Линовиця – загублений спадок аристократії.

Електричкінг Київ-Гребінка-Прилуки-Линовиця-Пирятин-Ніжин-Київ 08.02.2015 р.

Українська глибинка здатна здивувати абсолютно несподіваними знахідками чогось загубленого та маловідомого. От і селище Линовиця може похвалитись колоритними руїнами старого палацу, залишками парку та садиби й багатющою історією місцевих родів, де переплелись шотландські графи, грузинські князі, російські святі, українські письменники з поетами й багато інших цікавого відбулось.

До Линовиці занесло абсолютно випадково. Після прогулянки Прилуками збирались продовжити огляд церков у Ніжині. Оскільки електричок до Ніжина було мало й розрахувати все добре якось не виходило, вирішили розслабитись й гуляти поки не набридне, а потім вже думати. В якийсь момент почали спішити на одну з цих рідкісних електричок, не знаючи, правда, часу її відправлення. В результаті довелось складати плани на вокзалі й їхати до найближчого населеного пункту де є щось цікаве й куди таки можна добратись прямо зараз. Гугл розповів про  якісь руїни у Линовиці, цього виявилось досить для не дуже осмисленого вибору.  

Селище Линовиця розташувалась десь на пів дороги між Пирятином та Прилуками. На станції глянули на ЖОПсі карту містечка й шматок „зеленки” у центрі поселення призначили залишками парку з панського маєтку. Як виявилось –абсолютно вірно.  

Так от, якщо з вокзалу вийти на центральну вулицю села й піти по ній праворуч, далі на першому ж повороті звернути до річки, то вискочите до великих ставків, де за містком на пагорбі уже видніється старовинний парк. А ще за деякий час по дорозі трапиться переформатована під дорогу старовинна алея, яка впреться в найпомітнішу місцеву пам’ятку – „Башту графів де Бальменів”. Башта це неоготична напівзруйнована споруда, схожа на невеликий замок й не позбавлена якогось "лицарського" шарму. Виглядає дещо загубленою в часі й просторі. Свого часу це була брама до маєтку цих самих нрафів де Бальменів. Найвідоміший з них – Яків Петрович де Бальмен, був другом Тараса Шевенка, якому поет присвятив, не мало не багато, цілу поему „Кавказ” після загибелі того в боях з чеченцями.  

Башта графів де Бальменів .

Рід де Бальменів  походить  з Шотландії  й як на мене дуже бойовий та авантюристичний видався. Перший представник роду що „засвітився” в Російській Імперії –  Богдан (Рамзай) де Бальмен, до того вже встиг послужити гвардійцем у Франції та у турецького султана. Загинув в бою. Його син Антон теж все життя воював й помер невдовзі після того, як генералом на чолі війська отримав велику перемогу над турками на Кавказі. Два з трьох синів Антона теж стали генералами. А третій - "не як люди", осів у Линовищі й заснував тут сімейне гніздечко. Діти, правда, теж вояками видались - воювали на Кавказі, а один з них, як говорилось, там і загинув. Інший же – Олександр, ще встиг покомандувати під час звільнення Болгарії від турок та отримати купу російських орденів. Військова династія, загалом.  

Палац же свого часу був помітним осередком культурного життя, де окрім Шевченка бували такі відомі постаті як Котляревський, Гребінка Капніст та багато інших. Де Бальмени зажили славу лібералів, скасували в своїх володіннях тілесні покарання, могли похвалитись бібліотекою та картинною галереєю. Зараз від маєтку залишився парк – дещо захаращений й забудований стадіонами, проте по хитросплетіннях старезних дерев помітно що це саме аристократичний парк. Озера штучні також залишились – хіба острівці на них порозмивало.  

Ставок й парк  з колишньої панської садиби.

Інший шляхетний рід, що мешкав у Линовищі – Живахови, теж не простий. Це княжий рід грузинського походження, фамілія яких в оригіналі звучить як Джвахішвілі й походять десь з-під Тбілісі. В цьому роді не бракувало талановитих людей, зокрема вчених та військових. Але найвідомішими є діячі російської православної церкви – Иосаф, що в кінці кінців таки став святим й його брат-близнюк Микола, який видався релігійним письменником та філософом. Неординарний такий рід.  

У місці з таким духовним спадком не може не бути церкви, й відразу за баштою де Бальменів видніється досить габаритна Успенська церква. Церква реконструйована у 1996 році "за мотивами" попереднього храму, збудованому в класичному стилі 200 років тому й розібраному в радянський час.  

Успенська церква

Ще один вагомий, хоч і не найвишуканіший представник місцевого спадку – старий цукровий завод, який додає типовій сільській провінції певного індустріального лоску. У кінці 19 ст. його збудували два бельгійця. Завод до сих пір височіє над ставом й, судячи з вигляду, мало змінився з часів бельгійців-засновників...  

Сучасна Линовиця – невелике смт з мінімумом інфраструктури, охайною станцією, значною кількістю пустих будинків, цілодобово працюючим ліхтарем та залишками аристократичного та індустріального минулого на тлі стареньких колоритних хаток зі ставнями чи без них.  

 

Вулицями Линовиці

Цілеспрямовано їхати саме сюди навряд чи виправдано, а от відвідати в рамках більш тривалої подорожі регіоном чи коли випадково занесе в ці краї – дуже навіть цікаво. У мене залишилось бажання відвідати Линовицю й деякі навколишні села в теплу пору року в рамках якогось пішого походу, електричкінгу з табором чи ще якої "етнографічної експедиції".

Після Линовиці подались електричкою до Пирятина Звіт про це місто рекомендую почитати хоча б тому, що туди виклав усі кумедні вивіски, випадкові поєднання та інші безглуздості які в несподівно великій кількості трапились під час цієї вилазки.

Резюме. Оглянути – Вежу де Бальменів, залишки парку й садиби. Транспорт – електрички між Гребінкою та Прилуками (деякі – до Ніжина). Проживання – з собою, а краще не витрачати тут стільки часу, харчування – теж з собою. Магазинчиків не помітив, але вони мабуть є.

Гарної подорожі!