пʼятниця, 12 лютого 2016 р.

Замок Святого Іларіона: найвеличніша фортеця Кіпру.

Замок Святого Іларіона - найбільша, найпотужніша найкраще збережена й найлегша для доступу гірська фортеця Кіпру. Міць фортечних тут стін поєднується з гірськими пейзажами й панорамним оглядом узбережжя, а різних асоціацій під час прогулянок замком виникало більше, ніж будь деінде - від Толкієна й до Білосніжки. Також зробив спробу "прив'язати до місцевості" давньоруські легенди про острів Буян. Що з того вийшло, читайте далі :-)
IMG_3012


Замок Святого Іларіона так називається не дарма - ще у 4-му столітті "однойменний" святий поселився в цих місцях й “застовбив” своє ім'я для майбутньої твердині. На перших порах життя місцевих було досить мирним, але відколи на острів почали робити вилазки араби - місце обителі перетворилось на укріплення, зберігши назву Святого Іларіона. Лузіньяни, захопивши острів у 12 столітті, не на жарт його укріпили - вони ж і збудували той замок Святого Ілларіона, який ми бачимо й понині.  

Разом із іншими фортецями на вершинах Кіренейських гір - Кантарою й Буффавенто, та фортецями прибережних міст, замок створював досить солідну систему укріплень Кіпру. Виглядає так, що Кіпр легко було пограбувати й дуже складно захопити на довго, так як в гірських замках завжди можна було сховатись й дочекатись кращих часів. Узяти штурмом цю твердиню було малоймовірно, а облога могла тривати довго й не факт, що успішно. Утримавши гірські фортеці, можна було й країну поступово відвойовувати. Такий собі  “Хорнбург”. До речі,в історії кілька раз виходило подібним чином, як у Толкієна: завойовники захоплювали острів, правитель ховався у гірській цитаделі й витримував облоги, згодом відвойовуючи втрачене. Тільки в ролі “сил зла” в реальності виступали німецькі імператори чи генуезці - які по рівню “злосності” мало чим відрізнялись від своїх супротивників, тут вже реальність дуже відмінна від фентезі.
IMG_2994
Замок Святого Іларіона з підніжжя.

В мирний час замок Святого Іларіона був літньою резиденцією королів Кіпру, тут зберігались скарби й проводились лицарські турніри. Те, що Кіпр вже той час був популярним центром туризму й інших розваг, окрім інтенсивності відвідувань острова (а були тут усі - перевалочна база в Святу Землю й на Схід узагалі, як не як) свідчить ще й французька назва замку того часу: “Діодеамур” - “Бог кохання”. Натяк достатньо прозорий. У 15 столітті фортеця “пішла у відставку” й тут відбувалось те, що нічого не відбувалось аж до 20-го століття. Ну чи відбувалось, але якусь суттєву інформацію про те знайти складно. А от у 20-му столітті стало цікавіше. Спочатку фортеця навіть, по старій пам'яті, прийняла невелику участь в бойових діях греків з турками. Але такому почесному пенсіонеру в сучасні війни годі влазити, тому нині цей “дідусь” розважає “онуків” - туристів й місцевих відвідувачів. Але "дідусь" ще “при мундирі” й “шабля на стіні ще висить” - поруч діючий військовий полігон й узагалі у горах навколо багато вояк, кпп й різних мілітарних об'єктів.

Блукає інтернетом версія, що замок Святого Іларіона використав сам Дісней в якості прототипу замку з відомого мультику про Білосніжку й сім гномів. Чимось дійсно схоже - високі вежі в кілька рядів на скелястій горі, але замок з Білосніжки все ж більш цілісний, ніж оцей - тому думаю, що Дісней міг й деінде піддивитись силует. Та й Кіпр в 30-і роки був тим ще “забутком цивілізації” - навряд чи тут черпав натхнення Дісней, гадаю ідею створили місцеві й уже в наш час. Хоча сенс у цьому є: пейзаж такий, усі ці гори-скелі-фортеці-містичні хмаринки, що легко повірити у існування гномів поблизу.  
 IMG_2996кіпрIMG_3015IMG_3031IMG_3033
Замок чималий й фото не  до кінця передають масштаб.

Два дні тому ми відвідали замок Кантара й різні порівняння просились самі собою. В порівнянні з Кантарою, замок Святого Іларіона можна описати - “так само, тільки зовсім інакше”. У замків спільна історія, спільне походження й спільний “профіль” - середньовічна цитадель на вершині гори. Але після відвідувань обох в жодному випадку не можу сказати, що вони однакові. Замок Святого Іларіона відчутно більший за площею, більш менш чіткі контури стін візуально має тільки нижній рівень фортеці, в той час вежі й стіни верхніх рівнів більше схоже не фрагментарні доповнення до неприступних скель. Та й самих будівель тут побільше буде. Можна прогулятись руїнами церкви, бараками вояків, господарськими приміщеннями, королівським “двором”, туалетами(!), крутим оглядовим балконом й ще більш крутою оглядовою вежею на вершині - перебуваючи в якій відчуваєш себе орлом в гнізді, не менше.


Пейзажі в обох замках грандіозні, в Кантарі мені сподобались дещо більше, завдяки масштабу огляду. Проте, це не камінь в город “привабливості” замку Святого Іларіона, швидше “хвалебна ода” Кантарі. З замку Святого Іларіона як на долоні видна Кіренія й довжелезний шмат узбережжя навколо неї. Нам пощастило, й погода дозволяла добре роздивитись берег Туреччини - судячи з того, що місцеві справно звертали на це увагу, явище не часте. Гірський хребет тут той же, що в Кантарі, й вершини навколо схожі. Але, оскільки там у нас ще було літо, а тут застала справжня зима, порівнювати знову ж таки не виходить. Сніг додав краси видам фортеці, але додав й складності - підніматись до гори мерзлими сходами було місцями стрьомнувато, а перепад висот між дворами замку, орієнтовно, метрів 100 по вертикалі.

IMG_3021IMG_3042IMG_3044IMG_3046IMG_3062
Панорами замку Святого Іларіона


 Замок складається з трьох великих за площею дворів, які поступово підіймаються до гори. В нижній частині розташувались різноманітні бараки та господарські приміщенні, на вищому рівні - візантійська церква, різні кухні-їдальні, покої свити, деякі з них "музеїфіковані" й зі страшнуватими "реконструкціями" жителів. Найвищий двір - найкрутіший, тут жив король з родиною, звідти найбільш запаморочливі види й збереглось більше цілісних конструкцій. Є вікно, з якого ніби як королева виглядала, залишки кухні, красива тераса з видом на гори. Одна з веж називається вежею Принца Джона - але не стільки тому, що принц тут жив чи збудував щось, а тому що його скинули з цієї вежі разом з охороною. Ох вже це добре Середньовіччя :-) 
IMG_3025IMG_3018IMG_3001IMG_3002
Замок Святого Іларіона:на території й у кімнатах.

У старовинних замках, де усе оповите атмосферою історичності й романтичності, цікаво пригадувати різні казки та легенди й намагатись знайти щось цікаве на цю тему, привідкрити якусь таємницю. Не спеціалісти? Ну так, Шліман Трою теж якось навпомацки знайшов.

Одна легенда, яку “прив"язували до місцевості" на Кіпрі - про давньоруський острів Буян. До чого він тут? - про це поступово. Єдине місце де цей острів існує більш-менш підтверджено - давньоруські усні перекази по типу казок чи легенд. Там він не конкретизується, але має багато вказівок щодо розташування, які пречудово ніяк не поєднуються разом - то він у Хвалинському (Каспійському) морі, то взагалі на Йордані, то ще де. Заплутано все. Якщо ніц не зрозуміло вже на старті, то всезнаюча “Вікі” здатна розставити крапки над і й пояснити що Буян це:

таємничий острів в океані зі здатністю з'являтися і зникати. Три брата — Північний, Західний і Східний Вітри — жили там. Острів Буян наділений чудо-силою, на ньому зберігаються чарівні речі, які допомагають казковим героям боротися зі злом. На острові росте містичний дуб, у якому заховане яйце з голкою, в якій є смерть Кощія. Там же на острові є священний камінь алатир, що позначає центр світу. Хто зуміє знайти цей камінь — у того всі бажання збудуться


Ну от. Все зрозуміло. Можна шукати. :-)

До чого тут взагалі Замок Святого Іларіона???

Так от - я ще в дитинстві вичитав, що міфічний острів Буян це Кіпр. Вичитав чи то в старезних “Вокруг Света”, яких завжди вдома валом було, чи то в не менш старезних географічних книжках, які навряд чи коли з”являться в інтернеті. Нині джерела нема, є тільки інформація:-) І спогади, що Пушкін в своїй казці все вірно описав. У нього:

А теперь нам вышел срок,
Едем прямо на восток,
Мимо острова Буяна
в царство славного Салтана”.

Царя цього казкового можна протрактувати як “Саладіна” - відомого діяча часів хрестових походів й створення давньоруських легенд. Чи взагалі - будь якого султана, які, як відомо, на Сході водяться. Й на Сході від Кіпру, зокрема.

А теперь стоит на нем
Новый город со дворцом,
С златоглавыми церквами,
С теремами и садами,
А сидит в нем князь Гвидон;
Он прислал тебе поклон».

Гвідон - ім'я не дуже слов'янське, а от на італійське Гвідо схоже дуже навіть сильно. Діячів з таким іменем у Середземеномор'ї було чимало, а в часи Саладіна такий собі Гвідо де Лузіньян якраз став правителем Кіпру. Саладін навряд чи значився йому батьком (хоча - чим дідько не жартує), але свого роду “вигнав з дому”, відвоювавши у Гвідо Єрусалим й вигнавши таким чином з Палестини. Схоже, правда? Маніпулюємо фактами далі.

Якщо Кіпр це Буян, то й інші елементи казки там мали б траплятись. І, якщо білочку з золотими горішками давно підхопив якийсь з численних банків Кіпру, а 33 богатирі, швидше за все служать в морській піхоті у турків чи греків, то місто мало б залишитись, хоча б у вигляді горбика в полі! Варіантів не багато - в часи Лузіньянів столицею Кіпру була Нікосія. Але це єдине велике місто не на березі. Ми ж знаємо що:
“Пушки с пристани палят,

Кораблю пристать велят”

Такої гучної артилерії, щоб за кілька десятків км кораблю "командувала", в ті часи ще не було. Та й місто нове в казці, а Нікосії вже 2 тисячі років на той час було. "Згадала баба як дівкою була". Але, це не єдине місто. Й погляди падають на Фамагусту, де ми вже були кілька днів тому. Місто це для Кіпру надзвичайно важливим було в той час. Та й не тільки для Кіпру, враховуючи масштаби тодішньої торгівлі у Фамагусті. Мало того, місто було на той час новим - розбудували його у 12-13 столітті якраз Лузіньяни. І навіть постріли гармат, це не зовсім вигадка - була така норма тут, стріляти з гармат, дозволяючи заходити в порт, згадують про таке відомі мені блогери, посилаючись на невідомі мені джерела:-) Також, Фамагусту будували, використовуючи білосніжні матеріали з античного Саламіну . Місцеві старовинні будівлі взагалі усі світлого кольору  Замок Отело теж білий, як ми вже бачили, тому не дивно що місто описується як:

Стены с частыми зубцами,
И за белыми стенами
Блещут маковки церквей
И святых монастырей.

Бачили ми руїни тих монастирів. Отже, як там "казка - брехня, та в ній натяк". А чому замок? Замок Святого Іларіона все-таки був найбільш захищеним місцем острова тих часів, тому якщо й шукати той вселенський дуб з яйцями Кощія, то вони десь тут...

Це все маніпуляції з літературними та історичними текстами, звісно. На мою думку, найбільш обгрунтована думка про острів Буян наразі така:

“Все волшебные признаки Буяна указывают на его причастность не к миру людей, где его пытались искать, а к высшему божественному миру сверхъестественных сил”.
Наука и жизнь,11, 2001,   

От якось так. Ну, може коли й туди “лоукости” літатимуть. А поки маємо Кіпр й адаптовуємо казки до місцевості. З тим, який з фруктів острова краще підходить під яйця Кощія, ще не розібрались. Підозрюю що помело - їх дістати за парканами видавалось найскладнішим.

IMG_3049IMG_3054IMG_3061IMG_3060IMG_3067
Захід сонця над Замком Святого Іларіона

Повернемось від наших маніпулятивних пошуків до реальності. Напишу вже щось корисне. Дістатись до замку Святого Іларіона можна з Нікосії чи Кіренії - й звідти й звідти буде хвилин 15-20 у дорозі до повороту на замок з дороги між цими містами. Маршруток досить багато, але ми практикували стоп. Сам підйом до фортеці, це ще кілометрів шість гірською дорогою з помітним набором висоти. Стопилось достатньо добре й дістались швидко - напевне це найоптимальніший спосіб, рейсових маршруток в цьому напрямку не спостерігали. Назад, незважаючи на те, що повертались вже у темряві, швидко застопили авто. Каса на вході була зачиненою - на відміну від самого замку, тому про ціну не в курсі (пишуть про 12 лір). Внизу є кав"ярня й невеликий магазинчик. Поруч із тим же поворотом від траси Кіренія-Нікосія до замку є повноцінний кемпінг -  з рівними площами посеред лісу, столиками й колонками з водою.
IMG_3085
Кемпінг у Кіренейських горах

Нарешті ночуємо в спокої - вдруге за тиждень мандрів островом :-) Завтра плануємо оглянути Нікосію й знову опинитись на теплому морі.