Сігішоара - батьківщина Дракули й ефектне старовинне місто

Сігішоара - невелике місто з добре збереженим історичним центром, красивою архітектурою, безліччю гарних видів та яскравих "лялькових" будиночків у центрі. Порадували  як окремі пам'ятки - як от вражаюча Годинникова Вежа, так і загальна атмосфера старовинного міста

А ще тут народився один відомий історичний персонаж, з якого потім зробили куди більш відомого вампіра - героя книг та фільмів про вампірів, а також сучасний туристичний символ Румунії. 

Дорога до Сігішоари. Їхали до Сігішоари з Сібіу вже добре знайомими й майже улюбленими приміськими поїздами - недорогими, повільними й чим далі, тим зачуханішими. До вокзалу Сібіу з Ораштіє дістались автобусом, який видивились на сайті "автогарі.ро". Попрощались з Робертом, щось мені здається ще ми з ним зустрінемось :-)

Поїзд Сібіу - Сігішоара ходить двічі на день, зранку й звечора. Зранку влаштовує. Дорогою зрозумів, що окрім великих й відомих центрів, якими ми власне й вештаємось, в Румунії є ще досить багато малих й цікавих містечок - чи окремих цікавих об'єктів типу ефектних й суворих оборонних церков чи монастирів. Це я так розглядав пейзажі за вікном, де зацікавили Себеш, Медіаш, якісь незнайомі церкви... Юля в цей час переважно спала. А я так наполегливо роздивлявся "завіконня", що в Сігішіоарі довелось будити вже мене.

Батьківщина Дракули й просто красиве місто - ми вже тут :-)

Житло. Знайшли один з нагуглених перед тим кемпінгів - як і має бути, не відразу а після ломилова вверх по лісу й сумнівів, чи правильно ми знайшли... Знайшли солідний ресторан, в якому було весілля. Нам точно сюди? Назва ресторану ніби наша - Вілла Франка (й звідки вони про того письменника чули? Виявилось, прийшли правильно,  ресторан  таки має в складі кемпінг.

Живемо дешево - 30 лей за двох й з чудовим видом на старе місто. Зручності є, але спільні з відвідувачами, власне, ресторану. Кумедно це виглядає - весілля з усіма цими декорами, жінками в сукнях, чоловіками в однакових білих сорочкам, промовами в стилі "Брат з Тімішоари бажає молодим щєстя, здоровля, діточок багато", каравани офіціантів з черговою фірмовою стравою в руках... й поміж усім цим ходять туристи з кемпінга - переважно пошарпані, зачухані й задоволені.  Кемпінг окрім води з ручностей має ту перевагу, що можна поставити намет, закинути туди речі й гуляти містом легко й задоволено.

Недолік - до центру йти хвилин сорок, зате добре видно куди йти. Дорогою до центру пройшли кілька (циганських?) будинків з музикою, гавкаючими собаками, караоке невпопад й людними тусовками на подвір'ях. Ці гульки виглядала куди веселішими за весіллє у ресторані.

Вокзал Сігішоари, наш кемпінг й вид на старе місто.

Прогулялись вулицями, об'їлись дорогою аличі та горіхів, помилувались старим містом з відстані, спробували обійти його й знайшли якісь сходи до гори. Кілька зусиль - й ми поміж красивих, майже лялькових будинків.

Сігішоара заснована саксонцями в 12 ст. В Середньовіччі це місто називали Castrun Sex.... що б це не означало, але звучить дуже інтригуюче. А означає усього лиш - "шостий замок", невибагливими були ті саксонці у виборі назв :-) Назва Сігішоара відома з 15 ст. В 16 ст. вільне місто Сігішоара стало одним з найважливіших торгово-ремісничих центрів Східної Європи й в цьому статусі перебувало досить довго. 17 ст., крім усього іншого, принесло й два руйнівних землетруси, а наступні століття загнали Сігішоари на світову "периферію", як й весь регіон.

Сучасна Сігішоара - усього лиш невелике місто на 30 тис жителів. Але з великою історією та туристичною привабливістю.

На підході до старого центру

Сігішоара це насамперед добре збережене середньовічне місто - кілька вулиць в межах старих стін на горі з зеленими схилами так ніби зійшли зі старої картини чи якісного історичного фільму. Виділяється декілька архітектурних домінант - готичний собор на вершині горба, не менш готична вежа з крутим  годинником, оборонні вежі по периметру й розкішний будинок типу ратуші пізнішої епохи, де зараз адміністрація. Вузькі вулиці старого міста забудовані яскравими різнокольоровими будиночками красивих форм, фотографування яких й є головною забавкою туристів.

Яскраві вулиці й кольоорові будинки Сігішоари

Особливо багато уваги дістається масивному жовтому будинку біля вежі з крутим годинником. Що й не дивно - саме тут народився Влад Цепеші, успішний державний діяч часів пізнього Середньовіччя, який з легкої руки Брема Стокера стане Дракулою. Саме Сігішоара має найбільше пов'язаного з Дракулою з тих місць в Румунії, де розкручується його бренд. 

Влад Цепеші ака Дракула народився в 1431 році, що не так вже й нещодавно - задовго до заснування першої Запорізької Січі та відкриття Америки. Й з того часу стоїть тут цей масивний будинок. Та й взагалі, здається, центр Сігішоари за останні 600 років не змінився особливо, що й є головною "родзинкою" міста, як на мене. Й саме за це Сігішоара опинилась в спадщині Юнеско.

Дракула, чи, точніше, його прообраз, був місцевим правителем 15 ст й займався буденними для того часу й посади справами - скерував Волощиною, воював з турками, знищував власне населення більше ніж будь-яке інше, був досить "ефективним менеджером" й "міцним господарником" свого часу, у результаті чого Волощина позбулась 20% населення без усіляких завойовників. Можна довго описувати його жорстокості - не дарма ж "Цепеш" означає "наштрикувач", за улюблений спосіб кари. Але, чи був він якийсь особливий в своєму не дуже ласкавому до людських життів Пізньому Середньовіччі? При Дракулі, зате, не було вуличної злочинності - так часто буває й нині, коли уся злочинність концентрується в одних руках :-) Багато кому сподобається й зараз)

Відомим Дракула став не стільки за якісь управлінські рішення чи кількість закатованих, а завдяки потраплянню до популярних книг Брема стокера в 19 ст. та до фільмів про вампірів ще пізніше. Тепер Дракула - безумовний бренд та символ Румунії, експлуатується нещадно. Головним місцем перебування Дракули вважається, правда, не місто народження чи проживання - а Бран, де він іноді бував. Але занадто вже ефектний та містичний той Бран:-) До речі, одна з резиденцій Дракули (Влада Цепеши, тобто), знаходилась в місті Хуст у Закарпатті. Та й Білгород та Кілія належали саме Цепешу свого часу (див "Вікі")Потенційно й туди можна частинку цього туристичного потоку завернути.

Будинок Влада Цепеши ака Дракула у Сігішоарі

Поруч із будинком Дракули височіє інша місцева пам'ятка, яку важко оминути. Величезна Годинникова вежа Сігішоари вражає розмірами, ефектністю, прикрасами й віком - збудована ще у 13 ст. німецькими колоністами. Вежа має висоту 64 метри й відрізняється особливо крутою фотогієнічністю та дивним годинником з рухливими фігурками. Дивишся на це й ніби те Середньовіччя зовсім нещодавно було, такі відчуття. Годинник на вежі з'явився в 1648 році, сучасна версія запрацювала в 1909. З оберненого до міста боку годинника двоє янголяток зявляються почергово о 6-й ранку та о 18-й вечора, символізуючи робочий день. Довгий в ті часи день був. Інші фігурки годинника - античні боги по кількості днів тижня й два чувака, які символізують свободу й права міста. Ні, не торговці чи вояки - кат і засуджений, місто було таким вільним що могло саме вирішувати, кого і як карати. В основі вежі - арка проходу й щось типу барбакану - вежа явно мала солідні оборонні функції. Уже понад сто років у вежі діє невеликий музей, ще один музей - зі зброєю, поруч. Про експозицію не розкажемо, занадто "зовнішніми формами" міста захопились. Годинникова Вежа - айкрутіша будівля міста, однозначно.

Годинникова вежа в Сігішоарі особливо ефектна

Центр міста плавно переходить у високий пагорб з готичним храмом, куди веде дерев'яний прохід й сходи, яким теж вже за три сотні років перевалило. Піднялись тими сходами до церкви на горі з метою звідти все обдивитись, але оглядового майданчика там не виявили а більшість гори насправді виявилось старим цвинтарем. Церква та - храм святого Миколая все того ж 13 ст. В реальності вона крутіше виглядає, ніж на фото виходить, ефектна така готика.

Готична церква святого Миколая, побудови 13 ст.

В Сігішоарі є ще декілька цікавих старовинних храмів та залишки укріплень - вежі та та стіни. Як і в добре знайомому усім Кам'янці, вежі мають імена за назвами середньовічних цехів - кравців, шевців, ковалів представники яких й мали обороняти свої окремі вежі. Вежі знаходяться ніби як "на тлі" різнокольорових будиночків, далеко не такі помітні.

Храми Сігішоари

Оборонні вежі

Ратуша Сігішоари збудована пізніше більшості центру, але чудово доповнює образ ""казкового" міста

Займались в Сігішоарі тим же, що й в Сіная - гуляли містом поки не ухекались, а потім ще трохи.. Сігішоара компактна, хоча й висока -  за пів дня можна оглянути чи не все цікаве у центрі Місто туристичне, на вулицях повно гуляк з фотоапаратами й "сидяк" з кавою та пивом, багато торгівлі, кав'ярень та барів, багато сувенірів. А трохи в сторону від старого міста Сігішоара перетворюється на звичайне маленьке містечко Румунії - тихе, спокійне, де бруд й засміченість переливається з затишком та доглянутістю у найрізноманітніших комбінаціях.

Сподобались майданчики з лавочками на дахах - при тісній забудові на скелі дахи чи не єдине місце, яке можна під "громадський простір" виділити.

Дахи, вулиці й лавки Сігішоари

В кемпінг повернулись вже затемна. Двори з гульками по дорозі все ще весело гуділи, на весіллі чинно вивозили торт й проводили якісь ритуали, місто з гори стало нічним, сяючим вогнями й доповнилось повним місяцем, а в кемпінг поз'їжджалось багато різних гуртів - переважно на авто з номерами різних країн ЄС.

Приготували їжу на "жужику" - сьогодні у нас рис з ковбасю в помідорами та чай з незрозумілої трави, й повкладались спати, смакуючи дивну суміш приємної прогулянки містом й завтрашній підйом о 5.30-й ранку...

Хто рано встає, той у електричках в цікаве місце спить. Й наступне місто - Брашов. Електричок туди мало й найбільш підходяча нам завтра о 7.20 ранку. Добраніч :-)