Фамагуста: місто-фортеця, готичні мечеті й Замок Отелло.

Фамагуста, на мою думку, одне з найцікавіших міст Кіпру. Тут збереглися вражаючі готичні собори – які тепер слугують як мечеті, пристань міста й далі охороняє Замок Отелло, де відбулись відомі завдяки Шекспіру події, а старе місто повністю обнесене величезними стінами, що перетворюють Фамагусту у справжнє місто-фортецю.

Фамагуста була нашим першим містом у турецькій частині острова, дістались туди прогулянковим кроком від пункту переходу через лінію розмежування в селі Врішулес (Vrysoules). Кордон пройшли швидко й без яких-небудь штампів де небудь.

Турки називають Фамагусту Магустою чи Газімагустою. В часи хрестоносців й венеціанців місто було одним з найбільших й найбагатших портів Середземномор'я. Від хрестоносців залишились вражаючі готичні собори, а венеціанці зробили з міста фортецю, оточившими кількакілометровими мурами, які збереглись до нині майже повністю. Фамагуста прославилась героїчною обороною від турків у 16 ст. й тим, що саме тут один венеціанський мавр задушив деяку пані, а завдяки таланту третього персонажа з іншого кінця Європи ми всі про це чули. В 16 ст. собори було перетворено на мечеті й виглядає це до неможливості еклектично. Довершили історичну "мозаїку" британці - будинки у їхньому колоніальному стилі часто трапляються в історичному центрі.

Фамагуста зі стін фортеці

У Фамагусті не полишало відчуття, що місто застигло десь у пізньому Середньовіччі - хоча в більшості своїй це цілком звичайне турецьке містечко. Можливо таке враження спровокували величезні стіни й собори, чи постійно виникаючі перед очима картини "як у середньовіччі", чи внутрішнє бажання побачити місто саме таким, а найбільш ймовірно - все це відразу. В цьому місті "висхідна спіраль історії" зав'язується "вузликами" - у результаті виникають готичні мечеті, архітектура європейської Півночі доповнюється текстами на арабській мові, білосніжні античні колони зустрічаються в будівлях усіх наступних часів, а турки приваблюють туристів сюжетами з Шекспіра. Усе це приправлене "соусом невизнаності" й певною відокремленістю від життя решти світу - як і належить самодостатньому острову, чи, точніше, його третині.

Застигле Середньовіччя

Історія Фамагусти, як великого торгового міста, починається з 13 ст., коли на  Кіпр перебрались з Палестини хрестоносці, а сам острів перейшов у володіння династії Лузіньянів. До того тут люди жили, але містечко було не дуже серйозним – головним “осередком цивілізації” у цьому районі Кіпру завжди було древнє місто Саламін, матеріали з якого активно використовувались при розбудові Фамагусти. Хрестові походи сприяли налагодженню торгівлі між Сходом й Заходом, а Кіпр опинився якраз на перехресті цієї торгівлі. Фамагуста ж була найважливішим портом Кіпру. Можете уявити її роль в тодішньому світі, такий собі Сінгапур. В кінці 14 століття місцеві королі не дуже вірно оцінили геополітичну ситуацію в регіоні й Фамагусту у них забрали генуезці, а у тих, згодом, венеціанці. При “новій владі“ крім торгової столиці регіону місто перетворилось ще й на величезну фортецю – грошики то берегти треба, особливо коли навколо все під себе цілеспрямовано підминали турки.

Фортеця знадобилась – у середині 16 столітті турки прийшли й на Кіпр. Без бою взяли Кіренею й без напрягу Нікосію (а там фортеці теж соліднібули), а от з Фамагустою “щось пішло не так” – гарнізон героїчно опирався 9 місяців, поступаючись в багато раз усім, чим можна поступатись. Оборона увійшла в історію, турки не змогли узяти місто в бою. Проте, виснажені оборонці теж уже ні на що не сподівались й сил воювати не було. Сторони домовились про почесну капітуляцію зі здачею міста й відхом оборонців з острова, після чого турки усіх й порішили (у них свої правила гри були). Кіпр на триста років опинився у складі Османської імперії, саме в цей час місцеві готичні собори набули теперішнього неповторного вигляду – перетворились на мечеті. Тоді було сумно – тепер ефектно. Підручники пишуть, що турецькі завювання немало сприяли занепаду торгівлі в регіоні й пошуку європейцями обхідних шляхів на Схід. Фамагуста теж зачахла й усі триста років вела непримітне існування в непримітному куточку світу.

“Камбек” Кіпру на світову арену відбувся у 19 столітті, коли прорили Суецький канал й острів знову опинився на важливих комунікаціях, завдяки чому перейшов під контроль Британської імперії. В 20-му столітті доля Фамагусти склалась своєрідно – в 60-х роках це був один з найвідоміших курортів Середземномор”я з безліччю шикарних готелів й зіркових гостей. Турецьке вторгнення перетворило його на мертве місто, яке  тільки от зараз поступово “приходить до тями” – туристи тут уже з”явились, хоча потік їх і невеликий й інфраструктури мало. Квартал Вароша до сих пір закритий для усіх й перетворився, фактично, на місцеву “Прип”ять” – валиться по тихеньку й інтригує апокаліптичними фотками.

Найвідоміша пам'ятка Фамагусти - мечеть Мустафи-паші, вона ж Миколаївський собор. Збудований в 13 ст. Лузіньянами (королі-хрестоносці) "за мотивами" Реймського собору у Франції. Стиль - пізня готика, а я б сказав - "пишна готика". Взагалі, дивно було бачити таку готичну велич так далеко на сході. Нам ще дуже схожим на Нотр-Дам де Парі видавався. У цьому соборі місцевих королів "вінчали на царство". Декор до сих пір яскравий, хоча при "переході в іслам" храм й позбувся багатьох скульптурних зображень. Зате з'явився мінарет і тепер композиція "готична мечеть" це не плід уяви в стилі фентезі, а цілком собі реальність. Минуле Фамагусти куди величніше за сучасність - руїни старовинних споруд домінують на тлі невиразної забудови останніх 2-3 століть. Здавалось, що багато чим це місто схоже на наш Кам'янець-Подільський - теж величезна фортеця й бурхливе минуле й теж головний храм міста має турецький мінарет.

Миколаївський собор – мечеть Мустафи-паші.

Територія навколо мечеті-собору – найвідвідуваніше туристами місце Фамагусти. Тут на невеликій площі сконцентрувались руїни ще декількох храмів та інших древніх будівель. А також усе ”супутнє” з туристичними цікавинками – кав”ярні, сувеніри й просто різнорідний крам. З пам”яток виділяється Собор Петра й Павла 14 століття – найбільш габаритний і збережений, теж має мінарет і є мечеттю, але він, насправді, більше валиться ніж використовується. Поруч із будівлею декілька захоронень з надписами на арабській мові – мабуть хтось відомий колись. 

Собор Петра й Павла – теж мечеть.

Навпроти Миколаївського собору венеціанський королівський палац, від якого кілька арок залишилось, а за арками взагалі суміш усього  - безголова антична статуя з Саламіну, акуратні пірамідки гарматних ядер і декорований цими ж ядрами фонтанчик, кілька гармат, енеціанський саркофаг  руїни чергової церкви й посеред усього цього, як і водиться в Туреччині – кав'ярня. 

Колись тут був палац.

Якщо піти праворуч  від собору – наткнетесь на руїни церкви Святого Георгія Грека, на стінах якої  можна роздивитись середньовічні розписи, хоча сама споруда в стані “скоро капець”. Ближче до порту стирчать такі ж неприкаяні  руїни церкви Святого Георгія латинян, ще є руїни вірменського монастиря й кількох інших сакральних споруд, об”єднує які тількі зруйнований стан та готичні форми. Усі ці руїни й створюють неповторність Фамагусти.

Церква Святого Георгія Грека

"Мавр зробив свою справу, мавр повинен піти"
"Чи ти молилась на ніч, Дездемона?"

Фрази ці самі просяться на язика, коли мова заходить про творчість Шекспіра, а знавець її ти достатньо поверхневий Чи знаєте ви що герой Шекспіра Отелло насправді є досить реальним історичним персонажем? Цікавий був дядько  Шекспір – писав п”єси про все на світі, не гірше Подерев”янського. Й без інтернету знав, що там відбувалось у Монтеккі з Капулетті в Італії, наскільки все спокійно в королівстві Датськім (не плутати з Данським) й чии дихав король Лір. Й про Кіпр часів венеціанців він також знав. Отелло в той час, згідно сюжету, керував чимось саме у Фамагусті й, кажуть, "відновлював сімейну справедливість" у замку, який тепер носить його ім”я. Нині Замок Отелло - одна з головних атракцій Фамагусти для туристів, ласих до відвідування емоційних й пам'ятних місць. Цікаво, було б побачити вираз обличчя Отелло в той час як він... ні, не душив Дезнемону, дізнався би що на місце удушення туристів водять й взагалі про ту справу усі в курсі. От і ревнуй після такого))

Шекспір, до речі, історію про Отелло “почерпнув” у менш відомого автора Джиральдо Чінтіо, який написав твір “Венеціанський мавр” на півстоліття раніше. Історичним ж прототипом головного героя називають такого собі Мауріціо Отелло, який служив на Кіпрі й втратив дружину за невияснених обставин.

Якщо абстрагуватись від високого мистецтва, то Замок Отелло це цитадель міста-фортеці Фамагусти, перші укріплення якої збудовано Лузіньянами. Венеціанці розбудували фортецю до солідної, а турки успішно досиділи тут до втрати замками будь-якої оборонної ролі. Укріплення достатньо добре збережене - круглі вежі, стіни з зубцями й венеціанський лев Святого Марка над брамою. Зараз у замку невеликий музей. Вхід – 7 лір (2 євро).

Замок Отелло

Собори, мечеті, руїни й літературні герої це, звичайно, добре. Проте, найбільш жвавий інтерес у мене в Фамагусті викликали старовинні фортифікації. Люблю таке, тому що. А тут старе місто – а тут старе місто повністю обнесене величезними стінами, які вражають не менше готичного мистецтва та “сентиментів за Отелло”. До сих пір потрапити у цю частину можна тільки через декілька брам. Довжина стін десь три кілометри й до сих пір потрапити у старе місто можна через декілька брам. Висота стін – 17 метрів, ширина – 9 метрів, перед стіною великий рів, що колись наповнювався водою. Стіни поєднують між собою декілька величезних бастіонів й десяток бастіонів поменше. Бастіони мають назви родів, що в Середньовіччі керували містом. Пишуть, що це була одна з найсучасніших фортець свого часу й, крім облог, витримала не один землетрус. Стінами можна прогулюватись й звідти чудові види на старе місто та околиці. Фотками масштаб передати складно, але фортеця справляє сильне враження.

Стіни Фамагусти

Сучасна Фамагуста - звичайне невелике турецьке містечко з активним життям в центрі та дещо закинутими околицям. Тут безліч магазинчиків, кав'ярень, ресторанчиків, перукарень й іншої вуличної торгівлі та послуг. В порівні з грецькими містами острова тут більш хаотичніше життя, багато руху й торгівлі, ще більше колориту й сміття. У Фамагусті докупили, що нам там ще для повної автономності не вистачало (зокрема - газ в різьбових балонах) й пообідали в ресторанчику, назва якого призабулась а причиною вибору був доступ до вай-фаю та розеток. Улюблений “адана-кебаб” не підкачав й вдвох переїли з однієї порції.

Потрапити до Фамагусти найкраще з Нікосії (Лефкоші) - як автобусами (долмушами) так і автостопом. Автобуси ходять також з Кіренеї (Гірне). Якщо їхати як ми - через перехід в селі Врішулес то, мабуть, найкраще з Ая-Напи, звідки до села ходить автобус. Наш маршрут повторити неможливо та й не раджу – блукання вночі полями під кордоном то відверто “на любителя”. Після кінцевої зупинки автобуса - декілька кілометрів прогулянки “впродовж” переходу (якось так він збудований) й кілометрів 5 від переходу до історичної частини Фамагусти з турецького боку. Регулярного транспорту тут нема, зате модна розраховувати на попутки.

А після Фамагусти наступною нашою точкою був Саламін. До цього містечка з величезним античним полісом з Фамагусти кілометрів 6-7. Ми вибрали прогулянку, хоча можна й під”їхати багато чим. Наміри на вечір – стати на ніч на березі моря й завтра роздивлятись, що там набудували античні зодчі.