Кінбурн - красиве й дике морське узбережжя

Кінбурн це мальовничий півострів на узбережжі Чорного моря, де природні багатства поєднуються з відносною малолюдністю. На Кінбурні багато цікавого: довжелезні білосніжні пляжі, луги в квітах й ліси - в тому числі й заповідні старі дубові ліси Гілеї, різнокольорові солоні озера - які нагадують екзотичні країни, історичні місця й можливість усамітнитись на березі моря, дикі тварини й безліч птахів. Закінчується півострів довгою й красивою Кінбурнською косою.  Чудове місце для відпочинку з наметом на березі моря.

Продовжую вивчати береги морів України. Вивчати короткими наскоками - на кілька днів забитись в якийсь закуточок з наметом й там насолоджуватись пляжним відпочинком, неробством, морською водою та її мешканцями, заходами й сходами сонця й усіма іншими атрибутами відвертого "матрацу". На довго матрацити мене не вистачає, а от "потюленити" два-три дні ще можу.  До цього вже в такий спосіб відвідував Джарилгач й Лазурне, Федотову косу під Кирилівкою, віддалений курорт Приморське, Затоку й Очаків. Цього року дістався до Кінбурнської коси. І тепер я дещо про це місце таки знаю :)

Як потрапити на Кінбурн? 

Найпростіше – на катері з Очакова. Катер схожий на маршрутку, тричі на день ходить на косу з 333 причалу й вміщує близько 40 людей. В дорозі – годину, коштує в 2017 році – 70 грн в одну сторону. Озвучений нам розклад: о 8-й, 12-й, 16-й годині катер йде з Очакова на косу й за годину назад. Звісно, все може залежати від погоди. В Очаків постійно бігають маршрутки з Миколаєва (з автовокзалу, в сезон приходять й під поїзди ). Коштували по 60 грн. Від автовокзалу Очакова до причалу з катером десь 2 км, дорогу навігатор й люди підкажуть)

Новий цікавий варіант. З 1 липня на Кінбурн запустили “Ракети” з Миколаєва через Очаків та з Нової Каховки через Херсон. Розклад й ціни висять на сайті “Нібулон”. Страшенно нам хотілось цим транспортом туди дістатись (рейс на Кінбурн насправді ще 1 червня оголосили), але не склалось. Пошук правильного вокзалу в Миколаєві перетворився в цілий квест, в результаті якого дізнались, що рейс налагодити ще не вдалось й прикордонники його не пропускають. Сподіваюсь, вам більше з ним пощастить, регулярний рух почався вже після мого повернення

Варіант “для гурманів” – громадським транспортом з райцентру Гола Пристань Херсонської області. Дорога там – суцільні піски, в ролі транспорту – прохідні вантажівки, доїхати можна на самий початок півострова; ходить, здається, раз на день.

Повештавшись як слі промзонами Миколаєва в пошуках ракети, вирішили далі йти шляхом найменшого опору, знайшли (несподівано) приємну кафешку з смачною кавою (“Loft”) й подались в Очаків, де досить швидко знайшли потрібний причал, потрібний катер й певну кількість таких самих бродяг, які теж збирались на косу.

Що ж таке Кінбурн?

Кінбурн, це чималий півострів, що відмежовує гирло Дніпра та Бугу (лиман) від Чорного моря й закінчується вузькою кількакілометровою косою. На півострові є три маленьких села, два з яких мають в назві слово Покрова - данина історичному минулому. Місце неодноразово засвітилось в історії, але,  як на мене, діяльність людей тут небагато цікавого залишила - а от природа таки має чим здивувати. На Кінбурні є неймовірної краси й кольорів озера, можна побачити чи не останній в регіоні клаптик древніх дубових лісів на болотах, більш звичні соснові ліси й луги з квітами. Пляжі тут - особливий кайф, довжелезні й білосніжні, заради них, власне, туристи й ломляться сюди. На косі чимало птахів - серед яких й величезні пелікани, в старих звітах пишуть про диких тварин (аж до табунів коней) - але нічого більшого за краба нам не трапилось, мабуть туристи усіх порозганяли. Туристів цих водночас багато й не дуже - в останні роки півострів популярний, є турбази, наметові містечка, пляжні бари в людних місцях. Але, люди якось розпорошуються і губляться на довгих пляжах й просторах, виглядає, що їх ніби як й нема.

Села – зовсім маленькі, проте в них є такі самі маленькі магазини, де можна купити найбільш необхідне. Ми купували воду в пляшках й морозиво, решта не зацікавило (ціни "на око" такі ж, як в Миколаєві в вуличних магазинах – в сезон можуть зростати). В пляжних барах (яких ми бачили аж дві штуки), ціни вже помітно вищі й звичайне пиво обійдеться мінімум в 30 грн, порція картоплі-фрі – 35, зернова кава - 19 грн (помічена в одному "Робінзоні", але не скажу що ми вивчали всі генделі коси на предмет всього, може ще де є). Туризм у селах по трохирозвивається. Помітно, що багато які будинки вже приросли кімнатами-хатинками для гостей. Дороги – пісок, трава, втрамбований пісок. Авто виключно прохідні – бобіки, ниви, “буханки”, джипи, величезний ЗІЛ як громадський транспорт.

Важливо: на півострові немає джерел з водою, тому слід дбати про запаси. В населенці роздобути воду, загалом, не проблема, але відкритих "громадських" джерел не помітили. Ми розраховували на власні запаси й поповнення їх в магазинах (6-літрові пляшки Кривоозерської за 24 грн). Ну й - вода з лиману майже прісна, якщо що.

Село й громадський транспорт на Кінбурні

Луги й різнокольорові пейзажі

З наметом на Кінбурні

Якщо чесно, уся "передпоходна підготовка" з цього питання включала нетривалий допит гугла щодо походів й наметі. Вияснили приблизно - так, живуть в наметах, популярно досить. На місці діяли за простою схемою – прогулялись від переправи до моря (десь 1 км), завернули праворуч на пляж, трохи відйшли й почали виглядати місце. Досить швидко знайшли “феншуй” з кількома деревами та виходом на пляж. На гугл-мапах й “Mаpc mе” це місце позначене як “нудистський пляж”. Нудистів особливо не помітили, хіба що самі періодично перетворювались. Взагалі людей мало помітили (при тому що вони тут є) – пляж оживав лиш під вечір (приїжджало по 1-2 авто, приходило по десятку людей), при заході сонця відпочивальники з наметів по хащах особливо виповзали на берег.

А ліворуч не завернули, бо там виднівся великий сосновий ліс й ми припустили, що намети там ставити або заборонено, або дозволено "в відведених місцях", тобто поруч з купою таких же, що не завжди комільфо. Перед поїздкою я щось чув що Кінбурн це національний парк, де не всюди можна жити й взагалі не все можна. Чітко розібратись в ситуації на предмет "де й шо можна" не вдалось ні до виїзду ні на місці. На шляху з Очакова до пляжу ми не бачили жодних знаків чи роз”яснень на цю тему. Потім виявили, що знаки таки є – в інших місцях :-). Отой великий сосновий ліс таки дійсно був заборонений для відпочинку.

В інших місцях (ближче до краю коси), знаки щось регламентували про “Національний парк ”Білобережжя Святослава” з мапами й яимись поясненнями, з яких нічого корисного зрозуміти так і не вдалось. Розглядаючи згодом мапу нацпарку в інтернеті помітив, що територія навколо нашого табору чомусь не входила до охоронних зон (білий квадрат в "лівій" частині півострова). Насправді, по всьому узбережжю то там то там стояли намети, наметові містечка, якісь невеликі табори… тому важко сказати, що і як там заповідне, а що ні. Якихось працівників парку які могли б щось роз"яснити - теж не зустріли. Більш очевидне заповідне місце – Вольжин Ліс, старезний дубовий гай що входить до іншого природоохоронного комплексу, Чорноморського біосферного заповідника.

З.І. Сподіваюсь, цю частину ще допишу, коли (якщо, гг) більш чітко дізнаюсь, що насправді з охороною природи на Кінбурні й як це впливає на любителів наметів на пляжі. А те, що не можна смітити, слідити й треба берегти все від вогню - ми й так знаємо.

Кінбурнська коса, вид з моря

Кінбурн на диво рано засвітився в історичних й навколоісторичних подіях. Місце, де величезна річка з купою перевезень виходить в море, завжди було потрібним і його корисно було контролювати. Тому й цивілізація прийшла сюди давненько - ще 2500 років тому регіон колонізували греки, які збудували Ольвію, ще багато чого, а поселення на Березані зовсім поруч було. В древні часи регіон називався Гілеєю - країною лісів, про це навіть сам Геродот пише, який теж тут бував. Ліси ті давно в минулому, але невеликий клаптик залишився - на Кінбурні є старезні дуби (той же Вольжин ліс), "батьки" яких цілком могли того Геродота ще пригадати. Разом з греками прийшли й їхні міфи - в Гілеі геройствували Ахіл й Геракл. Останній зустрів тут дивну істоту - напівжінку-напівзмію (таке як мультяшна русалка, тільки з інакшим хвостом) й умудрився вступити з нею в статевий зв'язок. В результаті з'явились скіфи - які заселять більшість України, набудують городищ й курганів, своєчасною втечею переможуть Дарія, залишать нам пектораль й змусять мою уяву бентежитись щодо сцен їхнього зачаття й народження. 

З усіх лісів "ПостГілеї нам найбільше допомогли тих два тінистих дерева, між якими ми поставили намет прямо на пляжі. З "майжеантичного" у нас - вино з Колхіди, зерно з Анатолії, перські яблука, рушник в який можна закутатись як грек в тогу й ті самі довжелезні білі пляжі, які тут колись називались "Біг Ахілла" й на яких влаштовували змагання.

Пляжний відпочинок на Кінбурнській косі

Захід сонця на Кінбурнській косі. Навіть трохи на Шрі-Ланку схоже - теж велике червоне сонце (хоча об'єктив розмір й не дуже передав), теж різнокольорове небо та береги й теж судна з настанням ночі виходять в море).

Захід сонця на Кінбурні

Наступного дня прогулялись півостровом. Поповнили запаси води в магазині, зазирнули в пляжний бар й роздивились залишки "минулого життя" – старі причали, щось схоже на човнову станцію, щось схоже на територію старої бази відпочинку, а також числені пам”ятні знаки, яких тут в достатку на честь діянь найрізноманітніших персонажів - козаків, маршалів, адміралів, богів. Біля причалу, наприклад, знаходиться бюст Суворова, а поруч є знаки на честь чорноморських козаків (одна з варіацій колишніх запорозьких). Наступного дня зустрінемо копію алтаря Ахіла, знак на честь Пірі Реїса, хрест на честь козацького отамана Сидора Білога й ще один знак на честь Суворова. Якщо вірити мапі – це ще далеко не повний перелік, любили тут знаки ставити.

Причал, човнова станція й один з числених пам”ятників Кінбурна

Соснові ліси й природоохоронний знак

Пляжний бар Робінзон.

Провівши переважно лінивий день, вирішили що "так далі жити не можна" - треба таки більш активно вивчати околиц, й наступного дня подались гуляти в протилежному, куди цікавішому напрямку. Гуляючи дійшли до краю півострова - десь 6-7 км в одну сторону, місця красивого й ефектного. Край Кінбурнської коси - висунутий в море вузький "шпиль", коло якого зливаютьсь прісні води Дніпра (лиману) й солоні води моря. Два потоки води, як не дивно, чітко помітні неозброєним оком - вони мають різний колір. Сам кінчик складений вже не з піску, а з морських мушель. Десь там на тлі видно Очаків й чималий шмат узбережжя - хоча відстань тут не така вже й маленька, катер годину йде. На косі багато чайок й мало інших сухопутних істот (ну, чайки теж так собі сухопутні). Морських більше - можна зустріти краба, знайти мідії чи креветки. Медузу взагалі важко не зустріти - різних розмірів вони тут, ще поки їх мало в морі. Через протоку один за одним снують великі кораблі й баржі - не те щоб істоти, але теж морські. В морі й в лимані багато риби - не дарма ж тут чайки тусять, періодично стрімко пікіруючи до води й повертаючись зі здобиччю. Фігурка людини на першому фото - хлопець з Переяслава, який приіхав сюди ловити скатів й при нас витягнув декілька штук. Ловив й відпускав. Спортивні рибалки - вони такі :) Таким же рибалкам як ми, найкраще риба ловиться в пляжних барчиках)) 

Край кінбурнської коси й злиття лиману з морем

"С ним Провиденье поступило круто

- лиш вечный штиль, и прерван ход часов,

попутный ветер словно бес попутал,

он больше не находит парусов..." 

В. Висоцький

Немов ілюстрація до улюблених дитячих книжок про морські пригоди, на краю коси лежить "кістяк" якогось схожого на баржу плавзасобу). Найпершою пригадав "Острів загиблих кораблів" Беляєва - де дії відбувались на загиблих кораблях різних епох, які збились в "острів" посеред Саргасового моря. Наше море завдяки зеленим водорослям зараз теж дуже навіть схоже на оте Саргасове.. На тлі - сучасне судно, що заходить з моря в лиман. 

Судноплавство завжди визначало потрібність й привабливість Кінбурна - в Середньовіччі вікінги та русичі активно використовували косу й, особливо, острів Березань, для своїх торгівельно-розбійних походів. Відомо, що на Кінбурні зимував князь Святослав з дружиною, при поверненні з Болгарії. Турки намагались контролювати вихід в море, збудувавши фортеці Очаків й Кінбурн, але виходило через раз - козаки навчились обходити фортеці, перевалюючи через Кінбурн озерами й затоками. Згодом козаки стали вирішальною силою в завоюванні цих земель Росією. Кінбурн - місце однієї з відомих битв Суворова, яку досить в дивний спосіб допомогли йому виграти теж козаки, відмовившись воювати на боці турків:-) Закінчила російська фортеця сумно - її без напрягу роздовбали флоти Англії й Франціі. Зараз від неї лиш невеликі вали лишились, які важко помітити й без знань в історії важко признати хоч за щось. Доводиться просто вірити, шо тут колись щось таки було)

Виявилось, на березі лиману теж є пляжі й там теж можна купаись. Довгі білосніжні морські пляжі, це прекрасно - але простий захід в воду, яка не нагадує "японський суп", це теж непогано ) Перед поїздкою чув/читав про жахливих кінбурнських комарів, тепер - після повернення, коли пишу пост з прохолодного Києва, про комарів там, доводиться чути ще більше. Насправді комарів ми там не бачили майже зовсім. Й захід сонця спокійно роздивлялись, й ночами по пляжу вештались... Знаю, просто пощастило з вітром з моря чи з чимось іншим - але враження залишилось саме таке, безкомарине. Оце мабуть найбільші недоліки відпочинку на Кінбурні - море іноді в водорослях й медузах і комарі іноді заїдають. Воду цілком можна добувати в населенці (хоча теж цінна тут річ), природохоронний статус в будь-якому випадку відпочивати дозволяє, навіть якщо щось і зобов"язує. Інші суттєві недоліки важко згадати

Пляж на березі лиману біля краю Кінбурнської коси 

Окреме задоволення - озера Кінбурна. Їх на півострові десятки, а може й сотні. Солені озера на Кінбурні додають пейзажу незвичних й яскравих кольорів, чимось схоже на Болівію чи яку іншу екзотику - білі (жовті, сірі, червоні) плоскі рівнини, птахів багато... Червоний колір це зарослі солонцю - полюбляючої солончаки й узбережжя рослини, великі скупчення якої створюють дуже яскраві пейзажі. А ще ж десь тут є водорослі, які воду рожевою роблять - в іншому кутку півострова десь є цілком рожеві озера. Озера Кінбурна мають багато корисних застосувань - з них можна добувати сіль (саме сюди колись їздили чумаки), грязюка на берегах має лікувальні властивості, а там де вода ще не висохла - скупчуються сотні птахів. Мені ж більше всього озера подобаються ефектними пейзажами й кольорами, з якими чудові фото виходять).

Солоні озера Кінбурна.

На прощання зробили невелику екологічну акцію зі знищення куп сміття навколо стоянки, яких там таки лежало - нажаль далеко не всі гості Кінбурна дбають про збереження природи. Повертались з Кінбурна звичним шляхом: катером-баркасом до Очакова, звідки надумали рушати в соло Парутине й розглянути руїни античного міста Ольвії. Підсумкове враження - чудове місце, дуже рекомендую там побувати, особливо в період чистого й прозорого моря.

Резюме. Відвідати: чудове місце для пляжного відпочинку з наметом, крім довжелезних пляжів є солоні озера, історичні ліси, місця історичних подій. Транспорт: катер з Очакова, "Ракета" з Миколаєва й Херсона. Проживання: намет (на косі є тур бази й все-таке, але з наметом куди краще). Харчування: краще з собою, є сільські магазинчики з обмеженим асортиментом. Вода виключно в населенці. Стережіться комарів й пам"ятайте про природоохоронний статус.

Гарного відпочинку!