пʼятниця, 29 березня 2019 р.

Самобутній Лех: тибетська культура у високогірному місті

Столиця Ладакху - самобутнє, красиве та колоритне місто, заради прогулянок яким уже варто відвідати цей високогірний регіон. Лех різносторонній - естетичний й яскравий, традиційний й туристичний, спокійний й насичений. Не схожий ні на що в Індії, та маючий багато спільного з Тибетом. Тут є чудова центральна вулиця, два древніх палаци, музей й храми, гори над небокраєм, вражаючі оглядові майданчики й шматочок старого міста. Можна придбати майже все, необхідне туристу, вибратись багато в які закуточки Ладакху, приєднатись до традиційних церемоній місцевих жителів й ще багато-багато чого.

У попередній розповіді я зібрав усе корисне про подорож до Ладакху - як дістатись, як шукати житло, чим займатись, що почитати, які є небезпеки та усіляке інше. Тут розповідь більше про саме місто та наше від нього враження.

Потрапили до Леха, переїхавши через Гімалаї з Маналі й про ту красиву, непросту дорогу була окрема розповідь. Прибуття вночі має свої ризики, особливо в містах без "культури нічного життя". Майже опівночі вивантажились в центрі Леха й ломанулись в перший вільний гест-хаус, який виявився заповнений, другий гест виявився просто житлом якогось здивованого хлопчини, а у третій таки "влучили" - виявили, що вільний, за прийнятну ціну й з усіх сторін влаштовує  нас цілком і повністю. Тому залишись на кілька днів заплановано й ще на кілька днів, "бонусом" - коли розклад автобусів дізнались :-) Зате відіспались як слід і вигуляли-вивчили це місто!

Ось де - тополиний пух, спека, серпень!! Бентежать дощі й грози щоденні - ніби ж сухий клімат мав бути? Погода - як у горах, спека переривається на грозу, хмари й дощ, а скоро знову сонячно. Ми й є у горах - 3500 м, це значить що очі, губи, шкіра вже під посиленим тиском. А от висота не дуже відчувалась в місті ,що радувало. Поки все чудово.  Погода в горах ще має час виправитись, а ми вдосталь нагулятись Лехом!


Лех естетичний: прогулянки містом


Лех приємний та красивий, чим зовсім не схожий на Індію, що ми бачили перед тим - від Делі до передгір'я Гімалаїв, але дуже подібний на Тибет з переглянутих до подорожі фільмів. Повсюдно тут традиційне та сучасне зплітаються: колоритне старе місто з вузькими вулицями, майстернями, пекарнями, маленькими мурованими кам'яницями, крамницями найпотрібнішого (буддистська символіка, наприклад), активним господарським життям на дахах - і люди, які все життя в тому прожили й ніби зійшли з старих картинок. Поруч - величезні райони нових гест-хаусів та Мейн-базар, широка вулиця з сувенірами, храмами, спорядженням, реклямками, генделиками в вуличках, вечірніми виставами іноді, туристичними послугами завжди, багато чим ще й величезною кількістю прапорців над усім цим. Тут майже завжди людно й туристи найрізноманітнішого вигляду змішуються з торговцями городиною, монахами, спокійними місцевими чоловіками, жінками в яскравих сукнях та хустках, чистильниками черевиків, циганами з вагами, сикхами, кашмірцями. Порівняно з містами Індії ця масовка здається вкрай невеликою, спокійною й тут реально затишно. Безлюдно може бути хіба вночі та на світанку. 

Лех завжди знаходився на межі культур - індійської, мусульманської та тибетської, мав помітні вкраплення з культури європейської, китайської та інших. Й це все таки помітно на вулицях міста. За межами центру Леха зустріти велику кількість людей водночас, взагалі, досить проблемно - вузькі вуличні, наліпені будинки, домашні тварини, камінь, пил, гори, спокійні посмішки, дороги спокій, суворість.
Лех, Лех, Ладакх


Окрім торгівельного-туристичного різноманіття центру міста, в Леху є кілька різнорідних храмів, безліч ступ та прапорців, улюблений нами ринок, мініатюрний музей, два палаци над старим містом й гостинний оглядовий майданчик біля великої Ступи Шанті, куди вийшли в дощ, але замість сумних хмар побачили феєричні панорами, подвійно веселку та надибали центр медитації. І гори навколишні звідти видно, включно із Сток-Кангрі та Канг-Яцзе.

Збирались ми, насправді, до Лехського палацу - про нього більше чули як пам
ятку, але то дощ то їжа - завадили, а як вибрались то попрямували напряму до цієї Ступи, звідки ввечері шалений огляд. Міг би бути. Хмари й дощ затягнули небо, ніби натякаючи що йти не варто. Не злякались й отримали свою винагороду - шалену гру кольорів й світла, яка буває тільки по закінченні грози в призахідний час. І веселка. Над старим містом й горами. Фото то все не передасть, але можна було довго стояти з відкритим ротом й насолоджуватись пейзажами. Лех - неймовірно естетичне місце
Лех, Ладакх

Лех, Ладакх

Ступа Шанті не дуже древня й без особливої історії - її збудували за підтримки Японії в 1991 році, на честь 2500-ліття буддизму. Виглядає досить красиво й колоритно. Дуже рекомендую відвідати її ближче до вечора, одне з найестетичніших місць Ладакху. Лех, Ладакх

Лех, Ладакх

Інша домінанта міста, оглядовий майданчик й просто надбання - Лехський палац. Навіть два. З центру міста видно лиш один палац  - колоритний такий, як у фільмах старих. Але над ним ще один палац причаївся - високо зовсім, його добре помітно багато звідки, але не з Мейн-базару. Лехський палац збудовано в 17 ст. - коли Лех був багатим містом на перетині караванних шляхів, й має пристойні розміри та цілих 9 поверхів. Місцевий цар прожив тут два століття, поки завоювання Ладакху кашмірцями не змусило перебратись в більш безпечне місце.
Лех, Ладакх

За описами, всередині палацу мало цікавого й найкрасивіше це - зовнішній вигляд та панорами з палацу. За зразок будівництва ніби як брала легендарна Потала з Лхаси, що тільки сприяло красивості. Усередину не пішли, оскільки цінова політика виявилась занадто індійською (це коли для іноземця вхід раз у десять дорожчий, ніж для місцевого). 
Лех, Ладакх

Зате піднялись вище, до отого другого - старого Лехського палацу, розташованого на досить високій скелі й чимось схожого на середньовічний лицарський замок. Десь таким він і був, насправді - житлом феодала, що керував своєю країнкою підхмарною.

На інформаційному щиті поруч із палацом, написано, що це найвища будівля в світі свого часу - на висоті 3605 м. над рівнем моря. Держава Ладакх відома з 10 ст., й "верхній"  палац таки виглядає, ніби десь із того суворого часу "родом" - компактний, строгі форми, міцні стіни, висока обороноздатність. Зараз тут невеликий храм й відчуття що знаходишся понад усім! Круто ж видряпатись на найвище розташовану будівлю на планеті!! Хай і в давні часи та не дуже точно, що правда )
Лех, Ладакх

Біля підніжжя замку розкинулось старе місто Леха. Насправді є в Леха чимала історія й є що розповісти. Ще не так давно - до Другої світової Лех був центром караванної торгівлі в регіоні, шляхи сполучали Індію, Кашмір, Китай, Тибет, Середню Азію. Свого часу був частиною Шовкового шляху, який я вже з різних сторін розглядаю. Власне тому й багатеньким було місто - на свій час великим, з солідними будівлями. До 19 столітті був столицею незалежного Ладакха, після завоювання опинився в складі Кашміру, Індії, Британська імперія теж мала певне відношення. Але усі ці культури не залишали помітного сліду в Леху - регіон віддалений, важкодосяжний. З цих же причин й досить слабо вивчений. І досить дивно це, десь посеред Гімалаїв в регіоні, який сам же назвав "Горищем світу" натрапити на старе місто й натяки на історію.
Лех, Ладакх

Для більш детального вивчення історії та культури зазирнули у "Музей Центральної Азії" - теж у самому центрі міста, неподалік Мейн Базару. Симпатичний ззовні але наповнення більш комерційне ніж інформативне чи вражаюче. Музей досить маленький, містить фото й не дуже древні експонати, кілька будиночків, гроші, книги, знаряддя різні. Будівлі - кам'яні будиночки прямокутних форм, схожі на вежі, як багато де в гірських регіонах. Насправді - нічого особливого, набір експонатів дещо гірший, ніж будь-який "районний" музей в Україні. Особливо на тлі чудового музею монастиря Хеміс, де я просто кайфував від крутості експонатів. Коштує зате скромних 50 рупій, а з балкону верхнього поверху крутезні види на старе місто Леха. От як на цьому фото.
Лех, Ладакх

Найважливіше місце цього музею - кухня, традиційно потрібна й тусовочна частина господарства ладахця. Посуд схожий як той що на ринку, вигляд - на нашу кімнату в гесті, з столиком й подушками на підлозі. Реконструйована кухня з чаєм й  їжею. Спробували таки справжній тибетській чай - солений й рожевий, сподіваючись що в музеї він має бути самим справжнім. 

Не обійшлось без комедії. Зацікавив портрет на стіні. На спробу дізнатись, хто відображений на фото, працівниця музею зі знанням справи відповіла що це.... Джек Лондон... досить таки улюблений мною автор, який жив до кольорової фотографії й виглядав дещо інакше. Виникло закономірне питання: що це за один? Припущення щодо Грега Мортенсона, який написав відому книгу про сусідній з Ладакхом Балтистан, не виправдалось - той теж інакше виглядав. Так це й залишилось таємницею.
Лех, Ладакх


Лех традиційний: несподіване буддистське свято


Ладакх, насправді, з тих регіонів, де древню культури й традиції різні ще можна спостерігати не в музеях, а в реальності. На тому ж Мейн-Базарі знаходиться невеликий буддистський храм, сучасний такий, звичайний. Оглянули, помедитували трохи, покрутили барабани, й пішли далі. Проте, все змінилось, коли пощастило сюди потрапити на свято. Увесь двір храму був забитий людьми переважно старшого віку й колоритного вигляду, які немов посходили з тих фотографій, що ми спостерігали перед цим у музеї. Натовп добрячих 6-7 годин із захопленням слухав проповідь якогось важливого лами, здійснюючи в процеси різні молитовні ритуали за допомогою вертлявих барабанів, чоток, сплетіння пальців в небачені раніше комбінації. Я теж спробував сплести пальці, чим викликав усмішки навколишніх жіночок. За четвертим разом таки вийшло.

Як і в більшості подібних "служб" у світі - молоді не дуже багато, як правило діти яких хтось привів. Частка дідусів дещо більше, ніж на наших службах - можна припустити, що у них тут чоловіча смертність не настільки переважає жіночу, як то є у нас. Або за чим би ще демограф в Гімалаях спостерігав. Те, що дітей мало, я теж запримітив, до речі. Вуличних гуртів дітей, як то було в Таджикистані, тут немає й близько. Я б припустив, що народжуваність не висока, навіть якби не знав, шо то дійсно так і є.

Ще одна особливість служби - їжа, яку роздають постійно. Й чаєм поять. Логічно, насправді, висидіти шість годин під храмом далеко не кожен шлунок зможе. Власне, так ми й спробували вперше шматочок традиційної місцевої страви з обсмаженої муки - цампи (ще толком не знаючи, що то вона), та такий же традиційний чай, солений й молочний чимось схожий на той, що був в музеї, але жирний і простий. під кінець дійства розпочалась роздача різноманітних харчів та "смаколиків" просто у натовп, що дуже нагадувало наші передвиборчі мітинги, тільки рис в ролі гречки був. Доповнювали картину жебракуючі циганки біля входу й іноземні туристи, які, як правило, довго не затримувались

Посиділи скільки змогли - не весь-час же "влучаємо" на традиційні дійства, але за годинку дещо підзадовбались й вирішили, що заглянем пізніше - та пішли далі гуляти. Повернулись за 5 годин й знову приєднались до натовпу. Люди все так-само сиділи на тих же місцях, слухали ту ж монотонну проповідь й здійснювали свої неквапливі ритуали.
Лех, Ладакх


Лех туристичний: майбутнє міста


Інша сторона Ладакху, без якої важко уявити сучасність регіону й зовсім неможливо його майбутнє - туризм. Туризм - двигун розвитку й урбанізації, за силою поступається лиш військовим потребам:-) За минуле десятиліття населення Леху виросло вдвічі - як через міграцію з сіл так й через наплив "гастарбайтерів" на туристичне обслуговування. Забудовується місто дещо більш організовано, ніж решта країни: трущоби як в містах Індії тут не сформувалось - люди переважно таки живуть в будинках, не те що в Делі :-) Хоча, нетуристичні околиці дуже запилені й зелені там куди менше.

В Ладакху на дві жінки припадає три чоловіка - й то не зовсім через традиції чи стереотипи (як подекуди буває), а наслідок трудової міграції в регіон (хоча те, що мігрують переважно молоді чоловіки, таки частково наслідок стереотипів).

В жителів Ладакху три джерела доходу: армія, державна служба та обслуговування туристів. Судячи з розбудови доріг, яку ми спостерігали на шляху до Леху, й на те, наскільки змінилось місто порівняно з розповідями десятилітньої давності - туризм в пріоритеті, впливає й буде впливати ще. Місцевий, не менше ніж міжнародний. Серед індусів, наприклад, популярною є розвага - проїхатись на мотоциклах по Лех-Манальському шосе. А от в буддистських храмах регіону відвідувачі, переважно, іноземці. Як і на треках. Іноземці, до речі, різні - дорогою до долини Маркха познайомились з трекером з... Бангладешу. В тій же долині місцева жителька говорила, що туристи - це єдиний їхній дохід й вони завжди раді. Оця ненавязлива приязність супроводжує в Ладакху весь час й дико контрастує з рештою відвіданих регіонів Індії, особливо Кашміром.

На руку розвитку туризму грає розташування Ладакха - тут "високий сезон", коли решту країни мусон заливає. І екзотичність - не схожий Ладакх ні на що в Індії, от й притягує потоки та нарощує площі забудови гестами для туристів, які легко знаходяться за насадженнями високих дерев. Декілька вулиць з невимовними назвами під тими деревами й будуть величезним, новим районом, створеним для й завдяки туризму. Його чудово видно зі ступи Шанті, а особливо велика концентрація навколотуристичного на вулиці, що веде до тієї ступи. На багатьох мовах оголошення, нормально так написів на івриті. Сувеніри, розваги, треки, снаряга, медитації, курси йоги й багато чого. Ми теж помедитували - в центрі біля самої ступи, з монахом та мелодією, яку він створював. Юля ще записала звуки, щоб у Києві використовувати за призначенням.

У нас, загалом, усе було зі спорядження - навіть балон в Маналі купили, але переконались що і тут газ є за ті самі гроші, й нема толкових мап для трекінгу.
Лех, Ладакх


Лех колоритний: базар, вулиці, люди


Пізнавати місцевість на ринку, це саме воно, дуже все там показове. Оце заберешся на край світу, а продавці на базарі тобі Слава Україні кажуть. Наші тут вже були, тобто. Вивчили по кілька фраз на різних мовах, російською он кілька раз закликали "Здрастье - заабор покрастье" )

На ринку можна побачити багато з буденності, в тому числі колоритної буденності - людей, які з далеких сіл приїхали щось собі прикупити, речі - потрібні для звичайного побутового використання, а не створення комфорту туристам, важливості різні - прапорці зі ступами, просто світ, який існує для себе, а не для туристів. Тому тут цікаво було, навіть купив декілька чашечок для чаю - звичайних таких, як в усіх "ті-тентах" на треку - за якусь смішну ціну, здалось що разів у 10 менше, ніж в центрі міста.
Лех, Ладакх

Чим далі від центру та туризму, тим життя тут розміреніше й традиційніше. Як і багато де по планеті, бабусі збираються під воротами поговорити за життя. Тільки сидять не на лавочках, а на землі. 

Ромський табір тут теж є: живуть в пересувних наметах, жебракують, торгують дріб'язком й займаються корисною справою - збирають та сортують сміття. Їхню стоянку "маркувала" гора пластикових пляшок. А от кульків поліетиленових у них не було - заборонені вони в регіоні, як й багато де у світі вже.  Пригадалась столиця Македонії, де вперше побачили циган в якості складових "екосистеми" міста - які роблять корисну справу і до того ж колоритно виглядають на своїх возах й конях з червоними китечками.

За кілька тижнів нашого перебування в Леху табір цей  кудись пересунувся а на його місці вирили котлован якогось нового будівництва. Знайомий розвиток.
Лех, Ладакх

Харчуємось частково по "годівничках" - їдальнях для місцевих, частково магазинно-базаарно їжею - салат з овочів з найближчої лавки, паляниця, курд - місцевий йогурт, чай - наш. По закладах для туристів ходимо коли хочеться кави чи вайфаю) Вдвічі все дорожче виходить. Паляниці на базарі випікають в тандирі й тут же продають, коштують дешево й розлітаються швидко - як свіжі то смачні, але всихають його майже відразу) Частенько чаюємо. Чай - скільки усього може бути в цьому, здавалось би простому слові. Індійський був - на молоці й солодкий та запашний, а тібетський - вже на молоці й солоний, порції більші. Є ще "блек ті" - чай з пакетика й без смаку, "лемон ті" і "джинджер ті", з відповідними смаками. Можна насолоджуватись цим всім...а потім задовбатись й пити свій чорний чай з України, з приємним і знайомим смаком.

Детально про харчування під час подорожі я вже розписував в оглядовому звіті з різними корисними порадами: Подорож в Ладакх: враження й корисні поради

Лех, Ладакх

Лех, Ладакх

Там само ж розписував про пошук житла в Леху. Як на мене, усі труднощі пошуку геста в Леху можна передати наступною фоткою. Рахуйте варіанти :-) Ціни, правда, різні, чим далі від центру - тим дешевше.

Гести - окремий світ, ірландці, ізраїльтяни, корейці - в тому числі й ті самі, що в Маналі з нами були)) Британець, що волонтерить по світу, працював в Ботсвані й Тюмені, перед тим читав Лекції  на теми зайнятості в Лондоні.. Кореєць, який дивувався що нічого в Кореї про Ладакх невідомо, але туристи зустрічаються...не те що на Шрі-Ланці. Європеєць, який в формі "радіо" багато розповідав дівчатам з навколишніх кімнат про своє життя-буття. Британки, що зранку йогою займаються. Усе те інтернаціональне, колоритне, непосидюче збіговисько, яке має звичку збиратись по недорогих гестах в різних віддалених регіонах країни.

Лех ближче до вечора стає дивовижно фотогієнічним - м'яке вечірнє світло повільно "ковзає" горами й долиною, хмари на небі, простір, ступи й прапорці повсюдно. У нас багато часу було, щоб насолоджуватись містом, хоча спочатку і планували лиш два дні тут провести - акліматизуватись фізично, оглянути основне й податись в похід у гори. Ба ні, на автостанції виявилось, що автобус на старт нашого походу ходить..... але раз у тиждень (!)... й два дні несподівано перетворились на п'ять. Чому виявились тільки раді, бо багато якось цікавого й красивого в тому Леху.  Це ще не найгірше сполучення, до озера Цоморірі он тричі на місяць :-) Ми так опирались долі, так довго шукали шляхи на старт походу.... Насправді ні, нам в Лех вже сподобалось, із задоволенням продовжили перебування тут ще на два дні. Ходимо он, фотографуємо. 
Лех, Ладакх

Прогулялись на околицю, зацінили види, ступи, місця для кремації, нереальну кількість флегматичних вдень вуличних собак. Тепер теж маємо мітку гімалайського туриста - шапку з шерсті яка) Ну, ви точно такі бачили) кольорові з вухами й хвостиком. 

Ввечері на головній вулиці Леху зявляються шашлики на кумедних візочках з мангалами й перевертачами шампурів - таких можна возити як причепи. Іноді - жонглери, народні танці, фаєр-шоу, інші розваги туристичних місць. Але нічного життя в Леху немає, та й після переїздів та перед походоми хочеться відіспатись як слід, чим успішно й займались! 

Лех став майже своїм й за два тижні уже показували його друзям з різними "лайфхаками" - де смачні паляниці, де шапки, де абрикосовий сік чи чисту воду дістати можна.

Лех це красиво, цікаво й колоритно, але це далеко не весь Ладакх - попереду ще багато такого, про що будемо довго згадувати й розповідати! Далі буде :-)


Інші розповіді про подорож в Ладакх

Подорож в Ладакх: враження й корисні поради


Крізь Гімалаї на маршрутці

Немає коментарів:

Дописати коментар