Прилуки: старовинні церкви в красивому місті.

Електричкінг Київ-Гребінка-Прилуки-Линовиця-Пирятин-Ніжин-Київ  08.02.2015 р.

Що ми знаємо про Прилуки? Пригадується „від Ніжина до Прилуки та й побила закаблуки” – з  пісні  настільки народної, що більшість уже й не згадає де ці самі закаблуки знаходяться. Ще відомо, що там фабрика тютюнових виробів випускає однойменні до міста тютюнові вироби. Насправді ж Прилуки це достатньо симпатичне й цікаве місто, з колекцією козацьких церков, приємними вуличками та доглянутим центром.  
НР2015_.jpg5435

Потрапили до Прилук одного зимового ранку після того, як одного зимового вечора пришкандибала в потоки думок ідея вирватись в невеликий „електричкінг” неподалік Києва. Ідея швидко стала домінуючою й реалізувалась за допомогою „хвилі електричок” Київ-Гребінка та Гребінка-Ніжин через Прилуки. Далі підлаштувались під розклад й в той же день потрапили до Ліновиці та Пирятина й повернулись до Києва через Ніжин. Цінова політика більш ніж гуманна: Київ-Прилуки через Гребінку коштує 15 грн, через Ніжин – 11 грн. Антикризовий формат, так би мовити.  
НР2015_.jpg5346
Станція Гребінка – пересадочна в дорозі на Прилуки.

Подорожі електричками повільні та не особливо комфортні, проте вкрай дешеві та сповнені якогось „до мозку кісток народного” колориту. Сюди можна водити прагнучих екзотики іноземних туристів, гадаю. За ніч в електричках ви обов’язково побачите всюдисущих й всезаймаючих бабусь з більшими за них торбами, галасливих студентів з запашними сумками, суворих й в міру тверезих роботяг й таких самих ледарів, читаючих блідолицих, різного ступеня позитивності й надокучливості п’яничок, лотки з різноманітними товарами – що будуть курсувати попри вас, велосипедистів яким більше нікуди не можна, бухарів які "кваситимуть" дешеву горілку за допомогою скляних коньячних келихів, трушних панків в рваній шкірі з ірокезами й таранькою та безліч інших колоритних персонажів. А розмови у них це просто скарб для культурознавців...

„Та хто така ця Меркель??!!”
….викрикнула одна бабуся під час серйозної геополітичної суперечки з іншими бабусями на зупинці електрички.

Історія Прилук, загалом, характерна для населених пунктів цього регіону. Місто засноване як давньоруське поселення-фортеця на кордонах з кочівниками, після монгольської навали на сотню років прийшло у запустіння, відбудоване як литовська фортеця – після татарської навали ще на сто років до запустіння повернулось, а серйозним регіональним центром Прилуки зробили козацькі полковники, слідів чого й до тепер багато залишилось. Найвідоміший з них досить сумновідомий – Гнат Галаган, що зрадив Мазепу й зруйнував Запорізьку Січ. Проте цей же полковник зробив чималий внесок в збережену спадщину міста. Останні століття два місто жило життям в міру розвинутого та вагомого невеликого регіонального центру, переживаючи разом з країною усі тренди та потрясіння аж до тепер.  

Відразу (тобто о четвертій ночі) Прилуки сподобались якоюсь незвичною доглянутістю та охайністю центральних вулиць. Тротуари та площі гостинно очищені від снігу, самі вулиці не забруднені дірками в різних вимірах, незрозумілими руїнами та будовами, а клумби в центрі затаїлись до більш теплої пори року. Можливо це ми найбільш доглянуту частину провідали, але побачені в той же день центральні вулиці Пирятина та Ніжин переконали в правильності нашого хорошого враження від Прилук.

Знайти історичний центр не складно – від залізничного вокзалу хвилин 15 неспішного ходу по вулиці Вокзальній приведуть чітко на Соборну площу, де за місцем з-під Леніна розташувався парк з фонтанами та видніються куполи церков. Сподобалось те, що майже усі старовинні церкви міста занходяться поруч й в оточенні вільного простору - сквериків, площ з лавочками, невисокої забудови. Таке поєднання створює надихаюче відчуття простору й дає можливість насолодитись величними храмами на тлі, так би мовити „природнього середовища” – дещо відірвано від сучасності. Цим Прилуки відрізняються від Ніжина – де красивих старовинних церков вдвічі більше, але вони розкидані по усьому центру вперемішку з рештою міста. Чимось тут схоже на Чернігів – де теж велика площа городища з церквами над долиною річки виділена під парк, хоча дерев майже нема а гармат зовсім нема. Враження доповнювала майже повна відсутність людей – занадто рано ми туди приперлись.  
Прилуки
НР2015_.jpg5382НР2015_.jpg5461
НР2015_.jpg5459 
В центральній частині Прилук

Найпершим з побачених храмів для більшості гостей міста швидше за все буде собор Різдва Богородиці, так як він перший за "місцем з-під Леніна" відкриває "парад сакральної архітектури". Храм збудовано на початку дев'ятнадцятого століття у класичному „неокласичному” стилі з симетричними портиками, тимпанами, колонами, іншими дивними словами та з вишуканою статечністю образу. Біліє білий собор на тлі білого снігу та білого неба, загалом.  
image
НР2015_.jpg5423НР2015_.jpg5371
Собор Різдва Богородиці.

Поруч із ним розташувався Стрітенський собор кінця ХІХ ст. Збудований на честь вбивства, (тобто – в пам’ять про загибель) імператора Олександра ІІ й вирізняється зовсім незвичними для православ’я формами. Більше всього схожий на якийсь „покращений” костел без шпиля – таке враження що його активно під щось стилізувало. Вийшло нетипово, проте монументально. Біля собору вмостилась дивна сучасна конструкція, схожа на масивну заготовку для тріумфальної арки. Місто передбачає якісь грандіозні перемоги? Взагалі, виглядає абсурдно й „арка”  для закоханих та весільних фото з квітів та дерев неподалік одного з фонтанів  (свого роду теж тріумфальна) сподобалась куди більше.  
Прилуки
НР2015_.jpg5378НР2015_.jpg5375
Стрітенський собор та “тріумфальна” арка.  

Пройшовши два полпередніх собори натрапляєте ще на парочку наступних – цікавіших та миловидніших, нмсд. Відразу впадає до ока дивна й витонченно-незграбна, проте симпатична споруда козацьких часів. Це Миколаївська церква-дзвіниця яка колись планувалась з певними функціями фортеці. Церква-дзвіниця відрізняється від просто церкви тим, що це насамперед таки дзвіниця, яка домінує над рештою конструкції разом зі своїм величезним дзвоном. Оборонопридатність ж виявляється у величезної товщині стінах церкви. Заснував цю церкву у 1720-му році якраз отой неприємний полковник-зрадник, й тут же він був похований. Ще форми церкви, здалось, як в стилі "ампір"  - коли намагаєшся комусь довести що тут не хухри-мухри, а солідна імперія, чи, хоча б, садиба. Одне скажу точно - такої церкви більше ніде не має й вона мені сподобалась.
Прилуки
НР2015_.jpg5425НР2015_.jpg5389
Прилуки
Миколаївська церква.

Відразу поруч із Миколаївською церквою знаходиться найкрасивіша, на мій смак, церква Прилук – п’ятибанний Спасо-Преображенський собор, чудовий зразок козацького бароко 1720 року побудови. Білі стіни, зелені дахи, симпатичні форми, симетричність з якого боку не глянь – такі миловидні храми багато де в містах Гетьманщини збереглись й усюди привертають увагу красою та вишуканістю. За цим собором також знаходиться найстаріша збережена будівля Прилук – полкова скарбниця 1714 року. Товстелезні стіни, манюсінькі вікна й габаритний декор при невеликих розмірах додають схожості з сейфом чи скринею. Щоб потрапити до скарбниці потрібно зайти на подвір’я церкви й обійти її.  Щоб потрапити до церкви - потрібно не злити бабусь, бо Юлю фактично вимели звідти віником в спробах почистити взуття від снігу.
 Прилуки
НР2015_.jpg5403НР2015_.jpg5424НР2015_.jpg5411
Спасо-Преображенський собор та полкова скарбниця

Спустившись до річки від Соборної площі натрапити на невеличку Пантелеймонівську церкву початку двадцятого століття. Виконана в стилі модерн, притаїлась поміж житлової забудови й виділяється яскравими жовтим та бірюзовим кольором. Оскільки до річки з площі Соборної ми не спускались, то церква ця нас оминула. А от інший великий храм з сусідніх вулиць – солідну Іванівську церкву середини ХІХ ст. не проминули увагою. .. Висока й габаритна, стилізована під давньоруський стиль. До неї кілька хвилин ходу з Соборної площі по головній вулиці. 
Прилуки
НР2015_.jpg5469НР2015_.jpg5468
Іванівська церква

Окрім церков, сподобались деякі старовинні будиночки центральної частини, насамперед з якимось „непересічним” наповненням – будинок міської ради, краєзнавчого музею й, особливо, будинок культури, який є солідними й миловидним театром рівня, що відчутно перевищує районний. На вигляд. Заблукати в Прилуках складно, так як центр міста збудований як на Манхеттені – за допомогою перпендикулярних вулиць, тому пересування досить прогнозовані.
Прилуки
НР2015_.jpg5474НР2015_.jpg5407
НР2015_.jpg5486НР2015_.jpg5467
Будинок культури та деякі інші цікаві будиночки центру.

Перша згадка про Прилуки міститься у „Повчаннях дітям” Володимира Мономаха, й для відзначення цього непересічного факту в місті є спеціальний пам'ятник, на якому давньоруський літописець діловито розмахує пером. Пам’ятники взагалі фішка Прилук, за кількагодинну прогулянку центром на два десятки їх натрапили – радянські монументальні безглуздості переплітаються з більш доречними залізяками та каменюками й кумедними сучасними зображеннями маловідомих людей та тварин. Більше ніж пам’ятників тут тільки пам’ятних табличок на будинках центральних вулиць – тут багато талановитих відзначилось, багатогранне місто, загалом.  Вікіпедія видає серйозний список в міру відомих людей, тим чи іншим боком пов ’ язаних з Прилуками. Частина з них поступово стає пам ’ятниками...   Біля театру, наприклад, вмостився  відомий за старими фільмами актор Микола Яковченко, а на Соборній площі читає книгу на лавці неідентифікована наразі жіночка. Ще один не ідентифікований нами на місці пам ’ятник художнику виявився Тарасом Шевченком. Безсонна ніч в електричці зробила свою справу.:-)
НР2015_.jpg5485
НР2015_.jpg5460НР2015_.jpg5462НР2015_.jpg5427
НР2015_.jpg5421НР2015_.jpg5453
НР2015_.jpg5447
Пам”ятники Прилук

Добиратись до Прилук можна електричками чи маршрутками. Відстань до Києва автошляхами – 140 км. Маршрутки коштують десть грн 70 (початок 2015 року) і йдуть від м. Чернігівська та з автостанції Дарниця. Електрички коштують копійки – 11 грн. через Ніжин й 15 грн. через Гребінку, проте везуть довго – годин 5.

Порекомендувати щось для харчування не вийде, так як насиченість маршруту не передбачала зависання по генделиках – викручувались вівсянками та бутербродами. А в 4-й ранку величезну каву за нескромні 16 грн. можна знайти на заправці WOG, яка не дуже далеко від центру.

 Після Прилук подались електричкою до Линовиці та Пирятина Звіт про останнє місто рекомендую почитати хоча б тому, що туди виклав усі кумедні вивіски, випадкові поєднання та інші безглуздості які в несподівно великій кількості трапились під час цієї вилазки. 

Резюме. Відвідати – Соборну площу, храми центра, будинок культури. Транспорт – маршрутки та електрички з Києва. Проживання і харчування – як у будь-якому ненайменшому містечку, присутні.