, старезні монастирі на стрімких скелях, нереально красиві пейзажі й люди зі своїм специфічним, виплеканим суворим високогір'ям укладом життя, можливість побачити який іноземці отримали лиш два десятиліття тому. Долина Нубра в Ладакху - одне з найбільш віддалених місць з нашої літньої подорожі Гімалаями. Поїхали.


В подорожах мені завжди подобається шукати місця, які загубились в часі - де люди живуть якимось традиційним укладом й мало розуміють, що відбувається в зовнішньому світі. А також спостерігати за змінами, які цей самий світ приносить в життя людей. Відверто, зовсім "загублених" місцин на планеті вже майже не залишилось, й якщо ви звичайний мандрівник, а не вчений в експедиції, щось дійсно унікальне побачити важко - навіть в долинах Гімалаїв. Проте, можна здивуватись різноманітності умов й обставин, в яких живуть люди, насолодитись іншою культурою й світобаченням, прибалдіти віддаленості від решти світу.

Долина Нубра розділяє дві величезних гірських країни.  На заголовному фото ліворуч ще Гімалаї, праворуч - вже Каракорум, а до знаменитої К2 усього 170 км по прямій. Проте, дістатись напряму не вийде, кордони між країнами тут перекриті й шлях в Нубру є тільки з Ладакху через перевал Кардунг-Ла висотою 5600 м. Перевал цей індійські картографи називають найвищим автомобільним перевалом Світу, й не дуже зважають на думку інших картографів планети, які чомусь так не думають, ще й висоту зазначають метрів на 300 меншу. Проте, безсумнівно, не так багато місць на планеті, де можна звичайною "маршруткою" заїхати на висоту 5600 м., навіть якщо це 5300м :-)  

Відколи у середині ХХ ст. новостворені й не дуже держави регіону пересварились та розпочали серію воєн та конфліктів, долина Нубра стала відрізаною від решти світу - кордони в регіоні "замкнулись", традиційні караванні шляхи занепали. Льодовик Сіачен з якого, власне, й витікає річка Нубра - відомий не тільки своєю довжиною в 70 км., а й тим що став ареною найбільш високогірної війни світу в 1984-1987 роках. По сьогодні через льодовик йде "лінія розмежування" з купою військ навколо. Та частина долини все ще закрита для туристів. Іншу ж частину (Хеміс, Діскіт, Хундар) відкрили для відвідування, здається, в 1999 році., а більш віддалений Туртук - лиш в 2010 році.

Через прикордонний статус для поїздки в Нубру потрібен "перміт", який зробили в якійсь з "турагенцій" у центрі Леха. Коштує 700 рупій й діє 7 днів. Автобус з Леха в Діскіт ходить щодня й коштує 243 рупії, також є рейс в Туртук, щосуботи. Вся ця інфа, насправді, швидко змінюється, тому якщо зберетесь сюди і віддасте перевагу автобусу перед найманим авто, найкращим рішення буде "дослідити" автостанцію в Леху на предмет розкладів, цін і місць відправлення. 

Питання про відправлення було нашою вдачею, оскільки виявилось, що це не автостанція я якась зупинка над ринком. Для певності перепитали місцевих торговців, єдиним "маркером" тієї зупинки був чималий гурт чоловіків типу "заробітчанин", які ловили авто кудись - підозрюю, на всюдисущі будівництва доріг.

Дорогою буде кілька армійських КПП з потребою кудись вийти й продемонструвати документи :-) Також буде красиво й холодно - автобус з Леху відразу стартує на гірський серпантин й за кілька годин будете собі їхати попід справжніми льодовиками, з видами на хребти, серед сипух, каміння, струмків та яків. На перевалі, автобус, на жаль, не зупиняється. З вікна сфотографував інформаційний знак про те, як високо ви заїхали.
долина Нубра  дорога

Краса дороги й крутість пейзажів  на шляху - також причина відвідати долину Нубра. На фото долина Леха й хребет Сток
долина Нубра  дорога

А це вже вид  з Кардунг-Ла в протилежному напрямку, на Каракорум.
долина Нубра  дорога

У таких місцях з суворими, майже іграшковими, гарматами, відбувається паспортний контроль.
долина Нубра  дорога

Усі їдуть в Туртук


Ви їдете в Туртук? - питали нас кілька раз в Нубрі. 
Оскільки раніше цієї назви не чули, то важко було зрозуміти - наскільки ми туди їдемо чи не їдемо:-)
А чому їдуть в Туртук? -  таки перепитали власницю нашого гесту, після цього ж запитання.
Не знаю - спокійно відповіла - але туди усі їдуть :-)

Туртук це найбільш віддалений дозволений для туристів населений пункт в долині Нубра. Далі - територія військових. Туди дійсно найбільший потік туристів йде й по ходу там вже щось типу курорту - з гестами, ресторанам, розвагами, як Лех чи Дхармасала. Тому нам якраз туди не треба - зупинились в Діскіті, адміністративному центрі долини, й опинились посеред місцевого життя без усіляких інших туристів.

Й нетуристичність відчувається відразу - нарешті знайшли місце, де немає жодного адаптованого під туристів ресторанчика. В місцевих їдальнях майже немає немісцевої їжі, "загальноіндійські" страви тут поки не "захопили" меню, що реально додає колориту й "занурює", наштовхуючи на думки - як це, постійно харчуватись тістом з кількома овочами?

Експертом з ладакхської кухні стати не складно - страв максимум три, з одних і тих же інгредієнтів. Є "чомін" - ячмінна лапша з овочами, "тукпа" - те ж в бульйон і типу суп, момо - вареники з тими ж овочами. Момо бувають з баранячим м'ясом й це однозначно мій топ з місцевої їжі. А от "цампу" - смажену ячмінну муку, не бачили, як і чанг - "легендарна" місцеве пиво, яке в реальності важко знайти. Чай усюди солений, молочний, як і має бути в ареалі Тибетської "цивілізації".

Про "цампу" ми багато чули від Олі з Тарасом й не покидаємо надій десь її таки відшукати. Похід по магазинам закінчився здивованими поглядами торговців, власниця гесту теж здивувалась питанню, але розповіла, що вдома вони цампу таки їдять - хоча вже й не так часто як колись. Готують переважно зранку, змішуючи з чаєм чи курдом (йогуртом), вважають дуже корисною їжею, яка сповнює енергією. І пообіцяла продемонструвати. До виконання обіцянки справа не дійшла, але цампу ми таки знайдемо - в останній день в Ладакху, в маленькому монастирі, на який випадково наштовхнемось, спробувавши поїхати кудись наобум.

Типова ладакхська страва виглядає ось-так,  порції вистачало на двох.
долина Нубра


Діскіт: Нубра нетуристична

Центр Діскіта - "торгова" вулиця з кількома рядами генделиків, магазинів, пекарень, майстерень та інших важливостей. Є щось типу невеликого ринку. Речі й послуги - для місцевого побуту. Це круто, насправді, коли замість продукції з туристичного місця оглядаєш, наприклад,  різне ритуальне буддистське "спорядження", яке використовують місцеві жителі в щоденній практиці. Й привозиш замість сувенірів прапорці й аромопалички, так ніби із справжніх, живих Гімалаїв.

Прапорці в Гімалях - це такий собі культурний маркер регіону. В Діскіті їх якось особливо багато й здавалось, що завдяки прапорцям навколишні гори мають кольоровий відтінок. Барабани й молитовні камені "мані" також є - прямо на центральних вулицях, старші люди як проходять, то майже завжди зупиняються й крутять. Вдень у центрі життя майже вирує: магазини працюють, власники генделиків з "тацями" із чаєм ходять в сусідні магазини, на будови чи куди там ще замовлять, жінки тягають за спиною кошики з неймовірних розмірів городиною та дітей в "лантухах" (такий собі слінг навпаки), багато хто носить пов'язки від пилу, серед яких є модні й рожевенькі. На вулиця багато маленьких віслючків і собаки з непристойно блакитними очима. А ще люди тут посміхаються й задивляються на нас, як на новинку якусь. Здавалось би, туристине місце, але ні, ще не розівчились радіти незнайомцям. 

Більшість з нечисленного населення Нубри - буддисти, досить багато мусульман, зовсім трохи індуїстів. Невелика мечеть в Діскіті є й заклики до молитов чути щодня. Проте, то все "краплі в морі" - буддистські символи (камені, барабани, ступи, прапорці) сповнюють все навколо, а зверху на місто дивитись поважний монастир Діскіт.
долина Нубра

долина Нубра

Періодично кудись їдуть військові (яких я традиційно не фотографую), серед яких особливо здоровезні сикхи виділяються. Кумедно, коли бородаті вояки в традиційних пов'язках на голову й сучасному камуфляжі визирають з вантажівки, на якій написано "шкілький автобус".  Видається армійським гумором, але через деякий час туди дійсно вантажаться дітлахи в шкільній формі й вони кудись їдуть. Специфіка мілітаризованого регіону - без військових нікуди. Завдяки військовим, насправді, Нубра й стала доступною - дороги й інша інфраструктура саме на них тримається.

Тут реально немає інтернету - усюди, окрім найбільшого монастиря Хеміс, просто знизували плечима на питання про "вай-фай". Майже немає електрики - за ті дні, що були, її вмикали по кілька годин на добу. В результаті часто прогулювались темним центром й валялись в темній кімнаті. Місцеві звикли жити по сонцю й із заходом вулиці пустіли, працювало тільки одне кафе на трасі перед містом.  

Інтернет та інші радощі цивілізації скоро тут з'явиться, у цьому я впевнений. Комунікації активно розвиваються в регіоні й ми вже бачили як активно індійці розбудовують інфраструктуру в Гімалаях, але поки ще можна відчути себе відрізаним від світу майже повністю.
долина Нубра

З житлом в Нубрі, до речі, все чудово. Вказівники на гест-хауси в Діксіті є, хоч і небагато. В Леху перед тим якийсь нахабний туристичний гід розповідав, що тут будуть високі ціни й житло коштує 1200 рупій. Не знаю, який сенс йому був в цій "лапші" - насправді маємо чудову кімнату з душем за 400 рупій у самому центрі Діскіта, дешевше ніж в Леху. 

З розваг в місті кілька генделиків, які усі дуже схожі - мають по три страви, зображення Далай лами й нафотошоплені плакати з пейзажами. Випити кави складно, люди котрі її не бачили (в європейському розумінні), готують як уміють - просто кава це солодка й на молоці, а "чорна кава" це коли на окремих тарілочках приносять купку розчинної кави, купку цукрц й кип"яток. Головні наші розваги вдень - прогулянки, які тут дуже й дуже цікаві: містечко, монастир, храми, гори, пустеля.
долина Нубра


Високогірна пустеля: маленька, але справжня


Долина Нубра відома не лиш своєю віддаленістю від усього, монастирями та горами навколишніми, а й  пустелею - справжньою такою, піщаною, з дюнами, колючками й верблюдами. Ще чомусь росте обліпиха. Пустеля високогірна, холодна й не дуже велика. Тут не те щоб високо - трохи більше трьох тисяч метрів, але якесь незвичне місце для пустелі, де гори оточують, затискають й впритул заграють льодовиками.

Пустеля поруч: вийшов собі за Діксіт - вже й в пісках. Ми зробили фінт: застопили авто до Хундара й повернулись в Діксіт пішки через пустелю. Маленька, але справжня, якщо коротко. Вітер як піднімається, то пісок цей дуже навіть ріже по обличчю, а сліди заносяться за кілька секунд. Закутуєшся в шмотки й починаєш розуміти зовнішній вигляд погоничів караванів з старих фотографій :-) .

Колись тут процвітала караванна торгівля, поки в середині ХХ ст. навколишні держави не пересварилися й не позакривали кордони. Ще не так давно в Нубру зовсім неможливо було потрапити через це й долина лиш починає відкриватися світу  Ніби як в хащах навколо живе певна кількість диких двогорбих верблюдів і одного з них ми таки бачили з вікна авто. А як приїхали й пішли гуляти, то лиш корови та віслюки траплялись. Верблюди тут таки є, а от чи дикі - не впевнений, й кількість їх навколо, гадаю, пропорційна кількості туристів. Ми ж єдині були туристи в нашому містечку, підозрюю верблюди мали "траплятись" десь далі долиною, в більш туристичному селі Туртук :-) 

Дорогою бачили як зграя собак атакує віслюка й той несамовито волає, не розуміючи, що від нього хочуть. Дике життя поруч із будинками та автошляхами.  
долина Нубра

долина Нубра

Через пустелю тече річка, де я відмивав одяг від грязюки, в яку вляпався мало не усім тілом на очах в гурту місцевих. Незграбні ці "сахіби", мабуть подумали. Перед самим Дікіктом в світлі призахідного сонця пейзажі зовсім круті якісь були, навіть краще ніж в реальності - бо сміття не видно й різних колючих дротів навколо ділянок.

Переходимо вбрід. За річкою - кущі, городи, огороджені колючками дороги, сортувальна станція де колупаються люди й купа птахів, серед яких легко впізнаються удоди й куди важче - горобці з червоними головами, горобці з червоними задницями, якісь полюбляючі воду птахи які коли сидять то сірі, а як літають то чорно білі. Коли вже зроблять додаток: ти побачив пташку, навів камеру з великої відстані, а він про неї розповідає і встигає зфоткати? )
долина Нубра

Панорами й храми Хундара


За пустелею від Діскіта знаходиться село Хундар, колишня туристична "столиця", де є храм в долині і два "оглядових" храми на горі - нарешті безлюдних, де можна було без погляду зі сторони роздивитись деталі храму, ефектність розписів й пофотографуватись з цим усім.
долина Нубра

Від цих храмів й стежки вище в гори є. Але ми просто насолодитись пейзажами прийшли. І спуститись в пустелю )
долина Нубра

Також в Хундарі є море гест-хаусів, які до того ж постійно будуються. Враховуючи, що в пік туристичного сезону, інших туристів окрім нас ми тут не бачили - якось дивно. Або власники щось знають й готуються до якогось іншого потоку. Або - всі поїхали в Туртук )

На вулицях зрідка трапляються магазини, деякі зачинені зовсім, в інших потрібно викликати власника за допомогою барабана - звичайного оцього, буддистського, яких повно попід храмами, важливими місцями й просто так на вулицях. Тут барабан поєднує піднесене з корисним - крутіння видає звук, схожий на велосипедний дзвінок й на нього за деякий час виходить продавець. Дійсно, для чого весь час сидіти за прилавком, якщо на вулицях нікого крім двох дивних туристів?

Водій, який підвозив до Хундара, пояснив, що зараз у них не сезон й туристів буде більше. Втім, коли саме сезон - як не в серпні, не відповів. Зате відповів на дуже турбуюче мене запитання про зиму - каже, що тут цілком нормально й не дуже холодно, клімат долини приємніший,ніж у Леху. От тільки ту єдину дорогу замітає снігом й узагалі співчуваю тим людям, яким потрібно вибратись за межі долини взимку через перевал вище за Монблан та Казбек.

Боги й демони Діскіт-гомпи


Нарешті я в розповіді дійшов до, насправді, головної місцевої пам'ятки - монастиря Діскіт, який знаходиться відразу над містечком Діскіт, де ми весь цей час живемо.

Невеликі монастирі, або як їх тут називають - гомпи,  є мало не в кожному помітному селі - кілька будиночків, червоно-білий храм, ступи й камені навколо, такі багато де трапляються й постійно нові будуються. Але куди більш цікаві й вражаючі - великі і відомі монастирі, часто старовинні й сповнені різних артефактів Діскіт-гомпа - один з таких, ще й пейзажі та види на долину тут чудові. 

Монастирі в Гімалаях частенько розташовуються на стрімких скелях. Не дуже зручно, зате безпечно, красиво й ноги качаються :-)
долина Нубра

долина Нубра

Заснований монастир ще у 14 ст, складається з кількох храмів, будиночків для монахів й великої старовинної бібліотеки. Верховний лама долини, живе, правда, не в цих старих стінах, а в сучасному будинку у підніжжя, де також є щось типу культурного центру та школи з англомовними викладачами. Статуї "демонів" у храмах тут поменше, ніж навколо Леха, але теж змушують задумуватися, що ми насправді знаємо про буддизм?
долина Нубра



За легендою, в монастирі захована вкрита зморшками голова злого антибуддистського демона, який колись тут завівся й натворив якихось неподобств. Туристу, звісно, її не покажуть. Як і будь-кому іншому, насправді.

Запам'ятався монастир суворим виглядом на скелях, величезною золотою статуєю Матрейї (популярна в Тибеті "версія" Будди - "майбутній" Будда) у підніжжя,нереальними панорамами на долину Нубра й як єдине місце в цій долині, де є вай-фай :-) Матрейю поставили, щоб дивилась в напрямку Пакистану і демонструвала міць духу, мабуть. 
долина Нубра

До статуї приходять молитись. Як відомо, будь-який бог існує, поки в нього вірять люди. Дивлячись на захоплення людей ритуалами в найрізноманітніших кутках світу, думаю, що у різних богів нашої планети найближче майбутнє досить позитивне. Цікаво, що буде після них? )
долина Нубра

Чортик тут якийсь позитивний сховався.
долина Нубра

Монастир великий й інфраструктура навколо тільки розбудовується. Щозими в монастирі Діскіт-гомпа проходить свято "цапа відбувайла", з переможними танцями монахів (перемога добра над злом, звісно), масками й безліччю різного колориту. Цікаво було б в такий момент сюди потрапити.

Надзвичайно пейзажне місце. Уже заради цих неповторних небес з хмарами навколо гір варто їхати на це "горище світу".
долина Нубра

долина Нубра

Дорогою назад застрягли на автостанції: в Нубрі уся інформація від місцевих про автобуси виявилась не дуже адекватною (навіть від торговців, які цілий день стоять на автостанції (!)), тому ми кілька днів тому не втрапили на автобус в Хундар й їхали туди стопом, не прийшов і обіцяний автобус до Леха. Але прийшов якийсь інший автобус в інший час. У віддалених регіонах головне нікуди не поспішати й запасатись позитивом :-)

Поки чекали автобуса, потоваришували з блакитноокою собакою, поспостерігали за носіями чаю, колоритними солдатами і вантажівкою з предвиборчою агітацією, яка кружляла вулицями і голосно оголошувала про збір сміття. Невже тут змусили народних обранців працювати над чмось корисним?

Назад - ті ж круті серпантини - але вже в сонячну погоду, більше зустрічних роз'їздів на вузьких дорогах, багато велосепидістів й мотоциклістів, та постійне перечікування військових колон (вони тут явно головні). Водій з усіма вітається на дорозі, а в певний момент, немов за покликом серця, зупинив автобус, вийшов, зловив попутку і кудись поїхав. Повернувся за деякий час з якимись залізяками й засів під автобусом щось ремонтувати. За сім годин були в Леху.
долина Нубра

Нубра була останньою запланованою місциною в Ладакху. Скоро ми покинемо цей регіон й попрямуємо в напрямку Делі, але майбутнє видається несподівано інтригуючим й пригодницьким - вирішуємо таки не повертатись назад вже знайомим шляхом через Маналі, а вирушити в іншому напрямку - через Кашмір, про який часто чутно з новин, але мало що відомо достеменно. 

Далі буде.

Інші розповіді про подорож в Ладакх

Подорож в Ладакх: враження й корисні поради


Крізь Гімалаї на маршрутці


Немає коментарів:

Дописати коментар